Главная страница
Навигация по странице:

  • РЕФЕРАТ з предмету: Історія України

  • 1. Передумови та особливості виникнення Галицько-Волинської держави

  • 2. Державний устрій Галицько-Волинської держави

  • 3. Місцеве самоврядування та військо Галицько-Волинського князівства

  • 4. Місце Галицько-Волинської держави в українській та світовій історії

  • Гал-Вол.держ. Реферат з предмету Історія України тема ГалицькоВолинська держава


    Скачать 26.5 Kb.
    НазваниеРеферат з предмету Історія України тема ГалицькоВолинська держава
    Дата22.11.2018
    Размер26.5 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаГал-Вол.держ.docx
    ТипРеферат
    #57378

    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

    ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    СВІТЛОВОДСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ


    РЕФЕРАТ

    з предмету: Історія України

    ТЕМА:

    __Галицько-Волинська держава____

    Студентки ІІ курсу групи ПД-17д
    Спеціальності 076
    “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність”

    Хацер Т.Г.

    Викладач Кореняк В.К.

    м.Світловодськ

    2018р.


    1. Передумови та особливості виникнення

    Галицько-Волинської держави

    Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могли не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князівствах місцеву адміністрацію, військо. Проте тепер князі повинні були визнавати хана Золотої Орди як свого вищого сюзерена, вважати "в отня (батька) місце" і приймати з боку хана у свою адресу назву "діти наше". Князі зобов'язувалися за вимогою хана постачати йому військові сили.

    Одним із наслідків встановлення золотоординського іга була зміна порядку приходу до влади. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, повинен був підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242 p. князі почали їздити за цим ярликом у ставку Орди — Сарай, де отримання його було пов'язане з великими труднощами, які штучно посилювались ординськими правителями, котрі вимагали величезні подарунки. Князі, які прибували у ставку Орди, були змушені дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від цього призводила до неминучої смерті. Наприклад, відмова виконати язичницький обряд стала приводом для убивства князя Чернігівщини, претендента на київський стол Михайла Всеволодовича.

    На підвладній же їм території князі зберігали усі свої повноваження. Вони самостійно правили своєю землею. В той же час князі знаходились під постійним наглядом представників золотоо-рдинських ханів в землях Русі — баскаків. Система баскацтва була введена в Південно-Західній Русі у 1257 p.

    Починаючи з першої половини XIV ст., золотоординські хани припинили посилати на Русь баскаків. До цього їх змусили виступи народних мас Русі наприкінці XIII — першої чверті XIV ст. Ліквідація баскацтва, а також ординського відкупу-данини створювала необхідні умови для відновлення, а згодом і підняття господарського життя в землях Русі, активізації процесу їх політичного єднання.

    Залишаючи практично недоторканою державну систему в князівствах Русі, в тому числі у південно-руських землях, ординські хани переслідували при цьому певні цілі. Вони прагнули поставити собі на службу державно-правові порядки, які склалися на Русі протягом ряду століть, видаючи на займання столів тим князям, які здавалися їм надійними. Ненадійні ж, з точки зору ординських правителів, князі ліквідовувалися. Для ординських ханів була традиційною політика на Русі, яка полягала в тому, щоб приборкати одного князя з допомогою іншого, сіяти між ними чвари, приводити сили князів у рівновагу і не дозволяти нікому з них зміцнитися. Робилося це з метою закріплення політичної та економічної влади Орди над руськими землями. Крім цього. Орда привласнила собі право збирати данину (в кінці XIII ст. збирання данини було надано руським князям), а також затверджувати князів в руських землях. Однак вона неспроможна була домогтися більш глибоких змін у внутрішньому державному устрої земель Русі.

    З великих князівств, які в цей час існували на території України, виділялося Галицьке-Волинське, створене в 1199 p. Проіснувало воно до 1340 p. Державний лад Галицько-волинської землі, хоча й мав ряд своєрідних рис, обумовлених особливостями її соціально-економічного і політичного розвитку, все ж у головному був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно-Західної Русі. Галицько-волинська земля, навіть, перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі. Главою тут був великий князь. Йому належала верховна влада. Князь міг приймати законодавчі акти. Великі князі здійснювали поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.
    2. Державний устрій Галицько-Волинської держави
    Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.

    Великі князі прагнули мати свій вплив і на церковну організацію, використовувати її у своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, також возвеличувало владу князя.

    Галицько-волинській землі відомо було і спільне правління двох великих князів. Так, у період після 1245 p. формою правління на цій величезній території став своєрідний керівний дуумвірат Данила, безпосередньо "тримавшого" Галичину, а також Дорого-чинську, Белзьку та Холмську землі на Волині, та Василька, який мав "під своєю рукою" Володимир з більшою частиною Волині. Наприкінці XIII ст. з'явилась потенційна можливість встановити дуумвірат в особі Лева (Галицького) та Володимира (Волинського), але внаслідок міжусобиць між ними вона не була реалізована. Однак сини князя Юрія Андрій та Лев виступали як співправителі у зовнішньополітичних питаннях. У спільній грамоті 1316 p. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини та Володимири"".

