Питання, що виносяться на іспит
 Скачать 376 Kb.
|
|
29. Зупинення процесуальних строків. Відновлення та продовження процесуальних строків. Господарське процесуальне законодавство передбачає зупинення процесуальних строків (ст. 52 ГПК). Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі. Підстави для зупинення провадження у справі передбачені ст. 79 ГПК. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами. За клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою господарський суд може зупинити провадження у справі у випадках: — призначення господарським судом судової експертизи; — надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; — заміни однієї сторони її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження, господарський суд поновлює провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. В такому випадку процесуальні строки обчислюються з урахуванням минулого часу до зупинення провадження по справі, тобто процесуальні дії повинні бути здійснені в процесуальний строк, який залишився. Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків. За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після. Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, пов’язані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається. При порушенні процесуального строку зберігається обов’язок здійснення процесуальної дії, але одночасно виникає можливість застосування до несправного суб’єкта процесуальних (штрафних) санкцій. 30 Поняття та склад судових витрат. При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат. Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов’язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, покладено обов’язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб’єкти матеріально-правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а саме сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Отже, судові витрати — це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду. Існують два види судових витрат. Згідно зі ст. 44 ГПК України до складу витрат входять: а) державне мито; б) судові витрати (затрати). Державне мито — це обов’язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд по розгляду, вирішенню, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначений законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету. Судові витрати (затрати) є сумами, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, за відшкодування витрат, пов’язаних з оглядом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, для яких призначені. 31. Державне мито та порядок його сплати. Державне мито — це плата, яка стягується державним органом чи установою за здійснення певних дій. Стаття 45 ГПК не містить переліку заяв до господарського суду, з яких в обов’язковому порядку справляється мито, а взагалі визначає, що позовні заяви і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду, оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Такими можуть бути: позовна заява і заяви про оскарження (апеляційне і касаційне) рішень, ухвал, постанов господарського суду. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” мито стягується і з заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами. Оскільки ст. 26 ГПК передбачає право третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, подавати позов до однієї або двох сторін, а ст. 60 ГПК — право відповідача подавати до позивача зустрічний позов, то із цих позовних заяв також справляється державне мито. Деякі суб’єкти звільнені від сплати державного мита (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”). Державне мито стягується: — в твердих ставках і відсотках від ціни позову — із позовних заяв майнового характеру; — в розмірі, кратному неоподатковуваному мінімуму доходів громадян — із позовних заяв немайнового характеру, інших заяв; — у відсотках — із заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов у апеляційному та касаційному порядку, а також за нововиявленими обставинами. Чинне законодавство не передбачає право господарського суду надавати сторонам відстрочку або розстрочку сплати державного мита, а також зменшити його розмір. Державне мито (ст.46 ГПК) сплачується чи стягується в дохід державного бюджету України в порядку й розмірі, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито”. Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлюються в таких розмірах: а) із позовних заяв майнового характеру — 1 відсоток ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; б) із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство, — п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в) із позовних заяв з приводу спорів, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, — п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; г) із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами — 50 відсотків, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру — 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми. У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову. Якщо позивач завищив ціну позову, або в процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. Відповідно до ст. 55 ГПК у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Залежно від того, в якій стадії процесу виявлено новий розмір ціни позову або збільшено розмір позовних вимог, державне мито доплачується позивачем чи стягується господарським судом з відповідальної сторони. Порядок сплати державного мита встановлений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15. По справах, що розглядаються господарськими судами, державне мито сплачується до подання позовної заяви або заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду. При сплаті державного мита до господарського суду подається оригінал платіжного документа. Невиконання цієї вимоги є підставою для повернення позовної заяви без розгляду згідно з п. 4 ст. 63 ГПК, або апеляційної скарги (п. 3 ст. 97 ГПК), касаційної скарги (п. 4 ст. 111-3 ГПК), чи заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (п. 3 ч. 5 ст. 113 ГПК). 32. Звільнення від сплати державного мита. Повернення державного мита. Згідно зі ст. 47 ГПК державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Стаття 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про Державне мито” встановлює, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у наступних випадках: — внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством; — повернення заяви (скарги) або відмова в її прийнятті; — припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді, а також коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії справ порядку досудового врегулювання спору; — скасування у встановленому порядку рішення суду, якщо при цьому державне мито було вже стягнуто в дохід бюджету. Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування державного мита до бюджету. Цей строк не може бути відновлений у разі його закінчення. У рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Від сплати державного мита згідно зі ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” звільняються: !!! (всех можно не писать) !!! — органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об’єднань, організацій і установ, які ущемлюють її повноваження; органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об’єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку; — місцеві й державні адміністрації — за позовами до господарського суду про визнання недійсними актів органами місцевого та регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству; — фінансові органи та державні податкові інспекції — позивачі й відповідачі — за позовами до суду та господарського суду; — органи державного контролю за цінами — позивачі й відповідачі — за позовами до суду та господарського суду; — позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства та нераціональним використанням природних ресурсів та рибних запасів; — всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об’єднання “Організація солдатських матерів України” — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду; — Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових; — Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб; — Фонд винаходів України — за позовами, з якими він звертається до суду або господарського суду; — Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов’язаних з операціями обов’язкового страхування; — Пенсійний фонд України, його підприємства, установи, організації; — Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; — державні органи приватизації — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів держави; — Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення — позивачі й відповідачі — за позовами до суду або господарського суду; — державні замовники та виконавці державного замовлення — за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також про невиконання або неналежне виконання зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб; — Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — за позовами, з якими він звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України “Про підприємництво”; — Державний комітет України по матеріальних резервах та підприємства, установи й організації системи матеріально резерву — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду у справах щодо виконання договірних зобов’язань суб’єктами господарської діяльності, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”; — Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення за позовами до господарського суду щодо стягнення штрафу за порушення у сфері містобудування; — відділи державної виконавчої служби — за позовами, з якими вони звертаються до суду, господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, а також з проведення аукціонів; — Рахункова палата. Якщо зазначені органи звертаються до господарського суду не у зв’язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов’язані сплачувати державне мито у загальному порядку. 33. Витрати, пов’язані з розглядом справи. При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат. Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов’язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, покладено обов’язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб’єкти матеріально-правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а саме сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, несумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов’язків перед другою стороною, що й призвело до появи справи у суді. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов’язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов’язків, усуненням порушень прав та інтересів, які охороняються законом. Отже, судові витрати — це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду. Існують два види судових витрат. Згідно зі ст. 44 ГПК України до складу витрат входять: а) державне мито; б) судові витрати (затрати). Державне мито — це обов’язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд по розгляду, вирішенню, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначений законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету. Судові витрати (затрати) є сумами, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, за відшкодування витрат, пов’язаних з оглядом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, для яких призначені. |