курсова. Поняття, статус та функції теорії держави і права
 Скачать 342.96 Kb.
|
|
1.3 Предмет і об’єкт теорії держави та права, її структура. Місце та значення теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук окреслюють її об'єкт та предмет як визначальні характеристики процесу наукового пізнання. Вони тісно взаємодіють та співвідносяться, але повністю не збігаються. Об'єкт - філософська категорія, що позначає будь-яку дійсну чи уявну, уречевлену чи ідеальну реальність, яку розглядають як щось зовнішнє стосовно до людини та її свідомості, що може бути предметом теоретичної та практичної діяльності. Об'єктом науки називають те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів. Процес вивчення об'єкта виражається в побудові його уявної наукової моделі, яку розглядають у вигляді цілісної системи понять і сутнісних властивостей [4, с.44]. Предметом вивчення вважають певний аспект об'єкта, на який спрямована пізнавальна діяльність науки [4, с.45]. У юридичній науці проблема розмежування об'єкта та предмета також методологічно важлива. Визнання об'єкта загальної теорії права як її відносно самостійного елемента, відмінного від предмета, має принципове значення. Саме за допомогою категорії "об'єкт" визначено коло явищ і процесів об'єктивної реальності, з пізнання яких починається процес дослідження предмета науки (В. Сирих). На думку сучасного дослідника В. Шабаліна, зміст об'єкта теорії держави і права - це вся існуюча в країні державно-правова надбудова, що охоплює усі державні і правові інститути, правові норми, правовідносини, правопорядок, правотворчість, правозастосування та ін. Як об'єкт теорії держави і права розуміють також сукупність механізму держави, норм права, юридичної, політичної, соціальної практики в тій частині, в якій вона впливає на політико-правові явища і процеси (В. Сирих). Категорія "об'єкт" є ширшою, ніж "предмет", відповідно механізм держави, норма права, правовідносини, правопорядок, правотворчість, правозастосування, загалом юридична, політична, а також соціальна практика, в тій частині, в якій вони впливають на політико-правові явища і процеси, є елементами предмета теорії держави і права. Об'єкт теорії держави і права - держава і право як взаємопов'язані та взаємодіючі явища соціокультурної реальності. У цьому сенсі державу і право розглядають як явища абстрактні, безпосередньо не пов'язані з конкретними прикладами. На відміну від теорії держави і права гуманітарні науки (філософія, політекономія, соціологія, політологія та ін.) вивчають державу і право лише в прикладному плані, в тому обсязі, який їм потрібен для більш глибокого пізнання предмета своєї науки. Сама точна дефініція предмета визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце в сфері пізнання. Уявлення про сутність і зміст предмета теорії держави і права залежить від багатьох обставин: об'єкта; рівня накопичених знань; потреб суспільства у вивченні того чи іншого складника юридичної дійсності; політичної кон'юнктури (наприклад, від впливу західної ідеології); фінансування наукових досліджень; ступеню інституціалізації теорії держави та права (наприклад, від включення її в державний освітній стандарт); "переваг" суб'єкта пізнання (наприклад, від типу праворозуміння, наукового напрямку, до якого належить суб'єкт) (І. Честнов) [14, с. 201]. Предмет загальної теорії держави і права формує практично вся система юридичних наук, оскільки вони вивчають окремі сфери, аспекти держави і права або історію державно-правового життя і не можуть забезпечити цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства. В сучасній юридичній науці існують різноманітні підходи щодо визначення змісту предмета теорії держави і права. Так, на думку дослідника М. Марченко, основу предмета теорії держави і права становлять загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування держави і права. Як предмет теорії держави і права також розуміють об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування державних і правових явищ. (О. Скакун; О. Копиленко, О. Зайчук, Н. Онищенко та ін. розглядають державу і право як специфічні суспільні явища, загальні закономірності їх виникнення, призначення і функціонування, їх сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії, взаємовідносини між ними та правовідносини з іншими суб'єктами суспільного життя, основні державно-правові категорії, спільні для всіх галузей юриспруденції, а також особливості державно-політичної і