византія та київська русь. Реферат Візантія і Київська Русь. Реферат з Історії України на тему Візантія і Київська Русь імперський зразок і варварське наслідування
 Скачать 30.41 Kb.
|
|
Реферат з Історії України на тему Візантія і Київська Русь: імперський зразок і «варварське» наслідування Підготувала: Студентка 1 курсу групи РЕ-11 Могильна Марина Зміст Вступ…………………………………………………………………3 1. Культура Візантії…………………………………………………4 2. Характерні риси феномену Київської Русі……………………...5 3. Вплив Християнства………………………………………...……7 Висновок…………………………………………………………..…9 Список використаної літератури…………………………………...10 Вступ Візантійська імперія утворилася в IV ст. по Р.Х. при розкладі Римської імперії і проіснувала до середини XV ст. Її художня цивілізація, що виникла на переломі двох епох — античності і середньовіччя — увібрала в себе найкращі досягнення греко-римських традицій. Географічне положення Візантії, володіння якої знаходилися на двох континентах — у Європі та Азії, призвело до з'єднання азіатських і європейських впливів, відбилося на громадському житті, культурі і мистецтві Візантії. Панування православ'я визначило своєрідність розвитку візантійської художньої культури, спіритуалістичний характер її мистецтва. Зв'язок з античними традиціями, однак, ніколи не уривався. Особливо стійким він був у прикладному мистецтві, роль якого в середньовіччі не зводилася тільки до декоративних або утилітарних функцій. Візантійська цивілізація значно вплинула на розвиток культури багатьох середньовічних країн Східної і Південно-Східної Європи. Прийняття християнства міцно зв'язало держави Балканського півострова, Закавказзя, Кавказу, Київську Русь та Крим з центром східного християнства — константинопольською церквою. Протягом усього періоду існування Візантійської імперії Константинополь був законодавцем розвитку їхнього релігійного життя та художньої культури. 1. Культура Візантії Культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Переплетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та населення областей, де панували грецька мова й античні звичаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була латина, а з VII ст. — грецька мова. В духовному житті візантійського суспільства панувало християнство, антична культурна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду. Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецького Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цінностей Візантії. Оскільки візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської, спиралася не лише на християнство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму. Лікар візантійського імператора Юліана Відступника Орибазій (326—403 рр. н.е.) зібрав грецьку медичну літературу і створив численну медичну енциклопедію "Синопсис" у 70-ти томах. Крім витягів з робіт різних авторів, Орибазій включив у книгу власні висновки і узагальнення. Подібно до Орибазія, енциклопедистами у Візантійській імперії були Олександир Тральський, Аецій Амідійський (VI ст.), Павел Егінський (VII ст.). Створення таких енциклопедій стало значним вкладом візантійських вчених у збереження наукових знань стародавнього світу. У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина. Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допомогу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утримання лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим. Завдяки постійним зв'язкам з Візантією Київська Русь раніше, ніж народи Західної Європи, ознайомилася з культурними досягненнями античного світу. 2. Характерні риси феномену Київської Русі 1) Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд.[1] 2) Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк. З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше зустрічаються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають національних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Coфії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд). [2] 3) Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій. Феномен давньоруської культури виріс не з пересаджених варязького або візантійського саджанця. Він є своєрідним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впливом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно виражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах та змійовиках. [3] 4) Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками. Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часи Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення). Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильк-вича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі (за підрахунками вчених, її книжковий фонд налічував щонайменше 130—140 тис. томів), незважаючи на їх надзвичайно високу ціну. 3. Вплив Християнства Під впливом християнства нові тенденції з'явилися у сфері матеріальної культури. Зокрема, значного поширення набуває на Русі монументальна культова архітектура, яка у своєму розвитку пройшла кілька етапів. У ранній період храмобудівництва домінує візантійська традиція. Типові риси візантійського стилю чітко простежуються в перших монументальних спорудах: Десятинній церкві в Києві (X ст.), Спасо-Преображенському соборі в Чернігові (1031—1036). Своєрідним перехідним рубежем є зведення у 1037 р. Софійського собору, в якому яскраво проступають слов'янські традиції. Починаючи з XII ст. в архітектурі Русі візантійський вплив слабне, з'являються риси західноєвропейського романського стилю, дедалі чіткіше й рельєфніше виявляються місцеві особливості. Поступово формуються вітчизняні архітектурні школи — київська, галицька, переяславська. У перебудованому вигляді із пам'яток цього періоду до нас дійшли церкви Кирилівська (1146), Василівська (1183) у Києві; Борисоглібський собор (1128) у Чернігові, церква св. Пантелеймона (1200) у Галичі. У церковному будівництві широко використовувалися фрески та мозаїка. Про високу майстерність руських ремісників свідчить той факт, що мозаїчні композиції Софійського собору виконані із смальти, спектр якої налічує 177 кольорових відтінків на золотистому тлі. Християнство дало поштовх розвиткові давньоруського іконопису. Спочатку ікони завозилися із Візантії та Болгарії, але невдовзі формуються місцеві традиції іконописання. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Григорій і Аліпій (Алімпій), останній, за свідченням Печерського Патерика, «ікони писати хитр був зєло». Висновок За політичним устроєм Візантія була самодержавної монархією. Владу імператора не обмежували жодні умови або громадські договори. Він був вищим суддею, направляв зовнішню політику і командував армією; його влада вважалася божественною. Теоретично безмежну владу візантійського імператора певною мірою повинні були стримувати сенат, державна рада (консисторій) і організація вільних громадян (демос). Влада імператора не успадковувалася, що робило престол хитким. Часто самодержавні імператори фактично були ляльками в руках соціальних угрупувань в їх боротьбі між собою. Константинопольський патріарх тільки за допомогою імператорської влади завоював панівне становище в православному світі. Православні канони у Візантії формувалися церковними соборами, але собори у свою чергу підпрядковувалися світській владі. Політичне життя України, незважаючи на тривалі періоди бездержавності й тоталітарного пригнічення, зберегло глибокі демократичні традиції. Починаючи з народного віча Київської Русі і до виборчих методів формування державної влади в козацько-гетьманській республіці, а потім і в УНР, спостерігаємо незмінну прихильність українського суспільства до принципів демократії, що обумовлюють формування тих чи інших елементів політичного ринку та певних політичних технологій. Європеїзація України вже відбувалася в Галичині. Зараз, якраз, в цьому регіоні, на відміну від, приміром Луганської, Донецької і Запорізької областей, українська національна ідентичність у сфері мови, культури, звичаїв та традицій, національної самосвідомості зберіглася найкраще. Список використаної літератури 1. Бойко О.Д. Історія України: підручник / О.Д.Бойко. – 4-те вид., доп . – Київ : Академвидав, 2012 . – [1,2,3 - 80-85 с.] 2. https://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/11384/ 3. Сюндюков І.: стаття «Візантія та Київська Русь: культурно-цивілізаційні впливи» |