    Для підтримки авторитету князів використовувалися ними титули "руських королів", "принцепасів", "князів Руської землі". Розповсюджувалися такі атрибути влади, як корона, герб, знамено, печатка. Так, королівським титулом володів Юрій. Про існування такого титулу свідчить зображення Юрія на печатці з короною на голові і скіпетром у руці, супроводжене написом: "Король Русі та князь Володимири'".

    Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-волинської землі так і не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-волинською землею. Хоча князь в Галицько-волинській землі в окремі періоди вважався "самодержцем", тобто необмеженим правителем, фактично він залежав від боярства, яке всіма силами прагнуло обмежити його владу, використовуючи князя в той же час як знаряддя для охорони власних інтересів. Бояри, які були великими землевласниками, підтримували князівську владу настільки, наскільки вона була виразником інтересів феодалів у боротьбі з пригнобленим населенням, захищала їх земельні володіння. В окремі періоди Галицько-волинської Русі значення князівської влади настільки принижувалося, що князі практично не могли розпочати ні однієї значної політичної акції без відома і підтримки бояр. Сказане дає підставу вважати цілком переконливим судження про те, що в Галицько-волинській Русі існувала така форма правління, як феодальна монархія, з сильними олігархічними тенденціями місцевого боярства.

    Зростаючий авторитет боярської ради пояснюється силою об'єднаного боярства. Як постійний державний інститут боярська рада діяла в Галицько-волинській землі вже в першій половині XIV ст. До її складу входили знатні та великі бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Боярська рада скликалася з ініціативи самого боярства, а інколи і за бажанням князя. Однак князь не мав права скликати боярську раду за своєю ініціативою без врахування думки бояр. Очолювалася рада найвпливовішими боярами, які намагалися обмежити діяльність князя. У період князювання Юрія II боярська олігархія настільки посилилась, що найважливіші документи підписувалися великим князем тільки спільно з боярами. Формально, не будучи вищим органом влади в Галицько-волинській землі, боярська рада, окрім цього, відігравала велику роль в політичному житті цієї землі, у справі управління нею. Позиція боярської ради посилювалася ще й тим, що до її складу входили передусім бояри, які займали важливі посади в системі управління Галицько-волинською землею.

    У Галицько-волинській землі, як і в інших великих князівствах Русі того часу, отримала поширення двірсько-вотчинна система управління. Тут мав місце більш прискорений, порівняно з іншими руськими князівствами, процес переростання двірсько-вотчинних посад у двірцеві чини. Особи, які займали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домені, в той же час здійснювали різні функції управління в межах свого князівства. З числа осіб, які займали певне місце в центральному апараті управління Галицько-волинської землі, літопис зберіг відомості про двірськового (дворецького), печатника (канцлера), стольника та інші двірськові чини.

    Двірськовий був центральною фігурою серед чинів двірсько-вотчинної системи управління. Він відав князівським палацом і очолював апарат управління усім господарством князівського домену. Від імені князя двірськовий нерідко здійснював також судочинство, будучи "суддею князівського двору". Двірськовий забезпечував охорону князя в період військових дій, в його обов'язки входило також супроводження князя під час його виїздів за межі князівства.

    Печатник був зберігачем князівської печатки, складав тексти грамот або керував роботою щодо їх складання, засвідчував князівські документи. Він зберігав грамоти та інші державні документи, займався їх розсиланням на місця. Печатник мав у своєму підпорядкуванні писців, перекладачів та ін. Деякі дослідники вважають, що печатник керував князівською канцелярією.

    Стольник, певно, спостерігав за своєчасним надходженням доходів з князівських земельних володінь. В літопису є також відомості про збройника, котрий відав справами озброєння князівського війська, про отроків, які супроводжували та охороняли князя в походах, дитячих, які, окрім охорони князя в мирний та військовий час, виконували допоміжні функції при проведенні князем суду. Дитячі також забезпечували виконання судових рішень і проведення в життя різноманітних державних актів.
    3. Місцеве самоврядування

    та військо Галицько-Волинського князівства
    В Галицько-волинській землі існувала досить розгалужена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. В їх особі була з'єднана адміністративна, військова та судова влада. Вони також володіли правами збирання з населення данини та різних мит — важливої частини князівських доходів. Округами-воєводствами керували воєводи, які мали не тільки військово-адміністративні, а й судові повноваження. Територія Галицько-волинської землі ділилася і на волості, якими управляли призначені князем волостелі. Останні в межах своєї компетенції наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.

