Термінологія (довідкове видання)
 Скачать 0.76 Mb.
|
|
Азимут магнітний, А м – азимут, який відлічують від магнітного меридіана. 12 Азимут прямий – азимут, який вимірюють в початковій точці заданого напрямку лінії. Зближення меридіанів, γ – горизонтальний кут між меридіанами двох заданих точок або кут у заданій точці між її географічним меридіаном і лінією, паралельною осі абсцис або осьовому меридіану зони. Кут дирекційний, α – горизонтальний кут, який відлічують за ходом годинникової стрілки від північного напрямку осьового меридіана або лінії, паралельної йому, до напряму заданої лінії; змінюється від 0 до 360˚. Кут орієнтувальний – кут утворений орієнтувальним напрямком (напрямом дійсного, магнітного або осьового меридіанів), та лінії напрям якої вимірюють (лінією візування або лінією напряму руху). Кут простий – кут утворений двома напрямами, не орієнтованими відносно меридіана. Меридіан істинний (дійсний) – слід на еліпсоїді від перетину його площиною, яка проходить через географічні полюси Землі. Меридіан магнітний – слід на еліпсоїді від перетину його площиною, що проходить через магнітні полюси Землі. Меридіан осьовий – середній дійсний меридіан зони, прийнятий за вісь X системи плоских прямокутних координат. Нахилення магнітної стрілки – вертикальний кут, утворений дотичною до магнітної силової лінії в даній точці земної поверхні і горизонтальною площиною. Орієнтування – визначення напрямів відносно сторін горизонту або відносно напряму, прийнятого за вихідний (початковий). Орієнтування карти – положення карти, за якого верхня сторона рамки карти повернена на північ, а усі напрями й лінійні об’єкти на карті паралельні відповідним напрямам і об’єктам на місцевості. Прокладення горизонтальне – довжина проекції лінії на горизонтальну площину. 13 Румб , r – гострий горизонтальний кут, який відлічують від найближчого напряму меридіана (північного або південного) до заданого напряму лінії; змінюється від 0 до 90˚ Схилення магнітне, δ – горизонтальний кут між дійсним (географічним) і магнітним меридіанами даної точки. IV . ТОПОГРАФІЧНІ КАРТИ І ПЛАНИ Блок - діаграма – тривимірний картографічний рисунок, що суміщає зображення якої - небудь поверхні з поздовжніми та поперечними вертикальними розрізами. Блок - діаграма – узагальнені відображення земної поверхні в картографічних знаках при похилому промені зору, які сполучають перспективне зображення з поздовжнім і поперечним розрізами (профілями) земної поверхні. Висота перерізу рельєфу, h – відстань по прямовисній лінії між двома суміжними січними рівневими поверхнями під час зображення рельєфу горизонталями. Генералізація картографічна – процес відбору та узагальнення елементів змісту карти з урахуванням призначення і масштабу карти, а також особливостей території, що картографується. Гора, горб – куполоподібна височина земної поверхні. Горизонталь – лінії однакових висот на карті або плані. Графік закладень – графік, призначений для визначення стрімкості схилів. Елементи карти, її складові – це математична основа , яка визначає особливості побудови карти; картографічне зображення, або зміст карти, що створюється за допомогою певної системи умовних знаків; допоміжне оснащення, для зручності роботи з картою; додаткові дані Закладення схилу – закладення по напрямку, нормальному (перпендикулярному) до горизонталей. Закладення, d – відстань на плані (карті) між двома суміжними горизонталями по заданому напрямку. 