Питання, що виносяться на іспит
 Скачать 376 Kb.
|
|
Правове становище експерта у судовому процесі. Для роз’яснення питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу (ст. 41 ГПК), й у господарському процесі може брати участь судовий експерт (ст. 31 ГПК). Права, обов’язки та відповідальність судового експерта визначаються Господарським процесуальним кодексом та Законом України “Про судову експертизу”. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з’явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених перед ним питань. Висновок робиться у письмовій формі й повинен відповідати вимогам ст. 42 ГПК. Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. Важливою гарантією забезпечення об’єктивної діяльності судового експерта є його право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку. Другою гарантією такого забезпечення є відвід судового експерта. Сторони і прокурор, який бере участь у господарському процесі, мають право заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь у господарському процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у випадку, коли про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.
Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою судочинства та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка розуміє знаки глухого чи німого. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника судового процесу або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту. Перекладач має право відмовитися від участі в судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, ставити питання з метою уточнення перекладу, а також право на винагороду за виконану роботу та на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом до суду. Перекладач зобов`язаний з`являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в журналі судового засідання, проведеного з його участю, і в процесуальних документах, що вручаються учасникам судового процесу в перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють. Завідомо неправильний переклад, відмова перекладача без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків чи неналежне виконання своїх обов’язків тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів можуть бути викликані господарським судом для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Зазначені пояснення використовуються господарським судом як один із засобів одержання певних даних, на підставі яких він встановлює наявність обставин, щo мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст). 32 цього Кодексу). Отже, посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів стають учасниками судового процесу, внаслідок чого набувають певних процесуальних прав: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів тощо. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення у письмовій формі. Це стосується як тих осіб, які є сторонами у справі, так і тих, які не беруть в ній участі, але господарський суд у межах своїх повноважень вимагає від них вчинення певних дій, подання необхідних документів, висновків тощо
Представництво в господарському процесі — це діяльність представника при розгляді справи в судовому процесі, що здійснюється від імені особи, яку представляють з метою досягти для неї найбільш сприятливого рішення, а також для надання допомоги в реалізації своїх прав. Діяльність представника в господарському процесі складається з юридичних дій, які йому доручає здійснити особа, що він представляє. Таким чином, представництво в господарському суді — це правовідношення, в силу якого одна особа (судовий представник) здійснює процесуальні дії в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах особи, яку він представляє (сторони, третьої особи), внаслідок чого безпосередньо для останнього виникають права й обов’язки. Справи в господарському суді через представників можуть вести як організації, так і громадяни. Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Обсяг повноважень представника залежить від повноважень особи, яку представляють, і від того, яки повноваження ця особа надала представнику. Тому процесуальні права й обов’язки представника визначають, виходячи з обсягу прав та обов’язків тієї особи, яку він представляє, і в межах повноважень, які закріплені в довіреності. До того ж у представника відсутні самостійні процесуальні права й обов’язки. Враховуючи це, не можна вважати представника самостійним учасником господарського процесу.
В разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. 1. У процесі розгляду господарсько-правового спору права або обов'язки суб'єктів спірних матеріальних правовідносин ще до завершення процесу внаслідок різних обставин можуть перейти до іншої особи, яка не є учасником даної конкретної справи. У цьому випадку відбувається процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї зі сторін процесу іншою особою — правонаступником. Коментована стаття називає випадок процесуального правонаступ-ництва через вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника. Отже, йдеться про універсальне або сингулярне правонаступництво у матеріальному праві. Розподіл правонаступництва у матеріальному праві на універсальне та сингулярне пов'язане з об'єктом прав та обов'язків, які переходять до правонаступника. Універсальне правонаступництво, тобто перехід всіх правомочное -тей до іншої особи, має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між громадянами — у порядку спадкування. Сингулярне правонаступництво має місце тоді, коли сторона своє право переуступає у конкретному матеріальному правовідношенні. Порівняльний аналіз положень ЦПК України та ГПК України дає можливість стверджувати, що у процесуальних правовідносинах має місце, головним чином, сингулярне правонаступництво, оскільки передаються або права, або обов'язки (переуступка права вимоги, прийняття боргу іншої особи на себе, переведення боргу). 24.Поняття та характеристика видів доказів у судовому процесі. Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами в господарському процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: — письмовими і речовими доказами; — висновками судових експертів; — поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. В процесі доказування засобами встановлення обставин, які мають значення для справи, є судові докази. Судові докази — поняття, яке поєднує в собі два тісно взаємозв’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і засоби доказування як процесуальна форма. Фактичні дані, точніше відомості про певні обставини, відображають, віддзеркалюють факти реальної дійсності. Особливістю судових доказів є наявність процесуальної форми, встановлені вимоги щодо порядку отримання відомостей про обставини. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише за допомогою передбачених законом засобів доказування (письмові, речові докази та інші). Таким чином, судовими доказами в господарському процесі є відомості, які можуть підтвердити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи та отримані у встановленому законом порядку передбаченими засобами доказування. Традиційна уява про види доказів, яка склалася в процесуальній науці, дозволяє їх класифікувати на види з таких підстав: за характером зв’язку змісту з фактом, який встановлюється, докази поділяються на прямі й побічні; за процесом формування відомостей про факти — первісні та похідні; за джерелом — особисті й речові. 25. Підстави звільнення від доказування. Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. 26. Повноваження господарського суду у сфері доказування. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід. Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону. Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів. За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи. Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 27 Поняття і види строків в господарському процесі. Процесуальний строк — це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі (слід відрізняти строки, встановлені господарським процесуальним законодавством від строків, встановлених матеріальним правом, наприклад, строків позовної давності, встановлених Цивільним кодексом України). За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК господарському процесі можна поділити на види: — строки, встановлені законодавством — Господарським процесуальним кодексом України або іншими законами, — для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі; — строки, які визначені господарським судом, — для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі. Господарським процесуальним законодавством встановлено такі процесуальні строки: — триденний строк для винесення ухвали, якою вирішується питання про відвід (самовідвід) судді господарського суду (ст. 20 ГПК); — п’ятиденний строк для надсилання матеріалів справ за встановленою підсудністю (ст. 17 ГПК); — п’ятиденний строк для винесення і надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК), про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК); — двомісячний строк для вирішення спору (ст. 69 ГПК); місячний строк для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ст. 69 ГПК). Строки вирішення спору можуть бути продовжені головою господарського суду або його заступником; — п’ятиденний строк для розсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК); — десятиденний строк для подання (внесення) апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК); — тримісячний термін для відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК); — п’ятиденний строк для надіслання місцевим господарським судом апеляційної скарги (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (ст. 91 ГПК); — двомісячний строк для розгляду апеляційної скарги (подання) (ст. 102 ГПК); — п’ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору постанови апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК); — місячний строк для подання (внесення) касаційної скарги (подання) (ст.ст. 110, 111-16 ГПК); — п’ятиденний строк для надіслання місцевим або апеляційним господарським судам касаційної скарги (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України (ст. 109 ГПК); — двомісячний строк для розгляду касаційної скарги (подання) (ст. 111-8 ГПК); — десятиденний строк для надіслання Вищим господарським судом України касаційної скарги (подання) разом зі справою до Верховного cуду України (ст. 111-16 ГПК); — місячний строк для перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним cудом України (ст. 111-17 ГПК); — п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК); — п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови Верховного Cуду України (ст. 111-20 ГПК); — двомісячний строк для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за заявою сторони й поданням прокурора (ст. 113 ГПК); — місячний строк для розгляду заяви (подання) про перегляд за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК); — п’ятиденний строк для надсилання рішення, ухвали, постанови про перевірку судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК); — тримісячний строк для пред’явлення наказу господарського суду до виконання (ст. 118 ГПК); — десятиденний строк для розгляду питання про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання (ст. 121 ГПК); — десятиденній строк для оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби (ст. 121-2 ГПК). 28. Обчислення процесуальних строків. Закінчення процесуальних строків. Обчислення процесуальних строків. Для того, щоб обчислити процесуальний строк, необхідно встановити початок і закінчення його перебігу. Процесуальні строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. У відповідності зі ст. 69 ЦПК перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислювального місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк минає в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. У зв'язку з викладеним необхідно звернути особливу увагу ще на одну особливість обчислення процесуальних строків, що полягає в наступному. Процесуальний строк тече безупинно з моменту свого обчислення, тобто із зарахуванням вихідних і неробочих святкових днів. Причому якщо початок строку доводиться на неробочий день, то на відміну від його закінчення строк починає текти саме з неробочого, а не наступного за ним робочого дня. Перебіг строку, закінчення якого пов'язано з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку (ст. 70 ЦПК). Закінчення процесуального строку означає, що: юридично зацікавлені в результаті справи особи, що пропустили процесуальні строки, втрачають права на здійснення процесуальної дії (ч.І ст.72 ЦПК); документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку;для інших осіб, зобов'язаних виконати припис суду (судді), обчислення процесуального строку, протягом якого особа зобов'язана зробити конкретну процесуальну дію (подати наявні в неї письмові докази, виконати рішення суду тощо), не звільняє від виконання покладеного на неї процесуального обов'язку і служить підставою для застосування передбачених законом процесуальних санкцій; недотримання судом процесуального строку не припиняє його права (і обов'язку) зробити необхідну процесуальну дію. Суд зобов'язаний, хоча й із запізненням, зробити відповідну дію і вирішити справу по суті. |