03.Види оклюзії, їх характеристика та ознаки._7bc1a631364a4. Види оклюзії, їх характеристика та ознаки
 Скачать 183.11 Kb.
|
|
Види оклюзії, їх характеристика та ознаки. Термін «артикуляція» запозичений з анатомії, де він позначає суглоб, зчленування. Незважаючи на те, що в стоматології цей термін застосовується давно, значення його неясне і багато авторів вкладають у нього різний зміст. А.Я. Катц включає в поняття артикуляції всілякі положення і переміщення нижньої щелепи стосовно верхньої щелепи, здійснювані за допомогою жувальної мускулатури. Оклюзію він розглядає як окремий випадок артикуляції, що означає те положення нижньої щелепи, при якому менша або більша частина зубів знаходиться в контакті. Б.Н.Бинін визначає артикуляцію як співвідношення зубних рядів при будь- яких рухах нижньої щелепи, а оклюзію – як співвідношення зубних рядів при жувальних рухах. Згідно із сучасними уявленнями артикуляція це сукупність усіх динамічних і статичних моментів, що виникають при різних положеннях нижньої щелепи, оклюзія є одним з моментів артикуляції. Отже, артикуляція й оклюзія не є ідентичними поняттями і разом з тим протилежними. Артикуляція відноситься до оклюзії як ціле до частини. Для того щоб зрозуміти, чому оклюзія є динамічним, а не статичним поняттям необхідно пам'ятати, що руховий апарат складається з двох частин – активної і пасивної. Активною є мускулатура, пасивною - кістки, що входять в жувальний апарат. При оклюзії жувальна мускулатура знаходиться в робочому стані, отже, оклюзія – динамічний момент. Отже зауважимо що це завжди комплексна дія з участю зубів, скронево- нижньощелепних суглобів і жувальних м'язів. Деякі фізіологічні та морфологічні особливості оклюзійної системи визначаються генетично, наприклад- форма і розмір щелеп, характеристики жувальних м'язів, терміни і послідовність прорізування зубів, у той час як функціональні взаємовідносини в системі формуються в процесі розвитку і зростання. Після завершення росту в жувальної системі продовжують відбуватися зміни, пов'язані з функціональним або парафункціональним навантаженням на систему. Змикання зубних рядів верхньої і нижньої щелеп називається оклюзією. У цьому положенні горби зубних рядів максимально стикаються. У сучасній стоматології має велике значення оклюзія для реставраційної та ортопедичної стоматології, так як при відновленні та реставрації зубів необхідно розуміти, як контактують зуби, щоб оптимально встановити функцію жувального апарату. При вивченні діагностичних моделей в артикуляторі, плануванні та виборі методу лікування необхідно повне взаєморозуміння доктора стоматолога та зубного техніка. Міжгорбиковий контакт - це контакт між горбами, фісур і ріжучими краями зубів антагоністів. Міжгорбикова позиція - це таке положення щелеп, при якому досягається міжгорбиковий контакт. Це положення, яке виникає в кінці фази змикання і перед фазою розмикання жувального циклів. У більшості випадків при природній оклюзії міжгорбиковиі контакти представляють собою контакти увігнутих і плоских поверхонь з опуклими поверхнями і горбиками зубів антагоністів. При сильному стисненні щелеп, число контактів приблизно більше в два рази, ніж при слабкому змиканні зубних рядів верхньої і нижньої щелеп. Максимальний міжгорбиковий контакт - виникає при максимальному або найбільш сильному стисненні щелеп, при цьому виникає максимально найбільшу кількість і площа контактних поверхонь. Збільшення площі та кількості контактів відбувається в результаті фізіологічної рухливості зубів в межах компресии зв'язки періодонта. Оклюзійні контакти в положеннях бічних і передній оклюзії залежать від індивідуальних факторів оклюзії. До індивідуальних чинників відносяться: • Різцеве перекриття. • Міжкондилярна відстань. • Кут і рух Беннета. • Кут