14 Зміст топографічної карти – це рельєф земної поверхні, зображений горизонталями, та її об’єкти, зображені графічними знаками (топографічними умовними знаками). Знаки умовні картографічні – позначення на картах різних об’єктів та їх якісних й кількісних характеристик. Знаки умовні картографічні лінійні – картографічні умовні знаки, які застосовують для зображення об’єктів лінійного характеру (річки, дороги, межі, лінії зв’язку тощо), довжина яких виражається в масштабі карти. Знаки умовні картографічні площові (контурні) – картографічні умовні знаки, які застосовують для заповнення площ об’єктів, що виражаються в масштабі карти. Знаки умовні картографічні позамасштабні – картогра - фічні умовні знаки, які застосовують для зображення об’єктів, площі яких не виражаються в масштабі карти. Знімання окомірне – спрощене знімання (з використанням окоміра, планшета, візирної лінійки, олівця), яке виконують для швидкого отримання наочного, але наближеного за точністю плану ділянки місцевості. Знімання ситуації – визначення положення характерних точок контурів і місцевих предметів відносно станції, на якій встановлено топографічний інструмент. Знімання шельфу – комплекс робіт для тахеометричного знімання прибережної частини шельфу та поверхні, яка вкрита шаром води. Ізолінії – лінії, що з’єднують на карті точки з однаковими значеннями якої - небудь величини. Ізолінії використовують для показу на картах абсолютних висот (ізогіпси), магнітного схилення (ізогони), атмосферного тиску (ізобари ), температури (ізотерми) та інших геомофологічних і геофізичних величин. Інтерполяція – спосіб визначення проміжних величин за кінцевими даними. Карта – побудоване в картографічній проекції, зменшене, узагальнене зображення поверхні Землі, поверхні іншого 15 небесного тіла або позаземного простору, що показує розміщені на них об’єкти у певній системі умовних знаків Карта анагліфічна – це карта надрукована двома кольорами (синьо - зеленим та червоним), що доповнюють один одного. При розгляданні цих карт через спеціальні окуляри - світлофільтри спостерігають об’ємне зображення. Карта рельєфна – це карта, що виконана для об’ємного тривимірного зображення місцевості. Вертикальний масштаб таких карт збільшений порівняно з горизонтальним в 2 - 10 разів. Карта топографічна – детальна карта місцевості, яка дозволяє визначити як планове, так і висотне положення точок. Картографування – комплекс заходів по створенню карти або ряду карт у будь - якій галузі. Колона (зона) – частина поверхні земного еліпсоїда, яка обмежена меридіанами через 6 або 3 градуса; лічбу колон починають від меридіана з довготою 180°, лічбу зон – від початкового меридіана. Лощина (видолинок) – витягнуте заглиблення земної поверхні, дно якого поступово знижується в одному напрямі. Масштаб – ступінь зменшення ліній і об’єктів, які зображають на папері. Масштаб довжин головний – відношення, яке показує у скільки разів зменшені лінійні розміри еліпсоїда або кулі при його зображенні на карті. Масштаб довжин графічний – масштаб довжин у вигляді графіка, призначений для переводу довжин відрізків, виміряних на карті, у відповідні відстані на місцевості. Масштаб довжин частковий (окремий) – відношення довжини нескінченно малого відрізка на карті до довжини відповідного нескінченно малого відрізка на поверхні або кулі. Масштаб довжин чисельний (числовий) – масштаб довжин, виражений абстрактним числом, в якому чисельник одиниця, а знаменник число, яке показує у скільки разів зменшені лінійні розміри на карті. 16 Масштаб кроків – це лінійний масштаб, за яким на планшеті відкладають відстань, виміряну на місцевості кроками. Масштаб лінійний – графічний масштаб у вигляді відрізка прямої, поділеного на рівні частини з підписаними значеннями відстаней на місцевості, що відповідають цим частинам. Масштаб нормальний сотенний поперечний – поперечний масштаб, основа якого поділена на 10 частин, а найменше ділення масштабу дорівнює 0.01 його основи. Масштаб поперечний – графічний масштаб у вигляді номограми, призначений для вимірювань відрізків на плані або карті. Місцевість – земна поверхня з розташованими на ній природними і штучними об’єктами. Написи на карті пояснювальні – написи, які використовують в поєднанні з площовими, лінійними і позамасштабними умовними знаками для додаткової характеристики об’єктів і передачі їхніх різновидностей на картах (планах). Напрям схилу – напрям найкоротшої відстані від верхньої точки схилу до нижньої, по якій крутість схилу найбільша. Нівелювання