Розділ 2 методика організації художньомовленнєвої діяльності в дошкільних закладах
 Скачать 254.76 Kb.
|
|
2.5. Методика проведення бесід на морально-етичні теми Етичні бесіди проводяться у дошкільному закладі як самостійне заняття з дітьми старшого дошкільного віку та як прийом навчання після читання художнього твору морально-етичного змісту в усіх вікових групах. Етична бесіда—це організована й цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на відповідну моральну тему; складається вона із запитань і відповідей. Мета етичної бесіди—систематичне роз'яснення дітям норм і правил моралі, допомога в усвідомленні ними морального досвіду, формування громадської думки, розвиток критики і самокритики в дитячому колективі. Мораль художнього твору найкраще засвоюється дітьми в етичних бесідах після їх читання. Відомо, що дошкільники вирізняються здатністю до наслідування. Діти наслідують товаришів, дорослих, і героїв літературних творів. Завдяки наслідуванням вони оволодівають правилами поведінки, засвоюють морально-етичні поняття та норми спілкування. Проте наслідування набуває усвідомленого характеру, вони не сліпо копіюють все, що хочуть і бачать, а вносять у свої дії минулий досвід. Етична бесіда, яка проводиться одразу після читання художнього твору під керівництвом педагога, забезпечує дітям правильне орієнтування на позитивні зразки поведінки, допомагає диференціювати «хороше» і «погане», усвідомити, що можна наслідувати, а що засуджувати. У процесі таких етичних бесід у них формується вміння у своїй поведінці і вчинках наслідувати приклади хороших людей, позитивних героїв художніх творів. З дітьми старшого дошкільного віку проводять бесіди про вчинки дітей. Така етична бесіда пов'язується з певним життєвим фактом, конкретним вчинком дитини (або групи дітей). її мета— роз'яснити суть морального вчинку, охарактеризувати поведінку дітей, допомогти усвідомити свої вчинки, правильно його оцінити й викликати відповідні моральні відчуття, які вимагали б схвалення чи засудження. Етичні бесіди про конкретні вчинки дітей формують свідоме ставлення до виконання правил поведінки. Наступний тип етичних бесід поєднує обговорення змісту художніх творів та поведінки і вчинків дітей. Змістом цих бесід виступає зіставлення вчинків літературних героїв з поведінкою дітей, на основі чого формуються узагальнені уявлення про норми і правила поведінки людей, система моральних оцінок. У процесі етичних бесід розв'язується ціла низка завдань морально-етичного виховання дітей. Серед них:
- спонукання дітей до позитивних моральних вчинків. Етичні бесіди поділяються на колективні, групові та індивідуальні. Колективні бесіди проводять з усією групою, плануються як самостійне заняття з розділу «Художньо-мовленнєва діяльність». Орієнтовна тематика бесід: «Бережливе ставлення до громадського майна та особистих речей», «Чесність і правдивість», «Дружба і товаришування», «Скромність», «Чистота і охайність», «Чуйність і уважність», «Про обов'язок і відповідальність», «Про сміливість і хоробрість» і т. ін.. Групові бесіди проводять тоді, коли виникає необхідність у роз'ясненні норм і правил моралі декільком дітям. Наприклад, вихователь помітив, що декілька дітей не дотримуються правил особистої гігієни, неохайно поводяться з особистими речами, іграшками. У вільний від занять час з ними проводять групову етичну бесіду «Будь охайним». Групові етичні бесіди можуть бути як планові, так і позапланові, тобто проводитись у разі необхідності. Індивідуальні етичні бесіди проводять у зв'язку з певним вчинком дитини (позитивним чи негативним) з урахуванням індивідуального підходу. Успіх такої бесіди багато в чому залежить від того, чи вдасться вихователю викликати дитину на відвертість. Для цього необхідно добре знати свого вихованця, особливості характеру, його інтереси, запити, рівень морального розвитку. Тематика індивідуальних бесід досить різноманітна: «Ти і твої товариші», «Твій друг», «Твій обов'язок», «Як ти розмовляєш», «Правдивість і чесність» і т. ін.. Індивідуальні етичні бесіди можна проводити щодня. Успіх колективної бесіди залежить від правильної її побудови. Етична бесіда складається з трьох частин: 1) початок бесіди; 2) хід (або основна частина); 3) прикінцева частина. Кожна з цих частин передбачає свою мету й будується по-різному, залежно від моральних завдань, які розв'язуються у процесі бесіди. Початок бесіди має на меті викликати в дітей інтерес до певної морально-етичної категорії, зацікавити їх певним моральним фактом та зосередити на цьому увагу. На початку бесіди використовуються різноманітні прийоми. Так, етичну бесіду можна розпочати з вступної бесіди, спрямованої на з'ясування розуміння дітьми моральних питань. Наприклад, бесіду про чесність і правдивість вихователь починає запитаннями: «Кого ми називаємо чесним?», «Коли про людину говорять, що вона правдива?», «Ви розумієте, що значить бути чесним і правдивим», «Як називають тих, хто говорить неправду?». Бесіду про дружбу і товаришування можна розпочати з таких запитань: «Кого ми називаємо другом?», «Що має робити друг?», «Кого ми називаємо товаришем?», «Про кого говорять: він хороший товариш?», «Про кого говорять: він поганий товариш» і т. ін.. Виховуючи образність дитячого мислення, етичну бесіду можна розпочати з опису конкретного факту чи події, розповіді вихователя. Пропонуємо декілька розповідей. - «Розповім я вам, діти, про один випадок, який стався у старшій групі. - Діти гралися на прогулянці. Пройшов дощ і залишив калюжі. Оленка посковзнулася й упала в калюжу. Хлопці, які знаходилися поруч, почали голосно сміятися. Оленка не могла сама піднятися - забила боляче коліно. На очі наверталися сльози, а поруч стояли діти і сміялися. Та раптом біля дівчинки опинився Сергійко, її сусід із старшої групи. Він нахилився над нею, подав руку, запитав, чи не боляче їй, і допоміг очистити одяг. Як вчинив Сергійко? Як можна назвати вчинок товаришів Оленки?" Іншого разу вихователь звертається до дітей: «Я вам розповім про один випадок, який трапився з Мишком, а ви добре подумайте, в чому він помилився.
