Реставрация. Реставрація_Лекції_Ч2. Тема 5 історикоархітектурна оцінка об'єктів
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
Слід відрізняти музеєфікацію пам'ятника від його пристосування під музей: в прикладі музеєфікування пам'ятників існує велика безліч - це і палацово-паркові комплекси і стародавні храми. Однак навіть найбільш видатні пам'ятники за певних умов не тільки можуть, а й повинні мати практичне використання. При цьому зміст нової функції має відповідати соціальному і культурному значенню пам'ятника. Взагалі при визначенні нової функції пам'ятників перевагу зазвичай віддається використанню їх під культурно-громадські установи: музеї, концертні та лекційні зали. У цьому випадку досягається також можливість максимально широкого доступу відвідувачів для ознайомлення з художніми цінностями пам'ятника. Широко практикується також розміщення в пам'ятках архітектури адміністративних установ, науково-дослідних інститутів, проектних організацій. Через зміну санітарно-гігієнічних вимог не завжди вдається зберігати за старими будівлями їх колишню житлову функцію, хоча в принципі таке збереження завжди бажано. Якщо при проектуванні нового будинку його обсяги і планування як би задані функцією, то при вирішенні питань використання пам'ятки архітектури доводиться враховувати, що його планувальні особливості, розміри і зв'язок приміщень становлять незмінну структуру, і до неї повинна бути підібрана відповідна умовам пам'ятника функція. Завдання ускладнюється тим, що пробивання нових прорізів в пам'ятнику, пристрій заново додаткових перекриттів, сходів і т.п., як правило, неприпустимі і можуть мати місце лише як виняток, причому не в головних, а у другорядних, переважно вже раніше сильно перебудованих частинах будівлі. Для пам'яток архітектури виключений вибір функції, яка має перспективу розширення, оскільки обсяг пам'ятника повинен і надалі залишатися незмінним. Це додаткова причина поряд з міркуваннями етичного порядку, по якій заборонено використання пам'яток для розміщення виробництва. Важливою вимогою є також цілісність функціонального призначення не тільки окремого пам'ятника, а й такого архітектурного ансамблю, який в минулому мав єдине використання (садиба, монастир і т.п.). Щоб стара будівля могла бути повноцінно використана для нової функції, має бути здійснено її пристосування, тобто комплекс робіт по її частковій перебудові, але такій, яка б в максимальному ступені враховувала її значення і особливості як пам'ятки архітектури. Пристосування має виконуватися таким чином, щоб не тільки не спотворити вигляд пам'ятника, але і зберегти потенційну можливість виявлення всього того цінного, що він зберігає в собі в прихованому вигляді. Тому можливості пристосування стоять в прямій залежності від можливостей реставрації. Крім того, реставрація, основною метою якої стає максимальне продовження життя пам'ятника, повинна проводитися з урахуванням його подальшого функціонального використання, яке може до деякої міри вплинути на міру внесених в пам'ятник змін. Тому в даний час прийнято вважати, що реставрація і пристосування не можуть бути відірвані одна від одної, і обидві ці проблеми повинні вирішуватися одночасно й комплексно. Найбільш досконала форма комплексного вирішення завдань реставрації та пристосування - їх спільне проектування і здійснення не по окремим спорудам - пам'ятникам архітектури, а по архітектурним ансамблям або ж по цілісним ділянкам міської забудови, що включає як видатні твори архітектури, так і більш рядові споруди. В цьому випадку в плані вирішення реставраційних завдань найбільш повноцінно враховується співвідношення пам'ятника, що реставрується і архітектурно- просторового середовища. У плані пристосування наявність споруд різного характеру і різної художньої та історичної цінності дозволяє більш гнучко підходити до дотримання функціональних вимог, одночасно зберігаючи всю суворість реставраційних обмежень по відношенню до числа найцінніших будівель або їх частин. Такі комплексні роботи з реставрації та пристосування кварталів в історичних центрах міст практикуються в багатьох країнах. Іноді до них застосовується термін ревалоризація, тобто відновлення цінності, причому цим терміном охоплюється як відновлення архітектурно-художньої цінності, так і цінності експлуатаційної. Пристосування пам'яток до сучасного використання - насамперед засіб їх збереження. Тому обов'язковою умовою пристосування повинно бути абсолютна повага до пам'ятника, неприпустимість його пошкодження. Повинна виконуватися вимога фізичного збереження пам'ятки, особливо збереження всіх цінних в художньому або історичному відношенні елементів. Поняття фізичного збереження включає в себе і створення умов експлуатації, максимально забезпечують протидію руйнівного впливу часу. Крім фізичного