реферат деонтологія. Реферат на тему Тематика медичної деонтології в роботах видатних митців Л. М. Толстого, А. П. Чехова, Г. Флобера
 Скачать 75.5 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ РЕФЕРАТ На тему: Тематика медичної деонтології в роботах видатних митців – Л.М.Толстого, А.П.Чехова, Г. Флобера Виконала: Брюхович А. Д група 9Н мед.фак. №2 Полтава 2019 План
1. Медична деонтологія це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків. Деонтологія включає: 1. Питання дотримання лікарської таємниці 2. Заходи відповідальності за життя і здоров'я хворих 3. Проблеми взаємин в медичному співтоваристві 4. Проблеми взаємин з хворими і їх родичами Професійна діяльність лікаря багато в чому залежить від того, як складаються його відносини з хворими, а ці відносини, у свою чергу, визначаються особистісними особливостями лікаря і його пацієнтів. Складність відносин між лікарем і пацієнтом полягає в тому, що особистість хворого, нерідко зазнає несприятливих змін під впливом фізичного страждання. Робота лікаря ніколи не буває легкою. Описуючи складні умови роботи практичного лікаря, С.П. Боткін підкреслював: "Необхідно мати справжнє покликання до діяльності практичного лікаря, щоб зберегти душевну рівновагу за різних несприятливих умов його життя, не впадаючи при невдачах у смуток або самовтіху при успіхах". Медицина і література... Що ріднить їх? Гуманне відношення до людини? Вдумливе спостереження навколишньої повсякденності? Прагнення до узагальнень? Безперечне одне: писання і лікування мають щось загальне, що зближує їх. Колись лікар допускався до медичної діяльності, лише маючи ступінь бакалавра мистецтв — гуманітарна освіта була обов'язковою для лікаря. Найбільші письменники завжди виявляли цікавість до тих або інших медичних тем. І хоча ці теми в їх творах мали епізодичний характер, - скільки цікавих узагальнень і творчих думок, що стосувалися лікування, міститься в їх романах! Яку роль в розвитку медичної деонтології зіграли ці дійсні «лікарі людських душ»! Тому такі корифеї наукової медицини, як і. М. Сєченов, З.П. Боткін, Р.А. Захар’їн, охоче посвячували письменників в свої професійні будні. Великий «тягар пристрастей людських» (З. Моем), і фізичні страждання займають в нім далеко не останнє місце. Тому ніхто з великих письменників не міг пройти мимо них. І «лікарі людських душ» по-різному зображали в своїх творах ті дивовижні таїнства, які іменуються хворобою і смертю Лев Толстой один з відомих класиків і мислителів, шанований як один з найвидатніших письменників світу. Лев Толстой народився 9 вересня 1828 в Тульської губернії в дворянській сім’ї. Важливе місце в творчості Л.М. Толстогозаймають роздумами про хворобу і смерть, про взаємини лікаря з хворим, про лікарські будні. Вустами своїх героїв, що страждали від самих різних «тілесних» або «душевних» недуг, Л.Н. Толстой правдиво і яскраво зобразив полягання лікарської справи в Росії і цим вніс неоцінимий внесок до скарбниці сучасної деонтології. Ймовірно, ще не одне покоління лікарів виховуватиметься на тих дивовижних зразках спостережливості і найбільшої життєвої мудрості, якими гак щедро обдарував нас Л.М. Толстой. Геніальне уміння Л.М. Толстого проникати в тайники духовного життя людини в значній мірі виявилося в його неповторних описах хвороби і смерті своїх героїв, де він не тільки досяг високих вершин реалістичного мистецтва, але і створив абсолютно нові для свого часу уявлення про взаємини лікаря і хворого. Разом з цим необхідно відмітити, що допитлива спостережливість — та межа, без якої взагалі немислима практична лікарська діяльність, - була настільки розвинена у Л.М. Толстого, що навіть такі крупні знавці психології хворої людини, як Р.А. Захар’їн, Н.Ф. Голубов, З.У. Лобанов, А.А. Ухтомський, В.М. Бехтерев, М.Д. Стражеско та інші, не раз зверталися до творів Л.М. Толстого в своїх наукових дослідженнях і педагогічних роздумах. І не випадково, мабуть, Н.