сагітального суглобового шляху. • Ступінь вираженості компенсаторних кривих. • Розташування площині оклюзії по відношенню до саггитального суставного шляху. Існує певна залежність ступеня вираженості нахилу заднього ската суглобового горбка, різцевого перекриття і висоти горбів моляров. Чим менш виражена висота і форма опуклості заднього ската суглобового горбка, тим повільніше висуваються з контактів бічні зуби при зміщенні нижньої щелепи, які направляються зубами. При великій висоті і вираженості суглобового горбка і значно більшим кутом сагітального суглобового шляху горби бічних зубів мають більш круті схили, а ямки фісур глибші. Плоскому менш вираженому суглобовому горбику часто відповідає невелике перекриття різців, бічні зуби з плоскими горбками. ВИДИ ОКЛЮЗІЇ Розрізняють такі види оклюзії: передню, задню, бічну і центральну. Оклюзія характеризується з позиції трьох ознак: -М'язових, -Суглобових, -Зубних. Передня оклюзія (сагітальна оклюзія) утворюється при висуванні нижньої щелепи вперед. При цьому ріжучі краї фронтальних зубів нижньої щелепи встановлюються в контакті з ріжучими краями фронтальних зубів верхньої щелепи за типом прямого прикусу, даний вид оклюзії утворюється при висуненні нижньої щелепи вперед скороченням зовнішніх крилоподібні м'язів і горизонтальних волокон скроневих м'язів. Середня лінія також проходить між центральними різцями. Суглобові головки при передній оклюзії зміщені вперед і розташовані у вершини суглобових горбків. Бічна оклюзія - змикання зубних рядів, що виникає при переміщенні нижньої щелепи праворуч або ліворуч. Головка нижньої щелепи на стороні зміщення, злегка обертаючись, залишається біля основи суглобового горбка, а на протилежному боці вона зміщується до вершини суглобового горбка. Бічна оклюзія супроводжується одностороннім скороченням латеральної крилоподібні м'язи, протилежної зсуву сторони. Ідеальна бічна оклюзія така, яка спрямовує і підтримує нижню щелепу при бічному зсуві на 4 - 6 мм або більше. Як правило, повна оклюзійна захист забезпечується іклами або зубами знаходяться на розі кожної гілки. Глибокий прикус між іклами антагоністами призводить до обмеження впливу горизонтально - бічних сил, які можуть діяти під час руху нижньої щелепи убік. Зокрема, нижній ікло намічає шлях на піднебінної поверхні верхнього різця таким чином, щоб направити нижню щелепу в сторону, вниз і трохи вперед. Нижній і передній компонент визначаються розміром, положенням і кутом нахилу середнього піднебінного виступу піднебінної поверхні різця верхньої щелепи. Задня оклюзія виникає при дорзальнму зміщенні нижньої щелепи з центрального положення. Головки нижньої щелепи при цьому зміщені дистально і вгору, задні пучки скроневих м'язів напружені. З цієї позиції вже неможливі бічні зрушення нижньої щелепи. Для того, щоб змістити нижню щелепу вправо або вліво, необхідно попередньо висунути її вперед - в центральну або передню оклюзії. Задня оклюзія є крайнім дистальним положенням нижньої щелепи при сагітальних жувальних рухах. Що стосується центральної оклюзії, то її різні автори визначають по- різному. Одні характеризують її з погляду положення суглобної голівки в суглобній ямці і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, при якому суглобна голівка знаходиться в суглобній ямці і прилягає до задньої поверхні суглобного горбка в його підставі. Інші виходять зі стану жувальної мускулатури і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, при якому спостерігається найбільше скорочення власне жувальних м'язів і передніх пучків скроневих м'язів. Так, Д. А. Энтин знаходить, що звичний стиск щелеп (центральна оклюзія) супроводжується одночасним і рівномірним скороченням жувальних і Скроневих м'язів на обох сторонах. Треті визначають центральну оклюзію, виходячи з характеру взаємин зубних рядів під час їхнього змикання. На їхню думку, центральна оклюзія характеризується множинним контактом зубних рядів (Б. Н. Бинін). Існує, нарешті, ще визначення центральної оклюзії як початкового і кінцевого моменту артикуляції (М. Мюллер). Це визначення стане зрозумілим, якщо згадати, що Гізі в акті жування розрізняє чотири фази: перша фаза виходить з центральної оклюзії, а четверта закінчується переходом нижніх зубних рядів у вихідне положення, тобто в центральну оклюзію. Однак зазначені ознаки не можуть бути використані в клініці протезування для визначення центральної оклюзії, тому що вимагають складних методів дослідження. Наприклад, для визначення положення суглобної голівки в суглобній ямці необхідна рентгенографія, для визначення множинного змикання потрібно виготовити гіпсові моделі зубних рядів і т.д. Найбільш доступним способом визначення центральної оклюзії при наявності великої кількості пар антагонуючих зубів є користування ознаками, видимими простим оком (Н. И. Агапов, А. Я. Катц, Б. Н. Бинін, А. К. Недергін і ін.). Тому ми пропонуємо визначати центральну оклюзію при ортогнатичному прикусі як змикання зубів, що характеризується принаймні чотирма наступними ознаками: 1. Кожен верхній або нижній зуб стуляється з двома антагоністами; верхній— з нижніми зубами; нижній — з верхніми зубами. Виключення складають верхні зуби мудрості і нижні центральні різці, що мають тільки по одному антагоністі. 2. Середні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами складають продовження одна інший і лежать в одній сагитальній площині. 3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні приблизно на одну третину довжини коронки зуба (1,5—3 мм). 4. Верхній перший моляр, стуляючись з двома нижніми молярами, покриває приблизно 2/3 першого моляра і 1/3 другого. Щічно-мезиальний бугор верхнього першого моляра попадає в поперечну борозенку між щічними буграми нижнього першого моляра. Крім фізіологічної або нормальної оклюзії зустрічається патологічна оклюзія. Патологічна оклюзія - змикання зубів, при якому має місце порушення форми і функції жувального апарату. Дана оклюзія спостерігається при частковій втраті зубів, аномалії, деформації, захворюваннях пародонту, підвищеної стертості зубів. При патологічної оклюзії можуть мати місце функціональна перевантаження пародонту, жувальних м'язів, скронево- нижньощелепних суглобів, блокада рухів нижньої щелепи. ОКЛЮЗІЙНИЙ ЗАХИСТ Оклюзійний захист - ситуація, при якій розташування зубів і їх контакт з антагоністами направляють лицьові м'язи на захист зубів, жувальних м'язів і скронево-нижньощелепного суглоба. Повний оклюзійний захист визначається як оклюзійна модель, при якій оклюзій ний захист відбувається під час виконання різних рухів щелепи. При екскурсії нижньої щелепи відносно верхньої це відповідає відстані суглобового шляху в 4 - 6 мм від центрального положення. В результаті обмежень, зумовлених дією лицьової мускулатури, нижня щелепа здійснює рухи в межах зони безпеки, при цьому не використовуються зв'язкові елементи суглобів, що запобігає зайве розтягування і стиснення суглобів. У свою чергу, створюються умови для того, щоб суглобові диски залишалися в стійкому положенні під час роботи. Таким чином, диски скронево-нижньощелепного суглоба захищені та зменшується вірогідність їх усунення. КОМПАС ОКЛЮЗІЇ Компас оклюзії - динамічний шлях переміщення опорних горбів зубів у відповідних фіссурах і ямках зубів антагоністів при зсуві зубів з центральної оклюзії в бічну або передню оклюзію. Оклюзійний компас - застосовується для відтворення різних рухів горбів по фісурах і ямках зубів антагоністів і допомагає відтворювати ефективну повноцінну жувальну функцію нового зубного знімного або не знімного протеза. Різні можливі