Розкрийте суть та значення неолітичної революції
 Скачать 77.7 Kb.
|
|
4 березня 1917 у Києві було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського
Уряд не виявив послідовності в діях Усупереч 3 універсалу поступово Рада відмовилася від негайного розв’язання аграрного питання 29 квітня 1918 за підтримкою німецьких військ відбувся переворот, який проголосив генерала П.Скоропадського гетьманом Української Держави. Стр288
Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів.Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат.У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:- союз із Німеччиною, - встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною,- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.Внутрішня політика гетьманату була скерована на стабілізацію ситуації в Україні. Але заходи П. Скоропадського привели до на¬родної боротьби проти окупантів і самого гетьманського режиму.
Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. .Володимир Винниченко — голова Директорії,Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії Політика: непослідовна Влада на місцях належала трудовим радам селян, робітників Прагнули встановити в укр.. національний варіант радянської влади Селяни були незадоволені неповним вирішенням аграрного питання Не відбулося об’єднання укр..суспільства Опинилася без підтримки спеціалістів Агресія з боку росії, не підтримка антанти
наслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії. 18–19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об’єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УНРади 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення Галичини говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота влади належить Українській Національній Раді. Але в розвиток подій втрутилися поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові була створена ліквідаційна комісія, котра заявила про намір перебрати владу в Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність Польщі. Ситуація у Львові, де перебували і українські, і польські підрозділи, швидко загострювалась. Між ними сталися зіткнення. Розпочалася польсько-українська війна 1918-1919 рр., в якій поляки та українці боролися за життєвий простір, за визначення кордонів своїх держав, які зароджувалися на розвалинах Австро-Угорської імперії. Маючи чисельну перевагу, краще озброєнні, очолювані достатньою кількістю офіцерів (в українців відчувався гострий дефіцит не лише озброєння, але й командних кадрів) польські війська досить швидко опанували ситуацію і розпочали планомірний наступ на українські формування. За таких умов 9 листопада 1918 р. був сформований уряд – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. 13 листопада був виданий Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, за яким усі вони входили до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом новоствореної держави став голова УНРади Є. Петрушевич. У січні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради у Станіславі проголосила об’єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. Важливою подією на цьому шляху стало укладення 1 грудня 1918 р. у Фастові договору між Директорією і делегацією Державного секретаріату ЗУНР про злиття УНР і ЗУНР. Акт злуки був урочисто виголошений у Києві на Софійському майдані 22 січня 1919 р. У відповідності до нього ЗУНР користувалася цілковитою автономією, збройні сили обох держав об’єднувались, усім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи. Цей документ, однак, залишився декларацією. З урахуванням обставин, що склалися на той час, його не вдалося реалізувати. І все ж Акт злуки УНР та ЗУНР був і залишається важливою подією в історії українських визвольних змагань.
13 листопада 1918 р. анулювання Брестського мирного договору 29 листопада проголошення встановлення влади рад в укр.. 6,01,19 назву змінено на урср Створювалися органи придушення опору противників радянської влади Управляла більшовицька партія Оголошення Директорією війни проти радянської росії
Боротьба з червоною армією за володіння укр.. Окупація укр.. Україну назівали малоросією, а півлень новоросією Територію укр.. було поділено на 3 обл.(київську,харківську,новоросійську) Національні утиски Газети та журнали закривалися Припинила діяльність академія наук Встановлено терористичну диктатуру Передбачалося відновлення поміщицької власності на землю Розвал ар. Госп. Безробіття
НЕП – нова економічна політика у 1921-28рр. більшовиків, що прийшла на зміну ВК і базувалась на впроваджені елементів ринкової економіки. Метою переходу до НЕПу була глибока економ. Криза, політична криза,спадання революц. Хвилв на заході. Цілями НЕПу були - передача в приват. Власность дрібних та середніх підприємств, дозвіл на використ. Найманої роб. Сили,обєднання великих підприємств у трести, скасування трудової повинності, поновлення вільної торгівлі. Наслідки: протягом невеликого часу будо досягнуто рівень с\г та промисловості до воєнного рівня,підвищено рівень життя населення, призупинились масові репресії.
Політика радянського уряду, спрямована на підтримку розвитку культтури тих національностей, які проживають у СРСР.Щоб залучитися їх підтримкою. В Україні дістала назву- українізація.В україні розпочалася пізніше ніж в інших регіонах СРСР.
