Заразные болезни. Сибирская язва (Anthrax) остропротекающая инфекционная болезнь, характеризующаяся признаками септицемии и тяжелой интоксикации, а также образованием карбункулов

• Название: Сибирская язва (Anthrax) остропротекающая инфекционная болезнь, характеризующаяся признаками септицемии и тяжелой интоксикации, а также образованием карбункулов
• Анкор: Заразные болезни.doc
• Дата: 20.12.2017
• Размер: 3.52 Mb.
• Имя файла: Заразные болезни.doc
• Тип: Документы; #12256
• Категория: Биология. Ветеринария. Сельское хозяйство
• страница: 40 из 44

2. Метастронгилезы свиней

Заболевания свиней, вызываемые паразитированием нематод различных видов семейства Metastrongylidae, подотряда Strongylata. Локализация — бронхи и трахея.

Возбудители. В нашей стране и странах ближнего зарубежья рас­пространены три вида нематод: Metastrongylus elongatus, M. salmi и М. pudendodectus. Метастронгилюсы — белые или желтовато-белые тонкие нематоды, самцы которых достигают в длину 1,5— 2,5 см, самки — 2,8—5,0 см. У самцов хвост снабжен половой бур­сой. Характерные морфопризнаки — длинные нитевидные спикулы у самцов (у М. elongatus спикула длиной 4—4,2 мм). На конце спикул один крючок. У М. pudendodectes спикулы 1,2—1,4 мм, в конце спи­кулы снабжены двойным крючком, а у М salmi длина спикул 1,2— 1,4 мм с одним крючком на концах, кутикулярный надвульварный клапан у самок более выражен (у М. pudendodectus) (рис. 56). Яйца мелкие, серого цвета, размерами (0,04...0,06)X(0,03...0,04) мм, овальной формы, покрытые толстой скорлупой, наружная обо­лочка которой мелкобугристая. Внутри яйца содержится личинка.

Биология развития. Метастронгилюсы — биогельминты. Дефи­нитивные хозяева — свиньи, кабаны, промежуточные (олигохе-ты) — дождевые черви родов Eisenia, Bimastus и др., которые оби­тают в почве, навозе. Самки нематод откладывают в просвет брон­хов яйца с развившейся личинкой, которые попадают с мокротой в глотку, заглатываются и вместе с фекалиями выделяются во вне­шнюю среду. В сырой почве из яиц редко выходят личинки. Дожде­вые черви вместе с почвой или навозом заглатывают яйца (личинки) этих нематод. Личинки в черве часто внедряются в толщу пищевода или его кровеносные сосуды, дважды линяют и через 11—21 сут ста­новятся инвазионными. Свиньи заражаются при заглатывании дождевых червей с инвазионными личинками метастронгилюсов. В пищеварительном канале животного дождевые черви переварива­ются, а освободившиеся личинки внедряются в слизистую кишечни­ка, затем лимфогематогенным путем заносятся в легкие и через 25—35 сут в бронхах достигают половой зрелости. Продолжитель­ность жизни нематод около одного года.




Рис. 56. Метастронгилюсы:

а — мостовые концы самок: 1 — М. elongates; 2 — М. salmi; 3 — М. pudendotectus; 6 — бурсы сам­цов: 1 — м. salmi; 2 — М. pudendotectus; в — нижние концы спикул: 1 — М. salmi; 2 — М. pudendo­tectus; г — яйцо; д — личинка метастронгилид

Эпизоотологические данные. В дождливые годы метастронги-лезы распространены более широко. Черви родов Eisenia и Bimastus обитают вблизи свинарников, живут 5—7 лет. ЭЙ у червей дости-

гает 80 % при высокой ИИ — до 900 личинок. Плотность олигохет на территории свинарников на 1 м2 может достичь 1,5 тыс. экз. Чаще и интенсивнее болеют поросята. Инвазия нарастает постепен­но, достигая максимума летом и осенью. Личинки в теле червей остаются жизнеспособными до 3 лет и более.

Отмечались случаи зимних вспышек заболеваний свиней в утеп­ленных свинарниках с земляными и особенно с плохими деревян­ными полами, настланными прямо на землю. В таких случаях черви скапливаются под досками. Свиньи могут переворачивать доски и поедать червей, инвазированных личинками гельминтов.

Стационарно неблагополучными по метастронгилезам чаще бывают те хозяйства, где территория вокруг свинарников сильно занавожена и где свиней летом постоянно выпасают на сырых, огра­ниченных по площади выпасах.

