6-–-ПАТОФІЗІОЛОГІЯ-–-МЕТОДИЧНI-РОЗРОБКИ-ДЛЯ-РОБОТИ-СТУДЕНТIВ-на-. Практичне 6
 Скачать 102.95 Kb.
|
 5 патогенезі будь-якої алергії відзначають три стадії: I. Імунна стадія триває від моменту первинного контакту імунної системи з алергеном до розвитку сенсибілізації. II. Патохімічна стадія розвивається при повторному контакті імунної системи зі специфічним алергеном і характеризується вивільненням значної кількості біологічно активних речовин. III. Патофізіологічна стадія характеризується порушенням функціонування клітин і тканин організму аж до їхнього ушкодження під впливом біологічно активних речовин, виділених імунною системою під час патохімічної стадії. Отже, на імунній стадії алерген взаємодіє з рецепторами FcεRI на поверхні тучних клітин, при цьому відбувається перехресне зшивання комплексів антитіло-рецептор і запуск активуючого сигналу в тучну клітину. Тобто суть стадії полягає в створенні стану підвищеної чутливості організму до певного антигену – це явище зветься сенсибілізацією.Вона може бути: - активною (організм самостійно продукує антитіла чи сенсибілізовані Т-лімфоцити); пасивною (уведення ззовні специфічних до антигену готових антитіл чи сенсибілізованих Т-лімфоцитів). На патохімічній стадії відбувається дегрануляція тучних клітин, що супроводжується викидом гістаміну й інших активних субстанцій, що містяться в гранулах, і синтезом ейкозаноїдів. Відповідь клітин навколишніх тканин (судинного ендотелію, гладеньких м’язів, слизових оболонок , залоз, нервових закінчень тощо) становить патофізіологічну стадію. Це єдина стадія, яка перебігає майже однаково при будь-якому типі реакцій гіперчутливості. Ця стадія є результатом: прямого ушкодження клітин лімфоцитами та гуморальними антитілами; дії біологічно активних речовин; реакції на первинні алергічні зміни в певному органі. На цій стадії спостерігається зміни на рівні різних систем організму, серед яких: Серцево-судинна система.Може змінюватися робота серця,знижуватися артеріальнийтиск, підвищуватися проникність посудин. Можливий розвиток асистолії. Зниження тиску обумовлено переважно дією брадикініну й ацетілхоліну, а також накопиченням гістаміну, серотоніну та деяких простогландинів. Дихальна система. Кініни,серотонін і гістамін викликають скорочення гладенькихміоцитів бронхів. Спазм бронхів, набряк слизової оболонки дихальних шляхів і гіперсекреція слизу призводять до порушення вентиляції легенів. Також може спостерігатися закладеність носа. Система гемостазу.У результаті активації фактору Хагемана може активуватисязгортаюча система крові, внаслідок вивільнення гепаріну – антизгортаюча система крові, а в результаті перетворення профібринолізину на фібринолізин – фібринолітична система крові. Нервова система. Гістамін і кініни як медіатори больової чутливості викликають більі свербіж. Подібний механізм розвитку патофізіологічної стадії є стереотипним для різних типів реакцій гіперчутливості, у той час як імунна та патохімічна стадії мають свої особливості. ОКРЕМІ ВІДМІННОСТІ РІЗНИХ ТИПІВ РЕАКЦІЙ ГІПЕРЧУТЛИВОСТІ тип реакцій гіперчутливості (анафілактичний, медіаторний, реагіновий). Зумовленій утворенням особливого типу антитіл, что належать до класу IgE та мають 6 афинність до тканинних базофілів (тучних клітин) і базофілів периферійної крови – це гомоцитотропні антитіла. Імунна стадія. У разі первинного потрапляння алергену до організму,вінзахоплюється антигенпрезентуючими клітинами (АПК – макрофагами, В-лімфоцитами, дендритними клітинами) та піддається перетравлюванню. Унаслідок перетравлювання під дією лізосомних ферментів із алергенів утворюються пептиди, які «завантажуються» пептид-зв’язувальні борозенки молекул головного комплексу гістосумісності, транспортуються на поверхню АПК і презентуються для розпізнавання Т-лімфоцитам- хелперам, які активуються та починають продукувати цитокіни, також посилюється міграційна активність еозинофілів. Зростаюча продукція та накопичення специфічних IgE (гомоцитотропних антитіл, або реагінів) і їхня фіксація на тканинних базофілах і базофілах периферійної крові відрізняє реакції I типу від усіх інших алергічних реакцій. При цьому алергени, які сприяють продукції IgE, мають молекулярну масу в межах 10-70 кД. Антигени (алергени) з молекулярною масою до 10 кД не в змозі зв'язати дві молекули IgE на поверхні базофілів обох типів, а