Просвітницька діяльність Українських Січових Стрільців. Повідомлення. Реферат на тему Просвітницька діяльність Українських Січових Стрільців
 Скачать 47.09 Kb.
|
|
РЕФЕРАТ на тему Просвітницька діяльність Українських Січових Стрільців Нацiонально-полiтична та культурно-освiтня активнiсть Українського Січового Стрілецтва нiколи не обмежувалася лише працею в стрiлецькому леґіонi. Вважаючи себе не тiльки українськими вояками, а й свідомими українськими громадянами, вони використовували будь-яку можливiсть для роботи серед якнайширших кiл українства, тим бiльше, що багато з них мали чималий досвiд суспiльної дiяльностi, працюючи до вiйни в партiйних і громадських органiзацiях краю. Така спрямованiсть випливала й з самої стрiлецької iдеологiї, згiдно з якою досягти поставленої мети, тобто вибороти українську державнiсть, було можливим тiльки спираючись на сили власного народу. Але оскiльки основна частина тогочасного захiдноукраїнського суспiльства в силу багатьох причин ще не була готовою для виконання такої мiсiї, то необхiдна була систематична i наполеглива освiдомлююча праця серед загалу українства, за яку й взялися стрiльцi. Українські Січові Стрільці або "усусуси", як вони себе жартівливо називали, увійшли в історію не лише, як перше українське військо з часів руйнування Січі, а ще й як чудові поети та письменники, композитори, художники. Чітким проявом ідеології Українського Січового Стрілецтва була його літературна творчість. Уже на початку війни багато стрільців вели щоденники, писали спогади, інколи й вірші та нариси. Згодом у різноманітних українських часописах та збірниках з’явилося чимало стрілецьких публікацій, автори яких ознайомлювали читацький загал із життям легіону, його боротьбою та завданнями, намагалися осмислити найактуальніші проблеми стрілецького буття, ділилися радощами й печалями. Всі ці публікації воєнного часу можна умовно розділити на три групи: 1) літописи, хроніки, спогади, нариси, публіцистичні статті тощо; 2) поезія; 3) гумор і сатира. Для кожної з них характерні свої форми і методи висвітлення тих чи інших подій, фактів і явищ. Вважаючи себе духовними спадкоємцями кращих традицій українського війська, зокрема запорізького козацтва, Українські Січові Стрільці перейняли від нього і українську пісню, яка стала невід’ємною частиною їхнього життя. Юнацький максималізм та щирі патріотичні почуття новітнього українського вояка, його радість і горе дуже часто знаходили свій вияв у пісні. Спочатку це була народна пісня зі всіх куточків української землі, а згодом і власна, створена в стрілецькому середовищі. Одним з кращих стрілецьких поетів був Левко Лепкий, син греко-католицького священика, брат письменника Богдана Лепкого, служив в кавалерії січових стрільців, потім був упорядником стрілецьких збірок, споруджував пам’ятники на стрілецьких могилах. У 1944 році емігрував, помер в Америці. Залишив по собі кілька чудових поезій та пісень: Дмитро Вітовський, один з головних ентузіастів січового руху, написав кілька проникливих нарисів – про бій на Маківці, першу значну перемогу січових стрільців, та про загиблого товариша по зброї. Слова до пісні «Ой у лузі червона калина» написав директор театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький, кілька разів він переробляв текст. А ось щодо імені композитора музикознавці досі дискутують. Першу стрілецьку пісню одразу ж підхопила молодь – так вона прийшла й до «усусів» (як називали стрільців). Стрільці створили пісенний культ, який не втрачає популярності вже сто років. При Легіоні УСС діяв просвітницький осередок «Пресова квартира», який займався видавничою та агітаційною справами, видавав газету «Самохотник» («Доброволець»), поетичний журнал «Новініана», сатиричні журнали «Бомба» і «Самопал», «Вісник Пресової Кватири», журнали «Шляхи» і «Червона Калина». Стрілецька література описувала героїзм і патріотизм українських вояків, на якому формувалось нове покоління українців. В УСС добровольцями йшли кращі люди, освічені і всесторонньо розвинені. Серед старшин і стрільців майже 40% було інтелігенції – громадських, політичних діячів, поетів, художників. Просвітницька діяльність на Закарпатті. Стрiльцi, як українськi вояки, почали свою громадську дiяльнiсть у Закарпаттi серед мiсцевого населення. Українська мова жила вже тільки в устах старшого покоління, молодь її забувала, бо з раннього віку виховувалася в мадярському дусі — спочатку в дитсадку, а потім і в школі. Навіть церква в Закарпатті була засобом мадяризації, бо духовенство майже