Японія. Японське етнічне мистецство нецке, онсен, кінцугі
 Скачать 425.81 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Національний університет біоресурсів і природокористування України Реферат на тему «Японське етнічне мистецство: нецке, онсен, кінцугі» Виконала: студентка Голик А.І. 7 групи Київ, 2021 ЗмістЕтнічне мистецтво Японії 3 Нецке 3 Кінцугі 7 Висновок 9 Джерела 10 Етнічне мистецтво ЯпоніїЯпонія створила унікальне мистецтво, яке дало життя багатьом унікальним пам’яткам архітектури, живопису, скульптури, театру та літератури. Мистецтво цієї країни вирізняється філігранністю, витонченістю, емоційністю та духовністю. Також варто зазначити, що культура Японії вирізняється екологічністю та медитацією, адже формувалась вона під впливом синтоїзму, конфуціанству та буддизму. Адже за релігіями людина повинна бути зосереджена на духовному вдосконаленні. Однією з особливостей японської культури є її тривалий розвиток в ізоляції (політика сакоку - закриття країни) аж до середини XIX ст - початку періоду Мейдзі. На культуру і менталітет японців великий вплив справило острівне положення країни, а також стихійні лиха (землетруси, тайфуни, цунамі), що знайшло відображення в ставленні японців до природи як до живої істоти - традиційна релігія синто. Поряд з синто співіснує буддизм, а також конфуціанська мораль. Вміння захоплюватися миттєвою красою природи, є особливістю національного характеру, і знайшло втілення в багатьох видах мистецтва Японії. НецкеНецке (яп. 根付 netsuke, нецуке) — мініатюрний виріб, найчастіше невелика скульптурка, що виконувала роль ґудзика, брелока, засобу закріплення на поясі чи окраси на кшталт застібки в японському одязі — кімоно чи косоде. Повного аналогу в одязі і мові українців нема. В 19 столітті відокремилося від одягу і має також самостійне мистецьке значення, як японська ширма чи особиста, груба порцеляна і кераміка для чайної церемонії. Нецке своєрідна візитівка мистецтва Японії. Матеріалом для створення нецке могло бути усе розмаїття сировини Японії — від дерева до порцеляни. Чим заможнішим був володар нецке, тим коштовнішим міг бути матеріал і тим талановитішим був майстер, що його виготовив. Бідні верстви населення носили замість витвору мистецтва — висушеного гарбуза-горлянку, дощечку, мушлю без оздоб. Серед матеріалів - різновиди дерева (також шматки стародавнього скам'янілого дерева і звичний бамбук, самшит, хінокі-кипарисовик японський тощо); різновиди кістки — слонова, моржова; роги тварин (оленя, буйвола тощо); зуби тварин; техніка лаку; метали; порцеляна; нефрит та деякі інші камені; коралі; бурштин; скло; деталі зброї з наявністю дірок. Особливістю національного одягу японців була відсутність кишень. Необхідність мати при собі дрібні речі і спонукала появу скриньок інро, які носили замість кишень і куди складали ключі, ліки, особисту печатку володаря тощо. Інро носили на особливому шнурку, а в якості противаги йому на поясі слугувало нецке. Один з кінців подвійного шнурка і прикрашало нецке. Воно (як своєрідний гачок) протидіяло висмикуванню і втраті інро під час руху. Тут і починаються вимоги до нецке. Воно не могло бути дуже великим, дуже важким, повинно було мати отвори-дірки для шнура, не мати гострих чи ріжучіх країв. Отвори не повинні були псувати вигляд нецке, віталося, щоби вони були обіграні композиційно. Якщо це було не досить можливо, отвори робили, наприклад, на лобі маски-нецке і вважали їх умовністю мистецтва. Віталося використання нефарбованого дерева в нецке. Але дерево довго і ретельно шліфували задля гладенької поверхні, вияву його натурального візерунку і приємного відчуття пестити нецке. Нецке не вважали малопотрібним чи незначущим різновидом мистецтва і працювали над їх створенням з тою ж творчою енергією і натхненням, як і над живописом чи ювелірним виробом. Часто нецке має підписи майстрів, як підпис на картині європейського художника.    Онсен Японці люблять купатися у водах геотермальних джерел вже багато століть, і цінують їх благотворний вплив на тілесне і душевне здоров'я. Японія всесвітньо відома великою кількістю геотермальних джерел (Онсен). У всій країні налічується 27 000 Онсен, загальна потужність яких становить близько 2,6 млн літрів в хвилину. При цьому кількість джерел, температура яких вище 42 ° C, досягає 47% від загального їх числа. Багато з 3085 готелів на онсенах розташовані в районах високої вулканічної активності, і тому не відчувають необхідності в додаткових джерелах тепла. Водні ресурси джерел прекрасно заповнюються за рахунок рясних опадів під час тайфунів, снігопадів, сезонних дощів (цую). Завдяки широкому поширенню гарячих джерел, жителі Японії з давніх часів створили унікальну культуру термальних ванн, що включає і використання їх терапевтичних властивостей. Ось що написано в «Історичному і географічному описі провінції Ідзумо» (Ідзумо-но куні-но Фудокі), історичному пам'ятнику, створеному в 733 році, про джерело Тамацукурі-онсен, розташованому на території сучасної префектури Сімане: «У цьому селі на річковому березі б'ють гарячі ключі. Місця там мальовничі, що море, що берег. Чоловіки і жінки, старі і молоді, і йдуть по дорозі, і ті, хто проходить уздовж берега, - всі збираються натовпом, як на ринку, і насолоджуються, бенкетуючи. Якщо скупатися там один раз, то вигляд стане прекрасним, а якщо купатися багато разів, то виліковуються десять тисяч хвороб. З давніх часів і до наших днів все виліковували без винятку, і тому люди називають це місце «Джерело богів». З цих рядків зрозуміло, що значили онсени для японців і чому вони так любили купання ще в стародавні часи. «Якщо скупатися там один раз, то вигляд стане прекрасним, а якщо купатися багато разів, то виліковуються десять тисяч хвороб» - ці слова, написані 1300 років тому, передають суть онсенів і їх значення в ті часи, коли не існувало косметики і лікарських препаратів . З давнини в Японії вірили, що купання очищає душу і тіло. В японській релігії, сінто, існує звичай місоги, обмивання. У дні, коли в імператорському палаці проводили важливі церемонії, аристократи вставали рано вранці і очищалися духовно і тілесно, приймаючи ванну перед тим, як покинути будинок. Цей звичай поширився і в народі, отримавши назву гьосуй. При обливанні з балії не тільки змивали піт і бруд з тіла, але і розслаблялися, очищаючи душу. Приблизно в середині VIII століття, разом з безліччю інших буддійських текстів, в Японію з материка була привезена сутра «Ундзіцукьо», в якій описані переваги обмивання. Спочатку синтоистский ритуал обмивання місоги припускав очищення тіла і душі в морі, в холодних водах річки або водоспаду, але в порівнянні з цим купання в підігрітій воді або онсені набагато приємніше. «Можна вилікуватися від семи хвороб і знайти сім благ », - йдеться в сутрі, і неважко уявити, з яким ентузіазмом були зустрінуті ці слова. Мабуть, любов японців до ванн, онсену і чистоти з'явилася від змішання синтоїстської місоги і буддійського вчення про прийняття ванн, викладеного в «Ундзіцукьо». Звідси бере свій початок «культура купання», в якій не просто змивають бруд з тіла, але і очищають душу. Коли мова заходить про лікування на гарячих джерелах, часто можна почути фразу іссюкан хітомегурі, «тижневе відвідування». Така норма була встановлена ще в старовину, 400-500 років тому. В якості основного ефекту геотермальних ванн можна назвати стимуляцію. Різноманітні мінерали та інші речовини, проникаючи в тіло, стимулюють гормональну секрецію. При онсен-терапії симпатична нервова система активізується, підвищується кров'яний тиск, частішає пульс і збільшується вміст цукру в крові. Завдяки цьому управління приймає на себе парасимпатична нервова система, тиск знижується, пульс стає рідшим і падає цукор. Так дві частини нервової системи по черзі керують тілом, яке врешті-решт приходить до стабільного стану і може регенерувати. Більшість людей відчують лікувальний ефект, якщо будуть приймати ванни протягом тижня. За старих часів люди дізнавалися про це не в ході наукових досліджень, а на власному досвіді або з розповідей інших.    КінцугіЯпонці - один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам'ять. 3 таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з'явилася саме там. Мистецтво реставрації виникло в Японії так давно, що назвати точну дату чи бодай століття його виникнення вже не видається можливим. Що стосується кінцугі, то це відносно «нова» техніка, ій приблизно 500-600 років, її суть полягає в тому, що лагодити пошкоджений об'єкт потрібно з неодмінним збереженням всіх його тріщин і вад, адже вони, як зморшки на обличчі людини, - невід'ємна частина історії і не повинні бути забутими чи замаскованими. Одна з версій свідчить, що кінцугі виникло у XV столітті завдяки невмілим китайцям. За легендою, японський сьогун Асікага Йосімаса розбив свою улюблену чайну чашу і наказав відправити її на батьківщину в Китай, щоб місцеві майстри полагодили її. Вони ж повернули посудину із потворними залізними скобами. Сьогун засмутився і передав справу японським реставраторам, щоб ті знайшли більш естетичні методи. Японці сумістили вже існуючу техніку реставрації з технікою макі-е - малюванням золотим порошком на лаку. Вони склеїли чашу, а на місці швів лишили золоті «шрами». Так виникло кінцугі, котре стало найбільш популярною технікою реставрації на найближчі століття і має неймовірний успіх і дотепер. Кажуть, дехто навіть навмисно розбиває цінний фарфор, щоб відреставрувати його за допомогою золотих швів. За доби споживання, коли старі речі безжалісно викидають, а нові купують у небачених масштабах, жителі Країни вранішнього сонця лишаються вірними своїм традиціям і бережно реставрують цінний раритет. Головне завдання кінцугі - не лише полагодити старий об'єкт. Це ціла філософія, котра подібна до течії вабі сабі (скромною простотою) і полягає у прийнятті вад і недосконалості. І поки ми намагаємося забути свої помилки і невдачі, позбутися недоліків чи щонайменше замаскувати їх, японці працюють над тим, щоб зробити їх окрасою і перевагою. Не має значення, йдеться про людину чи керамічну вазу. Важливо не повернути об'єктові початковий «ідеальний» вигляд, а зберегти його історію з усіма провалами, падіннями (у прямому й переносному сенсі) і невдачами. I, як це не дивно, результат нерідко переважає першоджерело. Кожна подряпина, кожен слід зносу, кожна тріщина - це згадка про людей і події, І виходить, що в кінцугі є подвійний смисл: по-перше, річ після реставрації можна використовувати повторно, а підкреслені сліди ремонту нагадують про те, що невдача - це не кінець, а початок чогось нового і нерідко навіть кращого. Японці вірять, що, подарувавши нове життя розбитому посуду, вони наповнюють ії не тільки новою історією, але й самою душею. У процесі найбільш поширеного типу реставрації кінцугі (він називається хібі, «тріщини»), використовують спеціальний лак, отриманий із соку лакового дерева урусі. Його змішують із золотим, срібнимчи платиновим порошком , а потім полірують до глянцевого блиску. Дерево урусі доволі токсичне, якщо не сказати отруйне, тому добування лаку пов'язане з де хою небезпекою. Але на сам виріб це не впливає: щойно лак висихає, його токсичні властивості щезають, і виріб стає абсолютно безпечним. Після цього його можна використовувати навіть для прийому їжі. Іноді осколки скріпляють не лаком, а золотими скріпленнями. Якщо ж у розбитого керамічного виробу бракує дрібних частин, їх можуть «заповнити» золотою емаллю (ця техніка називається каке но кінцугірей). А якщо втрачені великі фрагменти, іх заміняють іншими частинами, які підходять за формою, але не завжди за фактурою і кольором. Цей різновид кінцугі називається йобіцугі, що дослівно означає «стикування». У Новий час техніка кінцугі активно застосовувалася не тільки в Японіі, але й у Китаі і В'єтнамі, але сьогодні вона набула широкої популярності у цілому світі. Японське мистецтво реставрації використовується не лише щодо керамічного посуду, але й предметів декору, керамічної плитки і навіть меблів, а золото нерідко заміняють іншим кольором. нехай європейці рідко вкладають у процес той філософський сенс, котрим від самого початку наділяли його японські майстри, сам факт широкого поширення цієї техніки і захоплення нею у всьому світі говорить про те, що ми вже готові дивитися глибше й ширше, намагатися зберегти історію замість того, щоб позбутися її, замінивши новим і часто дешевим і низькоякісним аналогом. На прикладі неживих речей кінцугі вчить нас приймати себе такими, якими є: з чеснотами і недоліками, з вадами і недосконалістю, з успіхами і невдачами. Тому що вони - частина нашої особистої історії, вони роблять нас сильнішими, збагачують досвідом і наділяють мудрістю. Прагнути ідеалу добре, але ще краще - цінувати і поважати історію. Такою, як вона є.   Початок форми Кінець форми ВисновокЯпонська цивілізація сформувалася внаслідок складних та різночасних етнічних контактів. Життя у постійному очікуванні стихійних руйнацій, коштовність малої кількості придатної в обробці землі зіграли своєї ролі у формуванні з психології та естетичних поглядів японців. Японська культура, на відміну від індійської і давньою китайською, на межі середньовіччя щойно народжувалася, тому їй було притаманний підвищений динамізм та особлива чуйність до сприйняття чужоземних впливів. Але все ж ця культура та її мистецтво вирізняється своїм почуттям духовності та ментальності, віруваннями та традиціями, вишуканістю та водночас простотою. Існує величезна кількість видів японського етнічного мистецтва, які майже не схожі між собою, що тільки підсилює інтерес до культури цієї країни. Джерелаhttps://sites.google.com/site/islandsakura/necke https://www.nippon.com/ru/views/b04702/ https://theoutlook.com.ua/article/9882/kintsugi-yaponske-mistetstvo-restavratsij.html https://fujitravel.ru/about-japan/goriachie-istochniki-onseny-v-iaponii/ http://bukvar.su/kultura-i-iskusstvo/148991-Kul-tura-YAponii.html https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/3363 https://uk.wikipedia.org/wiki/Мистецтво_Японії |