ІУК шпори. 1. Походження культури. Процес культурогенезу на території України
 Скачать 290 Kb.
|
|
1. Походження культури. Процес культурогенезу на території України. Найстарші відомості про початки культури взагалі знайдено в добі палеоліту, коли льодовик покривав ще частину східної Європи. Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще не володіла розчленованою мовою і не вміла приручувати свійських тварин. До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило людство, а це вміння видобувати вогонь, яким людина всебічно користувалась. До цієї доби належать житла людини в землянках, а основу життя творила родова спільнота. Але вже тоді ця людина відчувала існування вищої сили і намагалась привернути до себе її увагу і прихильність. Так постали складні магічні практики і початки вірувань у містичних предків людини — в тотеми. Такими „предками" могли бути рослини, тварини, камені, а їх пережитки збереглись у мистецтві, казках, тощо. Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту. Серед творів мистецтва найбільшу увагу привертають стародавні скульптури у формі невеличких статуеток, які мали б відображати образ матері в родовій громаді і користувались особливою пошаною, бо зберігались у т. зв. родових святилищах. Прикметне теж те, що в мізинських статуетках немає виразно окресленої голови, а якщо така є, то відсутнє обличчя. Крім жіночих статуеток зустрічаються фігури тварин і людиноподібних статуеток з кістки і каменя. В Мізині відкрито теж цілу майстерню з набором крем'яних знарядів. Мали теж мізинці замилування до прикрас з слоневої кістки та до геометричного орнаменту. По закінченні останнього льодовикового періоду (14-12 тис. років тому) кліматичні умови Євразійського материка зазнали значних змін. Льодовий покрив танув і поступово відступав у межі своєї первісної зони в північних широтах. У результаті потеплій складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. На територіях, де раніше був степ, тундра льодовик, виросли ліси. Зникли мамонти, шерстні носороги й інші тварини, котрі були головним об'єкт полювання та джерелом їжі в попередні часи. Ліси з селили північний олень, лось, кабан, бурий ведмідь, вовк, лисиця, бобер, а степи — бик, кінь, антилоп сайга й інші сучасні тварини. Почалася нова епоха, що дістала назву середнього кам'яного віку — мезоліту. Умови життя людей, зокрема добування ними їжі, різко змінились, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева — долото, сокира, тесло; нові знаряддя з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Також було зроблене важливе відкриття досить складного для того часу механічного знаряддя — лука. Великі родові колективи мисливців на мамонтів та бізонів змінились порівняно невеликими групами мисливців. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу самостійність і можливість полювати сама. Поширеним було полювання на північного оленя. З луком і стрілами людина навчилась забивати тварин на відстані, а дичину — на льоту. Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство. В цей час були винайдені різноманітні пристосування для ловлі риби — гачки, сіть з поплавками, складна система загородок на ріках та озерах, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. Важливого значення набуло збирання річкових і морських черепашок, їстівних рослин та ягід. Домашньою твариною став собака — віднині постійний супутник людини. На відміну від попередніх часів в епоху мезоліту почали ховати померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а g` їх межами — у давніх родових чи племінних могильниках. Так, у Дніпропетровській області досліджено три могильники біля Волоського та Василівки, на яких виявлено близько 90 поховань. Більшість захоронених — чоловічої статі, покладені в могили на боці. Серед останків померлих знайдені стріли і навіть наконечникдротика (причому деякі з них застрягли прямо в кістках), а на деяких черепах є вм'ятини від ударів. Все це свідчить про те, що тут були поховані члени роду чи племені, котрі загинули під час сутичок. Деталі обряду поховання, зокрема орієнтація померлих, вказують на те, що люди епохи мезоліту поклонялися, мабуть, небесним світилам і понад усе — сонцю. Донжон (фр. donjon — володіння) — головна житлова і найкраще укріплена башта феодального замку в середньовічній Європі, яка виступала в якості рятівного пункту оборони. Якщо ворог захоплював замок, то донжон залишалась останнім «володінням», звідсіля й назва. Донжон вважавсь символом неприступності замку.Являв собою масивну циліндричну або призматичну споруду з товстими міцними стінами, прорізаними бійницями й амбразурами. Донжон знаходився всередині фортечних мур і часто розміщувався на підвищеному і важкодоступному місці, відкритому з усіх боків. Крім господарських приміщень, житлових кімнат і рицарського залу тут містилися зброярня, головний колодязь, харчові склади, а у підземеллі — тюрма. 2. Матеріальна культура землеробів та скотарів. Землероби є однією з найдавніших і найяскравіших землеробських культур енеоліту була трипільська культура (свою назву отримала від с.Трипілля на Київщині, де вперше були відкриті та досліджені її памї’ятки В.