Варіант 1 Завдання Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення
 Скачать 367.5 Kb.
|
|
ВАРІАНТ № 27 Завдання 1. Розкрийте основні ідеї твору П. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого» Відомим філософом другоі половини Х!Х ст. був П.Юркеви(1827 – 1874 рр.), професор Київської духовної академії. У1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л.Фейєрбаха та М.Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскількі в основі світу лежить божествена мета, яку здіснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважав не можливим, щоб свідомість походила з матеррії. Таким чином він активно виступав проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу. Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини Завдання 2. Сформулюйте загрози майбутнього, про які йдеться в праці Е. Тоффлера «Футурошок». Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою. Співставте наступні поняття та їх визначення: 1.Номіналізм- філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні. 2. Реалізм- філософський напрям, згід¬но з яким загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей. ВАРІАНТ № 29 Завдання 1. Розкрийте основні положення твору К.Маркса «Передмова до критики політичної економії». У передмові до праці "До критики політичної економії" (1859) К. Маркс формулює сутність матеріалістичного розуміння історії. "В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні необхідні, незалежні від їх волі відносини – виробничі, які відповідають певному ступеневі розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому зводиться юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному етапі свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають в суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки їх юридичним виразом – з відносинами власності, в межах яких вони до цих пір розвивалися. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді наступає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При цьому, необхідно завжди відрізняти матеріальний... переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських – тобто від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його вирішення. Як про окрему людину не можна судити, виходячи з її власних думок про себе, так само не можна судити про подібну епоху перевороту з її свідомості... Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона створює достатній простір, і нові, більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж визріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди тільки такі задачі, які воно здатне розв'язати, тому що при ближчому розгляді завжди виявляється, що сама задача виникає лише тоді, коли матеріальні умови її розв'язання вже є в дійсності або, в крайньому разі, перебувають в процесі становлення... Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва..., але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для примирення цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства". Завдання 2.Визначте основні ознаки Античної філософії. Істотною ознакою Античної філософії є її зв'язок з міфологією. Філософія поступово виділяється з міфології, відбувається рух від міфу до логосу. Вплив міфологічного світогляду проявляється в особливостях стилю античних філософів: часте звертання до образів, до метафор, до притчі, до поезії, до діалогу. В грецькій міфології Всесвіт виникає в жарких обіймах богів і богинь. Філософія в давні часи була осередком всього наукового знання. Наука ще не звертається до дослідно-експериментальної методології, користуючись, як і філософія, умоглядними методами осягнення істини. Космоцентризм - головна відмінна риса античної філософії. Світ представляється як вічний, живий, який розвивається, є розумним, одухотвореним, самодостатнім Космосом. Для античної філософії характерний розвиток діалектики. Древні помітили мінливість, рухливість, суперечливість самого світу (натурфілософія) Завдання 3. А) Індукція – це метод пізнання, у процесі якого мислення рухається від …знання часткового.. до …знання загального…..; Б) Діалектика – це метод філософії, який розглядає матеріальний та ідеальний, об’єктивний та суб’єктивний світ у процесі …розвитку…..; ВАРІАНТ № 30 Завдання 1.Розкрийте основні положення твору Аристотеля «Метафізика». Філософію Арістотель ділить на три галузі: 1. Теоретичну – про буття, називаючи її "першою філософією", наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання. 2. Практичну – про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності. 3. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості. Теоретичну філософію Арістотель називає також "метафізикою" і основні її положення висвітлює в головній своїй філософській праці "Метафізика". "Метафізика" складається з 14 книг. Арістотель піддає критиці вчення Платона про ідеї, зокрема, про відділення ідеї-сутності від чуттєво сприйнятої речі. Тут він висвітлює своє тлумачення питання про співвідношення в бутті загального й одиничного. За Арістотелем, одиничне – це те, що існує лише "де-небудь" і "тепер", воно сприймається чуттями. Загальне – це те, що існує в будь-якому місці ("скрізь") і в будь-який час ("завжди") і проявляється за певних умов в одиничному. Воно є предметом науки і пізнається розумом. Загальне існує лише в одиничному і пізнається лише через чуттєво-сприйнятливе одиничне. Для розуміння всього існуючого слід виділити, на думку Арістотеля, чотири причини існування речей. 1. Матеріальна причина, або матерія. Тобто те, з чого виникають речі. 2. Формальна причина, або форма. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю. Поняття форми в Арістотеля як начала речей близьке платонівському поняттю ідей як моделі речей. 3. Рушійна причина. Це – джерело, звідки бере початок рух. Так, людина, що дала пораду, є причиною, батько є причиною дитини. 4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію). Арістотель розглядає матерію і форму в їх єдності взаємозв'язку, розвиває думку про розвиток природних явищ як про оформлення матерії. При цьому форма – активна, матерія – пасивна. Матерія – лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Сутністю буття речі, за Арістотелем, є її форма. Отже, форму він ототожнює з суттю речі. Форма – це не якість, не кількість, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Вона вічна і незмінна. Матерія, на думку Арістотеля, вічна, пасивна, нежива. Вона є чистою можливістю, а форма – реалізація цієї можливості. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ. Життя, за Арістотелем, є прагненням матерії до оформлення, до прояву закладеної в ній ідеї руху та сили. Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, як і взагалі не існує світу та життя. Життя та світ – це рух. Джерелом руху є нерухоме, а рушійним началом є Бог. Рух, за Арістотелем, є перехід чого-небудь із можливості в дійсність. Він виокремлює такі роди (види) руху: 1) якісний, або зміни; 2) кількісний – збільшення і зменшення; 3) переміщення – просторовий рух. До них приєднується четвертий рід, що зводиться до перших двох – виникнення і знищення. Завдання 2.Назвіть історичні типи діалектики. 1. Антична (стихійна, натуралістична). Представники: Сократ, Платон, Арістотель, школа атомістів (Левкіпп, Демокріт, Епікур), Елейська школа (Зенон, Елейський) «Пошук загального-начала начал» Сократ: - технологія «границь» - звести все до одного загального виду - індукція, дедукція «Діалектичне тлумачення процесів» Зенон Арістотель: - вчення про категорії як початок і основу всьому 2. Гегелівська діалектика (об’єктивно-ідеалістична): - Джерело будь-якого розвитку знаходиться в саморозвитку поняття, тобто має духовну основу - розум всюди зустрічаються із суперечністю. Суперечність це не анатомія, а нормальна праця розуму - всі істини проблеми проявляються у формі суперечності 3. Марксистська діалектика (матеріалістична). Представники: К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін. К.Маркс відкинув абстрактно-філософське тлумачення дійсності, які притаманні діалектиці Гегеля і поставив питання про вироблення інтегрального бачення розвитку наукового пізнання та історичного процесу. Ф. Енгельс засновник діалектики матеріалізму як всезагальної функції, яка охоплює природу, суспільство. Завдання 3. А) Простір – це …Простір є форма координації співіснуючих об’єктів, станів матерії. Вона полягає в розташуванні об’єктів один поза одним, що зумовлює їх знаходження в певних якісних відношеннях. Б) Суб’єктивний ідеалізм є формою ідеалізму, який визначає першооснову буття у свідомості суб'єкта. 31Філософія Гегеля Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 - 1831), предст-ль немец. классич. идеалистич. фил-и, явл. автором знаменит. афоризму: «Що дійсно, те розумно, що розумно, те дійсно». По Гегелю, світовий процес є процес становлення Світового духу, чи Абсолютної ідеї. Принцип субстанциональ-ности Світового духу – один з осн. принц. объектив. ідеалізму Гегеля. Гегель постулирует тотожність мислення і буття. Мислення представлене 3-мя рівнями: розумовим, діалектико-розумним і спекулятивно-розумної. Розум шукає кінцеві опред-я, але наштовхується на протиріччя. Диалектич. розум починає шукати тотожність у цих противополож-ях, взаимопереход кінцевих противополож. опред-й. Спекулятивний