переміщення маркуються різним колірним кодом. Маркування колірним кодом всіляких рухів по оклюзійному компасу є міжнародним і універсальним. Оклюзійний компас - визначається на зубах, на яких проводиться моделювання майбутньої конструкції протеза; центр окклюзійнного компаса розташовується в центральній фісурі. На нижніх бічних зубах - молярах - переднє зміщення направлено назад; зміщення в робочу сторону перпендикулярно направлено до переднього руху і проходить між язичними горбиками зуба; зсув на балансуючу сторону відбувається під кутом 45 градусів, відносно переднього зміщення між середнім і дистальним щічними горбиками. На верхніх бічних зубах - молярах - лінії компаса оклюзії - як дзеркальне відображення таких ліній на нижніх молярах. Воскове моделювання форми зуба по оклюзійному компасу - дозволяє зубному техніку і доктору ортопеду стоматологу - максимально відновити жувальну функцію, що забезпечує безперешкодне ковзання горбів по фиссурам і ямкам зубів антагоністів, що необхідно при контактах жувальних груп зубів у бічній оклюзії. СТАН ФІЗІОЛОГІЧНОГО СПОКОЮ Відносний спокій жувальної мускулатури. Станом відносного спокою називається таке положення нижньої щелепи, при якому жувальна мускулатура знаходиться в стані мінімальної напруги або фізіологічної рівноваги. Деякі автори називають цей стан повним спокоєм, а не відносним, але це невірно, тому що живаючи м'яз ніколи не буває в стані повного спокою, а завжди знаходиться в стані тонічного скорочення. М'язи розташовані так, що відстань між рухливим і нерухомим пунктами їхнього прикріплення перевищує довжину м'язів, тому вони завжди пасивно небагато розтягнуті, тобто трохи напружені, і знаходяться в тонічному скороченні. П. Ф. Лесгафт і Э. Вебер писали, що м'яз у спокої знаходиться в розтягнутому стані, як натягнута струна, і прагне унаслідок своєї пружності трохи скоротитися. А. Я. Катц затверджує, що при положенні спокою жувальна мускулатура знаходиться не в змозі повного розслаблення, а в деякому тонусі, причому ступінь скорочення окремих мускулів мінімальна, що дає відносний спокій і відпочинок усій жувальній мускулатурі. За даними .И. С. Рубинова, тонус спокою власне жувального м'яза дорівнює 40 кг. Таким чином, можна говорити тільки про відносний, а не про абсолютний спокій, що і є фізіологічною рівновагою м'яза. Стан відносного спокою характеризується змиканням губ, що закривають ротову щілину, відсутністю змикання зубних рядів і наявністю проміжків у 2—3 мм між ними. У момент відносного спокою м'яза, що піднімають і опускають нижню щелепу, знаходяться у фізіологічній рівновазі. При оклюзії, як ми вже говорили, зуби стуляються, а змикання зубів можливо при скороченні м'язів, тобто коли вони знаходяться в робочому стані. КОРЕКЦІЯ ОКЛЮЗІЇ Корекція оклюзії - це стоматологічна процедура, яка полягає у зміні форми певних ділянок оклюзійної поверхні зубів, з метою поліпшення стабільності оклюзійних взаємин зубів і щелеп. Процедура корекції включає як зменшення поверхонь зубних рядів, так і відновлення їх за допомогою сучасних реставраційних матеріалів. Оклюзійна корекція можлива тільки після детального вивчення оклюзійних взаємин в порожнині рота і на діагностичних моделях в артикуляторі. Зішліфовування зубів має проводиться при комплексному лікуванні тільки за показниками, за правилами і з мінімальними ушкодженнями тканин. Показання до оклюзійної корекції: лікування оклюзійних травм, стабілізація результатів ортопедичного та ортодонтичного лікування, усунення симптомів захворювань СНЩС. Корекцію оклюзії виконують на початковому етапі, перед протезуванням, реставраціями і лікуванням захворювань СНЩС. ФАКТОРИ ОКЛЮЗІЇ На характер контактів задніх зубів при рухах нижньої щелепи чинить вплив декілька різних факторів. Їх називають "факторами оклюзії". До них відносяться: суглобовий шлях, рух Беннетта, оклюзійна площина, крива Шпеє, крива Уілсона, морфологія жувальної поверхні задніх зубів, різцевий шлях і відстань між суглобовими головками Чинники оклюзії. Суглобовий шлях(а). Рух Бенетта(б). Крива Шпеє(в). Оклюзійна площина(г). Морфологія оклюзії(д). Різцевий шлях(е). Відстань між суглобовими головками(ж). Суглобовий шлях. Під час висунення нижньої щелепи вперед розмикання верхньої і нижньої щелеп в області корінних зубів забезпечується суглобовим шляхом. Це залежить від кута вигину суглобового горбка. Під час латеральних рухів розмикання верхньої і нижньої щелеп в області корінних зубів на неробочій стороні забезпечується неробочим суглобовим шляхом. Це залежить від кута вигину суглобового горбка і кута нахилу мезіальної стінки суглобової ямки на неробочій стороні. Рух Беннетта. Форма руху Беннетта впливає на траєкторію руху горбів під час бічних рухів нижньої щелепи, а вона у свою чергу залежить від морфології суглобової ямки на робочій стороні, а також від викривлення і нахилу мезіальної стінки суглобової ямки на неробочій стороні. Оклюзійна площина. Середній рівень жувальних поверхонь по відношенню до горизонталі називається оклюзійною площиною. Крива Шпеє. Дистальне і верхнє викривлення оклюзійної площини відомі як "крива Шпеє". Крива Уілсона. Викривлення оклюзійної площини, що розглядається у фронтальній площині, називається кривою Уілсона. Морфологія оклюзії. Висота горбів, глибина ямок, напрям крайових виступів і борозенок, а також кут нахилу скатів горбів складають елементи морфології оклюзійної поверхні, які впливають на характер контакту задніх зубів під час рухів нижньої щелепи. Різцевий шлях. Різцевий шлях при висуненні нижньої щелепи вперед і убік складає передній направляючий компонент її рухів і забезпечує розмикання задніх зубів під час цих рухів. Групова робоча функція забезпечує розмикання зубів на неробочій стороні під час робочих рухів. Відстань між суглобовими голівками. Відстань між суглобовими головками і відстань від кожного зуба до робочої суглобової головки впливають на траєкторію руху зубів при їх обертанні навколо вертикальної осі робочої суглобової головки. Функціональні контакти зубів. Жування і ковтання - це функціональна діяльність, здійснювана при зімкнутих зубах. Дисгармонія оклюзії. Дисгармонія оклюзії при її функціональних порушеннях може проявлятися при наступних положеннях і рухах нижньої щелепи : 1) при обертанні нижньої щелепи уздовж термінальної дуги закривання до точки первинного контакту зубів в положенні центрального співвідношення; 2) при довільному закриваючому русі нижньої щелепи в положенні центральної оклюзії; 3) під час робочих рухів, що направляються зубами при висуненні нижньої щелепи вперед з положення центральної оклюзії або центрального співвідношення. Передчасні контакти зубів. Контакти зубів, що відхиляють нижню щелепу від нормального шляху при її закриваючому русі, називаються контактами", що "відхиляють", або "передчасними. Вони можуть відбуватися при русі нижньої щелепи уподовж термінальної дуги закривання в положенні центрального співвідношення або на шляху довільного закриваючого руху нижньої щелепи з положення спокою в положення центральної оклюзії.. Бугрові перешкоди. Контакти зубів, при яких порушується або обмежується плавний гармонійний робочий рух нижньої щелепи, що направляється зубами, або висунення її вперед, називаються "Бугровими перешкодами". Їх також називають "перешкоджаючими контактами". Передчасні контакти і бугрові перешкоди викликають дисгармонію оклюзії і можуть стати причиною функціональної дисгармонії і дисфункції нижньої щелепи у тому випадку, якщо буде перевищена здатність нервово-м'язового апарату до адаптації. Передчасні контакти при закриваючих рухах нижньої щелепи. Передчасний контакт при центральному співвідношенні. У більшості людей з інтактними зубними рядами спостерігаються передчасні контакти при русі нижньої щелепи уздовж термінальної дуги закривання (центральне співвідношення) і наступне відхилення ковзання в положенні центральної оклюзії. Передчасні контакти можуть відбуватися з одним або декількома зубами. Зазвичай це призводить до відхилення руху зубів нижньої щелепи вперед уздовж мезіальних скатів піднебінних горбів верхніх премолярів або молярів, щічних горбів нижніх премолярів і молярів), що ковзають уздовж дистальних скатів. Це рух нижньої щелепи названий "ковзанням по центру". Ковзання по центру подовжується, якщо міжбугрове зімкнення зубів в положенні центральної оклюзії зміщується убік або вперед по відношенню до "нормального" положення на 1 мм вперед від контакту зубів при центральному співвідношенні щелеп.Передчасний контакт в положенні центральної оклюзії. При інтактних зубних рядах максимальне міжбугрове зімкнення зубів зазвичай відбувається на 1 мм вперед від точки первинного контакту зубів в положенні центрального співвідношення. Суглобові головки також переміщуються на 0,5 мм вперед у напрямку до положення центрального співвідношення. Це спостерігається у більшості людей і розглядається як "нормальне" міжбугрове співвідношення зубів. М'язи нижньої щелепи забезпечують її закриваючий рух прямо з положення спокою в положення "нормальної" центральної оклюзії. Якщо максимальне міжбугрове зімкнення зубів відбувається дещо латеральніше або попереду від цього положення, то м'язи зазвичай як би вибирають адаптивний ненапружений шлях закривання, нормальний тонус спокою. Проте при значних зміщеннях міжбугрового контакту зубів наперед або убік розслаблений закриваючий рух нижньої щелепи з положення спокою призводить до зіткнення зубів в точці передчасного контакту і наступного ковзання в положення міжбугрового зімкнення. Позамежний закриваючий і відкриваючий рух нижньої щелепи. Відхилення від первинної висоти оклюзії розглядаються як позамежний закриваючий і відкриваючий рух нижньої щелепи. Позамежний закриваючий рух нижньої щелепи. Позамежний закриваючий рух нижньої щелепи є результатом втрати вертикальної опори оклюзії, яка в нормі сприяє збереженню її висоти. Задня опора оклюзії може бути втрачена в результаті видалення зубів і пов'язаного з цим зміщення навколишніх зубів. Неправильне відновлення зубних рядів також може привести до прогресуючого зменшення висоти оклюзії. При повній відсутності задніх зубів нижня щелепа закривається так, що передні нижні зуби контактують з похилими площинами піднебінних поверхонь передніх верхніх зубів. При цьому неосьові закриваючі навантаження впливають на пародонт верхніх різців та іклів. Передбачається, що це веде до зміщення суглобових голівок назад і вгору і виникнення м'язових симптомів дисфункції нижньої щелепи. Позамежний відкриваючий рух нижньої щелепи. Позамежний відкриваючий рух нижньої щелепи виникає в результаті неправильно виконаних зуболікарських процедур, що привели до збільшення висоти оклюзії до такої міри, коли зникає міжоклюзійний проміжок (вільний простір). Це викликає перерозтягання м'язів, підвищення їх тонусу, втому м'язів і біль. Бугрові перешкоди при бічних рухах нижньої щелепи і висуненні її вперед. Робоча перешкода. Робоча перешкода - це контакт зубів на робочій стороні, який вносить дисгармонію в природну робочу направляючу функцію зубів і суглобовий шлях під час робочих рухів нижньої щелепи. Воно є причиною механічного обмеження плавних бічних рухів нижньої щелепи, що направляються зубами, або перешкоджає їм. Робочі перешкоди найчастіше виникають в області великих корінних зубів, порушуючи контакт, обумовлений нормальною робочою направляючою функцією. |