ДЕРЖАВНА ВЛАДА. Право. Тема державна влада
 Скачать 66.78 Kb.
|
|
України та ін.); комісії (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та ін.). Центральні органи виконавчої владиутворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Серед центральних органів виконавчої влади особливе місце займають центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом – це органи, що мають особливі завдання і повноваження та покликані здійснювати спеціальні виконавські, контрольні та наглядові функції. До центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусомналежать: Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Державний комітет телебачення і радіомовлення України та інші. До місцевих органів державної виконавчої влади належать місцеві державні адміністрації, а також територіальні органи міністерств, державних агентств та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Місцеві державні адміністрації – це державні органи виконавчої влади в областях, районах (крім районів у містах), у районах Автономної Республіки Крим, м. Києві та м. Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження та функціонують на території відповідної адміністративно‑територіальної одиниці. Вони діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні також радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Межі таких повноважень визначені законами України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року і «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року. Місцеві державні адміністрації знаходяться відповідно в обласних і районних центрах, містах Києві та Севастополі. Найменування місцевих державних адміністрацій є похідними від назв відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зміна назви адміністративно-територіальної одиниці є підставою для перейменування відповідної місцевої державної адміністрації. До повноважень місцевих державних адміністрацій належать вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, сім’ї, жінок, молоді та дітей; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати та ін. Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України та набувають повноважень з моменту їх призначення. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки виконання актів законодавства та розпоряджень місцевої державної адміністрації, надання методичної та іншої практичної допомоги головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої державної адміністрації. Актами місцевих державних адміністрацій є розпорядження голів державних адміністрацій та накази керівників структурних підрозділів. До територіальних органів міністерств, державних агентств та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом належать їх структурні підрозділи, що знаходяться в областях та містах зі спеціальним статусом. Наприклад: Міністерство юстиції України – територіальні органи: Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області, Головне територіальне управління юстиції у Волинській області, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві. 5. Органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Система місцевого самоврядування включає: 1) територіальну громаду; 2) сільську, селищну, міську раду; 3) сільського, селищного, міського голову; 4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; 5) старосту; 6) органи самоорганізації населення. Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальна громада – це добровільне об’єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, має єдиний адміністративний центр в якому розміщується представницький орган місцевого самоврядування цієї громади. Територіальні громади можуть об’єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування, обирати відповідно сільського, селищного, міського голову, мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на 5 років. Головною посадовою особою територіальної громади села, селища, міста є відповідно сільський, селищний, міський голова. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на 5 років і здійснює свої повноваження на постійній основі. Повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги на пленарному засіданні відповідної ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради та головує на її засіданнях. Сільський, селищний, міський голова не може: бути депутатом будь-якої ради; суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах; займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю. Сільський, селищний, міський голова: 1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 4) вносить на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду секретаря ради, а також пропозиції щодо кількісного і персонального складу виконавчого комітету відповідної ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів; 6) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 7) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на її пленарних засіданнях; 8) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 9) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад; 10) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; 11) є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; 12) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші утворювані радами виконавчі органи. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет очолює голова відповідної ради, який і головує на її засіданнях. В об’єднаних територіальних громадах з метою забезпечення представництва інтересів жителів населеного пункту (населених пунктів), що входить до її складу та за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть утворюватись старостинські округи на чолі із старостою. Староста є посадовою особою місцевого самоврядування, що затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Староста є членом виконавчого комітету відповідної ради за посадою та працює в ньому на постійній основі. Староста: 1) представляє інтереси жителів відповідного села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради; 2) бере участь у пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради та засіданнях її постійних комісій; 3) має право на гарантований виступ на пленарних засіданнях ради, засіданнях її постійних комісій з питань, що стосуються інтересів жителів відповідного села, селища; 4) сприяє жителям відповідного села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування; 5) бере участь в організації виконання рішень ради, її виконавчого комітету, розпоряджень сільського, селищного, міського голови на території відповідного старостинського округу та у здійсненні контролю за їх виконанням; 6) бере участь у підготовці проекту місцевого бюджету в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного старостинського округу; 7) здійснює інші повноваження, визначені законодавством. Обласні та районні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених законодавством, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Обласні та районні ради: 1) затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; 2) затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; 3) вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради очолює голова, який обирається відповідною радою і очолює виконавчий апарат ради. Органами самоорганізації населення є представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста. Судові та правоохоронні органи держави. Судова влада в Україні – це незалежна і самостійна гілка державної влади, яка відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. Види і склад місцевих судів. Місцевими судами є: 1) загальні суди, якими є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом; 2) господарські суди, якими є окружні господарські суди. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції; 3) адміністративні суди, якими є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначається голова суду та, у визначених законом випадках, заступник або заступники голови суду. Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються у відповідних апеляційних округах. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ. Вищі спеціалізовані суди: 1) здійснюють правосуддя як суди першої та апеляційної інстанції у справах, які віднесені до їх юрисдикції в порядку, визначеному процесуальним законом; 2) аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику, інформують про результати узагальнення судової практики Верховний Суд; 3) здійснють інші повноваження, визначені законодавством. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд. Вищий суд з питань інтелектуальної власності з місцезнаходженням у місті Києві був утворений Указом Президента України від 29 вересня 2017 року. До юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності відносяться справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: 1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування; 2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов’язані з ними законні інтереси; 3) справи про визнання торговельної марки добре відомою; 4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами; 5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії; 6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань. Вищий антикорупційний суд (далі – ВАКС) розглядає кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України (далі – КК України): привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191); нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст. 210); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 3652); легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209); видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211) та ін., вчинених спеціальними суб’єктами, або якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час його вчинення. Здебільшого ВАКС розглядає справи, за якими досудове розслідування здійснюється Національним антикорупційним бюро України під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний Суд, який забезпечує сталість та єдність судової практики. До повноважень Верховного Суду належить: 1) здійснення правосуддя як судом касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, – як судом першої або апеляційної інстанції; 2) здійснення аналізу судової статистики, узагальнення судової практики; 3) надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою; 4) надання висновку про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; 5) внесення за зверненням Верховної Ради України письмового подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 6) звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; 7) забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом та ін. У складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить 21 суддя Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законодавством випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики та ін. До складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації. Загалом кількість суддів у складі Верховного Суду не повинна перевищувати 100. Касаційний суд очолює його голова, якого обирають шляхом таємного голосування збори суддів відповідного касаційного суду з числа суддів цього суду. У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду, який є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду. Пленум Верховного Суду: 1) обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду та заступника Голови Верховного Суду; 2) обирає з числа суддів Верховного Суду за поданням Голови Верховного Суду та звільняє від виконання обов’язків секретаря Пленуму Верховного Суду; 3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України; 4) узагальнює практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизує та забезпечує оприлюднення правових позицій Верховного Суду з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ; 5) за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики надає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ; 6) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень. Очолює Верховний Суд Голова Верховного Суду, якого обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду з числа суддів Верховного Суду. Правоохоронні органи – це установи та організації, що здійснюють правоохоронну та правозахисну функції, основне завдання яких полягає в забезпеченні законності, захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі з кримінальними та іншими правопорушеннями. Законодавство України не містить чіткого переліку органів, які є правоохоронними, але здійснивши його аналіз, можна визначити, що до правоохоронних органів належать: органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Розглянемо деякі з них. Органи прокуратури. Прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства і держави. На прокуратуру покладається виконання таких функцій: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора. Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора. Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, якого призначає та звільняє з посади Президент України за згодою Верховної Ради України. Генеральний прокурор має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У структурі Офісу Генерального прокурора утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Офісу Генерального прокурора затверджуються Генеральним прокурором; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. На Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру покладаються такі функції: а) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України; б) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях; в) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених Законом України «Про прокуратуру» і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями, а також представництво у межах своєї компетенції інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; г) здійснення міжнародного співробітництва. Служба безпеки України. Відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року Служба безпеки України (далі – СБУ) – це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. На СБУ покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Систему СБУ складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ. Керівництво всією діяльністю СБУ, її Центральним управлінням здійснює Голова СБУ, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України та несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на СБУ. Національна поліція України (далі – поліція) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. До повноважень поліції належать: 1) здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття заходів для їх усунення; 3) вжиття заходів з метою виявлення та припинення кримінальних, адміністративних правопорушень; 4) вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 5) здійснення своєчасного реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; 6) здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності; 7) розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом; 8) у випадках, визначених законом, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, прийняття рішень про застосування адміністративних стягнень та забезпечення їх виконання; 9) доставка затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення; 10) вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях; 11) регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та ін. У складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення. Національне антикорупційне бюро України (далі – Національне бюро, НАБУ) є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. До підслідності НАБУ відносяться досудове розслідування корупційних правопорушень, передбачених КК України: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191); протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації |