1. Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики
 Скачать 424.5 Kb.
|
|
1.Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики. Термін “політика” походить від давньо-грецького слова “polis” (місто-держава) та його похідних : “politike” (мистецтво управляти державою), “politeia” (конституція), “polites” (громадяни), “politica” (державний діяч) та ін. Політика-організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб. Метою політики є забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, один інтересів-над іншими, або узгодження соціальних інтересів, забезпечення оптимального можливого в даному суспільстві та в конкретних умовах здійснення суспільних процесів. Засобами політики є право, сила, мораль. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтересів об’єднувати усі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань. Коли виникла політика як усвідомлений і специфічний вид соціальної діяльності? Є дві точки зору щодо відповіді на поставлене запитання-немарксистська і марксистська. Представники першої точки зору (Д. Пікклз, Р. Даль та ін..) вважають, що політика виникла одночасно з формуванням стійких груп людей, об’єднаних спільним інтересами та цілями. В цих групах виникають відносини панування і підпорядкування, поступово формуються відповідні органи політичної влади та політичні інститути. Представники марксистської точки зору вважають, що політика виникає лише на етапі класового розшарування суспільства. Основним суб’єктом політики виступає панівний у суспільстві клас, який визначає зміст і спрямування політики у державі. У політиці виділяють три рівні її функціонування: 1) мегарівень відноситься до діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, Організація Об’єднаних Націй, НАТО та ін.; 2) макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру; 3) мікрорівень, охоплює окремі структури і організації (політичні партії, громадські організації, профспілки тощо). Структура і функції політики. У структурі політики можна виділити такі елементи: політична свідомість, політичні інститути і політичні відносини. Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб’єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної діяльності. Політичні інститути -це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у суспільстві. Політичні відносини виражають стійкі зв’язки між громадянами і владою, державою та громадянським суспільством; у їх центрі-інтереси та потреби суб’єктів політики. У структурі політики також виділяють економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та ін.. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров’я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва. У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні напрями діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньо політики. Найчастіше серед функцій політики виділяють такі: - фунцію управління -розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства; - прогностична функція -визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо; - функція інтеграції полягає у об’єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей; - мобілізаційно-організаційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань; - ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності; - виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя; - інноваційна функція спрямована на творчеосмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові-прогресивніші-форми соціальної організації життя; 2. Охарактеризуйте: становлення і розвиток політології як науки і навчальної дисципліни, її обєкт, предмет, методи дослідження та функції. Поняття «політологія» утворилося з двох грецьких слів-politike (державні справи) і logos (вчення). Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині ХIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж колежді створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук. Політологія - це наука про політика, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб’єктів політики. Головне завданні політології як навчальної дисципліни -опрацювання і таке викладення загальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхідний мінімум наукових політологічних знань. Обєктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв’язками з економічною та духовною сферами суспільства. Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Як і будь-яка інша суспільствознавча наука, політологія оперує сукупністю категорій-загальними поняттями про політику, невіддільні від законів. Категорії є важливим інструментарієм пізнання політичного життя суспільства. Умовно їх можна поділити на чотири групи: - загальні (політика, влада, демократія, свобода, менталітет тощо) - структурні (політична система, політична організація, держава, політична партія, громадсько-політичний рух та ін.) - функціонування (політична діяльність, політичний процес, політична боротьба, політичний конфлікт та ін.) - розвитку (політична еволюція, політична революція, політична трансформація та ін.) Політологія як суспільствознавча та навчальна дисципліна виконує ряд теоретичних та практичних функцій. Описова функція полягає у пошуку відповідей на запитання: якою насправді є політична дійсність? у чому її природа та специфіка? хто виступає суб'єктом політики? Пояснювальна функція дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? чому ці факти мають саме такі властивості? Інструментальна (технологічна) функція пов'язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату. Іноваційна функція прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтованість і максимальну контрольовану форму. Прогностична функція полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому або коли відбудуться певні події. Результатом цієї функції є поява прогнозних гіпотез. Велике значення мають дослідження комплексних політичних проблем, бо вони дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер політичного життя, передбачити можливість настання негативних наслідків, спланувати шляхи і засоби оптимізації політичного керівництва й управління. В умовах сучасної української реальності зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів та наслідків проведення політичних акцій. Серед інших функцій політології - методологічна (охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань), світоглядна (утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів), функція політичної соціалізації (забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури). Прикладна (управлінська) функція розробляє критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує провідною інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу. Нормативна функція проявляється в регламентації відносин між суб'єктами політичного життя. Основні методи політології 1) Історичний «полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку» 2) Інституційний «вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, обєднань тощо.) 3) Соціальний «сприяє зясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема , впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релілії.» 4) Емпіричний «досліджує політичну діяльність шляхом спостереження, експкркменту, сфокусованого групового інтерв’ю, аналізу документів, анкетування і т.п.» 5) Системний «забезпечує цілісне сприйняття об’єкта, дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окремими його елементами в межах цілого.» 6) Структурно-функціональний «передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів.» 7) Соціально-психологічний «орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас іх особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної системи.» 8) Порівняльний «зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо.), різних способів реалізації одних й тих самих політичних функцій, політичних рішень і т.д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн. » 9) Політичного моделювання «припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.» 10) Антропологічний «вивчення зумовленості політики, не соціальними чинниками, а природою людського роду.» 3.Політична думка Стародавнього Сходу. Перші соціально-політичні погляди мали релігійно-міфологічний характер і лише у XI - VIII ст. ст. до н. е. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та державу, зокрема. Це проявляється у вченнях Конфуція, Мо Цзи, Лао-цзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія) та ін. Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція викладене в укладеній його учнями книзі «Бесіди та висловлювання».Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава - це велика сім'я, a влaдa імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежні від старших. Соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: "темні люди" (простолюдини) повинні підпорядковуватися благородним мужам. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не походження та багатство. Конфуцій був прихильником ненасильницьких методів правління, відданості правителю, абсолютного послуху усім "старшим". Політична етика Конфуція спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами та низами суспільства; він відкидав бунти, війни, завойовницькі походи, боротьбу за владу. Школа даосизму заснована в VI ст. до н. е. китайським мислителем Лао-цзи. Даосисти виходили з того, що людина - частина природи, і знаходить своє щастя у єдності з природою. Цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій. Держави повинні бути маленькі, з нечисельним населенням. Ідея даосизму передбачає створення міні-держав на рівні сіл, общин. Однієюз з провідних течій давньокитайської політичної думки є легізм, засновником якого є Шан Ян. Легісти вважали, що держава повинна ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Вони виступали за укріплення чиновницького та карального апарату, запровадження жорстких норм, що регламентують усі сфери життя і виконання яких забезпечується під загрозою покарання. Легісти були проти нагромадження громадянами приватної власності. Будь-яке право особи до самостійності, творчості вважалося злочином. Легісти ділили суспільство на 2класи: ті, хто правлять і ті, ким правлять. Китайський мислитель Мо-Цзи із ідеєю соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до проведення реформ на користь народу. Він вважав, що здійснення реформ передбачає не тільки використання звичаїв, а й запровадження законів. 4. Охарактеризуйте суспільно-політичні уявлення Стародавньої Греції. В історії давньо-грецької політичної думки виділяють 3етапи: 1етап (IX – Vст. До н.е.) пов'язаний із становленням старогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Солоном, Гераклітом, Піфагором і піфагорцями «семи мудрецями» та ін. 2етап (V- Iполовина IVст. До н.е.) припадає на час розквіту старогрецької філософської та політичної думки.. Цей етап представлений вченнями Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Аристотеля. 3етап (2-а половина IVст – II ст до н.