Мишко спокійно пішов далі. Але не встиг він зробити кілька кроків, як почув навздогін: «Хлопчику, а що треба сказати?». - А що сказати? - не зрозумів Мишко. -Ага, - здогадався, -дякую. - Будь ласка! - незадоволено відповів перехожий, похитавши головою. «Чому це він образився?» - подумав Мишко, - адже я йому «дякую» сказав? Хоч і не одразу. Чому він ще й головою похитав? Неначе справді я неввічливий..." Розповідь вихователя можна замінити читанням вірша або оповідання (уривка) на відповідну моральну тему. Наприклад, бесіду про ввічливість і чуйне ставлення до батьків та старших доцільно розпочати з читанням дітям листа А.Дорохова «З цього і почнем»; бесіду про сміливість, винахідливість та рішучість - з читання уривків оповідання В. Осєєвої «На березі річки" і т. ін.. Етичну бесіду можна розпочати з розповідей дітей про бачене, пережите, про їх діяльність, життя, поведінку. На початку бесіди про скромність можна звернутися до дітей із запитанням: «Діти, пригадайте, які твори ви знаєте про скромність, які дивилися кінофільми?» і т. ін. Ефективним також є прийом активізації минулих вражень дітей - це розглядання ілюстрацій, картин, уривків діафільму на відповідну моральну тему. Так, педагог може показати ілюстрацію до знайомого дітям оповідання й запитати: "Герой якого оповідання зображений на картині?» і т. ін. Мета основної частини бесіди - роз'яснити дітям конкретний зміст певної моральної категорії, норми чи правила поведінки; викликати в дітей емоційні переживання та відповідне ставлення до фактів, явищ, що обговорюються. Основна частина складається із запитань та відповідей, спрямованих на аналіз і оцінку вчинків літературних героїв та дітей, з'ясування мотивів моральних вчинків. В етичних бесідах можуть використовуватися різні типи запитань, а саме:
У процесі бесіди використовують розповіді-загадки, складені педагогом і самими дітьми. Наприклад: «Одного разу вулицею йшов дідусь, спираючись на велику палицю. Він був старенький, від старості зігнувся і йшов, дивлячись собі під ноги. На зустріч йому, піднявши голову до неба і щось там роздивляючись, біг хлопчик. Він не помітив дідуся і штовхнув його. Дідусь дуже розгнівався на хлопчика. Але хлопчик нахилився до дідуся і щось сказав йому. Дідусь подобрішав і посміхнувся. Що ж хлопчик сказав дідусеві, що він перестав обурюватись? » Аналогічно використовуються й моральні задачі, які пропонуються дітям розв'язати впродовж бесіди. Наприклад: «Петрик і Оленка йдуть провідати Романа, але не можуть знайти будинок, в якому він живе. - Доведеться когось запитати, - міркує Оленка. - Я зараз запитаю, — сказав Петрик і пішов назустріч жінці, яка наближалася до них. Як має Петрик звернутися до жінки?» Можна запропонувати в кінці бесіди дітям пригадати прислів'я на відповідну тему. Наприклад, про працю («Діло майстра величає», «Без діла псується сила», «Що посієш, те й пожнеш», «Не одяг красить людину, а добрі справи»). Для закріплення правил поведінки можна завершити бесіду грою. Наприклад, такою, як "Дошкільнята—ввічливі хлоп'ята", в якій вихователь складає розповідь, а діти хором вставляють до неї ввічливі слова: «Одного разу Микола поїхав до бабусі. В автобусі він сів біля вікна і з цікавістю розглядав вулицю. На зупинці в автобус зайшла жінка з маленьким хлопчиком. Микола піднявся і сказав жінці: «Сідайте...» (діти хором: «Будь ласка!»). Жінка зраділа і ввічливо подякувала хлопчикові... (діти: «Дякую!»). Автобус різко зупинився. Микола ледве не впав і штовхнув попереду літнього чоловіка. Він хотів образитись, але Микола сказав... (діти: «Вибачте, будь ласка!»)». Етична бесіда передбачає узагальнення попередніх знань, уявлень дітей, тобто має узагальнювальний характер, тому потребує серйозної попередньої підготовки як вихователя, так і дітей. Якщо у дітей не буде попередніх знань і уявлень, бесіда не вдасться. Для того щоб етична бесіда давала позитивні наслідки, необхідно передбачити тематичне читання художніх творів на певну моральну тему впродовж певного часу (як на заняттях, так і в повсякденному житті). Добре, якщо вихователь вже має потрібний літературний матеріал, вирізки з газет, оформлені в тематичні папки (наприклад «Чесність і правдивість», «Про скромність», «Друж ба і товаришування» і т. ін.) . Для бесід доцільно підібрати чи скласти розповіді з прикла дами позитивної і негативної поведінки, моральні задачі, загадки, прислів'я, вірші. Слід продумати, як використовувати художні картини, ілюстрації, діафільми. Напередодні бесіди (за 3-4 дні) доцільно переглянути кінофільми та діафільми на обрану тему, обговорити їх за заздалегідь накресленим планом. 