Хвойкою наприкінці ХІХ ст.). Вона характеризувалася швидким поширенням у Європі та довготривалістю існування без значних змін своїх основних рис (протягом 1500-2000 років). Головними матеріалами для виготовлення знарядь праці й надалі залишався камінь, а також - кістка та ріг. Але трипільці користувалися й мідними речами, частка яких поступово зростала. Провідним матеріалом у побуті стала глина. Її широко застосовували при будівництві жител, виготовленні посуду, речей хатнього вжитку та культових атрибутів. Спеціалісти відзначають технологічну досконалість, розмаїття форм і призначень, а також естетичність оздоблення трипільського посуду. Поселення трипільської культури завжди розташовуються на берегах великих і малих річок, струмків, в місцях, багатих на природні захисні елементи, деякі з них були додатково укріплені ровами. Забудова, як правило, велася у кілька концентричних кіл чи овалів. У межах замкнутого контуру житла з’єднувалися глинобитними стінами, утворюючи суцільну стіну захисту. Таких ліній могло бути декілька. Поселення забудовувалися переважно наземними дерев’яно-глиняними будинками та заглибленими землянками чи напівземлянками. Наземні будинки за своєю конструкцією могли бути одно- та двоповерховими. В останніх перший поверх використовувався як господарське приміщення. Пізніше у трипільців розвивається мідна металургія. Вони освоюють плавлення та лиття металу, хоча перед тим послуговувалися лише куванням. З’являються майстри-металурги, остаточно утверджується ремісничий характер гончарного виробництва. Як транспортний засіб трипільці використовували сани, запряжені одним чи двома волами. Скотарі Скотарсько-землеробська діяльність породила принципово інший спосіб життя, аніж землеробсько-скотарська. Утримання значної кількості худоби вимагало постійної зміни пасовищ, а це спричиняло значну рухливість населення. У Степу формується своєрідний рухливо-осідлий спосіб життя, із різним співвідношенням питомої ваги скотарства та землеробства. Господарювали скотарі за двома різновидами організації праці: відгінним та перегінним. За першого способу - худобу влітку утримували на пасовиськах (іноді досить віддалених), а взимку - неподалік від поселення, на заздалегідь заготовлених кормах. За другого - худобу постійно переганяли на нові місця утримання, не намагаючись її прогодувати взимку лише заготовленими припасами. У південній смузі степів перевага надавалася вівчарству, в північній та долині Дніпра - розведенню великої рогатої худоби, а в лісостепу - конярству. У разі незначної питомої ваги землеробства більша частина населення значну частину року перебувала разом з худобою, пересуваючись з одного пасовиська на інше. Мобільність не сприяла урізноманітненню предметів матеріальної культури та їх накопиченню. Скотарський спосіб життя відбивався на всіх сторонах існування - худоба не лише давала харчові продукти, а й визначала напрями домашнього виробництва. Вчені відзначають поширення обробки кістки, шкір, розвиток плетива та в пізніших часах - ткацтва. Керамічне виробництво не набуло спеціалізованого відособленого характеру. У скотарських колективах формувалися принципово інші, аніж у землеробів, системи цінностей, в яких престижне місце належало передовсім худобі. Попри це, розкопки поховань енеолітичних скотарів демонструють наявність у них намиста з мідних пронизок, браслетів, скроневих підвісок з мідного дроту, високоякісних кременевих виробів, поясів із мушлевих намистинок, а також імпортованого якісного посуду. Особливу групу знахідок становлять булави та зооморфні скіпетри, старанно виготовлені з якісного каменю (переважно у формі голови коня). Необхідно зазначити, що випас худоби, який не вимагав великих затрат, скотарі поєднували з активним збиральництвом, рибальством та полюванням. Культура – сукупність матеріальних і духовних надбань людства, нагромаджених, закріплених і збагачених упродовж історії, що передаються від покоління до покоління. 3. Культура скіфо-сарматської доби (доповнити кіммерійцями – тут немає!) Скіфська культура — це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші.У скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх вершину водружати меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили значних розмірів курганні насипи, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами. Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятники якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменя будувалися дві паралельні стіни, з невеликим нахилом одна до одної, а простір між ними заповнювався щебенем. Через головні ворота міста можна було попасти на велику, вимощену каменем площу. Під вимосткою знайдена велика кількість зернових ям, де, ймовірно, зберігався державний запас зернаЗа межами міста знайдені похоронні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них покриті розписом, що відтворює вигляд будинку (лінія двосхилого даху, підпори, килими на стінах). Зустрічаються зображення людей, тварин. СарматиПро сарматів відомостей значно менше, ніж про скіфів, але багато в чому вони подібні. Сарматам було притаманне семибожжя з провідним культом бога війни, якого уособлює меч, а також поклонінням сонцю та вогню. Також