реферат 1. Реферат Рівень життя і його показники. Доходи населення. Роль держави в перерозподілі доходів
 Скачать 56.23 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Національний університет “Одеська Політехніка” Гуманітарний факультет Кафедра психології та соціальної роботи Реферат Рівень життя і його показники. Доходи населення. Роль держави в перерозподілі доходів з дисципліни “Економічна теорія” Виконала: студентка групи НІП-191 Кириленко А.В. Одеса-2021 ВСТУП Актуальність теми. Одним із важливих елементів державного управління економікою – є політика доходів населення. Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, так як показники доходів населення є характеристиками рівня добробуту, задоволеності потреб, подальшого розвитку індивіда й економічними характеристиками одночасно. Однак сучасний кризовий стан свідчить про недостатність дослідження рівня доходів і його впливу на рівень життя населення на регіональному рівні. Простежуються значні диспропорції у динаміці та тенденціях розвитку виробництва споживання, а також у кон'юнктурі ринку праці. Проблема формування доходів є однією з найгостріших, особливо, в умовах нестабільності економічного розвитку. Досягти стійкого економічного розвитку можливо лише за умови реалізації комплексної програми, яка б забезпечила зростання piвня доходів, що створило б передумови для підвищення рівня життя населення. У наукових дослідженнях проблеми доходів і рівня життя населення знайшли відображення в працях таких вітчизняних вчених, як А.А. Біттер, В. Г. Галанець, С.І. Дем'яненко, В.В. Мессель-Веселяк, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук, У. Я. Садова, В.Г Черевко, В.В. Юрчишин. Автори розкривають сутність і стан доходів населення, пропонують способи подолання негативних наслідків зменшення доходів населення, поліпшення рівня життя. Однак, не в повному обсязі досліджено проблему особливості формування доходів в сучасних умовах та їх вплив на рівень сунасного життя населення. Метою статті є аналіз рівня життя населення України, дослідження доходів, оцінка задоволеності потреб необхідних для підтримки на належному рівні життєдіяльності та описується роль держави в перерозподілі доходів. РІВЕНЬ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ І ЙОГО ПОКАЗНИКИ Один с основних напрямків соціального прогресу пов'язаний з умовами задоволення потреб людини в матеріальних, духовних, соціальних та екологічних благах, тобто з рівнем життя, або добробутом. Це рівень матеріального та соціального стану індивіда або домогосподарства. Він характеризує забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, ступінь задоволення потреб людей в таких благах та умови в суспільстві для розвитку та задоволення цих потреб, включаючи реальні економічні джерела та соціально-правові гарантії забезпечення життєдіяльності людей. Набір необхідних для життєдіяльності благ зумовлюється такими потребами, як умови праці, освіта, охорона здоров'я, якість харчування та житла, обсяг політичних умов тощо. Слід зазначити, що рівень життя є динамічним процесом, що залежить від багатьох факторів. З одного боку, на нього впливають потреби, величина і структура яких постійно змінюються під дією закону зростаючих потреб. З іншого боку, на рівень життя безпосередньо впливають фактори, пов'язані з можливостями суспільства щодо вироблення благ та їх розподілу, що своєю чергою залежить від стану розвитку економіки, культурно-освітнього рівня населення національних особливостей тощо. На рівень життя впливають також історичні, географічні, національно-традиційні та інші умови життєдіяльності людей. Критерієм рівня життя, на який має право кожна людина згідно з конвенцією Міжнародної організації праці, є такий обсяг матеріальних, соціальних та інших благ, який необхідний для підтримки здоров'я та добробуту самої людини, її сім'ї та гарантування права забезпечення у разі безробіття та втрати працездатності. Отже, поняття рівня життя охоплює широке коло соціально-економічних, духовних, національних, регіональних, історичних, географічних та інших факторів, що характеризують умови життєдіяльності окремої людини, домогосподарств, різних прошарків населення як країни в цілому, так і окремих регіонів. Однак провідну роль відіграють соціально-економічні фактори. До них належать структура економіки, обсяг і структура фонду споживання, реальні доходи населення, зайнятість (забезпечення роботою) і умови праці, тривалість робочого дня і вільного часу, житлово-побутові умови, умови відпочинку і використання вільного часу, рівень освіти і культури, система охорони здоров'я, система соціального забезпечення, піклування суспільства про дітей і материнство, захист безпеки життя і прав власності. Важливість категорії рівня життя підкреслюється і тим фактом, що в економічній науці виділяється економічна теорія добробуту. Рівень життя характеризується кількісною і якісною визначеністю. В розвинутих країнах його регулювання здійснюється на основі концепції якості життя. Вона виступає основоположною ідеєю поліпшення життя населення, що базується на відповідній системі принципів та понять і передбачає стратегію та тактику їх реалізації. Концепція якості життя характеризується трудовою установкою, тобто рівень життя передусім пов'язується з працею, економічними можливостями людини. Вона включає і політичні можливості, і взаємозв'язки людини з навколишнім середовищем. Тобто визначається весь комплекс умов і факторів, що характеризують рівень задоволення потреб людини і відповідності реальних можливостей очікуваним. Серед показників цієї концепції важливе місце посідає індекс якості життя, що характеризує рівень освіти і медичного обслуговування, ступінь зайнятості населення, його платоспроможність та доступ до політичного життя. Він пов'язаний з такими інтегральними показниками, як індекс людського розвитку, індекс інтелектуального потенціалу суспільства, людський капітал на душу населення, коефіцієнт життєздатності населення, індекс розвитку людського потенціалу. Центральне місце серед факторів, що визначають рівень життя, належить доходам, їх величині і диференціації. Саме доходи членів суспільства, домогосподарств є головним показником їх добробуту. Дохід визначає матеріальне і духовне життя людей, можливість відпочинку, освіти, підтримання здоров'я, задоволення духовних потреб. Дохід - це кількість грошових коштів, благ чи послуг, отриманих індивидом, юридичною особою або економікою в цілому за певний період часу. Це ті матеріальні блага, які є в розпорядженні осіб і використовуються ними для задоволення своїх потреб. Найзагальнішим економічним показником рівня життя є ВВП на душу населення. Саме цей показник означає загальну кількість товарів та послуг, що, з одного боку, придбані для кінцевого споживання, а з іншого - становлять суму доходів усіх суб'єктів національної економіки. Тому обсяг ВВП на душу населення є найзагальнішим показником того рівня товарів та послуг, що виготовляються і споживаються в країні. Чим він вищий, тим можливості задоволення потреб ширші, а, отже, і вищий рівень життя. За даними ООН, у 2005 році середньосвітовий рівень ВВП на душу населення у доларах за паритетом купівельної спроможності становив 9543, тоді як у найбагатших країнах (Організація економічного співробітництва і розвитку) - 29197, а у країнах, що розвиваються, - 5282. У найбагатшій країні світу Люксембургу ВВП на душу населення дорівнював 60220 доларам, у найбіднішій - Сьєрра-Леоне - 806 доларів. В Україні цей показник складав 6848 доларів. Показник ВВП на душу населення є надто загальним. Його можна з певними застереженнями використовувати для співставлення рівня життя різних країн. Для аналізу динаміки рівня життя всередині країни використовується особистий дохід, або дохід у розрахунку на душу населення. Це потік доходу, одержаного особою або домогосподарством. Він може бути результатом продажу своєї праці, одержання доходу від власності (дивіденди, відсотки), виручкою від продажу благ, створених власною працею, різного роду трансфертних платежів держави і бізнесу. Залежно від джерела розрізняють трудові і нетрудові доходи. До трудових належать доходи від продажу робочої сили або іншого її використання. Нетрудовим вважається дохід, що утворюється поза ринком праці за рахунок інвестицій або трансфертних платежів, тобто доходів, що не залежать від відпрацьованого часу, а пов'язані з нормами соціального забезпечення. Особисті доходи населення поділяються на грошові та натуральні. Грошові доходи - це всі види надходжень у грошовій формі, тобто загальний обсяг грошей, одержаних особою у виді доходу. Натуральні доходи включають продукцію, створену домашнім господарством для власного споживання. Грошові доходи частіше називають номінальними, бо вони включають податки та обов'язкові платежі