1 Езикеева ВЛ. Ознакомление детей дошкольного возраста с иллюстрацией // Известия АПН РСФСР.- Вып. 69. - М., 1955 - С. 132. З групкою дітей (за 7-10 днів) готують інсценівки (наприклад, «Телефон», «У крамниці», «Уроздягальні», «Навули ці», «На вокзалі» іт. ін.), складені вихователем, з життя дітей та на основі художніх творів. Наводимо приклад конспекту етичної бесіди. Тема: Чуйність, доброзичливість, скромність. Етична бесіда. Завдання: уточнити уявлення дітей про моральні поняття (чуйність, доброзичливість, скромність), учити правильно вживати ці слова в мові; оцінювати поведінку товаришів і свою власну. Виховувати скромність, чуйність, доброзичливість. Хід заняття. Розповідь вихователя про один випадок: «Йшли три жінки, несли важкі сумки. Назустріч їм три дівчинки, їхні дочки. Перша побачила матір і засміялася: «Ой скільки ти накупила всього - ледве несеш!» Друга подивилася, що в мами зайняті обидві руки, і каже «А я хотіла, щоб ти мене за руку взяла, а ти он скільки несеш!» Третя дівчинка з ніжністю подивилася на матір і каже: «Матусю, давай удвох будемо сумки нести, я тобі допоможу.» Як можна оцінити поведінку цих дівчат? Хто з них виявив чуйність? Які ви знаєте твори про чуйність, доброзичливість? Діти пригадують твори, аналізують поведінку героїв. Які ви знаєте твори про скромність героїв? А тепер пригадайте, в якому творі герої вихваляють себе? Пригадайте, які ви знаєте прислів'я про чуйність, скромність, доброзичливість? Аналіз і оцінка поведінки дітей групи. Моральна задача: «У старшій групі захворіла дівчинка, вона лежала вдома і нікуди не виходила цілих півроку. Як повинні були діяти діти цієї групи?» Виведення морального правила: «Потрібно завжди бути скромним, не вихвалятися, а краще зробити приємне іншим людям, тоді тебе поважатимуть і дорослі, і діти". 2.6. Методика роботи з художніми ілюстраціями Ілюстрація - (від латинського і11иі,гаі;іо) - живий опис, наочне або графічне зображення явищ; малюнок; пояснення, тлумачення за допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжує й доповнює текст.1 'УРЕ: У 12Т/За ред. М.П.Бажана. - Т. 4 - К.: Наукова думка, 1979. -С. 356 2 Советский энциклопедический словарь / Под. ред. А.Прохорова. - М.: Сов. енциклоп., 1982. - С. 697. Ілюстрація - типовий опис, наочне зображення, галузь образотворчого мистецтва (головним чином, графіки), пов'язана з образною інтерпретацією змісту літературних і наукових творів.2 Отже, ілюстрація - наочне відображення змісту літератур ного твору. В.Єзикеєва у статі «Ознайомлення дітей дошкільного віку з ілюстрацією» підкреслює значення ілюстрацій в роботі з дітьми дошкільного віку, розкриває методи ознайомлення дітей з ілюстрацією. Зазначає, що сприймання творів зображувальної діяльності розвивається у дітей при активному впливі педагога. Під його керівництвом сприймання дітей стає цілеспрямованим: вони помічають характерні ознаки зображення, що характеризують певний персонаж, явище, предмет, адже в дітей виникає не лише інтерес до змісту ілюстрацій, але й до зображувальних засобів, які використав художник.1 Суттєва особливість ілюстрації полягає в тому, що художник підпорядковує свої творчі завдання ідейному змісту літературного твору, який він ілюструє. Ілюстрація займає підпорядковане місце; провідним є художній текст; вона розкриває зміст твору у всьому обсязі й повноті, показує розвиток подій, зміни, що відбуваються у зв'язку з розгортанням сюжету. Ілюстрація статична, вона зображує окремі епізоди, портрети героїв, картини природи. Діти отримують повну уяву про зміст твору тільки після того, як він буде прочитаний. У книзі для дітей взаємодіють два види мистецтва: художнє слово (текст), що виражає ідейний зміст у цілому, та ілюстрація, що зображує його сторони, які доступні й зрозумілі дітям; ілюстрації містять сюжет, що дозволяє