розум відповідальний за світогляд, кот. відмінно від світогляду, створюваного системою наук. У системі объект. ідеалізму Гегеля важливе місце відведене сформулир. їм диалектич. методу, универс. законам розвитку, принципам і категоріям діалектики. Діалектика мислиться як теорія розвитку за допомогою протиріччя. Закон єдності і боротьби протилежностей указує на ист-к розвитку, закон взаимоперехода качеств-х і колич-х змін – на механізм розвитку, закон заперечення – на спрямованість розвитку. Розроблювальні Гегелем принципи діалектичного мислення вкл. у себе принцип сходження від абстрактного до конкретного і принцип збігу историч. і логічного. У Гегеля побудована концепція філософії історії. 1 ступінь историч. процесу – «східний світ» (гл. критерій – до не усвідомлює своєї волі); 2 ступінь – «античний світ» (частина людей усвідомлює свою волю – є раби і вільні); 3 ступінь – «німецький світ» (усі люди усвідомлюють свою волю, одержують право част. собств-ти). 32Культура і суспільство, філософське поняття культури В общефилософ. змісті культура – це сукупний надбиологич-й досвід, кот. існує у формі кодових систем, тобто универсалий. Культура з'являється як спільність норм, звичаїв і вдач. Тому осн. функціями культури явл. трансляція соц-го досвіду і соціалізація особистості. Выд. і ін. фун-ии культури: воспитат-ю, познават-ю, норматив-ю, коммуникац-ю, информац-ю, предметно-преобраз-щую, упорядочив-ю. Взаємна відповідальність людини і суспільства. Цивілізація - це перетворений людиною світ внеположенных йому матер-ных об'єктів, а культура - це внутр-і надбання самого чел-ка, оцінка його духов-го розвитку, його чи пригніченості волі, його повної залежності від окруж-го соц. чи світу його духов-й автономності. Якщо культура, з цього погляду, формує зроблену особистість, то цивілізація формує ідеального законн-слухняного члена общ-ва, довольствующ-ся предоставл-ми йому благами. Ж.Леви-Строса (Франція): людське життя з розвитком цивілізації не поліпшується, а ускладнюється, приносячи із собою масу негативних наслідків для чел-ка (мистецтво зробило чел-ка бранцем символич-х структур, => щасливими були тільки первісні люди, тому що був тісний зв'язок з їх природою, що поріднила,). Марксизм: до багато в чому знаходиться в неусвідомленій залежності від установив-ся в общ-ві стереотипів. Однак ступінь цієї залежності історично не зростає, а падає. Єдина можливість прориву чел-ка до свого щирого "я" - у встановленні соответств-х обществ-х отнош-й, і тому до прагнути до досягнення такого обществ-го стану. Ф. Ницше: «до по своїй природі – істота антикультурне, а сама культура – це зло, кот. створене для придушення і поневолення чел-ка». 33Людина і глобальні проблеми сучасності До глобального відносять проблеми, що охоплюють систему «світ – до» у цілому і имеющие не локальний, а всеохоплюючий планетарний характер. Від їхнього рішення прямо залежать життя общ-ва, доля человеч-ва, стан природ. середовища, соц-й прогрес і розвиток цивілізації. До глобальних проблем відносять у першу чергу экологич-і, демографич-і проблеми, проблеми кризи культури, війни і світу. Причини виникнення глоб. проблем – посилений ріст потреб чел-ка, що зросли масштаби технич. засобів впливу общ-ва на природу, виснаження природних ресурсів. Характ-я особливість глоб. проблем – наявність тісного взаємозв'язку між ними, при кот. загострення однієї проблеми приводить до загострення всього ланцюжка проблем. Можна сказати, що глоб. проблеми – це складний клубок след. проблем: медико-биологич-і проблеми здоров'я; мінерально-сировинна криза; припинення гонки озброєння; скорочення ареалів убогості і бідності; энергетич-й криза; запобігання використання засобів масового знищення. Особливу гостроту придбала проблема самовизначення націй і боротьба за собств-ю незалежність. Крайня форма вираження протесту – терор. Усі ці проблеми повинні зважуватися комплексно, координовано, зусиллями усього світового співтовариства. Демографич. проблема обумовлена не тільки загальним спадом народжуваності, але і необх-тью обліку тенденції розвитку родини і сімейних відносин (неміцні, що розпадаються, неповні родини, виникнення родин нетрадиц-й орієнтації, не способ. до продолж. роду). Глоб. экологич. проблеми жадають від вчених і предприним-лей більшої відповідальності за рез-ты своїх досліджень і деят-ти, посилення контролю з боку государственно-правит-ных структур. До числа глоб. относ. проблеми загострення гонки озброєння, атомної і ядерної погрози, небезпеки радіоактивного забруднення. Нові види озброєння пропонують усе більш витончені способи поразки человеч-ва, що балансує на грані виживання. 