1. Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики
 Скачать 424.5 Kb.
|
|
Основні теорії походження держави: Патріархальнf (Аристотель та ін). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава). Теологічна(Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Договірна (природно-нравова) теорія (Спіноза, Гоббс,Локк,Кант) - походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. Органічна (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. М. Спенсер у XIX ст. розвив думку, що держава — це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин. Теорія насильства (Дюринг та ін) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших. Матеріалістична (класова) (Маркс,Енгельс,Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. 27.Охарактеризуйте монархічну форму державного правління. Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Існують дві основні форми державного правління — монархічна й республіканська. Монархія (від грец. monarchia — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена а руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха. Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні. Абсолютна — форма правління, за якою керівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади. Конституційна — влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі — уряду. Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової системи, формально призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними силами, видавати накази, скасовувати прийняті парламентом закони, розпускати парламент. Залежно від ступеня обмеження влади монарха конституційні монархії поділяють на дуалістичні і парламентські. Дуалістична монархія —за якої повноваження монарха обмежені у сфері законодавства (пріоритет належить парламентові), але достатньо широкі у виконавчій владі. Парламентська монархія виникла в Англії, де законодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча — в уряді на чолі з прем´єр-міністром. Теократична монархія (грец. theokratia — влада Бога) — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн). 28. Охарактеризуйте республіканську форму державного правління. Республіка (лат. respublika, від res — справа, public — громадський) — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом. Залежно від відповідальності уряду — перед президентом або парламентом — розрізняють три форми республіканського правління: - президентську, - парламентську, - напівпрезидентську. Президентська форма правління, главою держави і уряду є президент, який обирається всенародним голосуванням. Уряд призначається президентом, підзвітний йому і не відповідальний перед парламентом. Парламент володіє усією повнотою законодавчої влади, незалежний від президента, який не правомочний розпускати парламент, однак має право “вето”. Парламентська форма правління, главою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент — глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем´єр-міністра, які підлягають обов´язковому затвердженню парламентом. 29.Проаналізуйте особливості і шляхи переходу до демократії в сучасних умовах. Початок процесу демократичного переходу (або демократизації) являє собою той історичний момент, коли його учасники (актори) усвідомлюють, що старий режим більше не може слугувати основою їхніх дій. Насправді істинна глибока демократизація поєднує в собі і реформу інститутів держави, і розрив з попередньою політичною практикою, і відмову від колишніх методів керівництва. Як правило, демократизація викликається глибокою внутрішньою кризою економічних, політичних, соціальних структур суспільства, „зношеністю” ідеології або системи цінностей, і тому безпосередньо пов’язана з проблемами модернізації та виступає її інструментом. Необхідно зазначити, що потрібен час, щоб партії змогли адаптуватися в атмосфері взаємної довіри і терпимості, поваги до закону, а цього можна досягти лише шляхом багаторічної конкуренції, взаємодії і серії демократичних виборів. Чим менше практичного досвіду багатопартійності, чим несприятливіші соціально-економічні умови, які сприяють виробленню терпимості, тим триваліший необхідний часовий інтервал. в сучасному світі з його новітніми засобами масової інформації і широкими міжнародними контактами жоден з політично освічених народів не побажає чекати десятиріччями, доки певний режим у межах тривалої перспективи погодиться на процес демократизації. Для прискорення цього процесу, а, отже, і становлення громадянського суспільства, а також для відновлення природного взаємозв’язку суспільства і влади, необхідно здійснити низку першочергових заходів. Найважливішими з них є обмеження влади та її підзвітність 30.Проаналізуйте форми державного територіального устрою. Унітарна держава - проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав. Основні ознаки унітарної держави (Україна, Франція, Велика Британія, та ін.): 1) єдина конституція); 2) єдина система вищих органів державної влади юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни; 3) єдине громадянство і єдина державна символіка; 4) єдина система законодавства і єдина судова система; 5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність; 6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Федерація - складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права. • За способом створення: договірні (виникають на основі угоди, договору) конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції приклад Індія); договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.). • За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів: територіальний підхід (США, Індія, Мексика); національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає); поєднання національно-територіального і територіального підходів (Росія). Основні ознаки федерації: 1)складається із територій суб'єктів, що мають власний адміністративно-територіальний поділ; 2)наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів; 3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів; 4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації; 5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія); 6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США); 7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи; 8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права. Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Основні ознаки конфедерації: 1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону; 2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління; 31.Охарактеризуйте взаємодію держави і громадянського суспільства. Формування правової держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства. Громадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави. Для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв'язків - відносин конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами. Конструктивна взаємодія громадянського суспільства з державою передбачає: ініціювання прийнятих рішень органами влади, що тим самим спонукає до активності саму державу; зміцнює приватну ініціативу, що дозволяє вирішити деякі назрілі економічні і соціальні проблеми без втручання держави (організація суспільно корисних видів діяльності, благодійних фондів, недержавних навчальних закладів тощо); формування політичної культури громадян, у тому числі громадянських форм поведінки. 32.Проаналізуйте сутність правової і соц держави як результату партнерства держави і суспільства. Правова держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на, верховенства права, дотримання закону. Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Основні риси правової держави: 1.Конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі. 2.Верховенство права. 3.Парламентаризм. 4. Життєздатність державного механізму до впливу на суспільство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв'язків по горизонталі. 5.Наявність гарантій дотримання права і законодавства. 6.Пріоритет прав людини над правами держави. 7.Розвинена правова культура. 8.Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. 9. Орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність. 10.Тісний зв'язок національного права з міжнародним правом. 11.Суттєве зростання питомої ваги законів у загальній масі нормативних актів. 12.Утвердження принципу людського виміру права. В правовій державі громадяни можуть робити все те, що не заборонене законом,а держава - тільки те, що передбачено законом. Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об'єднанням громадян. Соціальна держава визнає людину як найвищу соціальну цінність, надає соціальну допомогу індивідам, які потребують її відповідно до принципу соціальної справедливості, і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві. Основними ознаками або принципами соціальної держави є: 1. принцип людської гідності; 2. принцип соціальної справедливості; 3. принцип автономії суспільних відносин і процесів;; 5. принцип соціального партнерства або солідарності; 6. трудові і соціальні суди, які розглядають конфлікти у відповідних сферах; 7. добре розвинене соціальне законодавство і право. Соціальна держава виконує такі основні функції: 1. забезпечення, охорону і захист соціально-економічних прав людини; 2. соціального захисту; 3. соціального вирівнювання; 4. екологічну функцію. Мета соціальної держави за допомогою соціальної політики забезпечити рівність та умови політичної співучасті населення у стабілізації соціальної та економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію. 33.Охарактеризуйте походження, сутність, ознаки та функції політичних партій. Політи́чна па́ртія — це зареєстроване добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян. Ознаки політичної партії: - Ідеологія – сукупність ідей, які пояснюють суспільно-політичний устрій, та обгрунтовують певний політичний курс. - Мета діяльності – завоювання, та здійснення державної влади. - Організація як правило ієрархічна. - Членство у партії. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є: - політичне представництво соціальних інтересів; - соціальна інтеграція – узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій; - розробка ідеології, політичних доктрин і програм; - боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні, участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату; - участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави; - політична соціалізація – сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи; - формування громадської думки; - підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій. 34.розкрийте поняття група інтересів, ознаки, функції громадсько-політичних організацій і рухів. Групи інтересів - добровільні об'єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інститутами, насамперед із державою. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, шо не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї. Форми суспільних об'єднань, які відображають різні рівні внутрішньої організованості, - це громадські та громадсько-політичні об'єднання і асоціації, спілки, організації, рухи, політичні партії. Громадсько-політичні організації - це об'єднання громадян, котрі виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, упорядковують суспільне життя, мають статут і характеризуються чіткою структурою. За видами діяльності громадські організації поділяються на такі групи: - професійні; - економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян та ін.); - конфесійні (православні, католицькі, мусульманські та ін.); - культурологічні (товариства української, російської, європейської мов та ін.); - просвітницькі (товариство "Просвіта"); - спортивні, туристичні, тверезості, здоров'я тощо; - наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, спеціалізовані академії наук); - оборонні (ТСОУ, аероклуби, мотоклуби); - національні (товариства російської, польської культури та ін.); - екологічні ("Зелений світ" та ін.). Громадсько-політичні рухи можна класифікувати таким чином: а) політичні (антифашистські, антирасові чи національної дискримінації); б) соціальні (проти безробіття, за безкоштовну освіту, охорону здоров'я); в) нові (антивоєнні, екологічні, феміністичні, тендерні). Отже, громадсько-політичні організації і рухи є: - однією з форм реалізації самоврядування та суспільних зв'язків; - індикатором демократичності політичної системи й режиму; - відображенням рівня політичної свідомості й культури; - засобом упорядкування суспільно-політичного життя; - особливою формою реалізації суспільних інтересів. 35.Розкрийте сутність і типи партійних систем Партійна система - це спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні системи об'єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначає і вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії. Різновиди партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних ознак та критеріїв. Різноманітність визначення партійних систем, їх ролі і місця в політичному житті суспільства дає можливість виділити типи партійних систем в суспільстві: одно, двох і багатопартійні. Багатопар-тійна система - це така система, де реальну боротьбу за владу веде декілька політичних партій. Історичний досвід XX ст. дозволяє виділити чотири типи партійних систем: ліберально-демократичні, що існують в більшості розвинених капіталістичних країн; фашистські, які мали місце в ряді європейських, латиноамериканських країн; авторитарні, що виникли в Радянському Союзі, Кореї, Румунії та ін., і партійні системи, що склалися в країнах народної демократії Європи. 36. Наведіть типології сучасних політичних партій Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками: 1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні. 2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. 3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує). 4. За формами і методами правління та характером політичної поведінки: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні. 5. За принципами організації та членства: кадрові та масові. 6. За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні. 7. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін. 8. За віросповіданням: християнські, мусульманські. Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін. Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями:
За ідейно-політичним спрямуванням виокремлюють:
37. Розкрийте поняття, структуру, функції й типи політичної культури Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки. Структура політ.культури. Елементи: 1. Політичний досвід; 2. Ідеологічний компонент (політичні знання, політичні цінності, політичні переконання); 3. Політична свідомість; 4. Емоційно-психологічний компонент – орієнтації і установки громадян на: Політичні інститути, нормативну систему, політичні події, окремі політичні ролі, інші політичні об’єкти; 5. Політична поведінка. Політична культура виконує певні соціальні функції: 1. Виховна функція. 2. Регулююча функція. 3. Захисна функція. 4. Прогностична функція. 5. Комунікативна функція. Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Охарактеризуємо типологію американських політологів Г. Алмонда і С. Верби. Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен). Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві). Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом. 38.Висвітліть поняття, етапи політичної соціалізації як процесу засвоєння політико-культурних цінностей Засвоєння людиною політичної культури, політичних ролей відбувається у процесі соціалізації. Виділяють два етапи соціалізації - первинну і вторинну. Первинна соціалізація починається з раннього дитинства. Психологи і політологи надають цьому етапу великого значення, характеризуючи його з позиції двох принципів:
Таким чином, саме у дитинстві закладається фундамент всієї наступної соціалізації, в тому числі й політичної, причому сформовані орієнтації і політичні переваги будуть найбільш стійкими. На цьому етапі індивід набуває перші знання про світ політики, про фігури влади. Основними агентами соціалізації будуть виступати батьки, вчителі і ровесники, ЗМІ. Вторинна (продовжена) соціалізація характеризується формуванням власного ставлення до політичної системи. Людина безпосередньо включена у політичне життя, безпосередньо взаємодіє з політичними і владними структурами (партіями, органами влади, судами). На основі накопичених знань і досвіду людина здатна здійснювати відбір певних політичних цінностей, відмовлятися від попередніх і сприймати нові (ресоціалізація). Цей процес залежатиме від соціально-економічного статусу людини, її приналежності до певних професійних, етнічних, конфесійних груп. Важливими агентами вторинної соціалізації виступають ЗМІ: газети, журнали, телебачення, радіо. 39. Охарактеризуйте сутність, функції, рівні політичної ідеології Політична ідеологія – систематизована сукупність поглядів, ідей, гіпотез, концепцій, ідеалів, програм, що виражають і захищають базові політичні і економічні інтереси суспільних класів, певних соціальних цінностей і груп стосовно політики і здійснення влади. Політична ідеологія виконує низку функцій: Захисна функція.Передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи). В ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби цих спільнот, що сприяє втіленню їхніх інтересів у життя, виробленню відповідних їм типів мислення, поведінки і програм діяльності. Пізнавальна функція. Її сутність — озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури. Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян. Рівні політ ідеології: теоретико-концептуальний, програмно-директивний (програмно-політичний), поведінковий (актуалізований). 40.Охар консерватизм та неоконсерватизм як ідеологічну течію. Консерватизм — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.Відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об'єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально-економічного розвитку. Консервативною вважають також загальноприйняту в суспільстві сукупність цінностей, форм адаптації до традиційних соціальних норм та інститутів. Помітне місце в конструкціях сучасних консерваторів посідають проблеми свободи, рівності, влади, держави, демократії. Більшість консерваторів вважає себе захисниками прав людини і головних принципів демократії.Значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство, яке, на їхню думку, значно ширше від уряду, історично, етично й логічно вище за конкретного індивіда. Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства. Сучасні консерватори наголошують, що розвиток суспільства мусить бути безпечним як для окремої людини, так і для всього суспільного організму. Важливого значення в удосконаленні суспільства сучасні консерватори надають моральному вдосконаленню людини. Сучасні консерватори проти того, щоб визнавати метою суспільного розвитку свободу особистості. На їхню думку, суспільна мета постає як єдність інтересів держави та нації. Оскільки сучасне суспільство плюралістичне й охоплює багато культур, то єдиної громадської думки бути не може. Кожен обстоює власну позицію, від чого страждає нація, держава. Неоконсерватори — прихильники елітарної демократії — вважають, що партійна демократія за умов постійної боротьби за владу призводить до того, що громадяни стають неслухняними, розбещеними.Соціальний захист у державі повинен поширюватись лише на тих, хто не має змоги працювати. Неоконсервативна свідомість непримиренна до споживацтва. Кожен крок у бік соціальної справедливості сучасні консерватори розглядають як зрівнялівку, послаблення свободи. Коли громадянин сподівається, що держава мусить забезпечити йому комфортне існування, знімаючи чинники ризику, це протиприродне і небезпечно для держави. Природним, на їхню думку, є те, що в суспільстві існують слабкі і сильні особистості. 41.Охар лібералізм та неолібералізм як ідеол течію. Лібералізм — традиційна політична течія, яка відстоює необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський державний устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи для індивідів у політичній, економічній та інших сферах життя суспільства. Маючи свободу волі, людина, як уважали ліберали, може спрямувати свої дії і здібності як на добрі справи, так і на погані. А тому виникає необхідність у створенні правового державного порядку, призначенням якого має бути гармонізація відносин громадян. Ідеологія лібералізму істотно змінилася з переходом до державно-монополістичного капіталізму. В цей час виникають концепції "нового лібералізму" — неолібералізм Неолібералізм — різновид ліберальної ідеології і політики, що сформувались як відображення розвитку суспільства від переваг вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Неолібералізм характеризують такі риси: утвердження механізму вільного ринку, який створює найсприятливіші умови для ефективної економічної діяльності; обстоювання необхідності постійного втручання держави в економіку з метою створення сприятливих умов для конкуренції; максимально можлива свобода особи; звільнення особистості від будь-якого колективного тиску; пріоритет інтересів і прав людини та сім'ї щодо соціальних груп, класів чи держав; гуманістичний світогляд; толерантність та ін. 42.Охар комунізм як ідеол течію. Комуні́зм —вчення про безкласове суспільство, в якому буде скасована приватна власність на засоби виробництва; світогляд, який наголошує на вирішальному значенні, суспільства і спільноти (комуни, громади) у житті кожної людини, на абсолютній домінанті інтересів спільноти над окремою персоною. Перенос комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини - як правило призводить до встановленя в країні влади тоталітарного типу. Комунізм як суспільна ідея набув популярності поперше у країнах Західной Європи (особливо у Франції) в середині 19 століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час так званих "буржуазних революцій". Ідея комунізму як політичного руху була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом. У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті. У цьому аспекті комуністичне вчення є також окремою формою утопічного світогляду. Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації, що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу: «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». 43.Охар Соціал-демократію як ідеол течію. Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи. Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою. Її не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивілізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху. Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями: якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії. Концепція якості життя є складовою не лише демократичного соціалізму, а й лібералізму. Суть її полягає в спробі встановити тісний зв'язок між традиційними матеріальними інтересами і новими потребами трудящих. Якість життя трудящих, на думку соціал-демократів, найвища в соціальній державі. Концепція самоврядного соціалізму передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання й ухвалення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Це активізує громадян, професійні спілки, громадські організації, місцеве самоврядування. 