е.) характеризується занепадом старогрецької державності. Погляди цього періоду відображені у вчених Епікура, стоїків, Поліція. На думку старогрецького політичного та державного діяча Солона, держава потребує таких законів, які б поєднали право і силу. Він вважає, що беззаконня та міжусобиці – найбільше зло, а порядок і закон – найбільше добро для держави. Піфагор і його послідовники піфагорійці виступали за правління аристократів – розумової та моральної еліти суспільства Вони першими розпочали теоретичну розробку поняття «рівність». Справедливість, на думку піфагорійців, полягає у рівній віддачі за рівне. Найбільшим злом вони вважали анархію. На іх думку, людина за своєю природою не може обійтись без керівництва та належного виховання. Геракліт вважав демократію як правління «нерозумних», а ідеальною формою правління вважав аристократію, під якою розумів не родову знать, а аристократію духу. З іменем Сократа пов’язане виникнення моральної філософії. На його думку, закони є основою держави, без них не можливо організувати морального життя. Він виділяв такі форми правління: 1)царство – влада, яка ґрунтується на волі народу та засновується на державних законах; 2)тиранія – влада, яка базується на сваволі правителя; 3)аристократія – це правління кращих громадян, які виконують закони; 4)плутократія – влада, яка походить від багатства; 5) демократія – влада, яка походить від волі усіх. Критикуючи демократі. Сократ наголошував, що основний її недолік – некомпетентність посадових осіб, обраних випадково. Сократ першим сформував концепцію договірних відносин між державою та її громадянами. Можливість політичної свободи він повязував із пануванням мудрих і справедливих законів. Платон увійшов в історію політичної думки творами «Держава», «Політика». У своїй праці «Держава» він розробив концепцію «ідеальна держава», суть якої полягає у тому, щоб кожен член сус-ва мав робити своє і лише своє, не роблячи, що є обов’язком інших громадян. Держава складається із 3-х верств громадян: правителів, воїнів, виробників. Справедливість полягає у тому, щоб кожен працював згідно власних задатків і дотримувався відповідного місця в сус-ві. Справедливість, на думку Платона, це коли у правителів переважає мудрість, у воїнів – мужність і сила, у виробників – поміркованість. Ідеальною формою держави Платон вважав аристократію. На політичну тематику Аристотеля бкли написані твори «Політика», «Афінська політика», «Риторика». Держава, за Аристотелем, виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її заснування – досягнення блага людей. Аристотель першим назвав людину «істотою політичною», тобто такою , що може жити лише у державі. Аристотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Він розглядав правильні та неправильні форми держави: правильні – монархія, аристократія, політея; неправильні – тиранія, олігархія, демократія. Найправильнішою формою держави Аристотель назвав політею, під якою розумів правління більшості в інтересах загального блага. Засновником стоїцизму був давньогрецький мислитель Зенон. Стоїки вважали, що в основі громадянського суспільства лежить природний потяг одне до одного. Держава є не штучне, договірне утворення, а природне обєднання. Зенон відстоював думку, що в ідеальному сус-ві повинні існувати однакові порядки. Найкращим дердавним ладом є поєднання демократії, царської влади і аристократії. Політичний діяч Поліція вважав, що історія виникнення держави та зміна її форм відбувається по кругообігу і проходить 6 основних стадій: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Найкращою формою правління є поєднання царської влади, аристократії, демократії, така змішана форма забезпечує стабільність у державі. 5. Охарактеризуйте суспільно-політичні уявлення мислителів епохи середньовіччя і Відродження. Епоха Середньовіччя припадае на V - XVI ст. ст. На протязі цього значного періоду політичні погляди активно розвивалися та змщнювалися. Три великі етапи включає у себе ця еволюія:
3) етап пізнього Середнъовгччя (кінець XV - початок XVII ст. ст.). Державність характеризується переважно абсолютними монархіями. Глибокий відбиток на розвиток полггичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж yciєi епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством i світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві Центральною проблемою політичної думки було питания про те, яка влада (організація) повинна бути пріорітетною: духовна(церква) чи світська_(держава). За домінування церковної влади виступали Тома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської - М. Падуанський, В. Оккам, А. Данте. Філософ i теолог Тома Аквінський запозичив у Арістотеля ідею про людину, як істоту політичну, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджає індивідів, що її складають, й благо держави є важливше за благо її громадян. Держава є необхідною; на її чолі стоїть світська влада, але вона є вторинною, 6o вci види влади на землі є від Бога. Головним завданням державної .влади. є сприяння державному благу, збереженню миру i справедливості у сусрпільстві Найкращою формою правління Тома Аквінський вважав монархію, зокрема такий її різновид, як монархія політична, у якій влада правителів залежить від закону та не виходить за його рамки. , Марсилій Падуанський відстоював тезу, що джерелом будь-якої влади (як світської, так i духовної) є народ. Народ є нociєм сувернітету та верховним законодавцем. Усе сусшльство мислитель дщив на вищу категорш (військові, священики, чиновники), яка дбає про загальне благо, та нижчу категорію (торговці, землероби, ремісники), яка дбає лише про свoї приватні інтереси. Держава для М. Падуанського - це світський інститут, який розвивається за власними законами. Держава виросла iз ciм'ї, як найпростішого елементу людської асоціації. 3 появою держави М. Падуанський пов'язуе появу политичної влади. Держава, на його думку, є досконалою, якщо вона добре управляється, має xopoші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру. Саме Падуанському належить трактування миру, як засобу для досягнення "громадянсъкого щастя". Досягається мир тоді, коли кожен у державі отримує можливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, a yci органи держави функціонують узгоджено. Епоха Відродження припадае на середину XIV - початок _XV.II..ст, ст. i характеризуеться постановкою у центрі уваги людини з її потребами та поглядами. Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономної особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, доблестю, благородством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов'язок, безкорисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалася держава з республіканським устроєм, яка опиралася на принципі рівності та справедливості гарантією яких мало бути прийняття й дотримання законів, зміст яких гармоніював iз єством людини. Політична думка епохи Відродэюення у своєму розвитку пройшла три етапи: 1) гуманістичпий або антропоцептричиий (середина XIV -середина XV ст. ст.). Характеризуеться протиставленням середньовічному теоцентризму інтересу до людини у її сто-сунках зi світом;
