Охорона праці_екзамен. Контр ООП 15 (1). Права на охорону праці під час укладання трудового договору
 Скачать 73.83 Kb.
|
|
Первинні засоби пожежогасіння. Види вогнегасильних речовин. Первинні засоби пожежогасіння слугують для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку до прибуття пожежних підрозділів . До них відносяться ручні і пересувні вогнегасники, гідропульти, відра, бочки з водою, внутрішньопожежні крани, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, войлочні мати, кошми, ломи, пили, багри, вила(рис . 3 . 64) . Усі будівлі та приміщення закладів, установ і організацій повинні забезпечуватись первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, пожежними відрами, діжками з водою, ящиками з піском тощо), пожежним знаряддям (пожежними ломами, баграми, сокирами тощо) та засобами зв'язку Первинні засоби пожежогасіння розміщують на спеціальних щитах . Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними матеріалами - не більше 50 м, або з розрахунку - один щит на 5000 м2 . Засоби пожежогасіння фарбують у сигнальний червоний колір, а надписи на них та на щитах роблять контрастними білим кольором Місця розміщення первинних засобів пожежогасіння зазначаються у планах евакуації На стендах або пожежних щитах рекомендується компактно розміщувати вогнегасники, пісок, лопати, ломи, покривала вогнетривкі, списки добровільних пожежних дружин, інструкцію з правил пожежної безпеки, написи з телефонами пожежної охорони і прізвища посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку . Стенди або пожежні щити слід установлювати в приміщеннях на видних і легкодоступних місцях, якомога ближче до виходу із приміщення Види вогнегасників та принцип їх роботи. Вогнегасники класифікують за видом вогнегасної речовини на вуглекислотні, галоідовуглеводневі і порошкові Вуглекислотні вогнегасники . Застосовують ручні вогнегасники ВУ-2 (рис . 3 . 65), ВУ-5, ВУ-8 і в транспортному виконанні ВУ-25 і ВУ-80 . Вогнегасники наповнюються стиснутим газом (диоксид вуглецю не більше 0,75 кг/л) до робочого тиску 60 кгс/см2 . Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона і застосовуються для гасіння різноманітних речовин і матеріалів (виключення складають лужні метали та інші речовини, які горять без доступу повітря), електроустановок під напругою до 380 В, транспортних засобів і т п Вуглекислотні-брометилові вогнегасники (рис . 3 . 66) ВУБ-3А і ВУБ-7А є стальними тонкостінними балонами із сифонними трубками всередині і пусковими головками важільного типу з розпилювачами . Ємність балонів ВУБ-3А - 3,2 л, ВУБ-7А - 7,4 л . Вогнегасники заряджають сполукою "4 НД", що складається 97% брометилу і 3% вуглекислого газу . Для викиду заряду у вогнегасник закачують повітря під тиском 8,6 кгс/мм2 . Час дії вогнегасників 20-30 с при довжині струменя 3-4 м . Порошкові вогнегасники (рис . 3 . 67) бувають ручні, транспортні і установки порошкового гасіння За будовою такий вогнегасник складається з циліндричної посудини, в якій міститься порошок, балончика з вуглекислим газом під тиском Час дії вогнегасника 20 с при довжині порошкового струменя 5 м Автоматичні засоби виявлення та гасіння пожеж. Нині найбільшого поширення набули спринклерні та дрен-черні установки автоматичного гасіння пожежі Для боротьби з пожежами застосовують пожежні сигналізації різноманітного принципу дії . Основними складовими систем автоматичної сигналізації є: датчики, що монтуються в будинках або на території об'єктів і служать для подачі сигналу при пожежі; приймальні апарати (станції), що забезпечують прийом сигналів від датчиків; лінії комунікацій, що з'єднують датчики з приймальними апаратами; джерела електропостачання Установки пожежної сигналізації є з автоматичним або ручним пуском в залежності від призначення, а також від особливостей оточуючого середовища . Їх монтують на пожежонебезпечних і особливо важливих об'єктах . В залежності від факторів, що викликають спрацьовування повідомлювачів, їх поділяють на теплові, які реагують на підвищення температури оточуючого середовища; димові, що реагують на появу диму; світлові, що спрацьовують при появі відкритого полум'я; ультразвукові, які реагують на зміну частоти коливання; фотоелектричні, що спрацьовують при перетинанні інфрачервоних променів і комбіновані Засоби захисту органів дихання. Фільтрувальні респіратори та протигази. Засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗ ОД) - це пристрої, що забезпечують захист органів дихання людини від небезпечних і шкідливих виробничих чинників, котрі діють інгаляційно. Такі пристрої повинні забезпечувати ефективний