Ф. Голубов в одній зі своїх публічних лекцій, прочитаних студентам Московського університету в кінці 1909 р., визнав необхідним відмітити, що, «прочитавши розповідь Толстого (мова йде про повісті «Смерть Івана Ілліча»), ми майже з упевненістю можемо сказати, що Іван Ілліч помер від раку в черевній порожнині, десь в області сліпої кишки або правої нирки...» Володіючи феноменальною здібністю до неквапливого і пильного вивчення що оточує, Л.М. Толстой і зараз продовжує дивувати читача-лікаря тією глибиною сприйняття і узагальнення хворобливих станів людини, перед якою порою меркне навіть спеціальна медична література. Насправді, не тільки різні хвороби (рак або пологова лихоманка), але навіть одні і ті ж страждання (крововилив в мозок, наприклад), що розвивалися у різних героїв Л.М. Толстого, відрізнялися суто індивідуальним, тільки ним властивою своєрідністю зовнішніх проявів. Це виразно виявляється не тільки в «Смерті Івана Ілліча», але і в хворобі Наташі Ростовий, і в нездужаннях Киті Щербацької, і в тяжких стражданнях Ганни Кареніной. МЕДИЦИНА В ЖИТТІ Й ТВОРЧОСТІ АНТОНА ЧЕХОВА Антон Павлович Чехов – один із найулюбленіших, зрозумілих і водночас найскладніших митців ХІХ ст. Він увійшов в історію людської культури і як великий письменник, і як лікар, тому що протягом свого життя займався медичною практикою. "Доктор Чехов" – саме така табличка завжди була на дверях письменника, бо лікував не лише хвороби, а передусім, людські душі та серця. Навчаючись у Московському університеті на медичному факультеті Антон Павлович зацікавився новими досягненнями в лікуванні інфекційних хвороб: туберкульозу, тифу, холери, сифілісу. Після закінчення університету працював земським лікарем у Підмосков’ї. Брав участь в організації допомоги голодуючим. Ось що своєму другові й однокурснику Россолімо писав Чехов: "Медична освіта й лікарська практика допомагала мені розширити коло своїх спостережень і відтворити це у літературі". [6,с.502] Письменник створював героїв, малював їх як справжній лікар, як великий художник, знаючий всі деталі "внутрішньої анатомії" людського буття. В їхнє життя він приходив у різний час, особливо – в критичні моменти хвороби, смерті. Лікар бачить людей справжніми: егоїстами, жадібними, боягузливими, та водночас, поруч із ними – сміливими, щирими, добрими і вдячними. Чехов як подобає лікарю, завжди з увагою та любов'ю ставився до пацієнтів. Лікарську етику висвітлює у багатьох своїх творах. Але основний акцент робить на питанні: чи кожна молода людина, яка обрала професію медика, може ним стати? Чехов вважав, що молоді люди, які в своєму житті обрали медичний фах, окрім співчуття повинні бути наділені естетичним світосприйняттям, розумінням прекрасного. Саме про це він пише в оповіданні "Анюта": студент-медик третього курсу був неохайним і що найстрашніше - не знав, що таке співчуття. Оповідання написано в сатиричному тоні, та гумору в ньому обмаль; швидше відчувається зневага автора до майбутнього лікаря, у якого черства душа та недобре серце, і не хотілося би потрапити до такого у пацієнти. Доречно пригадати вислів А.Чехова: "Професия врача, медицина, как и литература, - подвиг. Она требует самоотвержения, чистоты души и чистоты помыслов. Не всякий способен на это..." Бездуховність, егоїзм лікаря розкриває та висміює А. Чехов в оповіданні "Моє життя". Молодий лікар Благов закохався в юну дівчину, та коли вона захворіла на туберкульоз, відвернувся від неї, залишивши на вулиці без помочі Письменник був певен – слово може зашкодити здоровій людині та, навпаки – вилікувати хворого. Про що і йдеться в оповіданні "Вовк". Поміщик, якого покусав вовк, боячись сказу, звертається до лікаря. А той намість щоби надати допомогу, починає залякувати потерпілого, розповідаючи про невиліковність цієї недуги. За життя Чехова ще не існувало поняття "деонтологія", яке означає "належне вчення" про поведінку медичного працівника в процесі виконання ним професійних