Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. Віктор Леонтійович Петрушенко філософія навчальний посібник
 Скачать 2.24 Mb.
|
|
Висновки Людська свідомість - це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. Завдяки свідомості людина вибудовує у своєму знанні цілий універсум, що має внутрішню систему зв'язків та підпорядкувань. Свідомість пов 'язана з продукуванням всеохоп-люючих, еталонних, універсальних систем відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі форми знання та мислення, що мають усезагальний та необхідний характер. За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Це означає, що вона формує завершені, кінцеві та еталонні предметні характеристики реальності, набуваючи здатності вимірювати та оцінювати будь-що. З іншого боку, це означає, що свідомість не має просторово-часових вимірів. Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій. ЛЮДИНА ТА її БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ Людина сама обирає свій спосіб буття на тлі абсолютної випадковості, але вона тримає в своїх руках усі зв язки зі світом. Жан-Поль Сартр Якщо тварина одвічно і всебічно залежить від природних потягів та прив 'язана до конкретного середовища, умов свого життя, то людина є вільною, незалежною істотою, поведінка якої строго і однозначно не зумовлюється природною доцільністю, що дає їй можливість ставитись до предмета своєї творчості з певною поміркованістю. Макс Шелер Людина для самої себе постає як найперший предмет зацікавленості та осмислення. Все, що людина знає, з чим пов язана практично, життєво або уявно, - усе це, врешті-решт, замикається на неї саму як на реальний суб'єкт та центр свого універсуму. Водночас саме буття людини, з одного боку, незбагненне різноманітне у своїх проявах, з іншого - проблематичне в тому сенсі, що воно непередба-чуване і не гарантоване як у своїй якості, так і в кінцевій виправданості. Тому філософія розглядає людину в окресленнях свободи, са-моздійснення, пошуку та утвердження життєвих сенсів. СУТТЄВО Після вивчення матеріалу теми Ви повинні у якому сенсі буття людини проблематичне; ієрархічну будову сутнісних проявів людини; зміст понять "буття людини", "життя людини" та "існування людини"; % зміст основних концепцій походження людини; % сенс виявлення співвідношення в людини природного, соціального, персонального та трансцентдентального; Ъ що постає в якості найперших якостей людського буття; % основні виявлення свободи людини; % основні аспекти, в яких розкривається співвідношення смерті та людського безсмертя. використовувати ієрархічну будову основних складових людського способу буття для самооцінки та оцінки реальних процесів життя; пояснювати позитивні та негативні сторони незавершеності людського буття; проводити зв'язки між поняттями "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність"; самостійно використовувати окреслення основних проявів свободи для пояснення складних ситуацій людської діяльності. ♦ які перспективи відкриває людині усвідомлення нею проблематичності людського буття; ♦ чому саме еволюціонізм та креаціонізм постають найпершими версіями походження людини; ♦ як поєднуються між собою сутнісні сили людини та основні складові людського способу буття; послідовності основних понять, що позначають якості і прояви людини; основні смислові навантаження понять смерті та безсмертя для людини в її свідомому самоутвердженні. План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу: 13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини. 13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму. 13.3. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини. 13.4. Співвідношення природного, соціального, персонального та транцендентального в людині. Вихідні цінності людського буття. 13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні. КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ *ВІДКРИТІСТЬ фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного процесу та напрямам людської діяльності; відкритість також: слід розуміти і в плані сенсу людського життя: поки людина живе і діє, сенс її життя постає невизначеним до кінця, бо вона може його суттєво трансформувати. ВЧИНОК - особлива дія людини, яка стягує на себе основні події її життя та постає формою вирішення суперечностей, що зумовлені напруженим співвідношенням найперших життєвих альтернатив людини: життя і смерті, свободи та обо-в 'язку, бажання та розрахунку, почуття та розуму, тощо. ДІЯЛЬНІСТЬ -термін, що у філософії позначає особливу, притаманну лише людині форму прояву її життєвої активності; діяльність передбачає творчість, смислову та цілеспрямовану організацію дій, а також:, врешті, доведення її до самодіяльності, тобто до такої діяльності, метою якої постає її власне вдосконалення. РЕВОЛЮЦІЯ, ЕВОЛЮЦІОНІЗМ - під еволюцією розуміють поступове виникнення певних якостей або явищ під дією часткових чинників та умов; евоюціонізм передбачає теоретичну позицію, що аргументує можливість виникнення складних явищ дійсності (життя, свідомості, людини) із попередніх, простіших шляхом поступового їх ускладнення або ж виявлення їх прихованих властивостей. ЕКЗИСТЕНЩАЛ -характеристика людини (атрибут людського існування), поза якою немає людини, як людини, та поза якою у світі не було би того, що в нього привносить людина. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю, мати своєрідний універсум свого життєвого самоздійснення. ІНДИВ1ДУАЦ1Я-унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю, мати своєрідний універсум свого життєвого самоздійснення. ♦КРЕАЦІОНІЗМ - позиція, згідно якої причиною появи вищих якостей дійсності, світових порядку, гармонії, краси може бути тільки дія творіння, що її продукує вищий розум, дух або Бог; з позиції креаціонізму складні, вищі якості не можуть виникати із простих шляхом стихійних процесів. СВОБОДА - в абстрактному плані - відсутність будь-яких меж: або перешкод для дій та проявів людини, проте відсутність меж: перетворює свободу у повну невизначеність, тому поняття свободи конкретизується через наступні поняття: "негативна свобода", "вірогіднасвобода", "позитивно-творча свобода" (див. текст) 13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття. Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним. Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм - це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але її перевищувати. Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення. Людський спосіб буття включення людини в соціально-культурні процеси опанування людськими способами діяльності . вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя здатність прилучитися до духовного універсуму 1). В ході включення людини в суспільно-культурні процеси, відбувається врегулювання людських дій, внаслідок якого стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципово інакшого спрямування. 2). Через включення у соціально-культурні процеси відбувається опановування людськими способами діяльності, починаючи з найпростіших, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотри-мання норм суспільного життя. 3). До включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами. Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід'ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною". 4). Недостатньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувалися в певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси. Коли ми, окреслю-ючи феномен людського буття, доводимо до останнього пункту, саме цей останній пункт - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму, - і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцін-ки,а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування. Бути людиною або перебувати у людському способі буття, - це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й - справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання. Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати. Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі. Проте у прикладанні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя. Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує. ♦ Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах: о у вузькому -як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і с> в широнаповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв'язки із іншими сущими явищами та процесами. Тому для людини існувати - це значить просто бути у наявності та у певних зв 'язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості. Наголосимо ще раз: людське буття є проблематичним; ми не отримуємо своїх людських якостей та необхідних змістових наповнень свого життя стихійно, автоматично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і боротися за людський статус буття, або так і не знаходимо способу реалізації того кредиту, який отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, завжди залишається відкритим. 13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виникнення, пришестя в цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ, і про людину набагато більше, ніж в попередні часи та епохи, але питання про походження людини залишається спірним та незбагненним. Справа в тому, що наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість із іншими формами життя та буття. Людина відрізняється цілою низкою унікальних рис, проте її організм складається із тих же хімічних елементів, із яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп ми, можна сказати, ана-тимічно ідентичні. Тому законним залишається питання: звідки, як та завдяки чому людина має такі унікальні та контрастуючи між собою риси? Звідки людина прийшла та куди крокує? - Досить очевидно, що ті чи інші відповіді на ці питання значною мірою можуть впливати на організацію нашого життя, на соціальні, політичні та правові рішення. Звісно, що філософське осмислення людини не може обминути питання про походження людини. Основні версії походження людини ► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія) ► виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного принципу в будові Всесвіту) ► виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції) ^. виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція) ► створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму - створення) При всіх їх відмінностях наявні версії походження людини тяжіють або до еволюціонізму, або до креаціонізму з тими чи іншими нюансами. Крім зазначених у схемі існує ще один варіант пояснення походження людини, і він на перший погляд досить дивний - це намагання довести, що людина взагалі ніколи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній. Отже, окреслимо сутність основних концепцій походження людини. Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання про корені людини у не-визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що наші "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже на те, що історія не дає нам підстав для таких сподівань. I отжe, версія інопланетного походження людини майже нічого не додає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буггя. Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути передана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної реальності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина, то Всесвіт володіє тими властивостями, якими він володає" ( В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М.; СПб., 2000. - С. 17). Сутність даного принципу полягає у принциповій відмові визнати людину випадковим явищем загального світового процесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношеннях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початково та органічно єдине. Слід сказати, що антропний принцип має непогане природничо-наукове підкріплення, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати наукових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності. Юкрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенс такого існування? Яким може бути в такому разі людське призначення? - На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно. Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій. Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф. Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засобами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй. Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до життєвих дій тривалий час після народження. Що можна сказати відносно цих міркувань? По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.). По-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського буття, а не навпаки. По-третє, найважливіша вада розглянутих поглядів полягає в тому, що вони акцентують увагу на тому, чому людина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічого сказати на той рахунок, що саме та як робить людину людиною. Адже відхилення від генеральної лінії еволюції зовсім не обов'язково повинні приводити до шедеврів Відродження, вражаючих прикладів людської любові та самопожертви. Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; наука доводить, що еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань. Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот? В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма. 3 позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 p.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу. особливо в її дарвіпівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), як подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими є найперші корені людини, в чому полягає необхідність і виправданість її перебування в цьому світі, - ці теорії також; не дають надійної відповіді. Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати енергійно підтриману та розвинену марксизмом концепцію трудового походження людини, згідно якої природний процес підводить людину да такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки наявність саме штучних знарядь праці розглядається тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не пояснює необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя схоже на мохи або віруси). Більше того, вона виносить цю необхідність за межі людини, оскільки за цією теорією виходить, що людина лише віднаходить готовим в природі все те, що зумовлює її історію, її розвиток. Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину. В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи. « Отже, згідно креаціонізму, ситуація людини - це ситуація екзистенціального вибору, випробовування та виборювання права на • прилучення до найвищого та священного; Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не має фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також: із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також: важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін. Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фундаментальних потенцій буття, космосу. В людині та історії знаходять своє виявлення найперші, духовні за суттю та матеріальні за формами прояву потенції і властивості буття. Людина постає не просто виявленням, а, так би мовити, авангардом світового процесу, тому її найперше життєве завдання полягає у саморозвитку та самореалізації усіх можливостей, які відкриваються перед нею як можливості подальшого збагачення змісту своєї діяльності.
те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття. |