Патогенез. Мигрирующие личинки метастронгилюсов механи­чески повреждают сосуды кишечника, лимфоузлы и альвеолы. Гиперсекреция в бронхах и бронхиолах как результат реакции орга­низма на внедрившихся личинок обусловливает возникновение аль­веолярных эмфизем и ателектозов. Яйца гельминтов при затруд­ненном и усиленном дыхании попадают в бронхиолы, которые могут травмировать их, даже перфорировать (при кашле). Возни­кает интерстициальная, интралобулярная эмфизема, всегда наблю­дающаяся при бронхитах, пневмонии и ателектазах в результате метастронгилеза свиней. Дыхательная поверхность легких умень­шается, в результате развиваются одышка и кислородное голо­дание.

Личинки нематод инокулируют в организм зараженных живот­ных патогенную микрофлору. Установлено, что вирус инфлюэнцы свиней передается личинками гельминтов и сохраняется в инвазион­ных личинках в теле инвазионных червей до 32 мес. Вирус инфлюэн­цы, пассажированный через личинок, обладает выраженными пато­генными свойствами. Личинки в процессе миграции и развития выделяют продукты метаболизма — антигены. Из тела погибших личинок высвобождаются соматические антигены. Все это у зара­женных животных вызывает аллергическую реакцию — эозинофи-лию, образование в печени, легких паразитарных узелков. Про­дукты обмена веществ взрослых гельминтов также являются мощ­ным антигенным фактором, приводящим к аллергизации животных. В результате у больных животных развивается приобретенный иммунитет. У переболевших животных метастронгилюсы не дости­гают половой зрелости, гельминты вырастают меньших размеров, они менее плодовиты и меньше задерживаются в организме живот­ного. Взрослые переболевшие животные легче переносят повтор­ное заражение, тогда как молодняк 2—9 мес болеет тяжело. Разви­тие иммунитета сопровождается сложными иммуноморфологичес-кими реакциями, образованием в ткани легких и других органах (печени, почках) гиперплазии лимфоидной ткани и интенсивным обра­зованием плазматических клеток. В сыворотке крови увеличивается количество свободных антител — гамма-глобулинов, сохраняю­щихся до 6—9 мес.

Симптомы болезни. У поросят через месяц после заражения, начинается кашель. С развитием болезни он становится более частым и сильным, проявляется приступами. При беспокойстве сви4 ней, выходе их на свежий воздух кашель учащается и усиливается] Из носовых отверстий выделяется густая желтая слизь, отмечается истечение из глаз. Поросята отстают в росте и развитии, хотя anne-j тит сохранен и температура тела нормальная. В тяжелых случая наблюдаются рвота, расстройство функции пищеварения. Усиливаются слабость, сонливость, животные истощаются и нередко погибают. Слабая инвазия, у животных старше 6—8 мес. симптомы болезни протекают без выраженных признаков.

Патологоанатомические изменения. При метастронгилезах наб людаются бронхиты, бронхиолиты, альвеолярная эмфизема, ателектазы, слизь, в которой клубки гельминтов преимущественно задних и средних долях легких. Слизистая бронхов на местах локализации метастронгилюсов разрыхлена, набухшая, гиперемирована.1 Объем легких увеличивается, цвет от серо-красного до серого. Участки ателектаза более темные и плотные. Просвет мелких брон-| хов заполнен слизью, содержащей лейкоциты, эпителиальные клет-| ки, мелкозернистую массу, личинок и яйца гельминтов. Структура! легочной ткани в случаях развития бронхопневмонии, осложненной! гнойными процессами, сильно изменена. В паренхиме легких и под! плеврой встречаются узелки, окруженные соединительной тканью! величиной от 1 до 5 мм в диаметре. Медиостенальные и бронхиаль-1 ные лимфоузлы увеличены, отечны.

Диагностика. При жизни метастронгилезы диагностируют гель-1 минтоовоскопически по методу Щербовича. Эффективен метод! флотации с применением раствора аммиачной селитры. Кроме того, I учитывают эпизоотологические данные и симптомы болезни. При! посмертном исследовании обращают внимание на наличие нематод | в бронхах и патологические изменения в легких.

Метастронгилез следует дифференцировать от бронхитов и| бронхопневмоний другой этиологии, в частности простудного происхождения. Этого добиваются в основном гельминтокопроско-пическими исследованиями.

Лечение. При метастронгилезах эффективен антгельминтик I нилверм в дозах: поросятам живой массой до 20 кг — ОД г, более 50 кг — 0,25 г на животное, подсвинкам от 20 до 50 кг — 0,005 г/кг с | кормом один раз в день.