обов'язків. Слід зазначити, Антон Павлович на початку своєї літературної діяльності багато уваги приділяв психотерапії. В оповіданнях змальовував не душевну хворобу героїв, а душевний біль ("Чорний монах", "Напад", "Палата № 6"). Яскравим прикладом є учитель Бєліков в оповіданні "Людина у футлярі". Його боязкість, "як би чого не сталося", тримала в страху протягом багатьох років не лише гімназію, а й усе місто. Цікаво і водночас прикро те, що й сьогодні можна зустріти таких «бєлікових», які навіюють страх і вагання на оточуючих людей. «У Бєлікова, – наголошує Чехов, – наблюдалось постоянное и неопределимое стремление окружить себя оболочкой, создать себе, так сказать, футляр, который уединил бы его, защитил бы от внешних влияний. Действительность раздражала его, пугала, держала в постоянной тревоге...» Герої багатьох творів Чехова (завдяки об'єктивній, точній манері письма автора), викликають у читачів співчуття, розуміння, бажання допомогти. Письменник добре розумів поведінку людини, знав її психіку та причини психічних розладів. А.Чехов практикував у лікування й інфекційних хворіб, особливо холери, з епідемією якої боровся в Московській губернії. «На губернию надвигалась эпидемия азиатской холеры, – пишет П.И. Куркин [2, c.67] . – Были мобилизованы все врачебные и санитарные силы… И вот в знаменитом писателе в эту трудную минуту народной опасности тотчас же сказался врач-гражданин. Немедлино, с первого почти момента он образовал около с. Мелихова обширный земский медицинский участок в составе 26 селений, принял на себя надзор за здоровьем населения этой местности и нес обязанности врача в течении 2 лет, пока не миновала опасность…». Професія лікаря вимагає від нього щоденної готовності до ризику, хоча, на жаль, не завжди сприймається, як повсякчасний героїзм. До прикладу, лише рядком в історію медицини ввійшла боротьба лікарів за життя дітей, хворих на дифтерію в «досироваткові» часи. Скільки незнаних героїв, особливо з середовища земських лікарів, самі заразилися й загинули. Імена їхні забулися та пам'ятником їм залишається оповідання А.Чехова "Вітрогонка". Герой –скромний доктор Димов – умирає, заразившись від свого маленького пацієнта. А.Чехов прожив нелегке життя. Вся його творча і суспільна діяльність пройшла в умовах важкої хвороби. Тому медицина відіграла важливу роль не лише в його творчості та лікарській роботі, але в його житті, як хворого на туберкульоз. З роками напади ставали все частішими, не зважаючи на це, Антон Павлович вирішує їхати на острів Сахалін. Загалом життя острова Чехов вивчав протягом трьох місяців. У цей період він здійснив (виключно важкий в умовах Сахаліну), перепис населення – близько 10 000 чоловік. Пробирався по тайзі, заходив у кожну хату, говорив із кожним каторжником і поселенцем. Його робочий день розпочинався о п'ятій ранку і закінчувався пізно ввечері. Вивчав захворюваність і смертність на острові; хвороби сифілісу, туберкульозу, цинги. Опісля повернення з острова продовжив роботу над книгою "Острів Сахалін", яка стала науковим дослідженням і великим медичним письменницьким подвигом А.Чехова. Адже, не зважаючи на свою хворобу, він продовжував боротися на острові з голодом і страшними недугами. Письменник у п'єсі "Дядя Ваня" звернувся до найактуальнішої теми сьогодення - екологічної. Бажав за необхідне захищати й оберігати природу. Намагався попередити людей про невтішні, плачевні наслідки, до яких призводять необдуманні втручання у природу. Все своє життя А.Чехов залишався вірним клятві Гіппократа, яку врочисто підписав, закінчуючи медичний факультет Московського університету. І ставши письменником змальовує у своїх творах важку щоденну працю медиків в ім'я здоров'я людей. Нам, майбутнім працівникам охорони здоров'я, в своєму житті слід повсякчас брати приклад із славетного письменника-лікаря А.П.