показати неіснуючий світ, світ фантазії, уяви. Ніхто з дорослих не надає такого значення зовнішньому вигляду книги та ілюстраціям що супроводжують її зміст, як дитина. Більше того, дитина обирає книгу за малюнками. Відтак, першим «подає» книгу дитині-художник. З однаковою точністю дитина запам'ятовує текст ілюстрацій та зміст літературного твору. Вона може забути зміст літературного твору, але назавжди запам'ятовує зображення на малюнках героїв творів. Не маючи ще достатнього життєвого досвіду, дитина не завжди може самостійно скласти конкретне уявлення про те, що написано у книзі; саме ілюстрація завдяки своїй наочності допомагає їй у цьому. Ілюстрація розширює уявлення про навколишній світ, розвиває спостережливість, вміння виділяти головне і другорядне. Дивлячись на ілюстрації, дитина ніби подумки діє разом з героями твору, переживає за них. Ілюстрації живлять дитячий розум позитивними уявленнями про людські вчинки, розвивають зорову пам'ять. За дослідженнями Н.Сакуліної, діти дошкільного віку здатні досить тривало розглядати ілюстрації. «До кінця дошкільного віку сприймання стає більш довільним», - вважає Н. Сакуліна.1 Відтак, завданнями розглядання можуть бути такі: виділити предмет, встановити його індивідуальні якості, знайти подібності з іншими предметами. Основним зображувальним засобом ілюстрацій (малюнка) є лінія, штрих, тон, а основними видами малюнків є лінійний, світлотіньовий і умовний. Лінійний малюнок створюється за допомогою графічних ліній, типу накреслень, замальовок, етюдів. Він легко сприймається. Світлотіньовий малюнок передає предмети, образи в більш реальному плані, за їх об'ємом. Умовний малюнок - це стилізоване, спрощене площинне зображення. Діти молодшого дошкільного віку краще сприймають умовне зображення, оскільки їх обізнаність з різноманіттям форм досить обмежена. Розглядаючи малюнок, діти передусім звертають увагу на основні форми того, що зображене, деталі залишаються поза їхньою увагою. Діти середнього і старшого дошкільного віку вже більш підготовлені до сприймання світлотіньових малюнків, оскільки в них уже сформовані поняття про форму і колір. Лінійний малюнок краще сприймають діти старшого дошкільного віку. У цих малюнках їм доступне сприймання як об'єму, так і ритміки ліній. 1 Сакулина Н.П. Роль наблюдения в развитии детского рисунка / Трудьі консреренции по дошкольному воспитанию. - М., 1949 - С. 121. Книжкові малюнки використовують для оформлення літературних творів. Художник, який оформляє дитячу книжку, прагне за допомогою ілюстрацій, їх розміщення, зв'язку з текстом допомогти маленьким читачам глибше осмислити її зміст. Ілюструючи книжки для молодших дошкільників, художники зображають лише основне, суттєве, тому весь зміст книжок для них найчастіше втілений в ілюстраціях (це «книжки-картинки»). Ілюстрації для старших дітей містять всі види малюнків: лінійні, світлотіньові, умовні, - вони доповняють текст книжки. Відтак, значення ілюстрацій в розкритті змісту літературних образів дуже велике. Але дитяча ілюстрована книжка має бути не тільки зрозумілою, але й цікавою, естетичною, художньою. Особливу роль у цьому відіграє колір. Дитяча книжка з кольоровими насиченими ілюстраціями створює цілісне, яскраве враження. Слід пам'ятати, що ілюстрації є одним з видів образотворчого мистецтва, а здатність дітей сприймати їх, розвивається під впливом педагогів. Під їхнім керівництвом сприймання стає цілеспрямованим, в дітей виникає стійкий інтерес до змісту ілюстрацій, до зображувальних засобів, що використовують художники у своїх творах. Слухаючи текст і розглядаючи ілюстрації, діти сприймають відображені в них події за допомогою слуху і зору. Ілюстрації конкретизують, уточнюють образи, що виражені в художньому слові, допомагають повніше сприйняти ідейний зміст літературного твору. У дитячій книжці поєднується два види мистецтва—художнє слово й ілюстрація. Використовуючи текст дитячої книжки в єдності з показом ілюстрацій, вихователь збагачує уявлення дітей про навколишнє життя, розширює їхній світогляд, поповнює запас знань, розвиває їхнє мовлення. Діти дошкільного віку сприймають малюнок безпосередньо і конкретно. Тому потрібно дбати про його предметність і психологічну виразність. Книжкові