1. Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики
 Скачать 424.5 Kb.
|
|
Телеологічна(від грец. telos, teleos — мета, результат, кінець) концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів. При цьому владу розуміють досить широко — не тільки як стосунки між людьми, а й як взаємодію людини з довкіллям. Ця концепція наголошує на цілеспрямованому характері влади, проте тлумачить її занадто широко, включаючи в систему владних відносин і природу. Реляціоністська(від франц. relation — відношення, зв'язок) концепціявлади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт. Суб'єктом і об'єктом можуть виступати як окремі індивіди, так і різноманітні групи та організації. Влада — це взаємодія суб'єкта і об'єкта, яка виявляється в тому, що суб'єкт контролює об'єкт за допомогою певних засобів. Такі відносини є конфліктними і складають суть політики.Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Влада, шо в політичній системі виступає як політична влада, з'єднує всі елементи системи в єдине ціле. Основне призначення політичної влади полягає в тому, шоб забезпечувати стабільність у суспільстві, а для цього вона повинна регулювати відносини між людьми й суспільством у цілому, в тому числі й державно-політичними інститутами. Влада покликана вирішувати суперечність між необхідністю організованості й порядку в суспільстві та багатоманітністю інтересів членів суспільства, між якими виникають конфлікти. Влада з'єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому. Якщо системна концепція в поясненні феномену влади йде від політичної системи суспільства до індивіда, то біхевіористська(від англ. behaviour — поведінка) концепція зорієнтована у зворотному напрямі. Біхевіоризм розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються. Подібно до реляціоністської концепції вона розглядає владу як відношення панування і підкорення, однак головну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки в боротьбі за владу. При цьому прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини, яка визначає її політичну поведінку. З набуттям влади пов'язано отримання матеріальних благ, свободи, престижу, безпеки тощо. У частині мотивації політичної поведінки біхевіоризм є різновидом психологічної концепціївлади. Головною особливістю цієї концепції є пояснення владних відносин психологічними мотивами. В одних випадках, наприклад у біхевіоризмі, постулюється воля до влади як її джерело, в інших — прагнення людини до влади, особливо володіння владою, пов'язуються з необхідністю суб'єктивної компенсації нею притаманних їй фізичних чи духовних вад. 12. Охарактеризуйте типології політичного лідерства У політичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації лідерства. М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє три типи лідерів-традиційний, раціонально-легальгий, харизматичний. В основі традиційного лідерства є віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов’язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу. Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, покликаний виконувати певну, наперед визначену місію. Раціонально-легальне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і контролюються виборцями. У залежності від того, яким способам зміни політичної та соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на реформаторів, революціонерів і консерваторів. Лідер-реформатор обирає еволюційний шлях зміни дійсності, прагне зберегти здобутки минулого, опирається на традиції. Лідер-революціонер заперечує існуючі у суспільстві базові цінності й орієнтується на створення принципово нової суспільної системи. «Архітиповим» революційним політичним лідером називають Карла Маркса. Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберегти й зміцнити. За стилем керівництва розрізняють авторитарне та демократичне лідерство. Авторитарне лідерство передбачає одноосібний керівний вплив на основі загрози застосування сили, а демократичне лідерство дає змогу усім членам групи брати участь у формуванні мети діяльності групи та керівництві неї. Американський дослідник проблем політичного лідерства Р. Такер поділяє лідерів за мірою їхнього впливу на суспільство-«реальні» лідери і менеджери. «Реальні»-це лідери герої, а менеджери-ті, хто майже не впливає на хід подій. 13. Охарактеризуйте сутність, структуру та особливості політичної влади Політична влада - це можливість і здатність усіх суб’єктів політики здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і обєднань. Державна влада є лише однією із форм політичної влади; це спеціально організована система державних органів, організацій та установ, створена для управління усіма сферами суспільного життя. На відмінну від політичної влади, державна влада є монополістом у виданні нормативно-правових актів, які регулюють життєдіяльність суспільства. Основними рисами політичної влади є легальність, легітимність, верховенство, вплив, все загальність, моноцентричність, ефективність і результативність. Легальність влади означає її законність, юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно правових актів. Легітимність влади-це добровільне визначення існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною. Верховенство влади-це обов’язковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових та ін..) усіма членами суспільства. Вплив влади-це здатність суб’єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивідів, груп, організацій, обєднань з метою сформувати чи змінити думку людей із певного питання, врегулювати політичну поведінку соціальних суб’єктів тощо. Всезагальність (тобто публічність) означає, що політична влада діє на основі права від імені всього суспільства. Моноцентричність-означає існування загальнодержавного центру (системи владних органів) прийняття рішень. Ефективність і результативність влади полягає у тому, що саме в конкретних соціальних результатах реалізуються усі задуми, платформи, програми влади, зясовується її здатність ефективно управляти усіма сферами суспільного життя. Структура влади - це ті компоненти, без якихвонаневідбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела і ресурси влади. Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання. Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати його сила, краса, багатство, авторитет. Специфічним джерелом влади виступають знання, володіння якою-небудь інформацією. Суб'єкти політичної влади мають багаторівневий характер: її первинний рівень виражений індивідами, вторинний -політичними організаціями, суб'єкти більш високого рівня -політичні еліти і лідери. Влади не може бути без підпорядкування об'єкта. Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування. Ресурси влади являють собою все те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб'єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу. У першому випадку використовуються такі ресурси, як:
Соціальні ресурси - соціальні і демографічні структури, соціальна інфраструктура: освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо. Культурно-інформаційні ресурси - знання й інформація, а також засоби їх отримання і поширення: інститути науки і освіти, ЗМІ тощо. Через ці інститути контролюється формування суспільної думки. Особливо великий вплив на політичне життя мають ЗМІ. Хто контролює ЗМІ, той і володіє ресурсами переконання і навіювання. Адміністративно-правові ресурси - система управління, сукупність владних установ. Силові ресурси - це зброя і апарат фізичного примусу (армія, поліція, внутрішні війська, спецслужби, суд і прокуратура з їх матеріальними атрибутами: будівлями, спорядженням, тюрмами). Система влади включає у себе: - органи влади та громадян, які здійснюють владні функції (суб’єкти влади); - тих, на кого спрямована влада-люди, їх групи, організації, спільноти тощо (об’єкти влади); - механізм влади, тобто зв’язки, взаємодії, відносини між структурними елементами влади, її інститутами, цінностями, нормами, соціальний і політичний контроль. 14. Охарактеризуйте поняття «легітимність влади», типології легітимності політичної влади Легітимність влади – це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною. М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні її_типи: 1) традиційне напування, яке опирається на силу традицій. Накази керівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецендентам. Прикладом традиційного панування є моцаггхц; 2)харизматичне панування базується на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному дарі правителя. 3) легальне (раціональне) панування грунтується на підпорядкуванні усіх системі законів, які встановлюються та застосовуються у відповідності з конкретними постійними принципами. Д. Істон виділяє такі різновиди легіимності:
Джерелами легітимації влади є: • участь громадян в правлінні, що створює відчуття причетності людей до політики, здійснюваної органами влади; легітимізація шляхом адміністративної, економічної, військової, освітньої та іншої діяльності влади. Легітимність влади у цьому випадку залежить від ефективності такої діяльності; • легітимізація шляхом застосування сили; чим нижчий рівень легітимності, тим сильніший примус. 15. Розкрийте поняття «політична еліта», проаналізуйте її структуру, функції, типології Політична еліта – меншість суспільства, що являє собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену видатними психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередньо участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов’язаними із використанням державної влади або здійснення впливу на неї.