Чехова, котрий говорив: «Все в людини повинно бути прекрасне…». Зі всіх французьких романістів, що зверталися до медичних тем, одне з перших місць слід по праву відвести Гюставу Флоберу. Гюстав Флобер народився і виховувався в сім'ї лікарів і мимоволі вбирав в себе з раннього дитинства всі тривоги, з якими незмінно пов'язано життя лікаря. У листі до де Шантлі Флобер писав: «Я народився в лікарні (Руанській, де батько мій був головним хірургом; він залишив покрите славою ім'я в області свого мистецтва) і ріс серед всіляких людських страждань, відокремлений від них лише стіною. Дитиною я грав в анатомічному театрі». Свою першу велику подорож письменник зробив з лікарем Руанської лікарні Жюлем Жмуті, що нерідко посвячував його в таїнства своєї професії. Отець Флобера був гуманною людиною і блискучим фахівцем в своїй області знань. Історики французької медицини (Флері-зерафа, Пекиньє і ін.) стверджують, що А. К. Флобер був одним з тих небагатьох лікарів свого часу, які володіли рідкісною здатністю синтезувати медичні і біологічні уявлення, передбачаючи шляхи подальшого розвитку наукової медицини взагалі і хірургічної практики зокрема. У своїй лікарській, хірургічній діяльності А.К. Флобер виявляв приклад гранично чесного служіння своєму професійному обов'язку. Гюстав Флобер все своє життя зберігав трепетне поклоніння перед отцем — лікарем і людиною. Старший брат письменника теж був лікарем. Це, зрозуміло, не могло не позначитися на творчості Гюстава Флобера, на зображенні різних представників практичної медицини (Шарль Боварі або Капіве, Вокорбей або Ларівьєр). Враження дитинства, проведеного за чавунною огорожею Руанської лікарні з її незмінними стогонами і горем, назавжди залишилися в свідомості письменника. Можливо, тому медицина з'явилася одним з найважливіших джерел того глибокого і натхненного реалізму, яким відмічена вся творча спадщина Флобера. Лікар для Флобера як письменника — це не відвернутий літературний персонаж, а абсолютно реальна, жива людина зі своїми слабкостями, емоціями і сподіваннями. Так само і будь-яка хвороба людини в представленні Флобера зовсім не є якимсь фатальним явищем. Хворобу він трактує як один з природних проявів життя. У своїх творах письменник зображає лікарів різного рангу, досвіду, кваліфікації. Це дає йому можливість виразити своє глибоке розуміння специфіки медичних питань, зобразити складність відносин лікаря з пацієнтами, а також з колегами. Флобер зображає своїх героїв-лікарів із знанням справи, з проникливістю і правдивістю. Всі сумніви і тривоги Шарля Бо-варі в його нелегкому лікарському житті описані Флобером з великим знанням життя і праці провінційного лікаря XIX сторіччя.«...Шарль і у дощ, і в сніг боявся на своїй конячині по путівцях. Він їв на фермах яєчнею, копався руками в пітних ліжках, пускав кров, і теплі її струмені іноді потрапляли йому в обличчя; він вистукував хворих, завертав брудні сорочки, вислуховував хрипи, роздивлявся вміст нічних горщиків...» Але не тільки цим визначалася на перших порах самостійна лікарська діяльність молодого лікаря, що недавно закінчив курс медичних наук в Руані. Він працелюбний і скромний, чуйний і уважний до своїх пацієнтів. До того ж з самого початку лікарської діяльності йому попався «вдалий» пацієнт. Бо-варі уважно оглянув його і встановив, що перелом ноги «...виявився найпростішим, без щонайменших ускладнень. Нічого кращого Шарль не міг би і бажати. І ось, пригадавши, як поводилися у присутності поранених його вчителя, він почав підбадьорювати пацієнта усілякими жартиками — хірургічною дотепністю, подібною до масла, яким змащують ланцети». Потім була накладена проста шина. Хворий почав видужувати на очах. «Одужання посувалося по всіх правилах, і коли після сорока шести днів дядечко Руо спробував ходити по своїй халупі без сторонньої допомоги, за паном Боварі почала затверджуватися слава дуже хорошого лікаря. Дядечко Руо говорив, що краще, ніж він, не уміють лікувати щонайперші лікарі в Івето і навіть в Руані». ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
|