Питання, що виносяться на іспит
Скачать 376 Kb.
|
Питання, що виносяться на іспитз курсу “Господарське процесуальне право“
Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціалізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. Правова природа господарського суду як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його наділено для виконання цих завдань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» завданням господарського суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Організація господарських судів в Україні. Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають: місцеві господарські суди; апеляційні господарські суди; Вищий господарський суд України. Місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою спеціалізованих господарських судів, оскільки, як суди першої інстанції, вони виконують значний обсяг роботи щодо вирішення господарських спорів, розгляду справ про банкрутство і стоять найближче до господарського життя та до конфліктів, які в ньому виникають. Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції, що вперше запроваджена в системі органів господарського судочинства відповідно до статті 125 Конституції України. Вони утворені Указом Президента України від 11 липня 2001 р. «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» в кількості семи судів (Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди) з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів. Указом Президента України від ЗО травня 2002 р. «Про утворення Житомирського та Запорізького апеляційних господарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суддів господарських судів України» кількість апеляційних господарських судів було збільшено до дев'яти. Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах. Як вищий спеціалізований суд, він складається з обраних до нього Верховною Радою України суддів, зі складу яких загальними зборами суду обираються голова суду та його заступники.
Конституцією України, Законами України «Про статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами закріплено правовий статус суддів господарських судів. Суддею господарського суду є посадова особа, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин. На посаду судді місцевого господарського суду може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший за двадцять п ять років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, а також проживає в Україні не менше десяти років і володіє українською мовою. Суддя обіймає посаду безстроково, крім суддів, які призначаються на цю посаду вперше. Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу, зміст якої визначено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про статус суддів». Присяга судді складається перед Президентом України. Судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої. Суддею апеляційного господарського суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше як п ять років, у тому числі не менше як три роки на посаді судді. Суддею Вищого господарського суду може бути громадянин України, не молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше як сім років, в тому числі не менше як п ять років на посаді судді. Необхідною умовою для заняття посади судді є складання кваліфікаційного екзамену. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Незалежність суддів гарантується законодавством. Суддя господарського суду звільняється з посади органом, що його обрав або призначив виключно з підстав, визначених законодавством. Про наявність підстав для припинення повноважень судді та про висунення кандидатур для обрання суддею голова суду, в якому працює суддя, або голова вищестоящого суду повідомляє орган, який призначив або обрав суддю, у строк не більше одного місяця з дня виникнення підстав, передбачених законом. До повідомлення додаються документи, які свідчать про наявність підстав для припинення повноважень судді. Вплив на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити всебічному, повному і об єктивному розгляду конкретної справи тягне за собою відповідальність за законодавством України.
Господарський процес — не просто сукупність дій, урегульованих нормами господарського процесуального права, а їх визначена система. Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню підвідомчих йому спорів здійснюється в певній логічній послідовності по стадіях процесу. Процесуальні дії, які здійснюють учасники господарського процесу, залежно від мети їх здійснення і змісту, складають стадії господарського процесу. В кожній стадії процесуальні відносини носять специфічний характер, який визначається об’єктом цих відносин, суб’єктним складом учасників на кожній стадії, змістом і метою процесуальних дій. Предметом певної галузі є ті відносини, які регулюють норми цієї галузі. Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам. Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство. Первісним джерелом господарського процесуального права як і системи права, взагалі, є Конституція України. Конституційні норми, зокрема, визначають стан суду як органу, що здійснює правосуддя, правовий стан судді; закони України — про організацію та діяльність судової влади, зокрема “Про судоустрій України”, “Про статус суддів” та ін. Господарське процесуальне право має виокремлені джерела, які містять норми організації, що закріплюють систему судів, процесуальні норми, спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах матеріально-правового характеру. В першу чергу, це Закони України “Про господарські суди”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Господарське процесуальне право — право кодифіковане, таким нормативним правовим актом є Господарський процесуальний кодекс України. Закон України “Про судоустрій України” і Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми Господарського процесуального кодексу визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов’язані з діяльністю господарського суду. Правові норми, які стосуються господарського судочинства, містять також інші законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво” та ін. Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що стосуються господарського процесу. Такими можуть бути укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акті інших державних органів та органів місцевого самоврядування. До джерел господарського процесуального права треба віднести й міжнародні угоди України.