правової свідомості та правової культури.) Теорія держави та права не може дослідити всі аспекти діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування та ін., таке завдання виконує система юридичних наук у комплексі. Теорія держави та права зорієнтована на вивчення загальних закономірностей, що дає змогу розпізнати основні тенденції розвитку державно-правових інститутів та процесів. Отже, можна зробити висновок, що як предмет теорії держави іправа фахівці-теоретики розглядають загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, інших державно-правових явищ. Предмет теорії держави і права - система основних понять та категорій юридичної науки, загальних та специфічних закономірностей, випадковостей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а також інших пов'язаних з ними явищ. Предмет теорії держави та права пізнається в певній послідовності - системі, яка формується із взаємопов'язаних компонентів, що утворюють структуру (взаємопов'язану побудову) цієї юридичної науки. Між системою та її структурою існує тісний діалектичний взаємозв'язок, хоча категорія "структура" стабільніша, ніж "система". Видозмінюється структура лише в тому випадку, коли система в процесі об'єктивного розвитку доходить певного критичного стану, який обумовлює зміну внутрішньої будови цієї системи. Відповідно як структуру теорії держави та права розуміють єдність її елементів, їх властивостей та взаємозв'язків між ними в межах певної системи. Проникнення в сутність структури теорії держави та права є необхідною передумовою пізнання предмета цієї юридичної науки. Єдиного підходу до розгляду структури теорії держави та права не вироблено. Більшість науковців (А. Венгеров, О. Зайчук, О. Малько, Н. Оніщенко, О. Скакун та ін.) як структурні елементи теорії держави та права розглядають теорію держави та теорію права. Також до структурних елементів теорії держави та права зараховують (В. Сирих): проблеми внутрішнього організування права як регулятора суспільних відносин, зокрема: проблеми сутності, змісту і форми права; проблеми структури, побудови і дії права; проблеми внутрішнього організування держави як органа управління справами суспільства; загальні проблеми історії держави і права; проблеми шляхів і способів пізнання держави і права; проблеми функціонування і розвитку юридичної науки; проблеми використання юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих і інших органів і установ держави. Інші науковці (С. Алексеев) вважають, що теорію права утворюють три взаємопов'язані частини: філософія права (методологічні проблеми правознавства); соціологія права (питання ефективної дії законодавства, умов і причин правопорушень, соціальної структури і рівнів правової свідомості населення); спеціально-юридична теорія (проблеми джерел права, класифікація юридичних норм, юридичних фактів, колізійних норм, прийомів тлумачення і застосування юридичних норм). Автор наголошує, що запропонований ним поділ теорії права є досить умовний, йдеться не про підгалузі науки, а радше про загальні напрями в межах єдиної науки. О. Мартишин погоджується з пропонованим підходом, однак замість спеціально-юридичних теорій пропонує вказати юридичну догматику. Р. Ромашов пропонує внутрішню будову цієї юридичної науки розглядати в контексті двох: предметного і функціонального підходів. За предметним підходом структурування теорії держави і права передбачено виокремлення двох основних структурних розділів - теорії держави і теорії права; за функціонального - юридичної догматики, юридичної техніки, філософії права, соціології права [5, с.74]. Отже, узагальнивши викладене, до структурних елементів сучасної теорії держави та права (предметний підхід) слід зарахувати: 1)загальнотеоретичні питання юридичної науки (проблеми функціонування і розвитку юриспруденції, зокрема її змісту, функцій, структури та методології пізнання; вироблення теоретичних пропозицій удосконалення функціонування держави і права); 2)теорія держави (проблеми держави як форми організації та управління суспільством; поняття, сутність, типологія, функції, механізм, форма держави, її місце в політичній системі громадянського суспільства та ін.). 3)теорія права (проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: поняття, сутності, змісту, принципів, функцій, структури і форми права; формування і дії права); 4)теорія прав людини (співвідношення категорій "людина", "особа", "громадянин"; взаємодія особи з іншими соціальними інститутами; поняття та класифікація прав людини, їх співвідношення з правами громадянина; теоретичні основи правового статусу суб'єктів права). 