ілюстрації мають бути високохудожніми, добре виконаними графічно, пізнавальними, достовірними, динамічними, доступними розумінню дітей, педагогічно цінними, життєствердними. Для дітей видається чимало ілюстрованих книжок, в яких є яскраві малюнки. Діти молодшого дошкільного віку завжди з цікавістю розглядають ілюстрації у книжках, висловлюють вголос своє ставлення до зображеного. Вихователь повинен підтримувати розмову дітей, вчити їх правильно розуміти зміст ілюстрацій, висловлюватись з приводу побаченого. Слід підтримувати інтерес до ілюстрації окремими запитаннями, репліками, спрямовувати увагу дітей на головне, суттєве. Більшість дітей молодшого дошкільного віку ще не вміють користуватися книжкою, розглядати ілюстрації. Таким дітям треба прищеплювати навички правильного користування книжкою, виховувати спостережливість, увагу, посидючість. Окремі діти неправильно сприймають перспективне зображення предметів, передачу рухів персонажів на малюнках. Тому характер реагування молодших дошкільників на картинку визначається її змістом і тими художніми засобами, якими вона на них впливає. Одним з прийомів, за допомогою якого можна зацікавити маленьких дітей ілюстрацією, є прийом, рекомендований Р.Жуковською, коли дітей молодшого віку, немовби ставлять на місце ілюстрованих персонажів. Дослідження А.Яковлічевої, Т.Кондратович, В.Єзикеєвої та ін. засвідчили, що шестирічні діти розуміють ілюстрацію тоді, коли встановлено зв'язок зображеного предмета з тим образом, з тими знаннями, які вже є в дитини. Це означає, що дитина повинна впізнати в зображеному знайомі предмети. Важливо, щоб діти вміли встановлювати головний зв'язок: хто (що) зображено, їх дії. Цей зв'язок - найголовніша умова розуміння ілюстрації. Особливо важко зрозуміти дітям зміст книги, якщо відсутня відповідність між тим, про що мовиться в тексті, і тим, що зображено. Тому перед вихователем стоїть важливе завдання -домогтися повного розуміння дітьми того, про що розповідається і що намальовано у книзі. Для того, щоб допомогти їм у цьому і перевірити, як діти розуміють ілюстрацію, вихователь ставить дітям запитання, пояснює окремі незрозумілі слова, вислови. Практика засвідчує, що сприйманню ілюстрацій потрібно вчити, поступово підводити до їх розуміння. Розуміння ілюстрації, як зазначає Г.Люблінська, вимагає:
- другорядного аналізу, тобто виділення деталей ілюстрації: освітлення, тло, вирази обличчя людей і т. ін., які доповнюють синтез і забезпечують усвідомлення всього сюжету.1 Для дітей дошкільного віку видаються різноманітні дитячі книжки з різними видами ілюстрацій. Книжки-картинки або книжки-ширмочки з ілюстраціями дають простір для розвитку мовлення і уявлень дітей. Розглядаючи картинки із зображенням дітей, малюки нерідко наслідують їх. Предмети і явища сприймаються дітьми молодшого дошкільного віку як реально існуючі, з якими їм хочеться діяти й розмовляти. З дітьми молодшого дошкільного віку розглядають ілюстрації із зображенням тих предметів, які оточують їх, назви яких діти мало знають, чи погано вимовляють. Це здебільшого іграшки, тварини, рослини, предмети побуту, одяг. 1Люблинская АА. Беседы с воспитателем о развитии ребенка. - М.: Просвещение, 1962 - С. 237. Коли ж можна розглядати з дітьми ілюстрації? Є.Тихеєва рекомендує розглядати ілюстрації після читання або розповідання всього твору, вона пише: «Під час читання або розповідання не потрібно відвертати увагу дітей ілюстраціями ».1 Враховуючи особливості дитячої психіки, діти дошкільного віку не можуть одночасно слухати художній твір і розглядати ілюстрації через нестійкість уваги. Одночасне розглядання ілюстрацій та слухання твору викликатиме гальмування то зорових, то слухових сприймань, і цілісне уявлення про зміст твору буде порушено. Отже, за рекомендаціями Є.Тихеєвої, розглядати ілюстрації найкраще після читання чи розповідання художнього твору. Проте, за дослідженнями О.Соловйової, окремі ілюстрації можна розглядати під час читання, за умови, якщо їх можна побачити здалеку. У книжках-картинках, де малюнок займає майже всю сторінку, а під малюнком є підпис, тобто текст, ілюстрації розглядаються з одночасним їх показом, під час читання. Якщо у книжках ілюстровані лише окремі епізоди, найкраще показати дітям ілюстрації у процесі читання за умови, якщо ілюстрації великі. А якщо малюнки дрібні, то після заняття дітям пропонують розглянути їх самостійно. Якщо книжка складається з окремих оповідань чи віршів і кожен твір має ілюстрацію, читання можна супроводити показом ілюстрацій. Вихователь демонструє ілюстрації, читає текст і потім знову показує ілюстрації. Книжки з ілюстраціями можна принести у групу завчасно, щоб діти з ними ознайомилися, розглянувши ілюстрації. Після читання книжки можна повернутися до повторного розгляду ілюстрацій. Розгляд ілюстрацій наприкінці занять завжди збігається з бажанням дітей, а головне, поглиблює розуміння почутого, уточнює окремі, можливо, незрозумілі місця художнього твору, повніше розкриває художні образи. Враховуючи дослідження науковців, потрібно дотримуватися того, щоб ілюстрація слідувала за словом, а не навпаки, інакше ілюстрація може відвернути увагу дітей, і зоро вий образ не зіллється зі словом. Відтак, діти «не почують» слів, не зацікавляться мовою педагога. Винятком може бути обкладинка книги, що викликає зацікавленість дітей. 1Тихеева Е.И. Развитие речи детей. - М.: Просвещение, 1972. - С. 105. Для дітей старшого дошкільного віку рекомендується читати один і той самий художній твір, але з ілюстраціями різних художників. Наприклад, «Котик і півник» (укр. нар. казка) з ілюстраціями художників В.Кавуна і Т.Костецької. Кожний художник по-своєму бачить зміст твору і передає його різними фарбами, штрихами і т. ін. Різні малюнки до одного і того самого твору зацікавлюють дітей, сприяють розвитку уяви, зосе редженості й уміння порівнювати. Вихователь має реагувати на кожне зауваження дітей щодо ілюстрацій, заохочувати всі висловлювання. Словесний коментар вихователя до ілюстрацій художників - це один із засобів спонукання дітей до розмови, розвитку в них оцінних суджень. Книжкові ілюстрації можна показувати до заняття, в ході його та після заняття. Розгляду та бесіді за ілюстраціями можуть бути присвячені й спеціальні заняття. Наприклад: Тема: Вчимося розглядати ілюстрації1 . Мета: Привчати дітей уважно розглядати ілюстрації, радіти авторським знахідкам. Формувати вміння логічно, емоційно й детально розповідати про їх зміст; знати імена українських художників-ілюстраторів. Виховувати інтерес до ілюстрованої книги, художній смак. Хід заняття. Вступна бесіда про екскурсію до книгарні: — Що, діти, ви бачили у книгарні? Які там є книги? Хто пише книги? Хто малює ілюстрації до книг? Показ придбаних двох книг, повідомлення назви, автора, художника-ілюстратора. Звернення уваги на яскраве оформлення кожної з книг. Розглядання книги В.Мельниченка «Діло майстра величне» (художники Ніна і Олександр Коваль). Повідомлення назви твору, читання твору. Бесіда та розглядання ілюстрацій. Вихователь характеризує використані художником кольори й відтінки. Діти розповідають за змістом ілюстрацій. Читання оповідання В.Мельниченка «Реве віл на сто гір». Порівняльна характеристика ілюстрованого оформлення обох книг:
- Як би ви намалювали персонажів. «Усний малюнок» до змісту розглянутих книг. 1 Білан О.І. Розповідання за ілюстраціями в дошкільних навчальних закладах -С. 39-40. 2 Білан О.І. Розповідання за ілюстраціями в дошкільних навчальних закладах -С. 65. Тема: Складання розповідей за ілюстраціями і планом вихователя відповідно до змісту оповідань О.Копиленка «Надходить осінь», «Жовкне листя», «Перші сніжинки».2 Мета: Уточнити знання дітей про різні періоди осені: початок, середину, кінець. Учити складати розповідь відповідно до змісту оповідання за планом вихователя, дотримуючись по слідовності у викладенні думки. Розвивати зв'язне монологічне мовлення. Матеріал: ілюстрації до оповідань О.Копиленка «Надходить осінь», «Жовкне листя», «Перші сніжинки»; ілюстрації, листівки із зображенням різних періодів осені. Хід заняття. Вихователь:
Діти добирають ілюстрації. - Що навіює вам кожен з місяців?
Який місяць трусить груші у садочку? (Вересень) Який місяць гаптує клену сорочку? (Жовтень) А який місяць застеляє килимами землю? (Листопад)
I група дітей. Оповідання «Надходить осінь».
II група дітей. Оповідання «Жовкне листя» .
III група дітей. Оповідання «Перші сніжинки».