Отныне прием в вузы, аспирантуру, защита ученых степеней, продвижение по служебной лестнице зависело не только от классового происхождения, но и от национальности. Украинизация была также не меньшим насилием и над украинским народом и языком. Никто не спрашивал у украинцев, хотят ли они отказываться от русской культуры и языка, и считают ли они их для себя чужими. Политика украинизации в народе поддержки не имела. Сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції. 20-е гг. были периодом небывалого подъема украинской культуры и науки Допускалася лише тією мірою, якою не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам вищого керівництва
З кінця 20-х рр. починає затверджуватися сталінський тоталітарний режим, оформлюється культ особи Сталіна, відновлюються репресії, дещо призабуті за роки непу. Сталінський курс на суцільну масову колективізацію і ліквідацію куркуля як класу, на форсовану індустріалізацію, неминуче повинен був викликати опір з боку різних верств населення в Україні, в першу чергу селянства та інтелігенції.У першій половині 30-х рр. репресії проти української інтелігенції набувають більшого розмаху, особливо у 1932-1933 рр., що не випадково співпадає з голодомором. До українських діячів широко застосовується звинувачення в націоналізмі. Почалася критика М. Скрипника, не витримавши якої, 7 липня 1933 р. він покінчив життя самогубством. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий, протестуючи цим проти переслідувань діячів української культури.Пік репресій припадає на 1937-1938 рр., коли жертвами їх стають кілька мільйонів чоловік, з яких кілька сотень тисяч було розстріляно
1921-1923 рр причини: засуха, неврожай, «воєнний комунізм» Нереальність хлібозаготівельних планів призвела до збереження розкладкового методу заготівель. Формування державного хлібного фонду здійснювалося примусово. Це різко збільшило кількість голодуючих,= Голодомор 1932-33 років був штучним, оскільки врожай того року бів поганий, а уряд СРСР різко збільшив плани хлібозаготівель. За невиконання плану -вилучали продукти.
Великий терор — найменування періоду в історії СРСР (1937 — 1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності У ході кампанії до арештованих якнайширше застосовувалися катування, вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню виносилися найчастіше без усякого суду й негайно приводилися у виконання. Родичі репресованих самі піддавалися репресіям за один тільки факт свого споріднення з ними; діти, що залишилися без батьків, репресованих містилися в спеціальні «дитячі будинки для дітей ворогів народу». Організатори Великого терору інсценували ряд показових процесів, найвідомішими з яких є Московські процеси проти представників еліт в політиці, армії, економіці, державному апараті, науці та культурі. Секретні «масові операції» з середини 1937 р., від яких постраждали так звані куркулі, «соціально шкідливі» та «соціально небезпечні елементи» та етнічні меншини, спричинили більшу частину жертв терору. в 1937-38 роках було арештовано за обвинуваченням в антирадянській діяльності 1 548 366 чоловік і з них розстріляно 681 692 (тобто в середньому розстрілювалося близько 1,000 чоловік у день).
Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 рр. розділили між собою три держави – Польща, Румунії і ЧехоСловаччина. У кожній з цих держав українці становили національну меншість. 5 млн. чол. були найбільшою національною меншістю у Речі Посполитій (бл. 14-16% усього населення) і заселяли майже третину території міжвоєнної Польщі. У Румунії і Чехословаччині чисельність українців у кожній з цих держав коливалося між 500 і 600 тис. чол. (хоча українскі демографи твердять, що це число у Румунії наближалося до 1 млн. чол.), а їхня частка серед населення становила 3-4%. У цілому, у міжвоєнну добу на західноукраїнських землях проживало бл. 6-7 млн українців, тобто у 3-4 рази менше від числа українців, які проживали в Українській РСР наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. У межах кожної держави західні українці демонстрували різний рівень національної свідомості й політичної активності Для українців Західної України підвалиною їхньої ідентичності була приналежність до своєї церкви. Взаємна ворожість польської влади і національних меншостей означала щось більше, аніж просто невдачу національної політики уряду. Зазнала краху сама ідея демократії. Бо демократія – це не стільки правління більшості, скільки захист меншості. У повсякденному житті постійно виникають ситуації, коли ті, хто перебуває сьогодні у більшості, завтра можуть опинитися в меншості. Головне ж, з погляду демократії полягає в тому, щоб права громадянина не залежали від того, чи він належить до більшості, чи до меншості. Політика міжвоєнної Речі Посполитої витворювала такий клімат, коли від обмеження прав українців, євреїв та ін. національних меншостей легко було перейти до переслідувань своїх земляків-поляків, або будь-яких інших соціальних чи політичних груп, які в даний момент не згоджувалися з офіційною лінією Варшави[8]. Політика стосовно національних меншостей стала пробним каменем для демократичного устрою усіх тих держав, які виникли у Центральній та Східній Європі після першої світової війни. Єдиною, хто більш-менш задовільно склав цей екзамен на демократію, була Чехо-Словаччина.
