ІУК шпори. 1. Походження культури. Процес культурогенезу на території України
 Скачать 290 Kb.
|
|
Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Визначальні риси класицизму:раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);наслідування зразків античного мистецтва;нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма). 16. Архітектура та будівництво України у складі Великого князівства литовського. Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників вумовили своєрідний архітектурний тип – будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю замок. Для оборонних цілей також використовувались господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідний місцях.Найяскравішим зразком феодального замку можна вважати Хотинську фортецю: 30-40 метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12-13-поверхового сучасного будинку, товщина їх 5-6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку – собор Івана Богослова.Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва ХІІ-ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд – вузькі вікна-бійниці, замість бань – оборонні башти. Найяскравіші зразки – українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях. Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах. Коли на включених до складу Польщі західноукраїнських землях внаслідок перенесення на місцевий ґрунт європейської будівельної традиції поширюється мурована оборонна архітектура, витісняючи на дальший план притаманні попередній епосі дерев’яно-земляні укріплення, які й надалі зберігалися у вжитку й мали чимале поширення, на "литовській" території України і далі продовжували активно використовувати дерево, не переходячи на привнесений з Європи тип мурованого оборонного будівництва.Підсумовуючи, слід додати, що вироблене й утверджене співіснування двох напрямів розвитку будівельної справи — пов’язаного з продовженням власних традицій з-перед середини XIV ст. і привнесеного після цього періоду відгалуження європейського будівництва — визначило основні тенденції розвитку архітектури і будівництва на українських землях у наступні періоди їхньої історії. Абстракціоні́зм, абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва. Виникла на початку ХХ ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. 17. Передумови формування українського театру. Музичне життя в козацько-гетьманську добу. Театралізація в організації та проведенні традиційних календарних свят та обрядів, ігрові ситуації, які були обов’язковим елементом, з часом трансформувались у сценічні рішення. Залежно від сценарію дійство розгорталось в хаті або на вулиці, неодмінною його умовою була масовість, глядачів як таких не було, кожен мав роль і виконував її. Популярними були свята побутові (вечорниці, посиденьки, весілля), обрядові (різдво, колядування, щедрування, засівання, Івана Купала та ін.), ігрові та розважальні. Трансформація театралізованих народних дійств у народну драму відбувається в XVI – XVII ст.. Їх грали на ярмарках напівпрофесійні трупи або учні. Розширюється коло сюжетів, вводяться сатиричні та комедійні жанри. Особливої популярності зажили вертепні драми. Активним пропагандистами вертепу були студенти Києво-Могилянської академії.Народні театральні дійства, народна драма, вертеп стали передумовою створення українського драматичного театру. Музичне життя. Доба козаччини – період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. У цей складний час з’являється велика кількість народних дум, історичних, побутових пісень. Перші публікації народних дум і пісень з’явилися 1648 р.: «Дума про козака Голоту», пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі», «Був Сава в Немирові» та ін.. Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналії, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Кобзарі виконували у той час кілька функцій: пропагандистську та складання пісень. Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний.Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побутових пісень. 18. Особливості розвитку української культури на початку ХХ ст. Освітній та науково-технічний рівень. На початку ХХ ст. активізується революційний процес. Його складовою став творчий доробок як російських, так і європейських митців. В Україну широким потоком входили передові ідеї наукової і філософської думки. Загострилося протистояння між двома великими напрямками прихильників «чистого» мистецтва і прихильників ідейно-революційного спрямування. Прихильники «чистого» мистецтва брали за основу мотиви, пов’язані з ідеалістичним баченням села і селянства. Письменники революційно-демократичного напрямку орієнтували свою творчість на робітничий класта різночинну інтелігенцію. На творчість пролетарських письменників істотно впливали марксистські ідеї. Революційні події 1905-1907 рр. дали багатий матеріал для низки літературних і мистецьких творів. Зокрема повість М.Коцюбинського «Фата Моргана», де він показав становлення революційних виступів, ідеалізм бачення революційного процесу і що це дало за відсутності належної організації. У цій повісті автор показав нерозуміння і протиборство двох соціальних груп щодо ідеї власної свободи. Українське духовенство на початку сторіччя поводилося не найкраще, чим викликало зневажливе ставлення до цієї інституції. Це породило низку літературних творів атеїстичного спрямування, де висміюється й гостро критикується релігійна мораль, якою її бачили сучасники.Гостра ідеологічна боротьба розгорнулася на ниві суспільних наук. Особливо активно працював М.Грушевський.Ідеологія царського уряду не хотіла розуміти й активно ігнорувала потребу в розвитку освіти. Це було характерним для всієї Російської імперії. Україна не була винятком. Вважалося, що підвищення рівня освіченості збільшує вільнодумство. Українська мова була заборонена. Закривалися «Просвіти», видавництва, навчання, театральні вистави українською. Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю. 19. Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30-50 рр. ХХ ст.. 30-ті pp. стали складним часом випробувань для українського народу. У цей час в Радянському Союзі було встановлено сталінський тоталітарний режим.Процес відродження української культури, що розгорнувся у 20-х pp., на жаль, був дуже рано перерваний. Під загрозою репресій у різний час деякі митці та вчені виїжджають за кордон (О. Олесь, В. Винниченко, Є. Маланюк, Ю. Клен, О. Теліга, О. Ольжич, О. Кошиць, Д. Антонович, Д. Чижевський та ін.) та своєю діяльністю сприяють посиленню інтересу світової громадськості до української культури.30-i pp. — це час масових репресій у середовищі інтелігенції. У всіх сфабрикованих справах судили не якихось злочинців і контрреволюціонерів, а інтелектуальну, творчо активну частину українського народу. За правління Сталіна відбувалася деінтелектуалізація суспільства, бо жертвами репресій ставала духовна еліта країни — вчені, вузівські викладачі і студенти, митці.Зазнавали переслідувань священнослужителі. У 30-х pp. укорінялася думка про ворожість релігії. Священиків і ченців виселяли, позбавляли громадянських прав, а культові споруди руйнувалися чи передавалися на господарські потреби. У 30-х pp. були заборонені твори значної кількості дореволюційних вчених та митців демократичного напряму, а також твори репресованих письменників (М. Драгоманова, Б. Грінченка, М. Костомарова, М. Максимовича, П. Куліша, В. Винниченка, М. Грушевського).Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам?ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. У творчості письменників переважала патріотична тематика. Після перемоги у війні в суспільстві з?явилися надії на демократизацію життя, на утвердження поваги до особистості, її людських та політичних прав і свобод. Натомість вла+да намагалася зміцнити тоталітарний режим. Були повторно репресовані люди, які вже вийшли з місць позбавлення волі, військові, що потрапили до німецького полону.У повоєнні роки відбуваються значні деформації в національно-мовній сфері. Навчальні заклади масово переводяться на російську мову викладання. Партійні і радянські органи, державні установи дедалі більше в практичній діяльності користувалися російською мовою. Характерною рисою в післявоєнні роки стає зменшення сфери вживання української мови. Послідовне скорочення кількості шкіл з українською мовою викладання не відповідало національному складу населення України. Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Визначальні риси постмодернізму:культ незалежної особистості;потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;іронічність та пародійність. 20. Літературне життя, театр, кінематограф першої пол. ХХ ст. Утворювалися мистецькі спілки – своєрідні «громади», наприклад «Плуг» - спілка селянських письменників. Вона нараховувала сотні членів та десятки місцевих організацій і проводила велику культурну роботу, популяризуючи українську мову та літературу. Активними членами «Плугу» були С. Пилипенко (голова), Д.Бедзик, А.Головка, Н.Забіла. Також існувала організація робітничих письменників - «Гарт». До них належали П. Тичина, М. Хвильовий, М. Йогансен. Інші літературні угрупування «Нова генерація», «Ланка», «ЗахіднаУкраїна», «Авангард», «Молодняк». На руїнах «Гарту» виникли організації ВУСПП (Всеукр. Спілка пролетарських письменників, 1927) та ВАПЛІТЕ. Видатні письменники – М.Зеров, М. Драй-Хмара, Рильський (збірка – «На білих островах»), Є. Маланюк («Стилет і стилос», «Земна Мадонна»), В.Сосоюра («Червона зима», «Навколо»), П.Тичина (поема «В космічному оркестрі»), Богдан Ігор – Антонич (Привітання життя), О.Ольжич (Ріньє), С.Гординський (Барви й лінії), В.Підмогильний (Місто). Під кінець двадцятих років значні досягнення мають театр і кіно. На екранах з’являються перші фільми О.Довженка – Звенигород, Арсенал, Земля. Лесь Курбас – реформатор укр. Театру, вивів укр. театр на широку світову арену. Вистава «ЦарЕдіп», була революційною та полемічною, «Вертеп» - абсолютно самобутня з національного боку вистава, постановка «Гайдамаків» за Т.Г.