Для преимагинальной профилактической дегельминтизации ука-1 занные дозы назначают два дня подряд, для лечебной — три дня.

Фенбендазол (панакур) дают в дозе 5 мг/кг (по ДВ) двукратно в течение 2 сут в смеси с кормом. Вероятно, будут эффективны мно­гие другие препараты, используемые при аскаридозе свиней, в том числе ивомек-премикс, раствор ивомека и фебантел.

Профилактика и меры борьбы. Для профилактики метастронгилезов свиней в неблагополучных хозяйствах проводят ветеринарно-санитарные мероприятия. Навоз из помещений удаляют ежедневно для биотермической обработки. Деревянные полы в свинарниках должны быть плотными (без щелей). Выгульные дворики изоли­руют от прилегающей территории глубокой канавой, стенки кото­рой должны быть строго вертикальны. Летние лагеря желательно строить на возвышенных местах. Не рекомендуется выпасать сви­ней сразу после дождя.

Два раза в год животных дегельминтизируют: осенью за 10 сут до переведения свиней в помещение на стойловое содержание и вес­ной до выхода на пастбище или выгульные дворики. Лечебные дегельминтизации проводят в любое время по необходимости. Дождевых червей уничтожают в местах их скопления и вокруг сви­нарников, применяя 10%-ный раствор поваренной соли из расчета 10 л на 1 м2. Это мероприятие лучше проводить после дождя.


3. Методы выявления молока коров, больных субклиническим маститом, и его санитарная оценка.
Физико-химические исследования молока осуществ­ляют при маститах следующим образом.

Приготовляют водно-спиртовые рабочие растворы ин­дикаторов: 5 г димастина растворяют в 100 мл дистил­лированной воды; 2 г мастидина растворяют в 100 мл дистиллированной воды; 1 г кристаллической розоловой кислоты растворяют в 99 мл 60%-ного спирта-ректифи­ката и к 9 мл этого раствора прибавляют 80 мл 60%-но­го спирта-ректификата. Спиртовые реактивы сохраняют­ся годами, если флаконы плотно закрыты резиновыми или стеклянными пробками; водные растворы димасти­на и мастидина пригодны к использованию несколько недель.

Для исследования берут паренхимное молоко по 10— 15 мл в пробирки отдельно из каждой четверти вымени. По внешнему виду определяют его физические свойст­ва— цвет, запах, консистенцию. Хлопья, сгустки и дру­гие примеси устанавливают процеживанием через чер­ную марлю или специальное сито.

Пробирки с молоком ставят в холодильник (на лед­ник) при температуре 4—6° на 12—18—24 ч. Затем ос­матривают. В нормальном молоке осадка не образуется. При скрытом (субклиническом) мастите осадок имеет­ся. Если проба отстаивания дает сомнительные резуль­таты, то целесообразно провести дополнительные лабо­раторные исследования. Молоко исследуют на щелоч­ность разными физико-химическими методами (табл.7).

1. На небольшую фарфоровую (кафельную) белую плитку, тарелочку или кусок обычного оконного стекла, под которое подложен лист белой бумаги, наносят пи­петкой по 2—3 капли молока из каждого соска и при­бавляют по столько же капель рабочего раствора розо­ловой кислоты, отмечают изменение цвета.

2. На молочно-контрольную пластмассовую пластинку с луночками наносят 1 мл исследуемо­го молока и к нему до­бавляют специальным клювиком 1 мл рабочего растворе димастина или мастидина. Индикатор и молоко перемешивают стеклянной или деревян­ной палочкой и отмечают изменение цвета и образование желеобразного сгустка (рис. 81).

3. Полоски индикаторной бумажки погружают в исследуемое и нормальное (контроль) молоко, вынимают, стряхивают с них оставшиеся капли, при бромтимоловом тесте (Чехословацкое производство) молоко нано­сят пипеткой или непосредственно из пробирки прямо на индикаторную бумажку и смотрят изменение окраски. Смачивать молоком индикаторные бумажки можно и непосредственно под коровой. При надаивании проб мо­лока из вымени на молочно-контрольную пластинку по­следнюю держат отверстием по направлению к голове коровы (или наоборот), что позволяет легко ориентиро­ваться, из какой четверти взято молоко в ту или иную луночку. Иногда молоко коров, не больных маститом, а также перед запуском и в первые дни после отела содер­жит значительное количество различных клеток, в том числе и лейкоцитов. Такое молоко с димастином и мастидином дает сомнительную реакцию. Но в таких случа­ях реакция выражена слабее, чем при заболевании мас­титом, и она отмечается во всех четырех луночках.