Діти групами складають розповіді за планом вихователя і за змістом ілюстрацій. Кожна група дітей почергово розповідає своє оповідання, інші діти оцінюють, доповнюють розповідь. У проміжках між розповідями після першого оповідання - гра «Пташка і пташенята». Після другого оповідання - гра «Лисички». Після третього - психогімнастика; гра «Сніжинки». У кінці заняття дітям ще раз пропонують пригадати всі осінні місяці; подумати, чому так відбувається у природі. Тема: Складання розповіді за ілюстраціями до української народної казки «Кривенька качечка».1 Мета: Продовжувати вчити дітей складати розповіді за ілюстраціями, творчо змінювати кінцівку казки. Розвивати зв'язне мовлення. Словник: починок, кужілочка, веретенце, коромисло, прясти, табунок. Виховувати бережливе ставлення до книги. Матеріал: ілюстрації до книжки української народної казки «Кривенька качечка» (художник-ілюстратор В.Мельни-ченко). Хід заняття. Приходить листоноша і приносить бандероль з книжками від дітей сусіднього дошкільного закладу. Вихователь пропонує розглянути ілюстрації до казки (ілюстровані книги є в кожної дитини або одна на двох дітей). Діти під керівництвом вихователя переглядають ілюстрації, розповідають, що на них зображено. Після розгляду ілюстрацій і короткої бесіди вихователь пропонує скласти розповідь за ілюстраціями, змінити кінцівку казки. - Діти, подумайте і складіть розповідь про те, що було б, якби баба і дід не спалили гніздечка? Розповідання дітьми казки із зміною кінцівки. У разі потреби, вихователь допомагає навідними запитаннями, стежить за правильністю побудови речень, за чіткістю, зв'язністю мовлення.
1 Білан О.І. Розповідання за ілюстраціями в дошкільних навчальних закладах. -С. 55. Вибір прийомів керівництва розгляданням ілюстрацій залежить від тих завдань, які вирішуються у зв'язку з показом даної книжкової ілюстрації. Тому показ у середній і старшій групі ілюстрацій на суспільно-побутову тематику буде істотно відрізнятися від показу книжок-картинок у молодших групах, з допомогою яких дітей вчать точно і правильно називати предмети і явища. При розгляданні ілюстрацій на суспільно-політичну, побутову тематику, увагу старших дошкільників спрямовують на взаємовідносини людей, їхню працю, відпочинок, героїчні вчинки. Велику роль у цьому відіграє вміла постановка вихователем запитань. Запитання на кшталт: «Розкажіть, про що намальовано», - спонукають дітей до уза гальнення й передачі всього змісту ілюстрації. Такі запитання здебільшого ставлять старшим дітям. Дітям молодшого дошкільного віку бажано ставити запитання на кшталт «Скажіть, що (хто) тут зображений?» Це наштовхує дітей на впізнання і називання предметів, їх якостей, дій, характерних ознак. У процесі розглядання ілюстрацій вихователь спрямовує дітей на впізнавання речей, персонажів («Впізнай, хто це?», «Покажи, де хто, чи що?»), зіставлення тексту з ілюстраціями («Знайди картинку до таких слів...»; «Які слова підходять до цієї картинки?»), оцінювання художньої виразності ілюстрації («Що тобі подобається в картинці?", «Чому тобі подобається картин ка?»), пригадування епізодів художніх творів за ілюстрацією і т. ін. З ілюстраціями можна проводити різні дидактичні ігри з метою закріплення знань дітей про зміст художніх творів. Це ігри: «Куди не підеш — у казку потрапиш», «Казковий буди ночок», «Добери ілюстрації до цієї казки», «Від кого прийшов лист? ». Матеріалами для цих ігор можуть бути ілюстрації старих книжок, книжки-ширмочки, книжки-іграшки. У дошкільному закладі використовують різноманітний ілюстративний матеріал: книжкові ілюстрації, серії ілюстрацій картин художників, листівки, фотографії, альбоми, журнальні ілюстрації, плакати, малюнки, діафільми, діапозитиви тощо. Особливе місце в роботі із старшими дошкільниками займає ознайомлення їх з роботами художників-ілюстраторів казок і дитячих книжок. Ю.Васнєцов — один із відомих ілюстраторів дитячої книжки. Він є автором своєрідного декоративного і життєра дісного стилю в оформленні дитячих книг. Його ілюстрації привертають увагу не тільки дітей, а й дорослих. Народні казки, пісні, усну народну творчість ілюструють художники: Ю.Васнєцов, Е.Рацев, Є.Чарушин. Дієвими особами в їхніх ілюстраціях виступають звірі, тварини, птахи. Ілюстрації цих художників вирізняються простотою й реальністю зображеного. Видається, ніби малюнки наповнені життєвими спостереженнями за живою природою. В уяву дітей входять, як живі, лагідні, жваві, життєрадісні звірята з усіма їхніми повадками. Нелегко зобразити на ілюстраціях до художнього твору тварину, яка б увібрала в себе всі людські риси. Треба зуміти дуже тонко передати її характер. Так, Є.Чарушин є автором художніх творів про тварин і художником-ілюстратором до них. Саме в цих дитячих книжечках спостерігається органічний взаємозв'язок ілюстрацій з текстом. Художник створив дитячі ілюстровані книжки для найменших дітей («Про великих і маленьких» тощо). Він є автором ілюстрацій до книжок інших письменників, таких, як: «Птахи у клітці» С.Маршака, «Мишка-бишка» В.Біанки і т. ін.. Вихователі старших груп мають в доступній формі ознайомлювати дітей з творчістю цих художників. Так, можна провести серію занять під назвою «Вчимося розглядати ілюстрації», «Що за диво ось ці звірі!», «Розповідь вихователя про малюнки художників». Наприклад, заняття на тему «Що за диво ось ці звірі/» у старшій групі. Завдання: познайомити дітей з ілюстраціями художника Ю.Васнецова. Викликати інтерес до книжок, бажання розглядати їх. Вчити дітей впізнавати ілюстрації Ю.Васнецова. Матеріал: книги з ілюстраціями Ю.Васнецова, серії з альбомів народних казок. Хід занятт.: Вихователь читає уривки з книги «Що за диво ось ці звірі!» (Л.Кудрявцева, М., 19 79), показує у процесі читання ілюстрації Ю.Васнецова. Розповідь вихователя: «Художник сидів у своїй майстерні за великим столом. Він працював. Перед ним лежали пензлики, олівці, фарби. На підлозі, біля його ніг, лежали аркуші паперу.