захист органів дихання не лише від різноманітних забруднень (парів, газів, аерозолі, суміші парів і аерозолі, пилу), котрі знаходяться в повітрі робочої зони, а також і при нестачі кисню. За принципом дії ЗІЗ ОД поділяють на фільтрувальні (Ф) та ізолювальні (І). Перші подають у зону дихання очищене повітря з робочої зони, а другі - повітря зі спеціальних резервуарів або чистого середовища, що знаходиться поза робочою зоною. Класифікація ЗІЗ ОД наведена на рис. 2.42. Фільтрувальні ЗІЗ ОД за призначенням поділяються на такі типи: - протиаерозольні, або пилозахисні; - протигазові, або газозахисні; - універсальні, або пилогазозахисні. У разі дуже великих концентрацій шкідливих речовин (понад 2000 ГДК), при недостатньому вмісті кисню в повітрі (до 18%), наявності в повітрі речовин невідомого складу та концентрацій, великій загазованості та запиленості, під час проведення зварювальних робіт у замкнутих об'ємах, при роботі в колодязях та резервуарах, а також у інших випадках, коли не забезпечується захист фільтрувальними респіраторами чи протигазами необхідно застосовувати тільки ізолювальні ЗІЗ ОД. Автономні ЗІЗ ОД мають у своєму складі власне джерело дихальної суміші, яке знаходиться в корпусі. Вони поділяються на резервуарні та генеративні. У перших - весь запас повітря (кисню), що вдихається, зберігається у стисненому чи зрідженому стані в балоні ЗІЗ ОД, а видихання здійснюється в атмосферу. В генеративних - повітря, що видихається, після очищення його від вуглекислого газу та вологи, додавання кисню із запасу, який зберігається в балоні ЗІЗ ОД, повторно використовується для дихання. Тому їх ще називають системами замкнутого типу. До основних ЗІЗ ОД належать протигази (рис. 2.43) та респіратори (рис. 2.44). Респіратор - полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолю, пилу. Він, як правило, складається з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтрувальної частини. За призначенням респіратори поділяються на протигазові, протиаерозольні та універсальні. Найчастіше в різних галузях промисловості застосовуються: протиаерозольні респіратори ШБ-1 "Лепесток" (вітчизняний аналог "Росток"), У-2к, Ф-62Ш; протигазовий - РПГ-67; універсальний - РУ-60МУ (вітчизняний аналог "Тополя"). 51. Ізолювальні засоби захисту органів дихання. Ізолювальні засоби захисту органів дихання. Призначення, види та галузь застосування. Ізолювальні ЗІЗ ОД забезпечують людину повітрям, що придатне для дихання, та ізолюють органи дихання від навколишнього середовища. За своїми конструкційними особливостями вони поділяються на шлангові та автономні. У перших - повітря для дихання подається по шлангу із зони чистого повітря, розташованої поза робочою зоною. Подавання повітря здійснюється безпосередньо самим працівником (під час вдихання) або повітроподавальною установкою (шлангові ЗІЗ ОД з примусовим подаванням повітря). Видихання повітря відбувається в навколишнє середовище. Спецодяг та спец взуття. Види спецодягу, спец взуття та їх призначення. До спецодягу належать: костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Основні вимоги, яким повинен відповідати спецодяг зводяться до наступного: забезпечувати необхідний захист від дії несприятливих чинників, бути зручним, не обмежувати рухових можливостей працівника. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-83 спеціальний одяг залежно від захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які мають наступні позначення: М - для захисту від механічних пошкоджень; 3 - від загальних виробничих забруднень; Т - від підвищеної чи пониженої температури; Р - від радіоактивних речовин; 3 - від електричного струму, електричних і електромагнітних полів; П - від пилу; Я - від токсичних речовин; В - від води; К - від розчинів кислот; Щ - від лугів; О - від органічних розчинників; Н - від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б - від шкідливих біологічних чинників. Виходячи із необхідних захисних властивостей, обираються матеріали для виготовлення спецодягу. Спеціальне взуття (рис. 2.45) поділяється на групи залежно від захисних властивостей аналогічно спецодягу. До спецвзуття належать: чоботи, півчо-боти, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші, боти і т. ін. Працівників необхідно забезпечити спецвзуттям при виконанні будівельних, ливарних, сталеплавильних, ковальських робіт, коли існує небезпека падіння предметів, а також у приміщеннях, де підлога залита водою, мастилами і т. п. Деякі види спецвзуття мають посилену підошву для захисту ступні від гострих предметів (наприклад, цвяхів, що можуть стирчати на будівельному