    Тисяцькі, посадники, воєводи, волостелі мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який вони опиралися при виконанні обов'язків по управлінню підвладною їм територією. Місцеве управління будувалося на системі "кормлінь". Для ведення судових розборів в незначних справах, виконання деяких поліцейських функцій в межах сільської общини обиралися старости. Вони підкорялися місцевій князівській адміністрації, найвищі посади в якій займали в більшості випадків бояри.

    Така система центрального та місцевого управління в Галиць-ко-Волинській землі мала прислуговувати інтересам класу феодалів-землевласників, забезпечувати їм умови експлуатації залежного від них населення і придушувати його опір гнобленню феодалів.

    Важливою ланкою в державній структурі Галицьке-Волинської землі було військо. З одного боку, воно використовувалося для відбиття зовнішньої агресії, яка йшла від сусідніх держав, а з іншого

    — виступало активним знаряддям в руках феодалів для придушення опору експлуатованих мас. Остання функція князівської влади здійснювалася за допомогою князівської дружини і боярських загонів. На заклик князя бояри повинні були з'явитися на чолі своїх загонів до місця зборів. Князі шукали й інші шляхи організації свого війська, використовуючи наймані загони іноземців, однак, ці загони були ненадійні.

    У період вторгнення іноземців до складу війська поряд з професійною дружиною входило народне ополчення.

    Піклуючись про посилення боєздатності збройних сил і прагнучи послабити власну залежність від великих феодалів, Данило Галицький у середині 40-х років XIII ст. сформував регулярну піхоту ("пішці") і переозброїв кінноту. До складу регулярної піхоти, а можливо, і кінноти Галицько-волинського князівства входили умовні володарі (держателі) земельних наділів, служилі малі та середні бояри, а також залежні селяни, які "сиділи" на цих ділянках — феодах. До складу "пішців" могли входити і жителі міста. Командував військом найчастіше сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду.

    Щодо судової системи Галицько-волинської землі слід відмітити, що суд не був відділений від князівської адміністрації. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції цього суду визначалася перш за все церковними статутами князів Володимира та Ярослава і була надто значною. У віданні церковного суду знаходилися питання, пов'язані з майновими та шлюбно-сімейними відносинами.
    4. Місце Галицько-Волинської держави

    в українській та світовій історії
    Галицько-волинська держава мала велике значення для західних земель і для всієї України. Державне життя тривало тут на сто років довше, ніж на Наддніпрянщині. Населення Галичини і Волині досягло високої культури й великого розуміння державно-політичних справ.

    Що стосується соціально-політичного ладу Південно-Західних земель, який склався відразу після включення їх до складу Великого князівства Литовського, то будь-які докорінні зміни в ньому не відбулися. Князі цих земель перетворилися в удільних князів, залежних від великого князя Литовського, і перебували з ним у відносинах сюзеренітету-васалітету. Над удільними князівствами височіли органи верховної влади Великого князівства Литовського, які за своєю структурою мало чим відрізнялися від відповідних органів Давньоруської держави. Велике князівство Литовське значною мірою успадкувало політичний устрій Давньоруської держави з урахуванням змін, викликаних розвитком економіки та класово-соціальної структури суспільства. У цей період, знаходячись в становищі удільних, південноруські князівства користувалися відомою автономією. Влада на їх території зосереджувалася в руках удільних князів. Для розв'язання важливих питань внутрішнього життя удільного князівства збиралася рада, до складу якої входили впливові місцеві феодали, представники місцевого боярства та церкви. Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також військо.

    Характерною рисою взаємовідносин центральної влади Великого князівства Литовського і удільних князівств було прагнення великого князя до цілковитого підкорення цих князівств Великому князівству Литовському. Це виявилося, зокрема, у здійсненні політики, спрямованої на підрив давньоруської князівської династії, позбавлення місцевих князів наділів та заміни їх намісниками великого князя. Складався також слухняний великокнязівській владі військовослужилий стан — місцеве дворянство.

    14 серпня 1385 p. в Крево була підписана Кревська унія — угода про династичний союз між Великим князівством Литовським та Польщею. Великий князь Литовський Ягайло вступив у шлюб з польською королевою Ядвігою і став польським королем, а його князівство увійшло до складу Польщі. До цього Велике князівство Литовське спонукала необхідність боротьби проти агресії німецьких хрестоносців. На ті часи Кревська унія відповідала інтересам польських та литовських феодалів. Прагнучи зберегти і посилити панування на білоруських та українських землях, литовські феодали шукали підтримки у польських феодалів та польського короля. Внаслідок підписання Кревської унії та реалізації її умов погіршилося становище українських земель. У 90-х роках XIV ст. удільні князівства українських земель були ліквідовані. Це стало початком здійснення загарбницької політики польських феодалів щодо населення цих земель.


    ПЛАН


    1. Передумови та особливості виникнення Галицько-Волинької держави

    2. Державний устрій Галицько-Волинької держави

    3. Місцеве самоврядування та військо Галицько-Волинської держави

    4. Місце Галицько-Волинської держави в українській та світовій історії


    написать администратору сайта