Определение пигментов крови и гноя в молоке. Гото­вят рабочие растворы (по И. М. Беляеву): 5 г пирамидо­на растворяют в 95 мл 96%-ного спирта-ректификата; 50 мл уксусной кислоты растворяют в 50 мл дистилли­рованной воды; 5 г гваяковой смолы растворяют в 95 мл 90%-ного спирта-ректификата.

Проба с пирамидоном-к 5 мл молока прибав­ляют 1 мл 50%-ного раствора уксусной кислоты, взбал­тывают и добавляют 0,5 мл 5%-ного спиртового раство­ра пирамидона, 6—8 капель перекиси водорода. Если в молоке есть кровяные пигменты, жидкость окрашивает­ся в светло-фиолетовый (аметистовый) цвет.

Проба с гваяковой смолой. В пробирку на­ливают 1 мл 5%-ного спиртового раствора гваяковой смолы и 0,5 мл перекиси водорода или озонированного скипидара Смесь осторожно наслаивают на исследуе­мое молоко (предварительно налитое в пробирку — 5 мл). При содержании в молоке гноя или пигмента крови на границе соприкосновения жидкостей через 2— 3 мин образуется синее или темно-синее кольцо. При встряхивании вся жидкость окрашивается в темно-синий цвет.

Проба с бензидином. Для выявления в моло­ке пигментов крови в пробирку наливают 5 мл 3%-ного раствора перекиси водорода и 2 мл насыщенного раство­ра бензидина в ледяной уксусной кислоте. Смесь тща­тельно взбалтывают и прибавляют в нее 2—10 капель исследуемого молока. При положительной реакции жид­кость окрашивается сначала в зеленый цвет, а через 0,5—1 мин в темно-синий. При отрицательной реакции жидкость будет светлая с беловатым хлопьевидным осадком.

Определение титра лизоцима в молоке. Вымя коро­вы обмывают теплой водой, высушивают полотенцем или индивидуальной салфеткой, соски дезинфицируют 70%-ным спиртом, после сдаивания из каждой четверти берут в стерильные пробирки по 5—10 мл молока. В чаш­ку Петри (по одной на корову) на подсушенный МПА (рН 7,2) микропипеткой наносят 0,3—0,4 мл суточной бульонной культуры золотистого стафилококка штамма ВМ, предварительно разбавленной физиологическим раствором 1 : 10000, и, равномерно распределив на ага­ре, оставляют на 30—40 мин. Пробочником № 5 в агаре делают четыре луночки диаметром 10 мм. Затем в каж­дую луночку вносят стерильной пипеткой по 0,1 мл (2 капли) исследуемого молока. Чашки выдерживают при комнатной температуре (18—22°) 18 ч, после чего помещают в термостат на 5—6 ч и затем просматри­вают.

Если молоко содержит лизоцим молока (М), то во­круг луночки отмечается задержка роста стафилококков в виде кольца По диаметру кольца задержки роста мик­роба определяют титр лизоцима молока; задержка роста меньше 16 мм — молоко от коровы, больной субклиниче­ским маститом; 17—24 мм — сомнительное; 25 мм и бо­лее — молоко от здоровой коровы.

Определение лейкоцитов в молоке. В специальные пробирки до отметки 10 наливают молоко и центрифу­гируют 5 мин при 2000 оборотах в минуту. Определяют, есть ли осадок в узком конце пробирки. Если уровень осадка ниже отметки 1, молоко считается нормальным, если осадок достигает отметки 1 и выше, это служит по­казателем заболевания вымени и недоброкачественно­сти молока. Проводят подсчет лейкоцитов по методу Брида. В 1 мл молока здоровых четвертей содержится до 500 тыс. соматических клеток; при маститах количество их значительно увеличивается.

Определение каталазы с помощью всплывания дис­ка. Метод можно использовать при массовых исследо­ваниях проб молока непосредственно в хозяйстве.

Из хроматографической бумаги марки Ф-1 готовят диски диаметром 12 мм. Приготавливают (в день иссле­дования) 3%-ный раствор перекиси водорода на М/15-фосфатном буфере, рН 7,2. Бумажный диск погружают пинцетом в тщательно перемешанную пробу испытуемо­го молока, а затем переносят в раствор перекиси водо­рода, предварительно налитый в количестве 5 мл в про­бирку размером 60X16 мм. Время, прошедшее от мо­мента погружения диска и до его всплывания на поверхность, отмечают по секундомеру. При наличии клеток в молоке (до 100 тыс. в 1 мл) время всплывания диска равно 1—5 мин, свыше 200 тыс. в 1 мл — диск всплывает за 30—35 с. При маститах диск всплывает за 3—7 с или мгновенно.