і не відображають рівня цін на товари та послуги. Номінальні доходи населення за вирахуванням податків, обов'язкових платежів та добровільних внесків населення у громадські організації називаються використовуваними доходами. Останні є тією грошовою сумою, яка залишається після сплати податків та обов'язкових і добровільних платежів і які домогосподарства використовують на власний розсуд. Це, по суті, та сума коштів, яку домогосподарства використовують на споживання і заощадження. Але в цьому показнику не відображається динаміка рівня цін. Тому визначається реальний використовуваний дохід, що скоригований на зміну споживчих цін і відображає той обсяг благ та послуг, який можна придбати на грошовий дохід при даному рівні цін. Основними компонентами грошових доходів населення є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності та різного роду соціальна допомога у вигляді трансфертів - пенсії, стипендії, матеріальна допомога тощо. Уявлення про співвідношення цих джерел у грошових доходах населення України дають такі дані. В структурі доходів середнього українця в 2008 р. заробітна плата складала 43,3%, прибуток і змішані доходи - 15,4%, доходи від власності - 3,6%, соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти - 37,7%. Динаміка особистих доходів характеризує зміни у рівні життя: за інших рівних умов останній вище тоді, коли більший розмір особистих доходів. Однак рівень доходів не відображає нерівномірність їх розподілу між різними групами населення. Будь-якій економічній системі притаманна диференціація населення за рівнем доходів. Не є винятком і ринкова економіка. Неоднакові доходи пояснюються насамперед відмінностями у здібностях людей. Рівень доходів залежить від рівня освіти, професійної майстерності, галузі трудової діяльності, стану кон'юнктури у різних галузях економіки. Суттєво впливає на нього кількість дітей та непрацездатних у сім'ї. Для аналізу диференціації доходів різних груп населення використовуються споживчі бюджети. Це фактичний баланс доходів і видатків, що характеризує рівень життя сімей різних верств населення й показує джерело надходження доходів та основні статті їх витрат на придбання товарів і послуг. Споживчий бюджет, розрахований на основі певних норм і нормативів, називається нормативним. Розрізняють середній і мінімальний нормативні бюджети. Мінімальний нормативний споживчий бюджет - це нижній рівень забезпечення сім'ї матеріальними благами, зменшення якого унеможливлює нормальне відтворення людини, означає злиденне існування сім'ї. Його ще називають бюджетом мінімальної матеріальної забезпеченості. Він виступає як поріг бідності, або прожитковий мінімум, бо забезпечує лише фізичне відтворення людини. В Україні поняття прожиткового мінімуму визначено у Законі "Про прожитковий мінімум", прийнятому у 1999 р. Це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Він визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для чотирьох основних соціальних груп: 1) дітей у віці до 6 років; 2) дітей у віці від 6 до 18 років; 3) працездатних громадян; 4) осіб, які втратили працездатність. Встановлюється і середня величина прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів до початку розгляду Державного бюджету України. Як повідомлялося, згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум з 1 липня 2021 року на одну особу працездатного віку в розрахунку на місяць становитиме 2379 грн. Прожитковий мінімум є по суті порогом бідності, при якій неможливо у наслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу. Межею бідності є рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб людини. Вона встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. Виділяється і крайня форма бідності, що за стандартами цивілізації порівнюється з межею виживання. Другим типом споживчого бюджету є бюджет середньої сім'ї, або середній дохід. Це дохід так званого середнього класу. У розвинутих країнах Заходу найбільш наближеним до середнього споживчого бюджету є бюджет Геллера (США). Це бюджет середньостатистичної сім'ї з чотирьох осіб: чоловік, дружина, син 13 років і дочка 8 років. Така сім'я споживає типовий набір товарів і послуг, кількість і якість яких стандартна, а вартісна Його величина обчислюється у ринкових цінах поточного року. За стандартами розвинутих країн споживчий кошик цієї групи включає будинок, автомобіль, дачу, сучасну обстановку