Ш. Справді епохальною стала вистава «Народний Малахій», наступною стала «Мина Мазайло». Хай-тек (Гай-тек) (скорочення від англ. high technology — високі технології) — стилістичний напрямок у сучасній архітектурі та дизайні, орієнтований на функціональність, науковість, елітне обслуговування архітектурою з застосуванням високих технологій. Головні ознаки хай-теку: Використання простих геометричних фігур при збереженні виразного силуету. Широке використання скла, пластмас, блискучих поверхонь металу. Використання сіро-металевих фарб. Децентралізація джерел освітлення. Багато трубчастих конструкцій та сходинки, що винесені на зовні. Високий прагматизм в плануванні і використанні простору (виконується не завжди). 21. Постмодернізм як плюралізм стильових напрямків в українському мистецтві сьогодення. Постмодерні́зм як плюралізм стильових напрямків в укр. мистецтві — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування. Риси в мистецтві: культ незалежної особистості;потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; іронічність та пародійність. Соціалісти́чний реалі́зм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва. Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва. Соцреалізм вимагає від митця правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку. При цьому правдивість й історична конкретність художнього зображення дійсності мусять сполучатися з завданням ідейної переробки і виховання трудящих у дусі соціалізму. 22. Культура неолітичного населення України. (початок нижче) Найбільшого розвитку матеріальна і духовна культура в умовах первісного ладу досягла в період неоліту. Саме в цей час поліпшилась техніка виготовлення знарядь праці з каменю. Усі вони оброблялися способами шліфування і полірування, а також пиляння і свердлування, що давало змогу людині з більшим успіхом надавати каменю необхідної форми. Сокира була найефективнішим знаряддям праці для доби неоліту, що суттєво полегшувало працю людини з вирубування лісових ділянок для землеробства, спорудження житла, човнів тощо. Було притаманним виробництво керамічного посуду. Кераміка стала новим штучним продуктом для виготовлення знарядь праці. Форма й орнамент посуду різних культур відбили безліч персонажів, рослинних та космічних символів. Посуд став одним із найважливіших символів Сонця, неба, Всесвіту. Кераміку виготовляли спеціально призначені люди в певні дні року, що супроводжувалося спеціальними обрядами. Також новим видом господарства стало прядіння. Воно спонукало до винайдення першого колеса, що слугувало за важок для веретена. Разом із прядінням виникло і ткацтво, внаслідок чого було створено— тканину. В образотворчому мистецтві неолітичних племен поширюється декоративний напрям, тобто прикрашення посуду, одягу, зброї тощо художнім розписом, вишивкою, різьбою. Саме з часів неоліту бере свій початок міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб Зевса з богинями. В Україні символіка священного шлюбу була практично всеосяжною. У давніх індоєвропейців обряд шлюбу виконувався представниками вищої знаті на початку весни й символізував відродження Всесвіту. Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фольклорі слов'ян та інших етнічних груп. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі діви Марії на Благовіщення, яке вважається днем весняного рівнодення, та в народженні Ісуса Христа саме на Різдво в день зимового сонцестояння.Отже, матеріальна і духовна культура індоєвропейців, і в тому числі предків українців, на землях України в епоху неоліту підвищення культури землеробства спричинило розвиток ремесел, що, в свою чергу, сприяло розвою ужиткового мистецтва. В цей же час вперше з'явилися зразки усної народної творчості. (розпочати з абзацу) Найдавнішою неолітичною пам’яткою на території України є Кам’яна могила І, де вперше відзначені сліди відтворюючого господарства на території України (7500 до н.е.). Протягом першої половини VII тис. до н.е. неоліт починає розвиватися на всій території степової і лісостепової України, а також у Криму. Період розвитку неоліту України з середини VIII до середини VII тис. до н.е. називається докерамічним. Основні археологічні культури: кукрецька в Запорізькій обл. (Кам’яна могила І), в’язівоцька на Полтавщині (В’язівок IV), буго-дністровська в басейнах Південного Бугу та Дністра (Заньківці), Таш-Аїр в Гірському і степовому Криму (Таш-Аїр, Фронтове IV) платовоставська на Луганщині (Зимівники-1-3, Должик, Мурзіна балка). Загальною рисою всіх без винятку докерамічних неолітичних культур України є використання відтискної техніки розщеплення кременю, виробництво складних знарядь. Незважаючи на початок розвитку землеробства і скотарства, мисливство та рибальство залишаються провідними формами господарства. В Кам’яній могилі знайдені так звані "чуринги", взірці наскельного мистецтва. (повернутись в початок білету). Аналіз поховань дає матеріали для реконструкції духовної культури неолітичного населення (наявність довготривалих родових могильників, культ черепу), а також дають багаті матеріали для реконструкції одягу і його прикрас. Небіжчиків ховали у випростаному стані, часто в колективних усипальницях. Поховання спочатку були безінвентарними, потім пов’язані з покладенням у поховання кістяних прикрас, керамічних і крем’яних виробів. Дуже часто в процесі поховань використовувалась вохра. |