Молоко с положительными или сомнительными реакциями в продажу не допускается, его уничтожают.
Ситуационное задание

В хозяйстве на двух производственных отделениях содержится 640 голов крупного рогатого скота. При плановых серологических исследованиях на лейкоз, 76 голов реагировали в РИД. Хозяйство расположено в неблагополучном по лейкозу районе.

Какие действия должен провести главный врач ветеринарной медицины хозяйства

Дейсвовать необходимо согласно инструкции государственного департамента ветеринарной медцины по профилактике и ликвидации лейкоза КРС.
ІНСТРУКЦІЯ

по профілактиці та оздоровленню великої рогатої худоби від лейкозу

І. Загальні положення

1.1. Лейкоз великої рогатої худоби — інфекційна, повіль­но перебігаюча хвороба, яка характеризується ураженням кровотворної системи з проявленням лімфоцитозу у крові, пухлиноподібних утворень в органах і тканинах організму. Хвороба має три послідовні стадії: інкубаційну, коли твари­на вже заражена збудником, але антитіла в неї ще не виявляються; продромальну — з моменту виявлення пози­тивної на лейкоз серологічної реакції; повного розвитку — після виявлення гематологічних і клінічних ознак хвороби. Лікування та специфічна профілактика лейкозу не розроблені.

1.2. Збудник лейкозу великої рогатої худоби — онкоген-ний РНК — вірус, який паразитує у лейкоцитах. Вірус нестійкий до нагрівання, гине при температурі 76°С.

1.3. До вірусу лейкозу великої рогатої худоби сприйнят­ливі: велика рогата худоба, вівці, кози, свині, кролі, миші незалежно від породи, віку і продуктивності.

1.4. Джерелом збудника хвороби є заражені вірусом лей­козу тварини на всіх стадіях перебігу хвороби.

1.5. Вірус виділяється з організму заражених тварин з кров'ю, молоком, іншими секретами й екскретами, які міс­тять лейкоцити.

1.6. Факторами передачі вірусу можуть бути молоко, кров та інші матеріали, які містять складові частини крові хворих тварин.

1.7. Тварини можуть заражатися при потраплянні збудни­ка парентеральне, ентерально, внутріутробно.

1.8. Основою ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу є:

1.8.1. Своєчасна діагностика хвороби.

1.8.2. Чітке знання епізоотичної ситуації в кожному стаді.

1.8.3. Негайне вилучення зі стад (ферм) вірусоносіїв і забій тварин з гематологічними та клінічними ознаками лейкозу.

1.8.4. Забезпечення чіткого зоотехнічного обліку і нуме­рації тварин.

1.8.5. Дотримання ветеринарно-санітарних правил на фермах.

1.8.6. Забезпечення асептики й антисептики при масових обробках тварин (нумерація тварин, взяття крові, вакци­нація, алергічні дослідження).

1.9. Проведення ретельної дезінфекції тваринницьких бу­дівель та обладнання після кожного дослідження тварин і ізоляції вірусоносіїв.

2. Діагностика лейкозу

2.1. Відбір, доставку проб у лабораторію, їх дослідження проводять згідно з діючими методичними вказівками по діагностиці лейкозу великої рогатої худоби.

2.2. Дослідження на лейкоз проводять серологічним, клі­нічним, гематологічним, патологоанатомічним і гістологіч­ним методами.

2.3. Основним методом прижиттєвої діагностики лейкозу є серологічний — реакція імунодифузії (РІД).

2.4. Гематологічний і клінічний методи досліджень вико­ристовують для визначення стадії повного розвитку хвороби у серопозитивних тварин.

2.5. Патологоанатомічними дослідженнями визначають сту­пінь ураженості органів злоякісними новоутвореннями, а гістологічними — встановлюють морфологічні форми лейкозу.

2.6. Діагноз на лейкоз вважають встановленим при наяв­ності одного з таких показників:

позитивного результату серологічного дослідження по РІД; типових патологоанатомічних ознак хвороби; позитивного результату гістологічного дослідження пато­логічного матеріалу.

290

2.7. Тварину вважають хворою при наявності позитивного результату серологічного дослідження по РІД і включають у звіт (ф. 1-вет).

3. Заходи у благополучних щодо лейкозу стадах, фермах, господарствах

3.1. Благополучним щодо лейкозу великої рогатої худоби є стадо, ферма, господарство, в яких при серологічних дослідженнях у тварин не виявлені антитіла до вірусу лейкозу.

3.2. Серологічні дослідження тварин проводять, починаю­чи з 4—6-місячного віку.