Досудове врегулювання господарських спорів — це сукупність заходів, що підлягають здійсненню підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду. Досудове врегулювання охоплює не лише пред’явлення претензій, інших вимог чи направлення певних пропозицій іншій стороні, але й розгляд, добровільне задоволення законних та обґрунтованих вимог боржником (одержувачем пропозицій), надсилання письмових відповідей заявнику (кредитору). Значення досудового врегулювання господарських спорів розкривається через функції цієї стадії господарського процесу: по-перше, досудове врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій; по-друге, воно сприяє виявленню й усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень; по-третє, досудове врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів. Оцінюючи значення досудового врегулювання, слід враховувати й те, що важливим практичним наслідком його суворого додержання може стати значне скорочення спорів, що передаються на вирішення господарського суду. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, а згідно ч. 5 ст. 5 ГПК вимога досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про: визнання договорів недійсними; визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству та порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій; стягнення заборгованості за опротестованими векселями; звернення стягнення на заставлене майно; стягнення штрафів Національного банку України з банків та інших фінансово-кредитних установ.
Претензія є формою досудової реалізації господарсько-правової відповідальності. Постраждала сторона повинна вказати в претензії, що порушила інша сторона і пред'явити до неї відповідні вимоги. Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. У претензії зазначаються: а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії; б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти; в) вимоги заявника; г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. В тих випадках, коли обов’язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов’язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника. Про результати розгляду претензії заявник повідомляється письмово. Відповідь надсилається рекомендованим або цінним листом. Якщо у відповіді не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання такак відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою. До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то додається також копія претензії.
Підвідомчість – усталена законом сукупність повноважень господарських судів з розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх компетенції [30, 156]. Підвідомчість справ господарським судам встановлюється ст. 12 Господарсько-процесуального кодексу України. Її норми базуються на положеннях ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України “Про господарські суди”, відповідно з якими до ведення господарських судів відноситься розгляд всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Тим самим розмежовується компетенція господарських судів та інших органів, у тому числі судів загальної юрисдикції. Саме необхідністю такого розмежовування і обумовлена у першу чергу важливість проблеми визначення підвідомчості справ. критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є: 1) характер спірного правовідношення; 2) суб’єктний склад учасників спору. Характер спірного правовідношення є важливим критерієм віднесення справ до господарського суду []. Господарському спору, переважно, підвідомчі економічні спори, що виникають з цивільних правовідносин. В даному випадку маються на увазі відносини, що регулюються цивільним законодавством. Коло цих відносин визначено в ст. 2 ЦК України. Економічні спори, що виникають з адміністративних правовідносин, тобто відносин, заснованих на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванню одної сторони іншій, також підвідомчі господарському суду. Учасниками адміністративних правовідносин можуть бути державні органи та органи місцевого самоврядування, що виконують по відношенню до інших осіб управлінські, контрольні або засновані на іншому владному підпорядкуванні функції. Суб’єктний склад учасників спору дозволяє більш точно розмежувати підвідомчість між двома органами судової влади: судами загальної юрисдикції і господарськими судами []. До кола суб’єктів спорів, які розглядаються господарськими судами відносяться: 1) юридичні особи, тобто організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачами та відповідачами у суді (ст. 23 ЦК); 2) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) у випадках, передбачених законодавчими актами України, в господарський суд мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності; 4) держава України, коли вона виступає в якості учасника відносин господарського обігу; 5) державні органи, органи місцевого самоврядування, прокурор, коли їм надано право приймати участь в господарському процесі з метою захисту майнових інтересів держави; 6) іноземні організації, організації з іноземними інвестиціями, міжнародні організації, іноземці, особи без громадянства, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи — підсудність поділяється на родову і територіальну. Родова підсудність розподіляє справи між господарськими судами різного рівня. Загальний принцип родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від розгляду спору (ст. ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька видів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господарським судом за місцезнаходженням: — сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними; — відповідача по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів. Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її уповноваженого відособленого підрозділу, подається з урахуванням правил загальної територіальної підсудності залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), вказується в уставних документах та визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу. Правила альтернативної підсудності надають позивачеві право вибору господарського суду, де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені господарським процесуальним законодавством по справах про банкрутство, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника. |