44.Розкр сутність пон Політичний процес.Проан політ участь як найвищ характер політ процесу. Політичний процес — це сукупність видів діяльності суб'єктів політики, що включені в динаміку практично-політичних відносин, охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей. Політичний процес охоплює вертикальний і горизонтальний зрізи політичних відносин у суспільстві. Незважаючи на те що політичний процес протікає на різних рівнях організації суспільства: глобальному (у світовому співтоваристві), регіональному (в організаціях регіонів), місцевому (у трудових колективах), можна говорити про цілісність політичного процесу, його специфіку на різних рівнях, про взаємозв'язок усіх рівнів. Рівневий анал]з політичного процесу відіграє дедалі активнішу роль. Політичні процеси поділяються на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Вони взаємозалежні і залежність ця різноманітна: 1) внутрішньополітичне життя та його розвиток визначаються зовнішньополітичним середовищем, активністю і розвиненістю зовнішньополітичних сил; 2) внутрішньополітичне життя визначальне щодо зовнішньополітичного; 3) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя і процеси, що з ними пов'язані, взаємозалежні, рівновпливові та рівновагомі. 45. Розкрийте основні ознаки змішаної виборчої системи Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду. Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи. Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи: 1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї; 2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення; 3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів. Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва. Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів. Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Німеччини, де нижня палата — Бундестаг — наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину — за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії. В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 — в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. 46. Розкрийте основні ознаки мажоритарної виборчої системи В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат. Мажоритарна система має свої різновиди. При мажоритарній системі відносно їх (простої) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників. Система проста, тому що забезпечує перемогу одній партії (кандидата) навіть при мінімальній перевазі. Але може трапитися так, що за партію, яка перемогла, проголосує меншість виборців (решту голосів заберуть інші партії), і уряд, який сформує ця партія, не буде користуватися підтримкою більшості громадян. В теперішній час ця система використовується у США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії тощо. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос). У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:
Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів (знайшла застосування у Чилі при виборі депутатів парламенту). 47. Розкрийте основні ознаки пропорційної виборчої системи Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція тощо). Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів. При всій демократичності у цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду. Таке стає можливим, коли жодна партія не має у парламенті абсолютної більшості або не може її створити, не вступивши в коаліцію з іншими партіями. В багатьох країнах намагаються згладити цей недолік, а також надлишкову фрагментацію партій, вводячи "виборчий поріг" (бар'єр) -найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Як правило, в різних країнах це 2-5%. Існує багато варіантів пропорційної системи голосування:
48. Надайте характеристику типів політичних процесів найзагальнішому вигляді можна сказати, що політичні процеси розподіляються за об'єктами політичного впливу: на зовнішньополітичні і внутрішньополітичні. Відкритий політичний процес визначається тим, що політичні інтереси соціальних спільностей, груп і громадян систематично виявляються у виборчих перевагах, програмах політичних партій і рухів, а також в інших формах публічних прихильностей людей до державної влади.. Тіньовий політичний процес базується на публічно неоформлених політичних інститутах та центрах влади, а також на таких владних домаганнях соціальних верств, груп та окремих громадян, що з різних причин не передбачають спрямування до офіційних суб'єктів та об'єктів влади тощо. Центрами влади, до яких апелюють громадяни, виступають заборонені, нелегалізовані та невизнані суспільством структури (мафіозні клани, діючі на тій чи іншій території). Ще одним критерієм диференціації внутрішньополітичних процесів є характер перетворення влади, що дає підстави говорити про революційні та еволюційні політичні процеси. Перший з цих різновидів відрізняє відносно швидка якісна зміна влади, панівних способів прийняття рішень, каналів і механізмів політичної участі. У західній політології цей стан політичного життя нерідко називають етапом "повного перегляду конституції" держави. В еволюційному політичному процесі зміна його внутрішніх параметрів відбувається шляхом поступового вирішення конфліктів і протиріч, що накопичуються. Такий характер політичного розвитку й функціонування опирається на певне розведення функцій і ролей різних політичних суб'єктів, на стійкість сформованих механізмів прийняття рішень. Тенденціям революціонізації перешкоджає сумісна діяльність еліти й електорату, які взаємоконтролюють одне одного. 49. Охарактеризуйте політичні конфлікти та шляхи їх розв’язання Політичний конфлікт - це конфлікт з приводу розподілу владних повноважень, з приводу панування і управління. Існує дві форми перебігу конфліктів: |