у сарматів був поширений культ предків. Основними пам'ятками тисячолітнього перебування сарматів є численні кургани, що досягають інколи 5-7 метрів у висоту. Вони найчастіше розташовуються групами на високих місцях, вершинах пагорбів, звідки відкривається широка панорама неосяжних степів. У багатих сарматських похованнях чимало ювелірних виробів та посуду з коштовних металів. Поміж найбільш відомих археологічних пам'яток сарматського часу на Україні — так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької обл., де поховано «царя» та його дружину. У чоловічих могилах найчастіше знаходять кілька залізних вістер стріл, меч, точильний брусок, у жіночих — сіроглиняні глечики, прикраси (намисто з напівкоштовних каменів чи скла, амулети, бронзові круглі люстерка, фібули-застібки тощо). Образи тварин посідали визначне місце в релігійно-культових уявленнях сарматів. Одним з головних культів був культ коня. Коням приносили жертви, і коней приносили в жертву. Поступово зображення тварин втрачають реалістичність і схематизуються. «Аванга́рд» — літературна група на чолі з В. Поліщуком. Заснована в Харкові вкінці 1925 після розпаду «Гарту». Декларації «Авангарду» проголошували «тісний зв'язок мистецтва з добою індустріалізації», спрямований на боротьбу проти відсталості, міщанства, просвітянства, хатянства, за дійсний європеїзм у художній техніці".До «Авангарду» належали поети Валер'ян Поліщук (керівник), Олександр Левада, Леонід Чернов (Малошийченко), Р. Троянкер, прозаїк В. Ярина, художники В. Єрмілов, Г. Цапок. 4. Писемність і освіта. Літописання Київської Русі. Літературні й археологічні джерела засвідчують про існування у східних слов?ян писемності ще до прийняття християнства. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торговельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов?ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам?ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах — пряслицях, горщиках, корчагах, ливарних формочках та ін. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.Важливими писемними пам?ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах берестяні грамоти — переписка городян про господарські справи.Оригінальними пам?ятками давньоруського письма є графіті XI—XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священиків та світська школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходилися художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам?ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.Літописання почалося у Києві. Вважають, що давніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича.В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті временних літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам’яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201-92 рр. Вертеп — старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні і світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси; відтворена стайня з народженням Христа. Український вертепний театр — самобутнє явище у розвиткові нашої театральної культури. Український вертеп відомий з 17 століття. Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття. Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (17-18 століття) і мав численні регіональні варіанти. 5. Виникнення і розвиток укр. мови у польсько-литовську добу. Після занепаду Київської Русі литовське проникнення, польська експансія, татарська агресія суттєво вплинули на перебіг подій в українських землях. У XIV— XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України. Протягом XIV—XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мова», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. «Руська мова» — це певна спільна основа, сходинка в становленні української та білоруської національних мов. На зламі XV—XVI ст. сформувалися дві окремі літературні мови — староукраїнська та старобілоруська. Вважається, що прагнучи підтримки місцевого населення, литовські завойовники з повагою ставилися до місцевих традицій та звичаїв, частково навіть переймаючи культуру Русі. Документи писалися переважно давньоруською (українською) мовою. На багатьох важливих посадах залишалися місцеві урядовці. Про значний культурний вплив свідчить також той факт, що більшість литовських князів приймали православну віру. Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало сприятливі умови для існування українців. Українські князі, незважаючи на підлеглість литовцям, продовжували активно впливати на ситуацію в країні.Якщо до утворення Речі Посполитої (1569) функціонування руської мови було досить вільним, то після переходу Волині, Брацлавщини, Київщини до складу Польської держави вона зазнає дискримінації. Та все ж, незважаючи на утиски, українська мова не тільки не здає позиції, а розширює сфери вжитку, збагачує свою стилістику. Поряд з вже традиційними юридично-діловим і літописним стилями, перекладною літературою, ораторсько-проповідницькою прозою бурхливо розвивається полемічний стиль (Г. Смотрицький, І. Вишенський, С. Зизаній), зароджується науковий (у лікарських посібниках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смотрицький, Д. Наливайко та ін.). |