По завершенні заняття вихователь запитує дітей, з якими малюнками, якого художника вони познайомилися; що можна розповісти про тварин і звірят, яких намалював художник Ю.Васнєцов; які вони; як одягнуті; які кольори роблять малюнки яскравими та інше. На наступному занятті вихователь знайомить дітей з ілюстраціями Є.Чарушина. Наводимо хід такого заняття. Вихователь показує дітям ілюстрації, виконані Ю.Васнєцовим, просить назвати автора, сказати, які малюнки їм запам'яталися, чим вони їм подобаються. - Сьогодні я познайомлю вас з роботами ще одного художника - Євгена Івановича Чарушина. Читає уривки з книги Л.Кудрявцевої «Що за диво ось ці звірі!» (М. 1979), супроводжуючи читання показом малюнків до казок «Теремок», «Зайчикова хатка», оповідань про звірів, написаних самим художником. - Художник Чарушин найбільше любив справжніх живих звірят. їх було завжди багато у нього вдома: папуги, їжачки, кошенята, лисенята, цуценята і, навіть, зайчата. Всі вони дружили між собою. Чарушин лікував звірят, годував їх, спостерігав за ними і малював їх. Ось чому звірі на його малюнках є такими, якими він бачив їх насправді. Малята - лагідні і веселі, а дорослі звірі - серйозні і сильні. Чарушин знав про те, що дітям подобаються різні веселі історії про звірят, і він став малювати казки. Ось живуть-поживають у лісі коза і її семеро козенят, а тут у своїй хатці жив сірий зайчик. А ось тут ведмідь розвоювався в теремку. Але найближчі для Чарушина - звірята-малята. Про них він склав свої власні казки і картинки до них намалював. Далі вихователь показує картинки-ілюстрації до казок і оповідань Є.Чарушина, проводить бесіди за їх змістом. При проведенні наступних занять, вихователь пропонує дітям порівнювати малюнки обох художників, виконаних до однієї і тієї самої казки, вчить дітей розглядати ілюстрації і складати розповіді за їх змістом. Після занять у вільний час діти малюють на теми казок, пісень, оповідань. У дошкільних закладах часто використовують серії картин-ілюстрацій до казок. У них художники створюють барвисті образи казкових персонажів-птахів, тварин, звірів, наділяючи їх людськими рисами і характерами. Прийоми показу ілюстрацій (серій картин) залежать від змісту і форм літературного твору. Якщо казку читають вперше, то під час бесіди за її змістом обов'язково ознайомлюють з ілюстраціями. У молодшій групі вчать дітей уважно розглядати ілюстрації і впізнавати на них героїв казки. У середній групі вчать розуміти сюжет, описувати ілюстрацію за запитаннями вихователя. У старшій групі діти мають за допомогою ілюстрацій відтворити в пам'яті й описати події в тій послідовності, якій вони сприймали казку. Під час розглядання серії ілюстрацій до казки можна використати прийом складання колективної розповіді за змістом казки. Початок розповіді складає вихователь, а далі продовжують діти - за змістом серії ілюстра цій. У старших групах вихователі використовують різні види роботи з серіями ілюстрацій до казок: ознайомлення з серією ілюстрацій ще до початку заняття; придумування назв до кожного епізоду ілюстрації в ході заняття; пригадування і розповідання епізодів казки за ілюстраціями; переказ казки за серією ілюстрацій; проведення ігрових літературних вікторин («З яких ми казок?», «Звідки я до вас прийшов?» і т. ін.). Вихователі самостійно і разом з дітьми згідно програми своєї вікової групи і з метою створення в дітей інтересу до різних суспільних подій роблять добірки ілюстрацій на різні теми. Так, наприклад, добірки ілюстрацій «З чого починається Батьківщина», «Про символи України» і т. ін. допомагають проводити бесіди з дітьми на різні теми. А добірки листівок, вирізок з газет, фотографій, плакати, марки ознайомлюють дітей з дійсністю, народним мистецтвом, доповнюють уявлення дітей про навколишній світ, життя і працю українського народу. Ілюстрації малого розміру, набори листівок, марок, діапозитиви показують дітям через епідіаскоп чи діапроектор. Показ супроводжує художнє читання чи розповідання, бесіду з дітьми на якусь тему, вступні бесіди при вивчені напам'ять віршів, складанні розповідей, під час пояснення незнайомих слів і т. ін. |