6. Проаналізуйте погляди на політику, державу, закони французьких мислителів Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо Одним із перших французьких просвітників був Ш. -Л. Монтескє. Монтескє виділяв три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії - невеликі республіки середнього розміру, імперії - величезні. Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь ycix у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється iєрархічністю, диференціацією громадян, проте тут також була й поміркованість та законість. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади, беззакония, страх перед сваволею правителя. Ш.-Л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову: одна влада має стримувати іншу, бо це є необхідна умова політичної свободи. Мислитель дав одне iз класичних визначень поняття "свобода " -це право "робити все, що дозволено законом", однак він зауважував, що свобода i влада повинні мати певні межі. Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філоософ Ж. -Ж. Руссо. Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є республіканська форма правління. Оскільки народ є єдиним сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Руссо пропонував розглядати на всенародних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони нібито перешкоджають висловленню громадянами "головної загальної волі". 7. Проаналізуйте погляди на політику і державу англійських мислителів Т.Гоббса, Дж.Локка В основу теорії держави Т. Гоббс поклав уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку yci люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану "війни вcix проти вcix". Керуючись інстинктом самозахисту i намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні. "Суспільний договір" за Т. Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній oco6i, яка б, у свою черту, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я ycix. Для укладення суспільного договору необхіна була згода більшостіа меншість повинна була підкоритися їй. Об'еднана у такий споci6 сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали yci свої попередні права, вони не могли залишити встановлену форму правління. Т. Гоббс розрізняв держави, що виникли внаслідок добpoвільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави – монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гоббса, є монархія, бо вона найповніше виражае i реалізовуе абсолютний характер влади держави, у ній загальні iнтереси дуже тісно співпадають iз приватними iнтересами суверена. Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дэ/с. Локка викладене у праці "Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як "вiйна вcixnpomu вcix". Для природного стану притаманна_рівність право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктиво вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, i це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надальшого забезпечення природних прав, piвності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. Внаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачав ycix своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Цілісність держави та виконання нею cboix основних завдань, на думку Дж. Локка, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом i поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній (але не абсолютній) у державі.Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі 8. Проаналізуйте особливості становлення та розвитку політичної думки в Україні. Найважливішими передумовами формування політичної думки на українських теренах були такі: перехід українського суспільства від докласової фази розвитку до стадії станово-класовий устрій;- інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу -; поширення давньої писемності, освіти, наукових знань, прихід християнства та його запровадження як офіційної релігійної доктрини Київської Русі; синтез орієнтальних (східно-візантійських) та окцидентальних західноєвропейських культурних цінностей. Основні етапи політичної думки: Політична думка Київської держави: (особливості) розвивалась під впливом політико-правової думки Візантії у концепціях «богоугодного володаря» («династичного панування») та концепції князівського одновладдя. Представники: Феодосій, Іларіон; Смолятич; Політична думка 13-14 ст.: формування центрів східнослов’янської державності : північно-східного( Московська держава) і південно-західного (галицько-Волинська держава). Представники: Котермак-Дрогобич, Оріховський; Політична думка за умов наступу шляхетської Польщі: виникнення політичної і культурно-освітньої української літератури; перша мала містично-аскетичний зміст, друга – будила політичну свідомість. Представники: Вишенський, Смотрицький, Зизанії, Копистенський; Політичні концепції у Києво-Могилянській академії: синтез традиціоналізму і новаторства покладений в основу відновлення української державності. Конституція Пилипа Орлика підтвердила демократичний устрій держави. Представники: Могила, Гізель, Яворський, Прокопович, Сковорода; Політична думка у 19 ст.: початок національного відродження в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства. Розробка широкої політичної та соціально-політичної програми боротьби за визволення українського народу. Відмова від культурно-територіальної, культурно-національної автономії, слов’янської федерації і федерації з Росією. «Україна для українців» (гасло). Представники: Костомаров, Драгоманов, Франко, Бачинський, Міхновський, Грушевський, Левицький. Політична думка 20ст.: Підвищення рівня національної політичної свідомості та боротьба за національне відродження і державність, входження до унітарної радянської держави, укладання військово-господарського союзу з Росією, перетворення союзу на договірну федерацію тощо. Представники: Грушевський, Винниченко, Христюк, Бандера; Липа, Стецько. 