відповіді на питання з трудового права. Закону України Про зайнятість населення
 Скачать 30.52 Kb.
|
|
Поняття зайнятості населення Відповідо до статті 3 закону України «Про зайнятість населення» право на зайнятість мають: 1. Кожен має право на вільно обрану зайнятість. 2. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності. 3. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом. 4. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Та відповідно до статті 4 того ж закону до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою. До зайнятого населення також належать: непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд з нею відповідно до законодавства. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні Відповідно до ст. 5 держава гарантує у сфері зайнятості: 1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; 2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства; 3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; 4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; 5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями; 6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку; 7) соціальний захист у разі настання безробіття; 8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; 9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян. Поняття працевлаштування та його правові форми Працевлаштування— це комплекс заходів: організаційних, правових, економічних, - спрямованих на забезпечення трудової зайнятості громадян. Працевл. може мати різні форми. Громадяни, реалізуючи своє право на працю і бажання працювати, можуть самостійно шукати собі роботу і вільно укладати труд, договір з роботодавцем. Іншою формою працевл. є зайняття не забороненою законом підприємницькою діяльністю, коли громадянин самостійно забезпечує себе видом занять чи працею, які дають йому засоби до існування і розвитку його особистості. Ще працевлаштування громадян може здійснюватись за допомогою держави. Останнє є гарантією реалізації права на працю, яку дає держава своїм громадянам. Можна виділити наступні форми залучення громадян до праці: укладення трудового договору в індивідуальному порядку або за сприянням органів по працевлаштуванню; обрання на посаду; конкурсне заміщення посади; призначення на посаду; прийняття на роботу молодих спеціалістів. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці КМУ і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державні та територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові економіки, запобігання розвитку безробіття, покращення системи підготовки і підвищення кваліфікації. З метою забезпечення тимчасової зайнятості населення місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості можуть організовувати проведення оплачуваних громадських робіт. Громадські роботи – це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребує спеціальної професійної підготовки. До видів оплачуваних громадських робіт можна віднести: озеленення територій населених пунктів; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об’єктів соціальної сфери; землевпорядні роботи; виконання сільськогосподарських робіт; догляд за особами похилого віку та інші доступні види трудової діяльності. Ще однією формою перерозподілу робочої сили є організація сезонних робіт. Сезонними вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду, але не більше 6 місяців. Направлення на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості на підставі договорів з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюються на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку. Особливості працевлаштування деяких категорій осіб 4.1 працевлаштування неповнолітніх Особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку, у трудових правовідносинах прирівнюються до повнолітніх. Проте щодо охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці для них передбачено пільги. Згідно зі ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Крім того, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Щодо особливостей працевлаштування Неповнолітня особа обов’язково повинна пройти медичний огляд і надати роботодавцю медичний висновок про відсутність протипоказань для участі в трудовій діяльності. В подальшому особа повинна проходити кожного року обов’язковий профілактичний медичний огляд до досягнення 21-річного віку (ст. 191 КЗпП). З неповнолітньою особою трудовий договір обов’язково укладається у письмовій формі. При оформленні трудового договору особа, що не досягла 16 років і не має паспорта, повинна надати роботодавцю свідоцтво про народження. Зверніть увагу, що неповнолітнім особам під час прийому на роботу випробувальний термін не встановлюється (ст. 26 КЗпП). Відповідно до ст. 189 КЗпП кожна установа, організація та підприємство повинні вести відповідний облік неповнолітніх працівників, в якому зазначається дата їх народження. Це передбачено для того, щоб визначити кількість працівників, які мають право на пільги, встановлені законодавством для неповнолітніх, та контролювати терміни користування цими пільгами. Участь у трудовій діяльності дітей з інвалідністю та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць. З метою захисту своїх трудових прав діти, які працюють, можуть створювати професійні спілки або вступати до існуючих професійних спілок у порядку, встановленому законодавством. Для неповнолітніх працівників законодавством про працю встановлено скорочену тривалість робочого часу (таблиця). Вік неповнолітніх Тривалість робочого часу Від 16 до 18 років 36 год. на тиждень Від 15 до 16 років 24 год. на тиждень Від 14 до 15 років* 24 год. на тиждень *Учні, які працюють у період канікул. Для дітей, молодших 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Час, витрачений дитиною за згодою роботодавця на професійну підготовку в межах встановленого законодавством робочого часу, зараховується як робочий час. 4.2 Працевлаштування інвалідів Правові принципи працевлаштування інвалідів закріплені у низці законодавчих актів, які зобов’язують роботодавця створити спеціальні робочі місця для інвалідів і сприяти їх працевлаштуванню з урахуванням обмежених фізичних можливостей. Право інвалідів на працю закріплено, зокрема, у Конституції та законах України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-XII (далі — Закон № 875) і «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ, окремі положення яких спрямовані на створення для інвалідів реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. Норматив робочих місць Згідно зі ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі й громадських організацій інвалідів, а також фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреби в соціальній допомозі та захисті. У ст. 18 Закону № 875 прямо встановлено обов’язок роботодавців не лише створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, а й забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їх індивідуальних програм реабілітації, та надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством. Водночас, зараз роботодавець не зобов’язаний провадити спеціальну атестацію робочого місця інваліда. Нагадаємо, що раніше атестація робочих місць провадилася відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» від 3 травня 1995 року № 314, але її було скасовано постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31 січня 2007 року № 70 (далі — Постанова КМУ № 70), тому тепер атестація робочих місць провадиться на загальних засадах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 1 серпня 1992 року № 442. Підприємства самостійно здійснюють розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону № 875, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Звісно, проводячи такі розрахунки, кількість робочих місць слід округлювати до цілого значення, що підтверджує і Міністерство праці та соціальної політики України у своєму Листі від 13 квітня 2006 р. № 616/19/71-06. Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством відповідної кількості інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Шукати ж інвалідів на вакантні місця кадрові служби підприємств можуть або власними силами, або звертатися із заявками до районних центрів зайнятості. 4.3.Працевлаштування іноземців Відповідно до Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що в країні відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, чи є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Підприємства, установи, організації можуть використовувати працю іноземців лише за наявності в них дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці або за його дорученням відповідними центрами зайнятості АРК, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (роботу). Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи: 1) заява; 2) обґрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності; 3) копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено); 4) копія статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку; 5) список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності, статі; 6) копія проекту контракту роботодавця з працівником-іноземним громадянином; 7) документ, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості; 8) копії документів про освіту або кваліфікацію; 9) довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів; 10) квитанція про внесення плати за розгляд заяви. Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених документів. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами. Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Цей термін може бути продовжено для чого роботодавцю слід звернутися до центру зайнятості не пізніше, ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування. Дозвіл на працевлаштування не видається, якщо: 1) у поданих на видачу дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України; 2) контрактом передбачені умови праці іноземця гірші, ніж для працюючих громадян України; 3) виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем неправдивих відомостей або підроблених документів; 4) іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка пов’язана з належністю до громадянства України; 5) встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території; 6) від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року. Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомляє відповідний центр зайнятості про цю дату та забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ. Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про зайнятість населення» у випадку використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ, організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у 50 кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Правові відносини органів державної служби зайнятості з підприємствами, установами та організаціями Державна політика зайнятості реалізується державними службами зайнятості за участю підприємств. Державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й держвні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій, які звертаються до державної служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи, а власникам підприємств, установ і організацій – у підборі необхідних працівників; організує при потребі професійну підготовку та перепідготовку громадян; реєструє безробітних і подає їм в межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову та здійснює інші повноваження. Державна служба зайнятості має право: · одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;· розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;· направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань; · направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;· укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;· розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;· оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;· в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати; · вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України; · компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування Правовий статус безробітного Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Працездатними вважаються жінки – від 16 до 55 років, чоловіки – від 16 до 60 років. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи та організації або скороченням чисельності чи штату); які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки4 які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту їх реєстрації у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Державна служба зайнятості здійснює реєстрацію громадян, які шукають роботу. Реєстрація проводиться при пред’явленні ними: паспорта (свідоцтва про народження), трудової книжки, при необхідності пред’являється документ про освіту. Особи, які вперше шукають роботу й не мають трудової книжки, повинні пред’явити: паспорт, диплом, довідку про останній рід занять, видану за місцем проживання відповідною житлово-комунальною організацією, виконкомом селищної або сільської ради. Військовослужбовці, звільнені з лав Збройних Сил пред’являють військовий квиток. Звільнені після відбування покарання пред’являють довідку про звільнення. У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітного приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про зайнятість населення» для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності) працівника і надається у тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць. При підшуканні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки. А для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання – інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю). Відповідно до ст. 6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Право на забезпечення та соціальні послуги мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за умови сплати страховику страхових внесків.Працюючі пенсіонери у разі звернення до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право на соціальні послуги щодо пошуку підходящої роботи, перенавчання та підвищення кваліфікації, а також на інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.Види матеріального забезпечення на випадок безробіття: · допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; · допомога по частковому безробіттю; · матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; · допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Види соціальних послуг: · професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; · профорієнтація; · пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; · фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; · інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням. Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: · до 2 років - 50 відсотків; · від 2 до 6 років - 55 відсотків; · від 6 до 10 років - 60 відсотків;· понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: · перші 90 календарних днів - 100 відсотків; · протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; · у подальшому - 70 відсотків. Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, якщо працівник: · відмовився від підходящої роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем); · працює на даному підприємстві за сумісництвом; · проходить альтернативну (невійськову) службу. Допомога по частковому безробіттю працівнику встановлюється за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого законом. Допомога по частковому безробіттю надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року. Види матеріального забезпечення на випадок безробіття Кошти Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Безробітним надаються такі види матеріального забезпечення: допомога у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. До соціальних послуг, які надаються безробітним, належать: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням. Для отримання відповідних видів забезпечення застрахована особа повинна мати страховий стаж, що обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем [2, ст. 21]. Період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Умови та тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям [2, ст. 22] Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу через безробіття, розмір якої залежить від страхового стажу. Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є: навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання; строкова військова служба; здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду; інші поважні причини, передбачені законодавством України. Допомога у зв’язку з безробіттям [2, ст. 23] для цих осіб обчислюється в наступному порядку. Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років — 50 відсотків; від 2 до 6 років — 55 відсотків; від 6 до 10 років — 60 відсотків; понад 10 років — 70 відсотків середньої зарплати. Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів — 80 відсотків; у подальшому — 70 відсотків визначеного розміру. Наприклад, якщо середній заробіток особи складав 300 грн, а страховий стаж 7 років, то допомога через безробіття буде призначена і виплачена в таких розмірах: за перші 90 календарних днів безробіття — 180 грн (60 % від 300 грн); протягом наступних 90 днів — 144 грн (80 % від 180 грн); у подальшому — 126 грн (70 % від 180 грн). Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. Її розмір визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом. Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги через безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога через безробіття, тривалість її виплати враховується сумарно. У разі зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата допомоги у зв’язку з безробіттям продовжується після реєстрації її в установленому порядку як безробітного за новим місцем проживання. Допомога у зв’язку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв’язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням. Допомога у зв’язку з безробіттям особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до вищезазначеного порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня. У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги у зв’язку з безробіттям враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога у зв’язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом. Одноразова виплата допомоги у зв’язку з безробіттям для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв’язку з безробіттям, нарахованої відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», у розрахунку на рік. Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду. Допомога у зв’язку з частковим безробіттям [2, ст. 24] Допомога надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. |