экзамен по украинскому. 1. Мова, суспільство, людина. Мова

• Название: 1. Мова, суспільство, людина. Мова
• Анкор: экзамен по украинскому.docx
• Дата: 19.05.2017
• Размер: 129.34 Kb.
• Имя файла: экзамен по украинскому.docx
• Тип: Документы; #7909
• страница: 4 из 6

17.Терміни і канцеляризми в професійному спілкуванні. Нормування,кодифікація й стандартизація термінів.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами1, які складають основу наукової мови. Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі. Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань. У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема — це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви — своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви —одиничне. До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і под. Канцеляризми — слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад: восени й узимку — в осінньо-зимовий період; хвилюватися — переживати стан занепокоєння;зголодніти — відчувати потребу в харчуванні.
18.Особливості вживання та перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів у науковому стилі.

Російські дієприкметники перекладаються дієприкметниками: пожелтевший — пожовклий, покрашенный — пофарбований; прикметниками: царящий— панівний, тормозящий— гальмівний; іменниками: поступающий— вступник, работающий— працівник, нападаючий— нападник; підрядними означальними реченнями: знающий - що знає, охватывающий - що охоплює, желающий— що бажає; дієприслівниками:

Во время обсуждения доклада все выступающие коллеги указали на важность

затронутого вопроса. - Під час обговорення доповіді усі колеги,

виступаючи, зазначили важливість порушеного питання.

ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ у науковому стилі

Бажаючий - що (котрий, який) бажає - охочий

Часто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі.Можна вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії»; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий - він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по-старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі».

Дієприкметник - це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована: Прибулих друзів він притис до себе (М. Бажан).

19.Особливості усного й писемного професійного спілкування. Культура писемного ділового мовлення. Етикет професійного спілкування. Професійна комунікативна компетенція.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні слова. До форм писемного професійного спілкування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різниї типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

1) власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

2) технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

3) науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

4) офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

5) науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування. Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту. Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту  саму тему. Конспект (від латинського “огляд’) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання. Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка. Писемне ділове мовлення, специфіка.Це мовлення, зафіксоване на папері. Характер писемного мовлення в першу чергу визначається відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Одиницею п. м. є текст, який членується на абзаци, речення в яких перебувають в тісних смислових та граматичних зв'язках між собою. Писемне ділове мовлення є вторинним відносно усного мовлення. Писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Графічні знаки - різноманітні: знаки алфавітів різних мов, цифри, умовні позначки, малюнки і графіки. Писемне мовлення дає можливість зафіксувати висловлення, забезпечити збереження і відтворення мовлення у просторі і часі. Писемне мовлення - монологічне. В ділових паперах проявляється такі риси, як традиційність і консерватизм, а також правила побудови ділових паперів, правила вживання стійких словосполучень, …У писемному мовленні особливо чітко проявлялися диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі тексти існують лише в п. м. - накладні, розписки, квитанції…Здатність бути відтвореним у живій звуковій формі. (Яке не завжди буває точною копією писемного тексту.)

Писемне ділове мовлення:

Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів - рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…).

Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів, уникнення русизмів.

Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (утримання розмовних, просторічних, діалектних слів).

Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.

Особливості етикету ділового спілкування.Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу і для одного, і для другого співрозмовника. Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні адміністративні й карні санкції. В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір'я, розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним, особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність і благородство, уважність і запобігливість. Якщо перед вами іноземець, будьте дуже делікатні, бо вам, напевно, мало що відомо про етику ділового спілкування на його батьківщині.

- поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх відвідувачів;

- усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;

- цінувати співпрацю;

- пам'ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину;

- бути терпимим до недоліків відвідувача.

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, але й мотивами, які спонукають до активності. Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду. Головна її зброя - це ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з відвідувачами створюються не тільки в ході виконання службових обов'язків. Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників - це невід'ємна частина професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок і знань у галузі того бізнесу, в якій обертаються співрозмовники/Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі - все це можна зарахувати до етичних норм спілкування.
20.Види,типи і форми професійного спілкування

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4.За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

• 
  індивідуальні й групові бесіди;
  
• 
  телефонні розмови;
  
• 
  наради;
  
• 
  конференції;
  
• 
  збори;
  
• 
  дискусії;
  
• 
  полеміка.
  

21.Телефонна розмова як різновид усного ділового спілкування.