9. Проаналіз. політ.концепції українських мислителів 20 ст. ПЕТРО МОГИЛА. Орієнтувався на угоду з Польщею в політ. Питаннях, однак ставив завдання піднести роль православної церкви в житті людей. ОРЛИК.Гетманське правління обмежене генеральною радою, Україна вільна, конституція пройнята ліберально-демократичним духом. СКОВОРОДА. Політична свобода – найвище досягнення, праця є основою життя і рушієм розвитку суспільства. КМТ (Кирило-Меф. Товариство). Костомаров, Куліш. Створення слов’янської демократичної федерації на чолі з У.+ Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. Законодавча влада – двопалатному сейму, виконавча – президенту. Здійснити це малось шляхом реформ. ШЕВЧЕНКО. Повалення самодержавства і звільнення селянства. ГРУШЕВСЬКИЙ. існують дві "руських" народності - українсько-руська й великоруська. Київська держава були творенням українсько-руської народності, а володимиро-московська держава - великоруської. Київська Русь була першою формою української державності, слугувала обгрунтуванню боротьби українського народу за власну державність як такого, що здавна її мав. У питанні про форму української державності погляди М. Грушевського зазнали певної еволюції - від ідеї федеративних форм до ідеї національної незалежності. Спочатку він виступав за національно-культурну автономію України у складі Росії, Жовтнева революція змінили погляди М. Грушевського. Він перейшов до ідеї національної незалежності й суверенітету України, свідченням чого став прийнятий очолюваною ним Українською Центральною Радою. ЛИПИНСЬКИЙ. Українська держава в майбутньому має бути назалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави. Влада гетьмана спирається на традиції, які були започатковані ще Б. Хмельницьким. існування інституту гетьманства в Україні дає можливість об’єднатися і співпрацювати в ім’я добробуту держави різним політичним угрупованням. уважав формування нації явищем, похідним від державності й обстоював думку, що лише через свою державу і безпосередньо в державі вона формується. ДОНЦОВ. ідея про засадну відмінність націоналістичного світогляду від ідеалів європейського Просвітництва взагалі та його похідних у вигляді позитивізму, наукового соціалізму, наукового матеріалізму тощо. Донцов піддає жорстокій критиці майже всіх відомих українських демократів. Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що є стимулом усіх людських починань і встановлює взаємини між усіма суб’єктами. Проголошуючи головним чинником діяльності людини вольовий аспект людської психіки, він підносить до рівня абсолютних людських цінностей ірраціоналізм, експансію, насильництво і фанатизм. Центральною тезою ідеології чинного, або інтегрального націоналізму Д. Донцова було поняття волі, яке в нього випливало з ніцшеанської концепції «волі до влади». МІХНОВСЬКИЙ. Об’днання з усіма нац.. меншинами, залученя всіх до створення У. держави. 10. Проаналізуйте сутність влади як суспільного явища, основні види суспільної влади та її ресурси. Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних підходів до їх розуміння. У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:1) як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві;2) як вольовий елемент, який виражається у здатності одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;3) як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах. Основні види влади: політична влада( політичні відносини- панування та підлеглість); економічна влада ( об*єктивно зумовлені матеріальними потребами суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва); духовна влада ( організація в усіх формах духовного життя та використання ідейного впливу панівних у країні сил і духовних цінностей з метою інтеграції свідомості і волі людей в систему інтересів цих панівних класів); сімейна влада ( побудований на силі авторитету вплив членів сім*ї на сіейну життєдіяльність відповідно до власних можливостей та ідеалів). Найважливішою соціальною причиноюпідпорядкування одних людей іншим є нерівномірний розподіл ресурсів влади. Під ресурсами владинерідко розуміють засоби її здійснення. Однак цей термін дещо ширший — ним позначаються не стільки задіяні, скільки потенціальні засоби здійснення влади, тобто такі, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Різноманітні ресурси влади можуть класифікуватись за різними ознаками. Так, за характером вони поділяються на утилітарні, примусові та нормативні. Утилітарні ресурси — це матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини. Це можуть бути кошти, промислові та продовольчі товари, послуги у сфері охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, різноманітні пільги і привілеї тощо. Примусові (силові) ресурси влади — це заходи адміністративного і кримінального впливу. Нормативні ресурсивлади — це різноманітні соціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини. Найважливішими з них у здійсненні політичної влади є правові й політичні норми, про які йшлося вище. Політична, у тому числі державна, влада може здійснюватись і на основі таких норм, які не мають формалізованого характеру, наприклад норми моралі, традиції, звичаї, ритуали тощо. 11. проаналізуйте сучасні теоретичні трактування політичної влади. Політична влада є багатоманітним суспільним явищем. Розкриттю цієї багатоманітності, різних сторін та аспектів політичної влади сприяють різні концепції( трактування) влади, основними з яких є телеологічна, реляціоністська, системна, біхевіористська, психологічна. |