ООП Профілактика травматизму та професійних захворювань. Профілактика травматизму та професійних захворювань
 Скачать 210 Kb.
|
|
1 – людина, її настрій та здоров’я; 2 – недоліки, що притаманні даній людині (робітник не має достатньої кваліфікації, не володіє достатньою мотивацією до праці, робота не відповідає можливостям людини); 3 – стан виробничого середовища, що суперечить правилам безпеки (виробниче обладнання, оснащення робочого місця або технологія виробництва не відповідають нормам безпеки); 4 – події, що безпосередньо викликали нещасний випадок (раптове порушення у роботі обладнання або робочих пристроїв, неадекватні дії персоналу та ін.). Таким чином, основні закономірності виникнення випадків аварійності і травматизму характеризуються наступними ознаками: 1) аварійність і травматизм виникають внаслідок певних часто випадкових подій; 2) виникнення кожної конкретної події є, як правило, наслідком ланцюгу відповідних передумов; 3) ініціаторами та ланками такого ланцюгу передумов є помилки людей, відмова техніки або неочікувані для людей зовнішні впливи, які перевищують нормативні значення для людей чи техніки. Виникнення кожного конкретного випадку, як правило, є наслідком не окремо взятої причини, а – ланцюгом відповідних передумов. Існує низка об’єктивних та суб’єктивних причин, які сприяють росту числа та тяжкості нещасних випадків. Дослідження таких причин дозволяє їх усунути та протидіяти росту травматизму. ІІ. Наслідки травматизму та методи його аналізу Оцінка наслідків травматизму є багатокомпонентною та складною задачею. Не всі наслідки виробничого травматизму можливо оцінити кількісно, для деяких видів наслідків не існує методик їх оцінки. Наслідки травматизму і професійних захворювань можуть бути розподілені на дві великі групи соціальні наслідки та економічні. Соціальні:
Економічні:
Соціальні наслідки можуть відноситись як до окремого працівника, так і до усього трудового колективу підприємства. До складу соціальних наслідків також входять матеріальні, моральні та "приховані" збитки. Причому, остання складова, тобто "приховані" збитки, зумовлена імовірнісними (випаковими) ефектами порушення здоров’я працюючих та є домінуючою в структурі соціальних наслідків Моральні наслідки достатньо важко враховувати, тому що не існує відповідних показників та методик. В тісному зв’язку з моральною шкодою знаходяться психофізіологічні наслідки виробничого травматизму. Безпека на виробництві залежить значною мірою від психофізіологічних якостей людини, які проявляються в її чутливості до сигналів небезпеки, її швидкісних можливостях з реагування на такі сигнали, в її емоційних реакціях на небезпеку, у визначенні небезпечної ситуації і реагуванні на неї. На поведінку працівника впливає і його емоційний, і психічний і фізичний стан. Стан тривоги та стомлення також зменшує можливість визначення небезпеки. Взагалі, можна зауважити, що безпека праці значною мірою є проблемою психологічною. Це підтверджує міжнародна статистика, яка свідчить, що загальними причинами травматизму є: - небезпечні умови праці (4%); - небезпечні дії, тобто "людський фактор" (96%). Серед усіх видів наслідків виробничого травматизму найбільш вивченими є економічні наслідки, які підлягають обов’язковій компенсації. Визначення економічних збитків з причини тимчасової непрацездатності є важливим і актуальним завданням в сучасному виробництві. Відомо декілька методик вирахування економічних наслідків що мають комплексний характер. Деякі складні, з практичної точки зору, деякі значно спрощенні і зручні для використання. Основна методика розрахунку економічних наслідків від травматизму та професійних захворювань пов’язана, у першу чергу, з матеріальними збитками від втрати непрацездатності, які об’єднуються у дві групи: 1) загальнодержавні витрати і збори; 2) втрати і збитки виробничих підприємств. Крім того, економічні збитки складаються з двох частин – прямих збитків та побічних або умовних збитків. Прямі збитки – це одноразові втрати установи в результаті виникнення інциденту, вони розраховуються бухгалтерією підприємства та складаються зі збитків, що пов’язані з відновленням здоров’я людини, а також збитків на підготовку нового робітника, вартості зіпсованого обладнання, зіпсованого інструменту, зіпсованого матеріалу та пошкоджених елементів будівлі. Побічні (умовні) збитки – це збитки, які викликані зупинкою виробництва та кількістю невиробленої продукції, зменшенням прибутку, оплатою штрафних санкцій, обслуговуванням кредиту та іншими витратами. В останні часи до побічних (умовних) збитків відносять також репутаційні збитки, які негативно впливають на участь компанії у тендерах та на мотивацію власного персоналу. Згідно із численними дослідженнями економістів, побічні (умовні) збитки в чотири рази перевищують прямі збитки, тобто відношення прямих збитків до побічних (умовних) 1:4. Побічні (умовні) збитки підраховувати дуже важко, вони мають розвиту структуру та розтягуються на місяці, і навіть роки. З метою своєчасного виявлення причин травматизму та визначення шляхів для його запобігання відповідними наглядовими та контрольними органами з питань охорони праці постійно здійснюється аналіз травматизму. Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи щодо запобігання виробничому травматизму і профзахворюваності. При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:
Мета аналізу травматизму - розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму. Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам. Єдиної класифікації методів аналізу травматизму не існує. Ачин В. О. запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісно-статистичні та детерміністичні. Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що вже сталися (статистичний, груповий, топографічний). Детерміністичні методи дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму (монографічний, ергономічний, економічний, анкетування, експертних оцінок) Наразі, застосовуються наступні методи аналізу травматизму: 1. Статистичний - вивчення звітів та актів про нещасні випадки за певними ознаками: професіями, робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травм тощо. Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві, в регіоні або в галузі за декілька років. Первинні дані для цього аналізу містяться в актах розслідування нещасних випадків за формою Н-1. Статистичний аналіз дозволяє групувати нещасні випадки по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, їх причинам, характеру отриманих травм, виду обладнання тощо. Цей метод дозволяє встановити найбільш характерні види травм по окремим виробництвам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи. При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні і якісні відносні показники, засновані на вивченні первинних документів про травматизм. Кількісний показник коефіцієнт частоти травматизму Кч розраховується на 1000 працюючих: Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи аналізу травматизму. 2. Топографічний- на площі цеху або дільниці позначають місця, де сталися нещасні випадки, що дає змогу наочно визначити небезпечні місця і привернути до них увагу, виявити причини та визначити заходи щодо запобігання їм. 3. При груповому методі досліджуються травми конкретної групи за визначеними однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації; спеціальності, віку потерпілого; видам робіт; причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі обставини в організації робіт та фактичний стан умов праці на підприємстві або його підрозділах. Ці два аналізи роблять там, де вже сталися нещасні випадки для запобігання новим. 4. Монографічнийметод представляє собою поглиблений аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва, окремим робочим місцям. Аналізуються всі обставини нещасних випадків, виконуються за необхідності відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на виробництві, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва, при його модернізації та для розробки заходів з охорони праці. 5. Економічний- вивчення та аналіз втрат, спричинених травматизмом. Він полягає в визначенні заподіяної економічної шкоди від травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод доповнює інші методи дослідження травматизму, збагачує їх результатами економічного аналізу. 6. Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушенню цієї відповідності може бути первинною причиною нещасних випадків. 7. Метод анкетування- опитування працюючих та за результатами його аналізу розроблення методів профілактики травматизму. 8. Метод експертних оцінок- експертна оцінка умов праці та розроблення заходів запобігання травматизму. ІІІ. Теорії травматизму та шляхи його профілактики Розглядаючи причини небезпечної поведінки людей, можна сформулювати чотири групи чинників, що зумовлюють спроможність людини протистояти небезпеці: 1) біологічний фактор, що випливає з природних властивостей людини і виявляється в «несвідомому регулюванні» (безумовні рефлекси самозбереження); 2) чинник, що визначає психофізіологічні функції людини (сприймання, памʼять, мислення тощо) і стани (втома, тривога, стрес тощо), які виявляються в чутливості людини до виявленої небезпеки і швидкості реакції на неї; 3) фактор, що випливає з професійних якостей людини і виявляється в знаннях, досвіді, навичках і умінні досягати мети безпечним шляхом; 4) чинник, що характеризує спрямування людини – її інтереси, мотиви, цілі тощо. Означені фактори утворюють гнучку систему зі взаємними доповненнями і компенсаціями, що сприяють надійності існування і діяльності людини. Наприклад, необхідна безпека може бути досягнута за рахунок професійних умінь і спрямування людини при порівняно невисоких біологічних і психологічних якостях. Таким чином, рівень індивідуальної захищеності – це результат дії всіх наведених чинників. Вивчення статистичного матеріалу про нещасні випадки дало змогу дійти таких висновків:
Взагалі, дослідники, що працюють у різних галузях науки та техніки, намагаються розробити теорію етіології (від грец. aitia – причина) нещасних випадків, яка могла б допомогти виявити та усунути небезпечні фактори, що можуть бути причиною нещасного випадку, виробничих травм та захворювань. Існує багато теорій етіології нещасних випадків, але серед них немає тієї єдиної, правильної та визнаної усіма. Деякі теорії не впливають на розробку профілактичних заходів з запобігання нещасних випадків (теорія зміщеної відповідальності), інші не мають підтверджених даних, не мають ніякого статистичного значення і тому не є загальновизнаними (теорія схильності до нещасних випадків). Однак всі існуючі теорії необхідні для розуміння природи нещасних випадків. Розглянемо найбільш відомі з них 1. "Теорія "Доміно", сформована В.Х.Хайнріх Хайнріхом, розглядає п'ять ступенів послідовних подій, які приводять до травми. Згідно «теорії доміно» (В.Х.Хайнріх 1931 рік) припускалось, що 88 % всіх нещасних випадків викликані помилковими діями персоналу, 10 % ненадійністю устаткування і 2 % "форс-мажором". В.Х.Хайнріх запропонував "П'ятифакторну послідовність" виникнення нещасного випадку, в якій кожен фактор приводить в дію наступний, подібно падінню поставлених у рядок кісточок доміно. Послідовність факторів включає в себе наступне: 1. Походження і соціальні умови; 2. Помилка робочого; 3. Неправильні дії в сукупності з механічною і фізичною небезпекою; 4. Нещасний випадок; 5. Пошкодження або травми. Ключовим вважався фактор, пов'язаний з помилковою дією у сукупності з механічною і фізичною небезпекою. Недоліком даної теорії можна вважати припущення, що прибирання з ланцюжка хоча б однієї події ("кісточки доміно") призведе до виключення виникнення небезпечної події. Однак позитивним моментом теорії «доміно» безперечно є той факт, що неправильні дії працівників є більш частою причиною аварій на виробництві, ніж поломки обладнання. Така підвищена увага не до технічних аспектів ризику, а до "людського фактору" була для того часу безперечно революційною. Запобігання саме "небезпечної поведінки" співробітників розглядалося В.Х. Хайнріхом як найбільш ефективний захід зменшення ризику. 2. Теорія «множинності причин» є розвитком теорії "доміно". Відповідно до цієї теорії фактори, що сприяють виникненню нещасних випадків, можуть бути розбиті на дві категорії: 1) поведінкові - фактори, що відносяться до працівника, типу неправильних дій, нестачі знань або навичок, а також неадекватного фізичного і психічного станів; 2) фактори навколишнього середовища. До них відносять невірний захист потенційно небезпечних елементів обладнання, а також руйнування обладнання в результаті експлуатації або помилкових дій. Головною перевагою теорії є виявлення того факту, що в основі нещасного випадку практично ніколи не лежить одна єдина причина чи невірна дія. 3. Теорія «чистої випадковості» стверджує, що для кожного з визначеної групи працюючих існує однакова вірогідність того, що з ним відбудеться нещасний випадок. Це означає, що не існує однозначної послідовності подій, які приводять до нещасного випадку. За цією теорією всі нещасні випадки відповідають форс-мажору В.Х. Хайнріха і ніяке зовнішнє втручання не може запобігти їм. 4. Теорія «зміщеної відповідальності» заснована на припущенні, що якщо працівник став жертвою нещасного випадку, то ймовірність залучення його в майбутні нещасні випадки збільшується або зменшується в порівнянні з ймовірністю для інших працівників. Позитивним моментом цієї теорії є те, що у неї розглядається такий аспект «людського» фактора, як досвід, який може призвести як до збільшення так і до зменшення вірогідності виникнення небезпек, однак інші аспекти цього багатогранного поняття не враховуються. Ця теорія є по суті концептуальною, та не роз’яснює конкретних причин виникнення небезпек. 5. Теорія «схильності до нещасних випадків» стверджує, що всередині кожної групи працівників можна виділити підгрупу людей, з якими з більшою ймовірністю може статися нещасний випадок. Дослідники не змогли переконливо довести цю теорію, оскільки отримані дані виявилися неповними і суперечливими. Дана теорія в даний час не є загальновизнаною. Втім вивчення фактів травмування із застосуванням методу статистичного аналізу привело багатьох дослідників до висновку, що наявне розподіл нещасних випадків засноване на індивідуальній схильності до них. Особливу увагу слід звернути на те, що в даному дослідженні враховувалися всі травми незалежно від тяжкості, тобто в розрахунок приймалися і мікротравми (незначні порізи, удари), що становлять більшість. Найбільш детально Теорія психологічної схильності до нещасних випадків була розроблена Карлом Марбе. Він стверджував, що ймовірність отримання людиною травм може бути обчислена за допомогою певних статистичних методів на підставі кількості попередніх нещасних випадків. Цей зв'язок між кількістю попередніх і наступних ймовірністю випадків отримала назву закону Марбе, або закону рецидивів.