34Наука як форма суспільної свідомості Наука – це деят-ть чел-ка по виробленню, систематизації і перевірці знань. Разум-ся, до заним-ся науч. деят-тью не випадково. Така вуж його життя, що він постійно змушений мати справа з проблемами і складними задачами. Для того, щоб з ними справитися, чел-ку необхідні вичерпні знання, вироблення кот. і явл. найближчою метою всякої науч. деят-ти. Получ-і знання дозволяють пояснити і зрозуміти изуч-і процеси, здійснити пророкування на будещее в соответств-і практич-і дії. В основі науч. пізнання лежить слож. творч. процес мыслит-й і предметно-практич. деят-ти вченого. Загальні правила даного процесу, кот. іноді назыв. методом Декарта, можна сформулювати след. образом: 1) не можна нічого приймати за щире, поки воно не представляється ясним і виразної; 2) важкі запитання необхідно поділяти на стільки частин, скільки потрібно для дозволу; 3) починати исслед-і треба з найпростіших і зручних для пізнання речей і поступово переходити до пізнання речей важких і складних; 4) учений повинний зупинятися на всіх подробицях, на усі звертати вним-і: він повинний бути упевнений, що нічого не пропустив. 2 рівні науч пізнання: гл. задачею емпіричного рівня явл. опис предметів і явищ, а основною формою получ-го знання – эмпирич-й (науковий) факт. На теоретич-м рівні відбувається пояснення изуч-х явищ, а получ-і знання фіксується у формі з-ов, принципів і науч. теорій, у кот. раскрыв. сутність пізнаваних об'єктів. ------------------------------------------------------------------------- 54. Мистецтво як форма суспільної свідомості Мистецтвом прийнято наз. специфич-ю форму общ-го свідомості і человеч. деят-ти, кот. представ. собою відображення окруж. действит-ти в худож. образах. За допомогою створення произв-й иск-ва відбувається реализ-я такого виду познават. деят-ти людей як художнє пізнання. В зародилося ще в антигод. епоху, однак у цей період у ще не вважалося якимсь особливим видом деят-ти. В представ. собою вищу форму эстетич. свідомості. Воно явл. необход-м елементом общ. созн-я, що забезпечує його цілісність, мобільність, стійкість у сьогоденні і спрямованість у майбутнє. Предмет иск-ва – до, його отнош-я з окруж. світом і іншими індивідами, а також життя людей в опред. историч. умовах. Учені выд. след-і види иск-ва: 1. Архітектура (зодчество) – вид иск-ва, представ. собою систему будинків і споруджень, формир-х пространств-ю середовище для життя чел-ка. 2. Живопис – вид иск-ва, произв-я кот. предст. собою відображення життя на опред-й поверхні за допомогою кольору. Жанри: портрет, натюрморт, пейзаж, побутовий, анималистич-й, историч-й. 3. Скульптура – вид изобразит. иск-ва, произв-я кот. мають физич. матеріальний, предмет. обсяг і тривимірну форму, размещ-ю в реальному просторі. 4. Декоративно-прикладне в – вид изобр. иск-ва, непосредств. связ-й з побутовими нестатками людей (виробу з глини, дерева, каменю, скла, металу). 5. Література – вид иск-ва, отраж-й действит-ть у словесно-письм. обрахах. 6. Музика – вид иск-ва, що відбиває действит-ть у звукових худ. образах. 7. Театр – вид иск-ва, специфич-м засобом вираження кот. явл. сценич-і дія, що виникає в процесі гри актора перед публікою. 8. Цирк – в акробатики, гімнастики, пантоміми, дрес. тварин і ін. 9. Балет – вид иск-ва, содерж. кот. раскрыв-ся в танцевально- музичних образах. 10. Кіно – вид иск-ва, произв-я кот. створюються за допомогою кінозйомки реальних, спец. инсценир-х чи відтворених засобами мультиплікації подій. 11. Фотоиск-во – у основні произв-я кот. предст. собою отд. закінчені номери. В включено в цілісну систему форм обществ. созн-я, куди поряд з ним входять філософія, політика, право, наука, мораль, релігія. Усі вони реалізують свої функції в єдиному культурному контексті, що виник завдяки їхнім взаємозв'язкам. 35Філософія Середньовіччя Релігійний характер філософської думки середньовіччя. Ця Ф. одержала назву схоластика. Зазнавала впливу від священної біблії. Найбільш впливовий з батьків церкви – Августин Блаженний. Уперше сформулював осн. принципи христ. філософії. Доводив, що бог явл. вищим буттям, бог створив світ з нічого по своїй добрій волі, а не по необхідності. Вважалося, що істина їжаку дана в біблійних текстах і необхідно правильно витлумачити їх. Тому що библ. тексти відрізнялися алегоричним хар-м, те для їхнього тлумачення була потрібна витончена логіка. Бог єдиний, але троичен у трьох обличчях: батько, син і святий дух. Хома Аквінський - другої святої катол. церкви (томізм, католич. филос. – филос. селянства Захід. Європи): осн. ціль відпрацьовування основних догматів христ. віровчення у формах здорового глузду. |