житла, можливість надання освіти дітям, відпочинку (в тому числі мандрівок), наявність заощаджень у вигляді цінних паперів та дорогоцінностей. В розвинутих країнах ринкової економіки середній клас вважається основою суспільного життя, забезпечує політичну стабільність і відіграє важливу роль в економічному зростанні. Його доходи пов'язані як з працею, так і з власністю (нерухомість, цінні папери). Тому соціальна політика спрямована на всебічну підтримку цього класу, зростання його частки серед населення. В Україні, на жаль, середній клас ще не сформувався. Опосередкованим підтвердженням цього є дані обстеження, здійсненого Київським інститутом проблем управління ім. Горшеніна. На запитання: "Як Ви оцінюєте матеріальний стан Вашої сім'ї?" одержано такі відповіді. Жодних матеріальних труднощів не відчувають 2,6% опитаних сімей; 32,6% опитаних сімей вважають, що в цілому на життя вистачає, але не на цінні речі; 12,7% сімей матеріальних труднощів не відчувають, за винятком особливо великих покупок (житло, дорогий автомобіль тощо). Ледве зводять кінці з кінцями 19,3% сімей, а 32,9% вважають, що на харчування вистачає, але придбання одягу чи взуття викликає труднощі. З цих даних видно, що з великою натяжкою до середнього класу можна віднести 15,6% сімей. А в розвинутих країнах середнім класом є до 55% населення. Про відсутність середнього класу свідчить і різниця між доходами багатих і бідних. В Україні вона в 7-10 разів вища, ніж у Західній Європі та США. Високим є також розрив у рівнях заробітної плати працівників бюджетної сфери. В Україні він становить 1:40, тоді як у Західній Європі - 1:4, а у США - 1:5. На початок XXI ст. 20 найбагатших кланово-олігархічних сімей привласнювали 80% національного багатства України. Найзаможніша п'ята частина населення України здійснює майже 40% сукупних витрат. Про низький рівень доходів населення України свідчить і структура сукупних витрат домогосподарств. Частка витрат на продовольчі товари становить майже 2/3 доходів, тоді як середнє домогосподарство США на такі цілі витрачає близько 17% свого доходу (і це при значно більшому обсязі продуктового кошика у фізичному вираженні і вищій його якості). Ці дані підтверджують дію закону Енгеля, суть якого полягає в тому, що частка національного доходу, витраченого на харчові продукти, є важливим індикатором рівня життя. Чим менша ця частка, тим рівень життя виший. В той же час частка витрат на задоволення соціальних та культурних потреб більша у тих країнах, де вищий рівень життя. Ринкова економіка передбачає існування і прошарку багатого населення, до якого відносять тих, хто має те, що недоступне для переважної більшості населення. Головною ознакою цієї категорії населення є наявність власності і, відповідно, можливість впливати на соціально-політичний розвиток суспільства. В Україні до такого прошарку належать так звані олігархи. Отже, ринкова економіка характеризується диференціацією доходів, причини якої, як уже зазначалось, криються як у різних здібностях людей, так і в їх соціально-економічному становищі. Диференціація доходів пов'язана із законом Парето, названим на честь відомого італійського економіста Вільфредо Парето, який створив основу економічної теорії добробуту, в тому числі і теоретичне обґрунтування розподілу доходів. Відповідно до цього закону рівень диференціації доходів обернено пропорційний до загального рівня економіки. В країнах з вищим рівнем розвитку економіки рівень диференціації доходів нижчий. При цьому зменшення диференціації доходів відбувається при зростанні обсягів ВВП на одного зайнятого. Отже, рівень життя - це сукупність умов життя населення країни, що відповідають досягнутому нею рівню соціально-економічного розвитку. Він визначається багатьма показниками, першорядне значення серед яких належить обсягу доходів і рівню їх диференціації. ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ Доходи населення – це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізіологічного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел. Доходи формуються за рахунок: 1. оплати праці – 40%; 2. виплат із соціальних фондів – 8,5%; 3. підприємницького доходу, який збільшився у 3 рази; 4. доходу від особистого підсобного господарства – 31%; 5. доходів з інших джерел – 20,2% Сукупний дохід використовується на споживчі витрати, податки, збори, платежі, накопичення. Рівень життя – відображає рівень розвитку та задоволення потреб людини у суспільстві. Основним показником рівня життя є – ВНП на душу населення. Аналіз і прогнозування рівня життя здійснюється за такими показниками: 1. Розподіл за величиною доходу на сім’ю. 2. Розподіл за доходом на одного члена сім’ї. 3. Розподіл за душовим доходом. Диференціація доходів визначається рівнем продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості найбільш і найменш забезпечених груп населення. В Україні це співвідношення становило 1992 1:7,5, 1994 – 1:13,5. У США = 1:5,6. На формування доходів впливають такі фактори: нівелюючі – складання заробітків сім’ї, пенсії пенсіонерів, які живуть у сім’ї і вносять свою пенсію у бюджет сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї; диференціюючі – наявність непрацездатних членів сім’ї, їхня кількість у сім’ї, співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім’ї. Залежно від джерел формування доходи можуть бути: трудові; нетрудові – надходження від діяльності, що ведеться з відхиленнями від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі і поведінки громадян. На виконання Генеральної угоди Міністерство соціальної політики України інформує про основні показники рівня життя населення та бідності у цілому по Україні та в розрізі регіонів. За даними Держстату за II квартал 2020 року номінальні доходи населення склали 867,5 млрд грн, що становило 95,5% порівняно з відповідним періодом попереднього року. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг становив 94,7%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, зменшився на 7,3%. Наявний дохід у розрахунку на одну особу у II кварталі 2020 року складав 15 566 грн, що становило 95,2% порівняно з відповідним періодом попереднього року. Спостерігається зменшення питомої ваги заробітної плати у структурі доходів населення, яка у II кварталі 2020 році становила 45,5% проти 48,6% у відповідному періоді 2019 року. За даними Держстату середньомісячна заробітна плата штатних працівників за січень-вересень 2020 року становила 11 199 грн, що на 9,2% більше, ніж у відповідному періоді 2019 року. Індекс реальної заробітної плати за січень-вересень 2020 року по відношенню до відповідного періоду 2019 року становив 106,6 відсотка. У вересні 2020 року середня заробітна плата штатних працівників становила 11 998 грн, що порівняно з серпнем 2020 року склало 104,8%, а відносно вересня 2019 року – 112,3% (у промисловості заробітна плата працівників становила 13 188 грн, або 109,0% в порівнянні з вереснем 2019 року). Ціни на споживчому ринку, за даними Держстату, у жовтні 2020 року порівняно з попереднім місяцем зросли на 1,0%, а з початку року – на 2,7 %. З початку року зросли ціни на освіту (на 13,8%), охорону здоров’я (на 6,6 %), житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (на 5,0%), зв’язок (на 3,9%), продукти харчування та безалкогольні напої (на 1,8%), транспорт (на 1,0%), предмети домашнього вжитку, побутову техніку та поточне утримання житла (на 0,6%). Знизились ціни на відпочинок і культуру (на 0,7%), одяг і взуття (на 0,3%). Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства за даними 2019 року склали 9 670 грн (у 2018 році – 8 309 грн), міського – 10 062 грн, сільського – 8 857 грн (у 2018 році відповідно – 8 643 грн та 7 619 грн). Серед усіх витрат домогосподарств 91,3% становили споживчі сукупні витрати (у 2018 році – 92,0%), з них на: продовольчі товари – 49,8%; непродовольчі товари – 25,3%; послуги – 16,2%. За I квартал 2020 року спостерігається суттєве збільшення показників бідності за основними абсолютними критеріями. Так, рівень бідності за витратами нижче фактичного прожиткового мінімуму збільшився з 38,1% у I кварталі 2019 року до 43,8%, а за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму – з 25,5% до 28,3%. Рівень абсолютної бідності, розрахований на основі законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму, збільшився і склав 2,9% проти 2,8% за I квартал 2019 року. Що стосується показників відносної бідності за I квартал 2020 року, то рівень бідності за критерієм за витратами (75% медіани сукупних витрат) залишився на рівні I кварталу 2019 року і склав 25,4%, а за критерієм з використанням еквівалентної шкали ЄС (60 % медіани сукупних доходів) зменшився на 0,1 в. п. і склав 12,8 відсотка. Рівень бідності серед: працюючих за відносним критерієм за витратами зменшився на 1,3 в.