5)теорія юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих і інших органів і установ; 6)теорія правової системи (юридична компаративістика) (поняття, ознаки, структура, функції правової системи, її співвідношення з іншими підсистемами соціальної системи; типи (сім'ї) правових систем та їх змістовна характеристика). У межах функціонального підходу виокремлюють: 1)юридичну догматику (сукупність понять і принципів, що є основоположним фундаментом юриспруденції, і тому діють як незмінні категорії); 2)юридична техніка (сукупність прийомів, способів, процедур, за допомогою яких здійснюється юридична діяльність (правотворчість, правотлумачення, правореалізація та ін.)). 3)соціологія права (галузь загальної теорії права, що вивчає його функціонування в системі соціальних інститутів). Соціологічне розуміння права обумовлено об'єктивними процесами суспільного розвитку, упорядкуванням та захистом соціальних відносин від шкідливих чинників. Його розглядають як передумову появи "писаного права", у свою чергу, суспільні відносини, що виникають на підставі правових норм, постають як динамічний складник права і є "реальним (живим) правом". 4)філософія права (основна частина загальної теорії права, що вивчає його першооснови, сутність і методологічні засоби праворозуміння, правотворчості, правозастосування, правосуддя). Основним є питання про відношення праворозуміння (правового мислення) до правової реальності (правового буття). Від його з'ясування залежить відношення до таких теоретико-правових проблем як співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, природного і позитивного, публічного і приватного права, права і закону. Предмет теорії держави та права пізнається в певній послідовності – системі, яка, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних компонентів (частин), що утворюють структуру цієї юридичної науки. Термін «структура» (від лат. struktura – будова, розміщення, порядок) – спосіб закономірного зв’язку між складовими предметів і явищ природи та суспільства, мислення та пізнання, сукупність істотних зв’язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність; внутрішню будову чого-небудь. Поняття структури є складним і багатогранним, що обумовлено не тільки і не стільки її елементним складом, але і особливими зв’язками між різними елементами в межах певної системи. В цьому контексті слушним є твердження, що структура є одним із компонентів порядку в системі . Між системою та її структурою існує тісний діалектичний взаємозв’язок, хоча категорія «структура» більш стабільна, ніж категорія система. Видозмінюється ж структура лише в тому випадку, коли система в процесі свого об’єктивного розвитку дійде певного критичного стану, який обумовить зміну внутрішньої будови цієї системи. Відповідно під структурою теорії держави та права слід розуміти єдність її елементів, їх властивостей та взаємозв’язків між ними в межах певної системи. Проникнення в сутність структури теорії держави та права є необхідною передумовою пізнання предмету цієї юридичної науки. При цьому слід зазначити, що серед науковців не існує єдиного підходу щодо розгляду структури теорії держави та права. Так, В. Сирих до структурних елементів теорії держави та права відносить такі: 1. Проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: проблеми сутності, змісту і форми права; проблеми структури, побудови і дії права. 2. Проблеми внутрішньої організації держави як органа управління справами суспільства. 3. Загальні проблеми історії держави і права. 4. Проблеми шляхів і способів пізнання держави і права. 5. Проблеми функціонування і розвитку юридичної науки. 6. Проблеми використання юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих і інших органів і установ держави. Проте, переважна більшість науковців (А. Венгеров, О. Зайчук, А. Малько, Н. Онищенко, О. Скакун та ін.) в якості структурних елементів теорії держави та права розглядають: теорію держави та теорію права. В юридичній науці існують й інші підходи до розгляду структурних елементів теорії держави та права. Так, С. Алексєєв вважає, що теорія права складається із трьох взаємопов’язаних частин: філософії права, соціології права, і спеціально-юридичної теорії. Філософію права складають методологічні проблеми правознавства, а соціологію права – питання ефективної дії