поголовно підтримувало політику уряду і поза самим Богослуженням спілкувалося тільки мадярською мовою152. Все це обурювало i водночас викликало спiвчуття до найзнедоленiшої гілки українського народу. Тому стрільці з самого початку перебування серед закарпатських українцiв за найменшої нагоди вживали всiляких заходiв, щоб хоч трохи виправити ситуацiю. Вже сам тільки постій леґіону в селах Страбичів, Горонда й Замкова Паланка справляв певне враження на їх мешканців. А коли до цього ще додалися українське слово та пісня, команда рідною мовою, коли стрільці в розмовах з селянами почали знайомити їх зі своєю ідеєю та метою змагань, то становище стало потрохи змінюватися. Звичайно, що, враховуючи тодішні складні обставини, цi заходи були доволi безсистемними i навiть хаотичними, а тому не могли кардинально змiнити становище, що складалося протягом столiть. Однак деякi досягнення все ж таки були. Насамперед у селах почали вiдживати українська мова та народна пiсня. Навіть молодь, яка досі розмовляла між собою тільки по-мадярськи, залюбки почала співати стрілецьких пісень і спілкуватися призабутою рідною мовою. У цей час тут не було дівчини чи хлопця, які б не знали декількох українських пісень, а в селі Чиндієві місцева молодь вивчила весь січовий репертуар157. Діти і ті під час своїх ігор гордо співали «Гей, там на горі Січ іде» чи «На вулиці сурма грає»158. Провітницька діяльність в Галичині. Якщо в Закарпаттi Українські Січові Стрільці працювали в основному стихiйно, то в галицьких селах усе чiткiше почали виявлятися елементи органiзованостi та плановостi. Найкраще працював тут стрiлецький Кiш, в якому тодi перебували квалiфiкованi громадськi дiячi, студенти старших курсiв унiверситету, вчителi, правники та iнші. Вперше iдею планової працi стрiльцiв серед українського населення вдалося реалiзувати в селі Свистiльники Рогатинського повiту, де з грудня 1915 до червня 1916 р. перебував Кiш. Почалося з того, що попри два гуртки для неграмотних стрiльцiв було створено i два таких же гуртки для неграмотних селян, якi вели народнi вчителi — десятник Михайло Мокрий та стрілець Денис Чубатий. Невдовзi, в лютому 1916 р., на засiданнi згадуваного вже «Кружка Загального Добра», було ухвалено i ряд iнших заходiв для підтримки мiсцевого населення. Зокрема, передбачали правову допомогу потерпiлим вiд воєнного лихолiття, помiч селянам у польових роботах, пожвавлення дiяльностi мiсцевих «Просвiт», створення різноманітних аматорських гурткiв і товариств «Сiльського Господаря» в селах Свистiльники та Липиця Долiшня, а також впровадження української мови урядування в органах мiсцевої влади обох сiл168. Для ефективностi здiйснення запланованих заходiв і для контролю за їх ходом були створенi окремi комiсiї та впровадженi посади референтiв, кожен з яких мав свою дiлянку роботи i регулярно звiтував за її стан. Так, завдяки стрiлецькiй пiдтримцi було вiдновлено дiяльнiсть Рогатинської гiмназiї, куди вiдправили ряд учителів iз числа УСС, запрацював театр «Української Бесiди» та хор «Боян» у Львовi, видавали календарi «Просвiти»173. По можливостi виконувалися й iншi прохання надати допомогу в налагодженнi нормальної роботи, зокрема редакцiй часописiв «Громадський Голос» та «Українське Слово», ряду господарських товариств, НТШ, золочiвської школи iмені Маркіяна Шашкевича (деяким школам УСС надавали й матерiальну пiдтримку), «Академічної Молоді», окремих культурно-громадських діячів краю, як Володимир Гнатюк, Євген Олесницький, Сидір Голубович тощо174. Чимало Українських Січових Стрільців були вiдряджені для безпосередньої громадської працi в рiзних мiсцевостях краю, а також займалися науковою та культурницькою працею (наприклад, підхорунжий Микола Голубець у 1916–1917 рр. написав «Нариси з історії українського мистецтва» та «Нарис естетики»)175. За їх безпосередньою участю у Львові в роки війни видавалися журнали «Шляхи» та «Світ», газета «Будуччина». Поряд iз цим УСС активно залучали мiсцеве українство до численних нацiональних манiфестацiй, якi вони проводили, а також неодноразово брали участь у заходах, що вiдбувалися в краї. Серед них похорони Івана Франка, депутата парламенту Євгена Олесницького, відомого громадського діяча Рогатинщини отця Гавриїла Боднара, маніфестація з нагоди визволення Києва від більшовиків, що відбулася 3 березня 1918 р. у Львові, численні Шевченківські свята тощо176. Така дiяльнiсть значно сприяла вiдновленню роботи багатьох українських iнституцiй та подальшiй активiзацiї громадського життя, не кажучи вже про