В усному діловому спілкуванні телефон відіграє суттєву допоміжну роль зв'язку для отримання інформації, оперативного реагування на події, дистанційного керування чи коригування діями тощо. Головна перевага над іншими традиційними засобами зв'язку (листи, телеграми, факси) — оперативність, швидкість, зручність. Мобільний і пейджинговий зв'язок, новітні,цифрові та супутникові системи дозволяють за лічені хвилини з'єднатися з будь-яким абонентом на планеті. Та попри модернові інформаційні технології, найхарактерніші особливості телефонного діалогу лишилися незмінними. Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

— момент установлення зв'язку;

— виклад суті справи;

— завершальні слова, фрази — знак про закінчення розмови.

У кожній телефонній розмові чітко розмежовані комунікативні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє (адресант) і той, хто приймає повідомлення (адресат, абонент), хоча можлива й участь третьої особи — посередника (секретаря, диспетчера, оператора чи іи.), який допомагає встановити контакт адресанта з адресатом. Інколи доцільно попередньо узгодити з абонентом дату й час телефонної розмови та її тему, щоб він був на місці, вільний від виконання інших обов'язків і завчасно підготувався. До ділової телефонної розмови слід завчасно готуватися. А саме:

— укласти чіткий план спілкування (порядок питань, якіб ви хотіли поставити адресатові);

— мати поряд допоміжний матеріал (довідкові, цифрові дані, списки та ін., усе, що може нагально знадобитися як додаткова інформація);

— мати напохваті чим і на чому зафіксувати потрібну інформацію.

Деякі сучасні офіси мають автовідповідачі або ж автоматизовану систему запису всіх «вхідних» і «вихідних» телефонних дзвінків, що певною мірою спрощує збереження, оброблення інформації й повністю виключає її спотворення. Принцип телефонного спілкування треба будувати таким чином, щоб інформація, отримана від попередньої розмови, булла вихідною для наступної і т. д.

Вербальне телефонне спілкування висуває перед співрозмовниками низку обов'язкових етикетних реплік (кліше, шаблонів), якими, неначе паролями, обмінюються обидві сторони розмови. Адресант після короткого вітання називає своє прізвище, ім'я та ім'я по батькові, посаду й організацію, яку він представляє (порядок може бути зворотний). Якщо слухавку взяв не той, хто вам потрібен, слід увічливо попросити покликати його до телефону. У разі відсутності потрібної вам людини в офісі взагалі та коли ви не встигли відрекомендуватися, ви можете почути: «Хто його запитує?» Назвавши себе, можна попросити:

— занотувати інформацію для подальшої передачі;

— попередити потрібну вам людину про час, коли ви знову зателефонуєте;

— щоб вам зателефонували, назвавши номер телефону та час.

Але в усіх зазначених вище випадках варто поцікавитися, з ким ви щойно розмовляли. Адресат, приймаючи «вхідний» дзвінок, із метою економії часу, після відповіді на вітання, мусить відразу назвати організацію, відділ, свою посаду, прізвище, ім'я та ім'я по батькові (порядок може бути зворотний), наприклад: Фірма «Гетьман», відділ збуту, менеджер Смаглій».

Подібний вступ надає розмові робочого тону й ритму. Якщо співробітника, якого просять до телефону, немає на місці, а питання, яке порушує адресант може вирішити інший співробітник, слід запросити його або дати відповідний номер телефону. Якщо «вхідний» дзвінок порушує робочий процес, слід вибачитися й попросити зателефонувати пізніше, назвавши час, або ж пообіцяти самому зв'язатися з адресантом, також назвавши час.

Частину названих проблем може зняти обізнаний секретар, котрий диспетчеризує всі «вхідні» дзвінки, приймає й фіксує інформацію.

Декілька загальноусталених правил:

— службовий телефон — переважно для службових справ;

— телефон загального користування має бути розташовано

у зручному, доступному, звукоізольованому місці (коридор, окрема кабіна тощо);

— говорити слід чітко, стисло й коректно (виразність вимови виключає повторювання вже сказаного);

— уважне слухання виключає постійне перепитування;

— не слід прохати про значну послугу малознайому людину;

— слід пам'ятати, що телефонна розмова — це діалог, а не монолог;

— поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;

— телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важливих питань, котрі остаточно вирішуються лише під час особистої зустрічі;

— у випадку роз'єднання, поновлює зв'язок той, хто телефонував;

— закінчує розмову той, хто телефонував.

Характер службових телефонних стосунків, окрім зазначених правил, визначають такі чинники, як: ступінь близькості (знайомства) співрозмовників, їх вік, посада, стать тощо.

Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає допоміжні невербальиі засоби (жест, міміка, поза тощо), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати й висловлювати потрібні слова, фрази, користуючись лише голосом. Визначальними в цьому випадку будуть швидкість, чіткість, розбірливість, інтонація, наголос, пауза та інші складові нормативи культури усного ділового мовлення.