поверхні – нівелювання, яке виконують під час великомасштабного знімання місцевості для зображення рельєфу з малою висотою перерізу. Номенклатура аркушів карт – позначення окремих аркушів багатоаркушевої карти за визначеною системою. Об’єкти місцеві – природні й штучні об’єкти, розташовані на місцевості. Основа карти математична – це сукупність елементів ( масштаб, геодезична основа та картографічна проекція ), що визначають математичний зв’язок між зображеною поверхнею і картою. Основа масштабу – відрізок в сантиметрах, який відкладають на горизонтальній прямій при побудові графічного масштабу. Оформлення карти зарамкове – сукупність даних (написів, графіків тощо), які розміщені за зовнішньою рамкою карти. 17 Палетка – система ліній або фігур, що нанесена на прозорий матеріал, елементом якої є одиниця вимірювальної величини. Перегин схилу – точка перегину схилу земної поверхні від одної стрімкості (крутості) до другої. План топографічний (план) – картографічне зображення на площині в ортогональній проекції у великому масштабі обмеженої ділянки місцевості, в границях якої кривизна рівневої поверхні не враховується. Пояс – частина поверхні земного еліпсоїда, яка обмежена паралелями через 4 градуса; лічбу поясів починають від екватора до полюсів, і позначають великими буквами латинського алфавіту. Профіль місцевості (профіль) – проекція сліду перетину місцевості вертикальною площиною, яка проходить через дві точки, на цю площину. Рамка карти – лінія або сукупність ліній, які оточують зображення карти. Рамка карти градусна – рамка карти, в якій показані виходи меридіанів і паралелей через певне число градусів. Рамка карти зовнішня рамка карти, яка позначається товстими чорними лініями, паралельними мінутній рамці. Примітка: у розривах зовнішньої рамки топографічних карт записуються номенклатури чотирьох суміжних аркушів карт того самого масштабу. Рамка карти мінутна – рамка карти, на якій показані виходи меридіанів і паралелей через певне число мінут. Рамка карти секундна – рамка карти, на якій кожна мінута широти і довготи поділена крапками на 6 частин, по 10" у кожній. Рамка топографічної карти внутрішня – рамка карти у вигляді рівнобічної трапеції, в якої бічні сторони – відрізки географічних (дійсних) меридіанів, а основи – відрізки паралелей. Рельєф місцевості – сукупність нерівностей земної поверхні. 18 Розграфлення карти – поділ багатоаркушевої карти на окремі аркуші за визначеною системою. Ситуація – сукупність усіх складових елементів місцевості (місцевих об’єктів та рельєфу). Сідловина – понижена частина місцевості між двома сусідніми підвищеннями. Сітка картографічна – зображення сітки меридіанів і паралелей на карті. Сітка кілометрова – координатна сітка, лінії якої проведені на карті через інтервали, які відповідають певному числу кілометрів. Сітка на карті прямокутна – координатна сітка в системі плоских прямокутних координат у даній картографічній проекції. Стрімкість (крутість) схилу, ν – кут, утворений поверхнею схилу з горизонтальною площиною в даній точці. Схил місцевості (ухил) – тангенс кута нахилу лінії місцевості до горизонтальної площини в даній точці. Схилопокажчик (бергштрих) – маленька риска (штришок), яку в окремих місцях ставлять перпендикулярно до горизонталей у бік пониження схилу. Точність карти геометрична – ступінь відповідності місцезнаходження точок на карті їх місцезнаходженню в дійсності. Точність масштабу – горизонтальна відстань на місцевості , яка відповідає 0.1 мм на плані або карті. Улоговина – чашоподібне замкнуте заглиблення земної поверхні. Характерні лінії і точки рельєфу – точки і лінії на земній поверхні, які складають структуру основних форм рельєфу. Вершина гори, дно улоговини і найнижча точка сідловини є характерними точками рельєфу; вододіл хребта, водозлив (тальвег) лощини, брівки та підошви – характерними лініями рельєфу. Хребет – витягнуте підвищення земної поверхні, яке поступово знижується в одному напрямі. 