майданчику). Взуття із спеціальними підметками призначене для таких умов праці, при яких існує ризик падіння на слизькій підлозі. Знаходить застосування на виробництві й спеціальне віброзахисне взуття. Засоби захисту обличчя, голови та органів слуху, зору. Засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, косинки, капелюхи) призначені для захисту від: - механічних ушкоджень (будівельні, монтажні, тунельні роботи, видобування корисних копалин тощо); - дії теплового (інфрачервоного) випромінювання, бризок розплавленого металу та інших речовин (гарячі цехи металургійної, хімічної та інших галузей промисловості; під час пожеж та аварій і т. д.); - води (роботи в мокрих шахтах, копальнях, рибному господарстві та ін.); - бризок кислот, лугів та інших агресивних речовин (хімічні виробництва); - загальних забруднень (машинобудівні виробництва); - атмосферних опадів (роботи на відкритому повітрі); - ураження електричним струмом (монтаж, обслуговування та ремонт електроустановок); - іонізуючого випромінювання (об'єкти, де використовуються радіоактивні речовини) тощо. Відповідно до встановлених норм для захисту голови працівники застосовують шапки-вушанки (зимою для виконання робіт на відкритому повітрі), косинки та берети (для виконання робіт з обертовими та рухомими механізмами, в закладах громадського харчування тощо) та інші 313 голови. Найпоширенішим засобом захисту голови на промислових підприємствах та будівельних майданчиках є захисна каска. До засобів захисту обличчя належать ручні, неголовні та універсальні щитки, а також захисні маски. Найбільш часто на виробництві використовуються: щиток електрозварювальника універсальний ЩЗУ-1, щиток захисний ЩЗ (рис. 2.47), захисна маска С-40, захисна сітчаста маска С-39. Засоби захисту органів слуху призначені перекрити найбільш чутливий канал проникнення звуку в організм - вухо людини. Такі засоби називають протишумами, або антифонами. Вони повинні забезпечувати хороший захист від шуму та не спричинювати при цьому неприємних або больових відчуттів. ЗІЗ органів слуху поділяються на протишумові вкладки, навушники та шоломи (рис. 2.49). Перші вкладаються в слуховий хід з метою його перекриття й послаблення звуків, котрі діють на слухову мембрану вуха. Навушники закривають вушну раковину, а шолом - частину голови та вушну раковину. Той чи інший ЗІЗ органів слуху добирають, як правило, на конкретному робочому місці відповідно до спектрального складу та рівня виробничого шуму. Протишумові вкладки є найпростішими 313 органів слуху. їх вводять безпосередньо в зовнішню частину слухового ходу і залишають там без додаткових засобів підтримки. Тому вони повинні виготовлятись із м'яких еластичних матеріалів, які мають бактерицидні властивості. Для виготовлення вкладок-заглушок використовують синтетичні та натуральні волокна, гуму, поропласт, пластмаси. Протишумові вкладки можуть бути одноразового і багаторазового використання. Останнім часом серед протишумових вкладок найчастіше використовуються вкладки "Беруши" із матеріалу ФПП (фільтр Петрянова з перхлорвінілового ультратонкого волокна). Вони дозволяють знизити шум на 5-15 дБА. Протишумові навушники складаються з чашечок і оголів'я (див. рис. 2.49, а). Корпус чашечки виготовляють, як правило, з пластмаси і заповнюють його звукопоглиначем. Для забезпечення щільного прилягання чашечки до привушної ділянки на її внутрішній стороні, зверненої до голови, встановлюють м'які ущільнювачі (протектори), заповнені еластичним пористим матеріалом (наприклад, поролоном), або рідинним наповнювачем (наприклад, гліцерином або вазеліном). Оголів'я слугує для утримування чашечок і притискання їх до привушної поверхні. Зазвичай його виготовляють металевим або пластмасовим, підпружиненим і регульованим за розміром голови. Основні прийоми надання першої допомоги при нещасних випадках, пов’язаних із пораненнями, забоєм, розтягненням зв’язок, під час вивиху кінцівок. Види кровотечі при пораненнях та способи зупинки. Кровотечі — це пошкодження цілісності кровоносних судин внаслідок механічного або патологічного порушення. Кровотечі бувають: • зовнішні, коли видно місце, звідки тече кров; • внутрішні, коли кров виливається у внутрішні порожнини чи тканини. Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні та капілярні. Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б'є сильним струменем, поштовхами. Венозна кров має темно-червоне забарвлення, витікає з рани безперервно і повільно. При капілярній кровотечі кров виділяється краплями або сочиться з усієї поверхні рани. Капілярна кровотеча добре зупиняється стисною пов'язкою, перед чим шкіру навколо рани обробляють розчином йоду або спирту. Якщо з рани виступає сторонній предмет, його треба локалізувати і закріпити, для цього необхідно зробити у пов'язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути всередину і викликати ускладнення.. Венозну кровотечу теж зупинити - досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, обробити шкіру навколо рани розчином йоду, спиртом, горілкою, одеколоном, накласти стисну пов'язку і забинтувати.. Для тимчасової зупинки артеріальної кровотечі здійснюють притискування артерії до кістки вище від місця поранення. Притискування здійснюють, як правило, у тих місцях, де артерія знаходиться неглибоко, декількома пальцями однієї чи обох рук, а іноді навіть кулаком. Найдавнішим методом тимчасової зупинки артеріальної кровотечі з поранених кінцівок (рук чи ніг) є накладення гумового джгута (трубки). Кінцівку в місці накладання гумового джгута обгортають марлею, рушником чи іншою тканиною, підіймають, джгут розтягують і роблять ним 2—З оберти навколо кінцівки. Кінці джгута скріплюють за допомогою ланцюжка з крючком, а в разі їх відсутності — зв'язують. Якщо джгут накладено правильно, пульс нижче місця накладення зникає. Тривалість використання джгутової пов'язки обмежується двома годинами, а взимку — однією годиною, інакше кінцівка мертвіє. Якщо протягом цього часу немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через 1,5—2 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими методами (наприклад, тампоном), а потім знову затягують джгут, трохи відступивши від попереднього місця його накладання. У разі відсутності джгута накладають закрутку з пояса, рушника, хустки або іншого матеріалу, який не туго зав'язують навколо кінцівки. У петлю вставляють палицю і закручують. Для того, щоб не пошкодити шкіру, під закрутку необхідно підкласти бинт чи іншу тканину. Після накладання джгута чи закрутки потерпілого потрібно якомога швидше доставити до медичного закладу. Часто кровотечі виникають внаслідок пошкодження м'яких тканин в результаті удару і є однією з ознак цього виду травми. Іншими ознаками удару м'яких тканин є болісні відчуття у місці удару, набряк (крововилив), обмежена рухомість ушкодженої частини тіла. Кровотеча і поранення. Перші заходи повинні бути спрямовані на припинення кровотечі і захист рани від зараження інфекцією. На дрібні рани треба накласти лейкопластир, на відкриті рани антисептичні пов'язки, а якщо їх немає - чисту тканину, носову хустку. Кровотеча може бути внутрішньою і зовнішньою. Внутрішня кровотеча виникає при проникаючих пораненнях в черевну порожнину, при розривах внутрішніх органів у результаті сильного удару, падіння з висоти, здавленні. Кров при цьому накопичується у внутрішніх порожнинах тіла і виникають симптоми - блідість, слабкість, частий пульс, задишка, запаморочення, спрага і в результаті - непритомний стан. Перша допомога при опіках термічних, опіках кислотами та лугами Опік — це ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електричного струму або іонізуючого випромінювання. При опіках шкіру навколо ураженої ділянки обробляють спиртом, одеколоном, 2 %-м розчином питної соди, після чого накладають стерильну пов'язку. Щоб запобігти інфекції, не можна розтинати пухирі, звільняти опечену ділянку від шматків одягу, торкатися ураженої ділянки тіла. Особливо уважно треба ставитися до потерпілих із великими опіками. Якщо більше десятої частини тіла людини уражено опіками, то потерпілому загрожує смерть. При великих опіках, коли бинтову пов'язку накласти неможливо, обпечену ділянку необхідно накрити простирадлом і негайно направити потерпілого до лікарні. Подаючи допомогу, насамперед треба припинити дальший вплив температури чи іншої причини опіку. Якщо на тіло потрапить кислота або луг, слід якнайшвидше обмити ділянку струменем проточної води протягом 10—15 хв, при допомозі із запізненням — не менше 1 год, а при фтороводневому, кислотному ураженні — не менш як 2—3 год. При опіку органічними сполуками алюмінію уражену ділянку шкіри протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна застосовувати не воду, а олію або тваринне масло. При опіках фосфором з ураженої ділянки тіла видаляють шматочки фосфору, для цього уражену ділянку необхідно занурити у воду, щоб не допустити самозаймання, і зняти частинку речовини, краще це робити в темному приміщенні, потім змочують слабким 3‑5 %‑м розчином мідного купоросу або марганцевокислого калію і накладають пов'язку, змочену слабким розчином мідного купоросу. При всіх опіках потерпілому після надання допомоги вводять протиправцеву сироватку. |