Н. Макіавеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від форми здійснення влади - на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Копт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених. За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю з допомогою примусу, насильства. За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталітарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державну (адміністративну, депутатську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життєдіяльності суспільства виділяються політична, економічна, соціальна, культурна, релігійна еліти. Функції політичної еліти: -Стратегічна –її зміст полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій; проявляється в генеруванні нових ідей, що віддзеркалюють суспільні потреби в радикальних змінах; -Комунікативна-передбачає ефективне відбиття в політичних програмах інтересів і потреб (політичних, економічних, правових та ін.) різних соціальних груп і верств населення і реалізацію їх в практичних діях, захисті соціальних цілей, ідеалів і цінностей; -Інтегративна-її суть полягає у зміцненні стабільності суспільства, в запобіганні конфліктів, гострих протиріч, демократизації політичних структур, досягненні консенсусу, співпраці всіх сил в суспільстві; -Організаторська-передбачає здійснення на практиці виробленого курсу, втілення політичних рішень в життя шляхом організації, мобілізації мас. Види політичної еліти: -Вища-включає в себе провідних політичних керівників і тих, хто займає високі посади в законодавчій, виконавчій і судовій гілках влади (безпосереднє оточення президента, прем’єр-міністра, спікера парламенту, керівники органів державної влади, провідних політичних партій, політичних фракцій в парламенті); -Середня-формується з великої кількості виборних посадових осіб: парламентаріїв, сенаторів, депутатів, губернаторів, мерів, діячів різних політичних партій і суспільно-політичних рухів; -Адміністративна-включає вищу верству державних службовців (чиновництва), які займають вищі позиції в міністерствах, департаментах та інших органів державного управління. 16. Охарактеризуйте розвиток елітарних уявлень, сутність основних теорій політичних еліт Перший варіант теорії елітаризму розробив Гаетано Моска. Вчений дійшов висновку, що «в будь-якому «політичному організмі» очевидна наявність двох класів: панівної меншості — правлячого класу — і політично залежної більшості — класу, яким правлять». Право влади меншості над більшістю Г. Моска виводить з якостей, що притаманні правлячій меншості. Г. Моска визначає також кілька рис, які притаманні правлячій еліті: перевага над оточенням, авторитет, відчуття вищості. Ці риси випливають з військових подвигів, багатства, високого походження, високих моральних якостей, місця в церковній ієрархії та володіння мистецтвом управління. Вільфредо Парето запроваджує в науку сам термін «еліта» і формулює теорію циркуляції еліти. У політичному житті вчений виділяє два типи еліт, які постійно змінюють при владі одна одну: перший тип — «леви», другий — «лиси». Тип еліти «леви» характеризується стабільністю розвитку політичної системи, силовими методами правління та консерватизмом. Для типу еліти «лиси» характерними ознаками діяльності можна вважати хитрість, обман та демагогію. Щоб підтримувати рівновагу політичної системи необхідна періодична зміна одного типу еліти на іншу. В. Парето поділяв також еліту на правлячу й неправлячу (контреліту), а революцію розглядав як боротьбу та заміну правлячої еліти потенційною елітою. Роберт Міхельс — німецький політолог — у праці «Соціологія політичних партій у сучасній демократії» обґрунтував ідею «залізного закону олігархічних тенденцій». Суть цього закону полягає в тому, що створення будь-яких великих організацій обов’язково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти. Навіть демократичним суспільством фактично править олігархічна, елітарна група. Американський політолог Гарольд Лассвелл розглядає політичні еліти як більш впливові порівняно з народними масами групи. На думку американського вченого, елітарні групи — явище, притаманне будь-якому суспільству, у тому числі й демократичному. Сучасний американський політолог Роберт Доль у своїй теорії поліархії поєднав концепцію елітаризму з ідеєю демократії і визначив сучасну політичну владу як правління лідерів різних елітарних груп, що дійшли спільної згоди. Д. Донцов у своєму творі «Націоналізм» виділяє «ініціативну меншість» (еліту) і «пасивного чинника нації» (народ). Він зазначає, що «ініціативна меншість» повинна не тільки формулювати певну ідею, а й мобілізувати народ на її здійснення, застосовуючи «творче насильство» меншості над більшістю. На думку Д. Донцова, для досягнення могутності нації і створення національної державності політичній еліті дозволено застосовувати будь-які засоби. В. Липинський зазначав, що процес постійного відновлення аристократії є характерною рисою історії різних часів і народів. Концепція національної аристократії В. Липинського виходить з того, що ні етнографічна маса людей як така, ні тип і характер, ні мова і окрема територія самі по собі автоматично не творять нації. Це робить активна серед цієї етнографічної маси група, що об’єднує всіх навколо політичних цінностей, на ґрунті чого формується нація. 17. Розкрийте сутність, функції, основні якості політичного лідерства Термін «лідер» означає «керівник», провідник. Політичне лідерство-це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій. Політичне лідерство-це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими. Ознаки політичного лідерства:
Політичне лідерство ґрунтується на потребі в упорядкованості та керованості окремих елементів соціальної системи для забезпечення їх нормального функціонування та розвитку. В основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні й психологічні особливості індивідів. Дослідники вказують на різні якості індивідів, необхідні для того, щоб стати політичним лідером: одні називають силу волі, розум, цілеспрямованість, хитрість; інші-глибоке розуміння справи, якою займається лідер, професіоналізм. У системі політичного лідерства виділяють три головні компоненти: - соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера; - індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера; - ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності. Політичний лідер-глава, керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, якоїсь громади тощо; популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення якоїсь спільної мети. Функції політичних лідерів: |