19 V. ЕЛЕМЕНТИ ТЕОРІЇ ПОМИЛОК ГЕОДЕЗИЧНИХ ВИМІРІВ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИМІРІВ Вага результату виміру (функції результатів виміру) – відносна характеристика точності результатів (функцій виміряних величин), обернено пропорційна квадратам середніх квадратичних помилок результатів вимірювань (функцій результатів вимірювань). Виміри непрямі або посередні – віддалемірні вимірювання або вимірювання, за результатами яких обчислюють шукані величини, зв’язані з виміряними певною функціональною залежністю. Виміри нерівноточні (нерівноточні результати вимірів) – вимірювання, які виконані в різних умовах, інструментами різної точності, за різною методикою тощо. Виміри прямі або безпосередні – вимірювання, які дають шукану величину безпосереднім порівнянням мірного приладу (одиниці мірного приладу) з вимірюваною величиною. Виміри рівноточні (рівноточні результати вимірів) – вимірювання, які виконані в однакових умовах, однотипними інструментами, за однаковою методикою, спостерігачами рівної кваліфікації тощо. Вирівнювання – математична обробка результатів вимірів або їх функцій, яка виконується при наявності надлишкових вимірів з метою знаходження оптимальних у вибраному розумінні оцінок невідомих значень шуканих величин і, яка усуває неузгодженість між результатами вимірів та їх функціями. Значення виміряної величини найімовірніше, x – середнє арифметичне значення (арифметична середина) із ряду однаково точних вимірів тої самої величини. Кількість вимірів надлишкова – кількість вимірів, виконана понад необхідних. 20 Кількість вимірів необхідна – кількість вимірів, достатня для однозначного визначення значення шуканих величин. Метод найменших квадратів – принцип знаходження най - імовірних значень виміряних величин при наявності надлишкових даних. Нев’язка функції (нев’язка), f – різниця між значенням функції, обчисленим за результатами виміряних аргументів, і дійсним (істинним) значенням функції. Помилка абсолютна – середня квадратична, середня, ймовірна, дійсна, найімовірніша, гранична помилки, які виражені в одиницях вимірювальної величини. Помилка відносна – відношення абсолютної помилки виміру до середнього значення вимірювальної величини Помилка гранична – потроєна середня квадратична помилка для теоретичних розрахунків, Δ гран = 3m; подвоєна середня квадратична помилка для практичних робіт Δ гран = 2m. Помилка дійсна – різниця між результатом виміру і дійсним або точним значенням вимірюваної величини Δ = L – X. Помилка ймовірна – таке значення випадкової помилки в даному ряді рівноточних вимірів більше або менше якого за абсолютною величиною помилки рівноможливі. Значення ймовірної помилки r одержують через середню квадратичну помилку m за формулою r = 0.675m. Помилка найімовірніша – різниця між виміряним і ймовірнішим значеннями виміряної величини V = l – x. Помилка середня – середнє арифметичне із абсолютних значень випадкових помилок Помилка середня квадратична – величина, яку обчислюють за формулою Гауса де Δ – дійсна випадкова помилка, n – число вимірів. 21 Помилки випадкові – помилки, розмір і характер впливу яких на кожний окремий результат виміру залишається невідомим. Помилки грубі – великі за абсолютною величиною помилки, які є наслідком прорахунків або промахів при вимірюваннях. Помилки систематичні – помилки, які знаком і величиною одноманітно повторюються в багаторазових вимірах. Похибки – малі зміни, які вносяться виконавцями в результати вимірювань або розрахунків, що спричиняє до відхилення результатів від точних значень шуканих величин. Теорія помилок вимірів – математична наука, яка вивчає причини виникнення і закони розподілу помилок вимірів, властивості помилок вимірів, розробляє методику спостережень , що дозволяє утримувати ці помилки в заданих межах. Ув’язка кутів – це процес, який складається з визначення поправок, внесення їх у польові виміри і отримання виправлених значень кутів, сума яких повинна дорівнювати теоретичній (для замкнутих ходів). |