Дата: 23 августа 1939 года договор о ненападении. Стороны:Германия и СССР Условия:
1 сентября 1939 года Германия начала вторжение в Польшу, а 17 сентября 1939 года на территорию Польши вошли советские войска[3]. Территориальный раздел Польши между СССР и Германией был завершён 28 сентября 1939 года подписанием договора о дружбе и границе. Позже к СССР были присоединены страны Прибалтики, Бессарабия и Северная Буковина, а также часть Финляндии. Договор имел «секретный дополнительный протокол» о разграничении «сфер влияния» в Восточной и Юго-Восточной Европе. Предусматривалось, что в случае войны Германии с Польшей немецкие войска могут продвинуться до так называемой «линии Керзона», остальная часть Польши, а также Финляндия, Эстония, Латвия и Бессарабия признавались «сферой влияния» СССР. Судьба Польши будет решена «в порядке дружественного обоюдного согласия». Договор был ратифицирован Верховным Советом СССР через неделю после его подписания, причем от депутатов было скрыто наличие «секретного дополнительного протокола». На другой день после ратификации договора 1 сентября 1939 г. Германия напала на Польшу. СССР должен был в соответствии с договоренностями также ввести свои войска в Польшу, однако Молотов попросил небольшой отсрочки, заявив послу Германии в СССР В. Шуленбургу, что вследствии того, что Польша разваливается на куски, Советский Союз должен прийти на помощь украинцам и белорусам, которым «угрожает» Германия, что позволяло Советскому Союзу не выглядеть агрессором. 17 сентября 1939 г. польскую границу пересекли части Красной Армии, и, таким образом, СССР по существу вступил во Вторую мировую войну в 1939 г., а не в 1941 г., как это всегда подчеркивал Сталин. Польша перестала существовать как государство. Вопреки нормам международного права результаты ее разгрома были закреплены в новом договоре «о дружбе и границе», подписанном Молотовым и Риббентропом 28 сентября 1939 г. Договор изолировал СССР от сил, боровшихся против фашизма. На территории СССР была запрещена любая антифашистская пропаганда. У Германии и СССР появилась общая граница, и вопрос о нападении одного из партнеров по договору на другого стал вопросом времени. С момента нападения фашистской Германии на СССР 22 июня 1941 г. договор утратил всякую силу.
Дата: 1,09,39-2,09,45 Причини
22,07,41 початой військ. Дій проти срср
Нацисти не визнавали за укр.. права на державність, внаслідок цього відбулось розчленування на окремі адміністр. Райони – дистрикт Галичина, трансністрія –одеська, прифронтова зона рейхскомісаріат україна,. На окупаційних землях було встановлено “НОВИЙ ПОРЯДОК”- жорсткий окупаційний режим встановлений німцями.. Протягом 1940-42рр. – план ОСТ, який передбачав знищення укр. Народує. З цим планом 65% населення було знищено або депортованою частина мала бути онімечина, а інші перетворювались на рабів.
22 ЧЕРВНЯ 1941р. відбувся напад Німеччини на СРСР, що здійснювався до плану БАРБАРОСА. 23-29 червня відбувся танковий бій в трикутнику Луцьк –Рівно- Броди. В середині липня 1941р було захоплено півн. Буковину і Бесарабію. 19 вересня німці захопили Київ, 5 серпня – 16 жовтня тривала оборона Одеси. Радянська течія: партизанський рух Націоналістична течія: загони упа та оун
Корсунь-шевченківська операція львівсько-сандомирівська Ясско-кишинівська одеська, умансько-батошанська військові операції Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях. в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчиз. війні, рішуче домаг. закріпл. кордону на „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей. Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Другим важливим наслідком війни було те, що 26 квітня 1945р. на конференції в Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги
Наприкінці Другої світової війни Україна стала суб'єктом міжнародного права. 27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. Вступ України до ООН мав створити ілюзію її державності й заспокоїти національно-визвольні сили. Прийняття України в ООН було результатом визнання її внеску в розгром фашизму, свідчило про зростання її міжнародного авторитету. Однак зовнішня політика України в повоєнний період цілком підпорядковувалась інтересам Кремля.
1956р промова хрущова на 20 зьїзді цк кпсс про розслідування сталінських репресій Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (др..пол.. 1950-х р. — поч..1960-х р.). Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. Над програми:мьясо-молочна, кукурудзяна, цілинна Припинення масових репресій Послаблення ідеологічного тиску Розширення прав і повноважень республік Політична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Хрущовська "відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. "Відлига"" мала вплив на сферу культури. Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови.
У першій половині 60-х років пройшла ціла серія судових процесів над інакомислячими - у Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську, Києві. Саме в першій половині 60-х рр. визначається відкрите протистояння влади та дисидентів. У серпні - вересні 1965 р. в Україні пройшла перша велика хвиля арештів дисидентів. На початку 80-х рр. дисидентський рух в Україні практично було придушено.
|