3.2.1. У стадах громадської та інших форм власності — один раз на рік.

3.2.2. Бугаїв-плідників в племпідприємствах, господар­ствах, а також тварин-продуцентів крові біофабрик та біо-цехів — через кожні шість місяців.

3.3. Тварин, завезених у господарство для племінних і користувальних цілей, досліджують на лейкоз серологічне в період карантинування.

3.4. При виявленні у завезених тварин позитивних серо­логічних реакцій на лейкоз, все поголів'я, яке надійшло, підлягає поверненню господарству-постачальнику (продав­цю) або забою при його згоді.

3.5. Забороняється введення серопозитивних тварин у благополучні стада. Формування фермерських, орендних та індивідуальних господарств проводять тільки серологічне негативними тваринами.

3.6. Реалізація тварин із благополучних господарств до­зволяється без обмежень при умові, що такі тварини за ЗО днів до цього досліджені серологічне з негативними результатами.

4. Заходи у неблагополучному щодо лейкозу господарстві, фермі, стаді

4.1. Господарство, ферму, стадо, в яких діагноз встанов­лено серологічним методом при двократному дослідженні з інтервалом 30—45 днів, оголошують неблагополучними що­до лейкозу і вводять обмеження розпорядженням районної державної адміністрації.

В неблагополучному господарстві розробляється план ор­ганізаційно-господарських, ветеринарно-санітарних і спеці­альних заходів по ліквідації лейкозу, який затверджується головним державним інспектором ветеринарної медицини району або області і додається до розпорядження районної державної адміністрації.

У разі встановлення в окремих тварин тільки патоморфо-логічних змін, характерних для хвороби, проводять двократне серологічне дослідження з інтервалом 30—45 днів поголів'я старше 4—6-місячного віку. Якщо при цьому в тварин не виявлені антитіла до вірусу лейкозу, господарство вважа­ється благополучним. В такому господарстві проводиться аналіз епізоотичного стану за результатами діагностичних досліджень на лейкоз, вивчення джерела і шляхів занесення інфекції та конкретних умов, які сприяли виникненню за­хворювання в окремої тварини. Результат цієї роботи офор­мляють в акті спеціалістів за участю представника державної ветеринарної медицини.

4.2. Виявлених при дослідженні РІД-позитивних тварин таврують літерою "Л" на лівому масетері або мітять іншим способом та ізолюють в окремі приміщення або ферми.

4.3. В неблагополучному стаді, фермі забороняється:

4.3.1. Використовувати без попереднього знезараження молоко для громадського харчування і згодовування твари­нам, продавати його державі та на ринках.

4.3.2. Реалізовувати тварин для племінних та користуваль­них цілей, крім випадків, передбачених п. 4.4.8 та п. 4.4.8.1.

4.3.3. Використовувати бугаїв-плідників для парування корів і телиць.

4.3.4. Використовувати сперму від серопозитивних бугаїв-плідників. Запаси сперми, одержані від інфікованих бугаїв за 6 міс до встановлення діагнозу на лейкоз, підлягають знищенню.

4.3.5. Перегруповувати тварин без відома ветеринарного спеціаліста господарства.

4.3.6. Заготовляти кров і молозиво для виготовлення вете­ринарних і медичних лікувально-профілактичних препара­тів, проводити гемотерапію.

4.3.7. Вивозити тварин з гематологічними та клінічними ознаками лейкозу у спецгоспи по вирощуванню та відгодівлі великої рогатої худоби.

4.3.8. Використовувати нестерильні інструменти, прилади, апарати при проведенні лікувально-профілактичних, зоо­технічних і технологічних заходів.

4.3.9. Доїти в одному доїльному залі одними доїльними апаратами корів, заражених й незаражених вірусом лейкозу.

4.3.10. Використовувати одне родильне приміщення для корів, заражених й незаражених вірусом лейкозу.

4.3.11. Використовувати молозиво корів, заражених ві­русом лейкозу, для напування телят від здорових корів.

4.3.12. Запліднювати серопозитивних телиць для відтво­рення стада.

4.3.13. Постачати телят у спецгоспи по вирощуванню нетелей.

4.4. Оздоровлення неблагополучних щодо лейкозу стад, ферм проводять:

4.4.1. При інфікованості корів до 6% — шляхом здачі всіх серопозитивних тварин на забій.

4.4.2. При інфікованості корів більше 6% — шляхом розділення стада на серонегативних і серопозитивних тва­рин, вирощування вільних від вірусу лейкозу теличок, нете­лей і первісток для подальшої заміни інфікованих тварин (по корівниках, фермах).