її вплив на широкi кола українства та поглиблення їх нацiональної свiдомостi. Для поширення й пропаганди нацiонально-державницьких поглядiв Українські Січові Стрільці активно використовували i свої культурно-мистецькi можливостi. Зокрема, стрiлецький хор та оркестр пiд керівництвом пiдхорунжих Леся Гринiшака i Михайла Гайворонського успiшно виступали з концертами в багатьох мiстах Галичини — Львові, Станіславі, Стрию, Дрогобичі, Калуші, Болехові. Виступи, на яких звучали українські народні та стрілецькі пісні, пісні на слова Тараса Шевченка, твори Моцарта, Ваґнера, Россіні та інших авторів, мали величезний резонанс як серед українців, так і серед чужинців. Особливо популярним був виступ у Станіславі, що набув розголосу по всьому краю. Після нього до командування Коша стали приходити прохання від українських організацій про делегування стрілецького хору на різноманітні національні заходи. По змозі ці прохання виконувалися177. Неодноразово відбувалися подібні концерти й по українських селах, особливо в тих місцевостях, де перебував Кіш УСС. Чимало для популяризацiї української iдеї зробив i львiвський театр, який з повним правом можна вважати стрiлецьким, бо бiльшiсть там становили УСС, серед яких стрільці Іван Рубчак, Микола Бенцаль, Євген Кохан, Ярослав Гриневич, десятники Луць Лісевич, Володимир Демчишин, Євген Банах, підхорунжі Лесь Новіна-Розлуцький, Осип Гірняк, Лесь Гринішак, четар Василь Коссак та інші. Маючи в своєму репертуарі такі твори, як «Маруся Богуславка», «Невольник», «Ой не ходи Грицю», «Безталанна», він грав не тільки у Львові, але й часто виїжджав і в інші міста — Стрий, Станіслав, Самбір, Коломию, Золочів, Чернівці. Його вистави користувалися у глядачiв незмiнним успiхом Просвітницька діяльність на Волині Активно працювали стрiлецькi представники i на Волинi. Зокрема, коли в результатi лiтнiх боїв 1915 р. союзнi вiйська, серед яких був i леґіон УСС, здобули Холмщину, Пiдляшшя, частину Полiсся та захiдну Волинь, стрiлецтво вирiшило налагодити контакти з українським населенням цих територiй, щоб пропагувати серед нього нацiонально-державницькi iдеї та допомогти йому в часi воєнних труднощiв. УСС, котрi прибували на Волинь, одразу ж розходилися для освiдомлюючої працi, мандруючи з села в село (один тiльки Дмитро Вiтовський за мiсяць об’їздив понад тридцять сiл)209, зупиняючись у кожному з них, i де на загальному сходi, а де й заходячи до хат, намагалися порозумiтися з мiсцевим українством, донести до нього свої iдеї. Вже навесні 1916 р. були засновані перші українські школи на Волині, а на початок 1917 р. їх кількість становила близько 70. Загалом же на волинських землях протягом 1916 — початку 1918 р. було вiдкрито, в основному завдяки УСС, близько 150 українських шкiл (за пiдрахунками Никифора Гiрняка, на УСС припадало 85 шкiл217), де вчилися тисячi дiтей. Найкращими з них були школи у Володимирі-Волинському (імені Тараса Шевченка), Ковелі, Матієві, Устилузі (імені Івана Франка) та інші. Важливо також зазначити, що в освітній діяльності УСС керувалися принципом міжетнічної толерантності. Відкриті ними школи відвідували всі бажаючі, незалежно від національності чи віросповідання .Перебування УСС на Волині істотно вплинуло також на пробудження національної свідомості місцевого населення. Передусім значним досягненням став початок усвiдомлення — як волинянами, так i галичанами — спільностi своєї iсторичної долi й тих завдань, що постали перед ними, і вирiшити які було можливо тiльки спiльними зусиллями. Один із волинських селян, звертаючись до УСС, зазначав з цього приводу: «Запевніть нас, Що Москаль вже туди не вернеться, або що не буде знущатися над нами, тоді ми навіть з жінками виступимо проти його. Коби то Українці з обох сторін були вільні, то ми б знали, що нам робити...»250. Чимало місцевих українців, залучених стрільцями до національної справи, згодом стали активними учасниками українського руху. Невипадковим, мабуть, у цьому зв’язку є і той факт, що в роки Другої світової війни саме на Волині зародилася Українська Повстанська Армія Отже, великою історичною заслугою січового, сокільського і пластового рухів, їх творців і провідників було насамперед формування національної свідомості і загалом державницької орієнтації серед широкого загалу українства. Водночас військовий вишкіл у парамілітарних організаціях став підготовкою до визвольних змагань 1914-1923 рр., які хоча і закінчилися поразкою, але заявили всьому світові про бажання українців жити у власній незалежній соборній державі. |