Аналізуючи та інтерпретуючи виявлені закономірності, Марбе підкреслював, що попередні нещасні випадки не є причиною наступних. Причиною і тих і інших є загальна схильність людини до нещасних випадків, що включає різні психологічні і фізіологічні властивості. Більшу частину цих властивостей Марбе пов'язував зі здатністю переключатися, тобто швидко змінювати установку і пристосовуватися до несподівано виникаючої ситуації. Люди зі зниженою здатністю переходити в найбільшою мірою схильні до травматизму. Ця схильність до основному є вродженою, але вона може бути змінена під впливом досвіду і виховання. Здатність до перемикання установки може визначатися експериментально шляхом введення змін в умови діяльності та оцінки впливу таких змін на її швидкісні і точнісні показники. Найбільшу критику з боку опонентів викликали затвердження Марбе про фатальну схильність деяких людей до нещасних випадків, а також сам спосіб розрахунку майбутніх нещасних випадків. Формула Марбе не отримала широкого практичного застосування. Проте його висновки про наявність психологічних властивостей, що обумовлюють більшу або меншу схильність людей до нещасних випадків, не були знехтувані. В нашій країні і за кордоном було виконано багато досліджень, спрямованих на визначення властивостей, складових особисту схильність, і розробку тестів, що дозволяють виявити її своєчасно. Для практичного використання встановлених у дослідженнях фактів і застосування розроблених тестів необхідно було вирішити питання, загальними або специфічними чинником є схильність до нещасних випадків. Можна чи висновки, зроблені при дослідженні одних професій, поширювати і на інші? Пошук відповіді на це питання вимагав подальших досліджень. По мірі накопичення нових експериментальних даних поряд з поняттям схильність стали використовувати поняття схильність і протилежне - захищеність від небезпеки (травморезистентностъ).Схильність (захищеність) визначається великою кількістю змінних: стать, вік, навички, досвід, особливості мотивації та характеру і т. д. Залежить вона і від схильності. Схильність може змінюватися за рахунок виховання, навчання і т. п. Схильність при цьому залишається незмінною, вона може лише більш або менш успішно компенсуватися властивостями особистості. К. М. Гуревич запропонував розділити всі професії на дві великі групи - відносні і абсолютні. У відносних професіях здатні надійно і безпечно працювати всі здорові і навчені люди. У таких професіях (верстатник, маляр, ткаля та ін) кожен може знайти способи поведінки, прийоми праці, які відповідають його індивідуальним якостям, особливо властивостями нервової системи. Тут пристосування людини до виконуваної роботи відбувається за рахунок формування індивідуального стилю діяльності. В абсолютних професіях (льотчик, підводник, висотник та ін) надійно і безпечно працювати можуть далеко не всі, для цього потрібна відповідна професійна придатність. Тут узгодження людини з його професією здійснюється за рахунок професійного відбору, причому одним з найважливіших показників професійної придатності до роботи за абсолютним професій є наявність відповідних якостей нервової системи. М. А. Котик зазначає, що якості нервової системи працюючого відображаються на процесі праці залежно від режиму їх функціонування. У самому загальному плані виділяють три основних режими діяльності: мінімальний, оптимальний і екстремальний:
Практика показує, що кожному з розглянутих режимів діяльності притаманні свої типові помилки та пов'язані з ними нещасні випадки. В екстремальному режимі помилки найчастіше обумовлені недоліком можливостей людини (або високим емоційним напруженням їх невикористання). У простому мінімальному режимі помилки виникають тому, що людина надмірно розслабляється, його увагу розсіюється - ці помилки є результатом нехтування рішенням простих завдань, відсутність інтересу до них. Вивчення зв'язку між тими і іншими категоріями помилок і індивідуальними якостями людей показало наявність певної закономірності. Люди з сильною нервовою системою здатні спокійніше і більш продуктивно діяти в екстремальних режимах, ніж ті, у кого нервова система слабкіша. Люди ж слабкого типу нервової системи в процесі всього свого життя і діяльності поступово виробляють компенсаторні механізми, що дозволяють їм, при недоліках даної функції, успішніше вирішувати життєві і трудові завдання. Такими компенсаторними механізмами виявляються висока чутливість до зовнішніх подразників, висока обачність, старанність. Різні види діяльності висувають специфічні вимоги до певних психофізіологічним якостям. Відповідно до цих вимог виділяють професійно важливі якості. Рівень їх розвитку і своєрідне поєднання визначають захищеність людини від небезпеки. Отже, нездатність окремих людей уникнути нещасних випадків при виконанні якого-небудь виду професійної діяльності треба розглядати не як наслідок фатальною схильності до отримання травм взагалі, а як непридатність до даного виду діяльності. |