збереження необхідно забезпечити збереження умов сприйняття пам'ятника, не допускаючи не тільки спотворення його зовнішнього вигляду, але і спотворення внутрішнього простору, у всякому разі тих приміщень, інтер'єр яких має певну художньої цілісністю. Це повинно враховуватися при розподілі приміщень за їх функціональним призначенням. На цьому грунті нерідко виникають суперечності між інтересами пам'ятника і нормативними вимогами, що пред'являються до розміщення установ певного призначення. В цьому випадку зазвичай доводиться вишукувати компромісні рішення, йти на завищення площ, на частковий відступ від норм заради збереження пам'ятки. Повага до пам'ятника повинна виявлятися не тільки у виборі функції, що відповідає її культурно-історичним значенням, але і при визначенні призначення окремих його частин, яке повинно враховувати їх відносну художню цінність і функціональну роль в минулому. Так, особливе ставлення, яке виключає можливість пристосування для «низьких» цілей, має проявлятися до приміщень, у яких меморіальне значення, до усипальниць, культових будівель і особливо їх вівтарним частинам, хоча б ці будівлі і використовувалися зараз за іншим призначенням. Завдання, які вирішуються при пристосуванні пам'яток, які не зводяться до дотримання системи обмежень. Внесення в інтер'єр нових елементів, необхідних для організації сучасної життєдіяльності, ставить складне завдання гармонійної ув'язки цих елементів з архітектурою пам'ятника. Нові сходові огородження, дверні заповнення, освітлювальна арматура, а в багатьох випадках і меблі вступають в активну взаємодію з іншими елементами інтер'єру, що збереглися від минулих епох. Попри всю різноманітність можливого підходу до вирішення завдання, що виникає, можливі три основні напрями. Один з них - підробка під стиль пам'ятника, що широко практикувався в минулому і що в деяких випадках може межувати з фальсифікацією. Подібний метод важко поєднується з сучасними теоретичними поглядами на реставрацію, і користуватися ним слід лише в окремих випадках і з дуже великою обережністю. Діаметрально протилежний напрямок - внесення в історичний інтер'єр різко контрастних за стилістикою елементів, витриманих в формах підкреслено сучасної архітектури. Чисто умовно такий підхід цілком виправданий, але все ж він далеко не завжди призводить до художньо повноцінних результатыв. Можливість його використання обумовлена особливостями пам'ятника, його стилістикою і особливо ступенем збереження стародавніх елементів в інтер'єрі. Звичайно чим краще фрагментарно збереглися старе декоративне оздоблення інтер'єру і взагалі художньо активні форми, тим більшою свобода при внесенні в інтер'єр нових елементів, які іноді бувають покликані компенсувати втрату композиційної цілісності. Від цих нових, стилістично контрастних елементів потрібна не тільки власна художня виразність, але і бездоганність виконання. Третій напрям пов'язаний з пошуками серединного шляху: створення елементів інтер'єру відверто нових, але разом з тим художньо пов'язаних зі старою архітектурою і як би підлеглих їй. При всій складності такого проєктування, серединний підхід більш універсальний і в нього укладені дуже великі можливості. Єдиного рецепту в даному випадку не може існувати, оскільки розглянута задача - творча. Пристосування пам'ятки до сучасної функції передбачає наділення її необхідним інженерним обладнанням. І в цьому випадку має превалювати вимога збереження пам'ятки. Інженерні мережі будівлі - пам'ятки архітектури повинні в мінімальному ступені порушувати як естетичну, так і конструктивну його цілісність, що приводить до необхідності пошуків нетипових рішень і до визнання можливості більш гнучкого підходу до дотримання нормативів, обов'язкових для нового будівництва. Значні обмеження при пристосуванні пам'ятника накладаються на пробивання і штрабування стін, склепінь і стель. Вони повинні бути не тільки зведені до мінімуму, а й зосереджені в тих місцях, де вони здатні в найменшій мірі порушити цінні елементи пам'ятника. Особливі вимоги виникають при наявності в спорудженні стінописів, ліпнини та інших цінних елементів оздоблення. У цих випадках необхідно створення режиму, що забезпечує оптимальні для їх збереження параметри температури і вологості. Якщо ці параметри істотно відрізняються від звичайних, відповідних комфортних умов для перебування людей, то перевага віддається цілям збереження пам'ятника, а експлуатаційні можливості використання відповідних приміщень обмежуються. В цілому пристосування пам'ятки архітектури до сучасного використання зазвичай представляє складну задачу і вимагає всебічного врахування не лише історико-художнього значення пам'ятника, але також його конструктивних і технічних особливостей. Тому питання пристосування повинні входити в компетенцію реставратора. |