отже, і не здатні запустити алергічну реакцію. Водночас антигени з молекулярною масою понад 70 кД фізично не проникають крізь непошкоджені слизові оболонки і тому в принципі не можуть зв'язуватися з IgE, наявним на поверхнях клітин. нормі концентрація IgE в сироватці крові нижча, ніж будь-яких інших імуноглобулінів. Вона коливається в межах 90-350 нг/мл, тоді як при алергічних захворюваннях вона може бути значно вище. У разі повторного надходження специфічного алергену в організм, він зв’язується з IgE та призводить до дегрануляції тучних клітин. Патохімічна стадія. Внаслідок дегрануляції лаброцитів відбувається викидїхнього вмісту, ці фактори вважаються первинними медіаторами алергії:
Вторинними медіаторами вважаються ті сполуки, які не містилися в тучних клітинах у готовій формі, а синтезувалися de novo лише під час активації тканинних базофілів: А) Ейкозаноїди – передусім, лейкотрієни LTC4, LTD4, LTE4 і простагландин D2 (у меншій мірі E2, Fα2 і I2), а також тромбоксан A2. Діючи через рецептори, вони розширюють судин (тромбоксан звужує їх) і підвищують їхню проникність , викликають спазм гладеньких м'язів, стимулюють виділення слизу, викликають хемотаксис нейтрофілів. Простагландини мають імунорегуляторну дію. Тромбоксан А 2 викликає агрегацію тромбоцитів із звільненням з них ферментів і інших активних чинників, сприяючих проліферації лімфоцитів. Лейкотрієни, що провокують інтенсивний і тривалий бронхоспазм, називають повільнореагуючою субстанцією анафілаксії. Б) Цитокіни (ФНП-альфа, ІЛ-1, -3, -4, -5, -6, хемокіни, GM-CSF). 7 Лише для анафілактичних реакцій вторинними медіаторами також можуть бути біологічно активні речовини, джерелом яких є інші клітини (макрофаги, нейтрофіли, тромбоцити, еозінофіли). Участь еозинофілів в алергічних реакціях негайного типу характеризується виділенням ними медіаторів, серед яких основний білок еозинофілів, катіонні білки, пероксидаза, нейротоксин, тромбоцитактивуючий фактор, лейкотрієни. Під впливом цих медіаторів розвиваються симптоми пізньої фази. Також еозинофіли продукують низку речовин, що сприяють пригніченню алергічної реакції, зменшенню наслідків її пошкоджуючого впливу: гістаміназа – руйнує гістамін; арилсульфатаза А – сприяє інактивації лейкотрієнів; фосфоліпаза D – нейтралізує тромбоцитактивуючий фактор; простагландин Е – зніжує виділення гістаміну. Сукупність усіх перерахованих процесів приводить до того, що алергія набуває пошкоджувального характеру. Це пов'язано з викидом медіаторів, що мають деструктивний потенціал, а також із включенням гемокоагуляційних механізмів за рахунок активації фактору Хагемана (утворення тромбів покликане локалізувати вогнище проникнення алергенів до організму). Ця стадія характеризується: підвищенням проникності мікроциркуляторного русла; виділенням рідини з судин; розвитком набряку; серозним запаленням; посиленням утворення слизових екскретів. До цього типу реакцій відносять анафілактичні і атопічні. Загальна анафілаксія має місце при анафілактичному шоці. До атопічних реакцій відносяться кропив'янка, набряк Квінке, атопічна бронхіальна астма, алергічний риніт. ІI тип реакцій гіперчутливості (цитотоксичний). При гіперчутливості II типу ушкодження клітин зумовлено взаємодією антитіл з антигенами, які є компонентами клітини або абсорбовані на ній. Імунна стадія. Алергічна реакція починається в результаті прямої ушкоджуючоїдії на клітини антитіл (IgМ і IgG). Комплекси антиген-антитіло, що утворилися, активують систему комплементу й ефекторні клітини (нейтрофіли, макрофаги). Патохімічна стадія. Активація системи комплементу під впливом компонентівсистеми СЗа і С 5а супроводжується опсонізацією ними гістаміну, утворенням кінінів і призводить до підвищення фагоцитарної активності нейтрофілів, моноцитів, еозинофілів, а також до виділення лізосомальних ферментів, утворення супероксидного аніон-радикала, синглетного кисню, активації ПОЛ і ушкодження клітинних мембран. Захворювання,обумовленні даним типом гіперчутливості: А) Аутоімунні цитотоксичні патології. Цитотоксичні антитканинні антитіла виявляють при: тиреоїдиті Хашимото (мішень – тіроцити); хворобі Гудпасчера (мішень – базальна мембрана ниркових гломерул); цукровому діабеті I типу (цитотоксичні прояви, обумовлені Т-лімфоцитами). Б) Алоіммунні гемолітичні захворювання: гемотрансфузійні ускладнення; гемолітична хвороба новонароджених. В) Алоіммунна тромбоцитопенія новонароджених. Г) Гемолітичні процеси, пов’язані з лікарською гіперчутливістю (гемолітична анемія, обумовлена сенсибілізацією до фенацетину і хлорпромазину; тромбоцитопенічна 8 пурпура, що викликається прийомом лікарських засобів; імунний агранулоцитоз, що індукується прийомом амінофеназону і хінідину тощо). ІII тип реакцій гіперчутливості (імунокомплексний). Утворення комплексу антиген-антитіло відбувається в крові і міжклітинній рідині. Гіперчутливість III типу розвивається при утворенні великої кількості імунних комплексів або при порушенні їхньої елімінації ретикулоендотеліальною системою. нормі при взаємодії антигенів, що надходять ззовні, і антитіл, що утворюються, формуються імунні комплекси, із якими поєднуються компоненти комплементу при його активації за класичним шляхом. Комплекси взаємодіють з рецепторами CR1(CD35) еритроцитів. Такі еритроцити поглинаються макрофагами печінки, що призводить до елімінації комплексів. При взаємодії антитіл з антигенами клітинної мембрани патогенів або інших сторонніх клітин відбувається їхня опсонізація, також сприяюча фагоцитозу цих клітин. При ушкодженні системи елімінації імунних комплексів, тривалому або занадто масованому надходженні антигена, а також при накопиченні великої кількості антитіл, реалізація зазначених процесів порушується. У таких випадках імунні комплекси найчастіше відкладаються на базальних мембранах, а також на ендотеліальних клітинах судин, що пов’язано з наявністю на їх поверхні Fc-рецепторів. Відкладення комплексів сприяє розвитку запалення. Імунна стадія. Роль антитіл,що преципітують,виконуютьIgMіIgG.Мікропреципітат зосереджується навколо судин і в судинній стінці. Імунні комплекси активують систему комплементу, вироблення БАР, хемотаксис і фагоцитоз, формування лейкоцитарного інфільтрату. Патохімічна стадія. Циркулюючий імунний комплекс призводить до активаціїсистеми комплементу, фагоцитів крові та тканин, вивільнення останніми лізосомальних ферментів, цитокінів, серотоніну, кінінів, супероксидних радикалів, ушкодження ендотелію і до агрегації тромбоцитів. Порушення мікроциркуляторного русла посилює ушкодження тканини аж до некрозу. Відкладення комплексів активує фактори запалення, що призводить до підвищення проникності капілярів. Імунокомплексна патологія може бути обумовлена не лише локальним відкладенням комплексів, а ще й системною дією циркулюючих імунних комплексів – має місце поєднання загальної симптоматики з локальними запальними процесами в місцях відкладення комплексів. Цей вид гиперчутливості лежить в основі гострого постстрептокового гломерулонефриту, професійних захворювань, пов’язаних із алергічним альвеолітом («легені фермерів», «легені хутровиків»). Також імунокомплексна патологія складає основу деяких проявів аутоіммунних захворювань, наприклад, ревматоїдного артриту, при якому імунні комплекси утворюються при зв'язуванні IgG з ревматоїдним фактором – анти-IgG-антитілами. Найбільш характерна і важка форма аутоіммунної патології з III типом гіперчутливості – системний червоний вовчак (одним з основних антигенів виступає двуспиральна ДНК). Ще одним прикладом є сироваткова хвороба, що розвивається при повторному внутрішньовенному введенні високих доз антигену (наприклад, сироватки з метою профілактики правця). На 7 добу після першого введення антигену в крові з’являються антитіла, а чергове введення антигену (зазвичай через 8 діб після початку процедури) призводить до швидкого формування в судинному руслі імунних комплексів, у тому числі нерозчинних. При цьому спостерігаються як загальні симптоми (лихоманка, висип, артралгія, генералізована лімфаденопатія), так і локальні прояви, залежні від місць відкладення імунних комплексів: васкуліт, артрит або нефрит при відкладенні комплексів відповідно на судинній стінці, в суглобах, нирках. 9 IV тип реакцій гіперчутливості (реакції уповільненого типу). Головна особливість реакцій уповільненого типу полягає в тому, що вони не залежать від наявності антитіл. Імунна стадія. Із антигеном взаємодіють Т-лімфоцити,які розпізнають антигеннідетермінанти з високою мірою специфічності за допомогою рецепторів, до складу яких входить антиген головного комплексу гістосумісності. Патохімічна стадія. При контакті з антигеном Т-лімфоцити виробляютьлімфокіни: |