4.4.3. В окремих господарствах оздоровлення може про­водитися шляхом одночасної повної заміни неблагополуч-ного стада, ферми тваринами, завезеними з благополучних ферм, господарств.

4.4.4. Серологічні дослідження серонегативних тварин, старших 4—6-місячного віку, проводять систематично з інтерва­лом 30—45 днів. Серопозитивних тварин, старших 2-х років, досліджують клініко-гематологічно протягом 15 днів після розділення стада, а надалі один раз на рік; тварин з гемато­логічними або клінічними ознаками лейкозу не пізніше 15 днів після їх виявлення здають на забій. Серопозитивних тварин утримують і експлуатують в окремому приміщенні, стаді, фермі з урахуванням ступеня ураженості стада не довше 2—4 років: при інфікованості корів до 30% — не довше 2-х років; при інфікованості корів більше 30% — не довше 4-х років. Тварини, у яких встановлено позитивну на лейкоз серологічну реакцію (РЩ), повторному серологічному дослідженню не підлягають.

4.4.5. Молоко від серопозитивних тварин, яких утри­мують ізольовано від серонегативного стада, пастеризують у господарстві при температурі не нижче 80°С (тільки при такому режимі можна здійснювати контроль якості пастери­зації за допомогою реакції на пероксидазу), після чого його можна використовувати для згодовування телятам або здава­ти на молокозавод. Молоко від корів серонегативного стада можна продавати державі без попередньої пастеризації.

У випадку, коли серопозитивні на лейкоз тварини не відділені від загального стада, молоко від всього поголів'я ферми підлягає пастеризації в зазначених режимах.

В окремих випадках (при виконанні організаційно-госпо­дарських і спеціальних оздоровчих протилейкозних заходів та відсутності пастеризаторів у господарствах) допускається, з письмового дозволу Головного державного інспектора ве­теринарної медицини Республіки Крим, областей, тимчасо­вий вивіз сирого молока окремим транспортом на молоко­завод для технологічної пастеризації і подальшої переробки.

Допускається також на підставі розпорядження державної адміністрації організовувати госпрозрахункові міжгосподар­ські пастеризаційні пункти на базі підприємств молочної промисловості або використовувати для цієї мети окремі лінії по переробці молока.

Молоко від серопозитивних тварин, яких утримують ізо­льовано від серонегативного стада, може піддаватися сепа­рації в господарстві. При цьому на молокопереробне під­приємство вивозять тільки пастеризовані вершки; перегін кип'ятять і згодовують тваринам.

4.4.5.1. Молоко від корів з клінічними (гематологічними) ознаками лейкозу забороняється використовувати на харчові цілі та згодовувати тваринам. Таке молоко денатурують шля­хом додавання до нього 5%-ного формальдегіду, креоліну або іншої дезінфікуючої речовини.

4.4.6. Телят до 7-денного віку випоюють материнським молоком, а надалі — пастеризованим молоком.

4.4.7. Неблагополучні щодо лейкозу племінні господар­ства або ферми за поданням Головного державного ін­спектора ветеринарної медицини району, області, Респуб­ліки Крим та України позбавляються статусу племінних до їх повного оздоровлення.

4.4.8. У спецгоспи або ферми по вирощуванню нетелей поставляють телят не старше 20 днів тільки із благополучних щодо лейкозу господарств, ферм. При виявленні в спецгоспах або фермах по вирощуванню нетелей інфікованих тварин весь серопозитивний молодняк передають на відгодівлю, а серопо­зитивних нетелей і первісток — у неблагополучні щодо лейко­зу господарства для утримання в серопозитивному стаді. Серо-негативних первісток і нетелей передають у неблагополучні господарства для утримання в серонегативному стаді.

4.4.8.1. При комплектуванні господарства, ферми, які оздо­ровлюють від туберкульозу шляхом повної заміни неблагопо-лучного поголів'я, з письмової згоди керівника господарства і після погодження з Кримським республіканським, облас­ними управліннями державної ветеринарної медицини, до­зволяється завезення телиць для користувальних цілей з благополучних ферм, приміщень неблагополучного щодо лейкозу господарства при умові, що тварини досліджені на лейкоз серологічним методом з негативним результатом.

4.4.9. В індивідуальних, фермерських господарствах зара­жені вірусом лейкозу тварини підлягають здачі на забій. Забороняється їх випас у загальних стадах і продаж від них молока державі та на ринках. Одержане до здачі корів на забій молоко підлягає пастеризації або кип'ятінню з вико­ристанням його лише в цьому господарстві.