п. і склав 18,9% (за I квартал 2019 року – 20,2%), за абсолютним критерієм за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму збільшився на 1,2 в.п. і склав 16,8% (за I квартал 2019 року – 15,6%); осіб пенсійного віку (непрацюючих) за відносним критерієм за витратами збільшився на 5,6 в.п. і склав 31,7% (за I квартал 2019 року – 26,1%), за абсолютним критерієм за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму збільшився на 8,8 в.п. і склав 39,6% (за I квартал 2019 року – 30,8%). РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ПЕРЕРОЗПОДІЛІ ДОХОДІВ Регулювання доходів та споживання населення Складовою механізму державного регулювання економіки є політика доходів. В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та політикою стабілізації економіки. У сфері розподільчих відносин потрібна реальна взаємодія економічних критеріїв, пов’язаних із вимогами економічної раціональності, і соціальних критеріїв, що передбачають забезпечення умов для всебічного розвитку всіх членів суспільства. Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів – зменшення різкої диференціації за рівнем доходів і капіталу. Складність проблеми розподілу та перерозподілу доходів обумовлена відсутністю однозначної відповіді на запитання: "Який розподіл доходів вважати правильним?" Реалізація мети потребує: чіткого визначення усіх отримувачів доходів; переконання в необхідності перерозподілу доходів кожної соціальної групи. Складові механізму розподілу та перерозподілу доходів: надання суспільних благ; використання законодавчих актів; система оподаткування; трансфертні платежі. За умов перехідної економіки в доходах настає стрімке падіння реальних доходів населення, змінюється структура доходів населення, зростає диференціація доходів населення. Основною складовою грошових доходів населення є заробітна плата. Її величина впливає на загальні показники соціально-економічної ефективності ринкового ладу в цілому, є обґрунтуванням стимулів до праці. Цілі регулювання оплати праці: забезпечення кожному працівникові життєвого необхідного рівня споживання; збереження реального рівня заробітної плати; встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати із продуктивністю праці; досягнення належної відповідності між різними рівнями заробітної плати. Мінімальна зарплата (МЗП) – гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці. Функція МЗП – мотивація власника робочої сили до участі у праці. Вимоги до МЗП: незначний відрив від мінімального споживчого бюджету; визначення рівня заробітної плати за міжнародними стандартами; своєчасне коригування відповідно до економічних та соціальних змін у суспільстві. Збереження нормального співвідношення між мінімальною і середньою ЗП досягається "підтягуванням" рівня МЗП до середньої ЗП і стримуванням зростання середньої і максимальної ЗП (через механізм податків). Складові державної політики заробітної плати (ЗП): проведення глибокої структурної реформи ЗП; підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів; удосконалення податкового регулювання доходів населення; створення умов для зростання продуктивності праці; зростання рівня реальної ЗП; періодична індексація ЗП у зв'язку із підвищенням споживчих цін; ліквідація заборгованості з виплат ЗП. У реалізації політики доходів першорядного значення набуває державне стимулювання випереджального (порівняно з темпами ВВП) зростання заробітної плати. Ціна праці в сучасних ринкових відносинах не може залежати тільки від попиту та пропозиції. Істотне значення має соціальний характер. Тому найважливішим пріоритетом є розробка ефективних механізмів, що включають елементи державного регулювання з врахуванням взаємодії соціальних партнерів та стану на ринку праці. Сфера державного впливу має охоплювати, крім забезпечення мінімальних соціальних гарантій в оплаті праці, і регулювання заробітної плати у бюджетній сфері, а також тарифне регулювання через механізм соціального партнерства, удосконалення системи соціальних податків і внесків. У політиці доходів не повинно бути місця для реанімації зрівнялівки. Долати диспропорції, що склалися, треба не штучним обмеженням верхньої планки доходів заможних верств населення, а навпаки – їхньою легалізацією та виведенням з тіні, розширенням прошарку приватних власників (у т. ч. землі), які активно займаються підприємництвом. Стимулювання людей до володіння приватною власністю та її ефективний захист – один з принципових пріоритетів політики доходів. При цьому слід враховувати, що громадяни з високим та середнім рівнем доходів будуть здатні дедалі більшою мірою оплачувати значну частку послуг у сфері охорони здоров'я та освіти, соціального страхування. Справа великої соціальної ваги – зміцнення позицій середнього класу, що передбачає перехід до нової моделі споживання, тобто до таких стандартів, які забезпечуватимуть гідний рівень життя і стимулюватимуть розвиток внутрішнього ринку, трудової та підприємницької активності населення. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, доступність якісних медичних, побутових, освітянських послуг тощо. Становлення середнього класу має відбуватися за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності і зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів. Аналіз державного регулювання рівня та якості життя Рівень і якість життя – інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено – індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку має такі три складові: тривалість життя населення; рівень освіти; обсяг ВВП на душу населення. Задані граничні значення для кожного показника: тривалість життя – 25-85 років; рівень освіти – 0–100% (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років "середній громадянин"); ВВП – від 200 до 4000 дол. США. Низьким при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5, високим – 0,9 –1. Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100%. Структурні завдання державної політики у системі охорони здоров'я включають: зниження захворюваності населення, а саме: зниження смертності немовлят; зниження материнської смертності; захворюваності та смертності від хвороб системи кровообігу; зниження рівня канцерогенності довкілля; зниження захворюваності на бронхіальну астму і хронічні неспецифічні хвороби легенів; зниження захворюваності на інфекційні хвороби; зменшення темпів поширення ВІЛ-інфекції/СНІДУ. поліпшення медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, а саме: створення системи гарантування якості виробництва ліків з урахуванням міжнародних вимог і контролю за якістю лікарських засобів; забезпечення розробки, виробництва та впровадження нової медичної техніки та виробів медичного призначення, доведення їх до рівня сучасних світових стандартів; забезпечення розробки, виробництва та впровадження нових лікарських засобів відповідно до потреб охорони здоров'я. раціоналізація системи надання медичної допомоги та розвитку інституту сімейної медицини. підвищення ефективності державної політики щодо формування здорового способу життя: розробка і впровадження комплексу економічних, правових та адміністративних заходів, спрямованих на скорочення споживання населенням алкогольних напоїв, тютюнових виробів; створення ефективної системи протидії їх незаконному обігу; розробка і запровадження заходів щодо економічного стимулювання підприємств, установ та організацій усіх форм власності, які здійснюють фізкультурно-оздоровчу і спортивну діяльність, сприяють розвитку самодіяльного масового спорту; забезпечення оснащеності навчальних закладів та закладів фізичної культури і спорту необхідним фізкультурно-спортивним інвентарем та обладнання. Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом’якшенню депопуляції, але й загальному добробуту суспільства, гуманізації його розвитку. Як "наріжний камінь" пріоритетів конкретних інструментів реалізації стратегії демографічної політики повинна виступати державна підтримка сім'ї. Основні важелі демографічної політики: підвищення рівня народжуваності; зростання середньої тривалості життя; оптимізація міграційних процесів і мінімізація міграційних втрат; розв’язання проблем старіння населення. З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом. При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють: фізіологічний мінімум – вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших продовольчих товарів; соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя. Рівень прожиткового мінімуму обумовлюють такі фактори: ціни; інфляція; кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг. Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Кошик споживача – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час. Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя – індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум. |