законодавства, умов і причин правопорушень, соціальної структури і рівнів правової свідомості населення. Спеціально-юридична теорія включає в себе проблеми джерел права, класифікації юридичних норм, юридичних фактів, колізійних норм, прийомів тлумачення і застосування юридичних норм. При цьому автор справедливо підкреслює, що запропонований ним поділ теорії права має досить умовний характер. Мова йде не про підгалузі науки, а скоріше за все, про загальні напрямки в межах єдиної науки. О. Мартишин поділяє точку зору С. Алексєєва щодо структури теорії держави і права, однак, поряд з філософією та соціологією права, замість спеціально-юридичних теорій пропонує віднести юридичну догматику. Слід погодитися з точкою зору Р. Ромашова, який дещо по-іншому підходить до структурування змісту теорії держави і права як науки, а саме: внутрішню будову цієї юридичної науки необхідно розглядати в контексті двох основних підходів: предметного і функціонального. Відповідно до предметного підходу структурування теорії держави і права передбачається виділення двох основних структурних розділів – «теорії держави» і «теорії права». Відповідно до функціонального підходу структурування теорії держави і права виділяють юридичну догматику, юридичну техніку, філософію права, соціологію права. Узагальнюючи викладене до структурних елементів сучасної теорії держави та права (предметний підхід) слід віднести такі: 1. Загальнотеоретичні питання юридичної науки. Проблеми функціонування і розвитку юриспруденції, зокрема її змісту, функцій, структури та методології пізнання. Вироблення теоретичних пропозицій удосконалення функціонування держави і права. 2. Теорія держави. Проблеми держави як форми організації та управління суспільством. Поняття, сутність, типологія, функції, механізм, форма держави, її місце в політичній системі громадянського суспільства та ін. 3. Теорія права. Проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: поняття, сутності, змісту, принципів, функцій, структури і форми права; формування і дії права. 4. Теорія прав людини. Співвідношення категорій «людина», «особа», «громадянин». Взаємодія особи з іншими соціальними інститутами. Поняття та класифікація прав людини, їх співвідношення з правами громадянина. Теоретичні основи правового статусу суб’єктів права. 5. Теорія юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих і інших органів і установ. 6. Теорія правової системи (юридична компаративістика). Поняття, ознаки, структура, функції правової системи, її співвідношення з іншими підсистемами соціальної системи. Типи (сім’ї) правових систем та їх змістовна характеристика. У процесі розвитку загально-теоретичної юриспруденції зазнає змін і перетворень її предмет, адже саме життя висуває нові об'єкти пізнання та ліквідує те, що віджило. При цьому сучасний розвиток теорії держави та права потрібно розглядати як процес усе більшої конкретизації наукового знання. РОЗДІЛ 2 Загальна характеристика функцій та методів теорії держави та права Як наука та навчальна дисципліна загальнотеоретична юриспруденція виконує чималу роль, яка проявляється через її функції. Функція певної науки, як вже було зазначено вище – це основний напрямок впливу на сфери суспільного життя та на інші суспільні і не тільки процеси. Функції виникають внаслідок дослідження предмету. Вони пов’язані між собою тим, що об’єкт якраз таки визначає напрями впливу науки. Кожна функція теорії держави і права є унікальною та неповторною. Адже всі вони відіграють якусь певну роль. Тому, основними функціями такої науки як теорія держави і права є: 1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні та поясненні явищ і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність. 2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) - виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань). 3. Прогностична — виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей. Наприклад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою. 4. Методологічна — виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права. 5. Ідеологічна — полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу). 6. Політична — виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості. 7. Науково-прикладна — полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань державно-правового будівництва — підготування законопроектів і проектів інших нормативно-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами. (Додаток 2) |