4.4.10. З метою недопущення поширення хвороби та за­безпечення оздоровлення від лейкозу худоби особистих гос­подарств рекомендується колгоспам і радгоспам приймати від громадян, що проживають на їх території, для здачі на забій заражену худобу і на взаємних розрахунках продавати їм з благополучних щодо лейкозу відділків, ферм, при­міщень здорових телиць, нетелей або корів.

4.4.11. Після кожного дослідження та ізоляції хворих тварин проводять дезінфекцію приміщень і обладнання від­повідно до діючої інструкції по проведенню ветеринарної дезінфекції об'єктів тваринництва. Застосовують звичайні дезінфікуючі засоби: 2%-ний розчин їдкого натрію, 2%-ний розчин хлорного вапна (по АДР), 20%-ну суспензію свіжога-шеного вапна, 5%-ний розчин кальцинованої соди, 2%-ний розчин формаліну, параформальдегіду.

4.4.12. Тварини з гематологічними та клінічними ознака­ми лейкозу підлягають забою на санітарній бойні. При її відсутності дозволяється таку худобу забивати на загальному конвеєрі після завершення забою здорових тварин і вида­лення із цеху одержаних від цього туш та інших продуктів. При цьому забороняється використовувати кров, ендокрин­ні та інші органи на харчові цілі та для виготовлення ветеринарних та медичних препаратів.

Приміщення та обладнання цеху після забою хворих тварин підлягають старанному прибиранню і дезінфекції.

Всі випадки виявлення лейкозу, а також пухлин різного походження підлягають реєстрації в журналі обліку ветери­нарно-санітарної експертизи м'яса і субпродуктів в цеху первинної переробки худоби і на санітарній бойні м'я­сокомбінату та подаються у звіт (форма № 6-вет).

4.4.13. При ветеринарно-санітарній оцінці туш, вну­трішніх органів та інших продуктів, одержаних від забою хворих на лейкоз тварин, керуються діючими правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-са­нітарної експертизи м'ясних продуктів, доповненнями до них.

4.4.14. Гній та очисні води утилізують на загальних підставах.

4.4.15. Господарство, ферму, стадо вважають оздоровле­ними після вивезення усіх серопозитивних тварин та одер­жання двох підряд негативних результатів серологічного дослідження (з інтервалом 30—45 днів) худоби старше 4—6-місячного віку. В перший рік після оздоровлення серологічні дослідження проводять через 6 місяців, а на­далі — згідно з пп. 3.2. та 3.2.1.

5. Обов'язки і відповідальність керівників

господарств, фермерів, громадян — власників тварин,

ветеринарних працівників

5.1. Керівники господарств (підприємств), фермери, гро­мадяни — власники тварин згідно із Статутом ветеринарної медицини України зобов'язані забезпечити проведення пе­редбачених діючою інструкцією організаційно-господарсь­ких, спеціальних і санітарних заходів по запобіганню захво­рювання тварин лейкозом, а також по ліквідації вогнища інфекції у разі його виникнення.

5.2. Ветеринарні фахівці державної адміністрації районів, міст, установ, організацій і підприємств відповідають за своєчасну діагностику хвороби і розробку протилейкозних заходів у тваринництві, а також організовують їх виконання

на місцях.

5.3. Спеціалісти обласних управлінь державної ветеринар­ної медицини зобов'язані здійснювати постійне керівництво і контроль за виконанням заходів по профілактиці та лі­квідації лейкозу великої рогатої худоби в господарствах (під­приємствах) і населених пунктах. Інформувати про стан цієї роботи місцеву державну адміністрацію, господарські та ви­щестоящі ветеринарні органи.

5.4. За порушення заходів, передбачених цією інструк­цією, невиконання розпорядження місцевої державної ад­міністрації винні особи підлягають штрафу або притягають­ся до іншої відповідальності.

З виходом цієї інструкції відміняється "Инструкция по ликвидации лейкоза крупного рогатого скота в хозяйствах Украинской ССР от 24 августа 1990 года № 043-1" та відповідні зміни і доповнення до неї.

Інструкція розроблена спеціалістами Головного управління ве­теринарної медицини з держветінспекцією Міністерства сіль­ського господарства і продовольства України (П.П.Достоєвський, А.Т.Борзяк), Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини Української академії аграрних наук (В.О. Бусол, М.С.Мандигра), Білоцерківського сільськогосподарського інститу­ту (Б.М.Ярчук), Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини (В.С.Ковалюшко) та розглянута 3 липня 1992 року на науково-технічній раді секції "Ветеринарія" Головного управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і продовольства України.