1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права

• Название: 1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права
• Анкор: tsivilne_ekzamen.doc
• Дата: 22.04.2017
• Размер: 1.41 Mb.
• Имя файла: tsivilne_ekzamen.doc
• Тип: Документы; #5271
• страница: 1 из 30

1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права.

Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum). Вперше такий поділ запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана). Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо. Публічне право, в свою чергу, спрямовувалось на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

Однак із часом, через істотне ускладнення суспільних відносин, такої класифікуючої ознаки, як сфера охоронюваних інтересів виявилось недостатньо. Тому, поряд із цим критерієм, до уваги став братися також і спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто, якщо відносини спрямовані на забезпечення державних та суспільних інтересів і їм притаманні субординація (підпорядкування по вертикалі), владно-організаційні та примусові начала, то вони мають характер публічно-правових. Натомість, приватноправовий характер мають суспільні відносини, які не тільки спрямовані на забезпечення приватних інтересів та виникають між юридично рівними суб'єктами, а й ті, які формуються за їх ініціативою та на засадах диспозитивності у виборі поведінки, тобто шляхом координації.

З огляду на специфіку цього навчального посібника, особливу увагу ми приділимо саме розгляду питань приватноправового регулювання та охорони суспільних правовідносин. Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, зокрема:

1) предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);

2) ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3) ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.

Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, маємо зазначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе всі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України. При цьому, слід зауважити, що з огляду на багатозначність поняття "цивільне право" задля його докладного та всебічного аналізу ми в подальшому розглянемо його з погляду чотирьох основних напрямків:

• як галузь права;

• як галузь законодавства;

• як науку;

• як навчальну дисципліну.

Однак, попри важливість цивільного права, потрібно визнати, що тією чи іншою мірою ознаки приватноправового регулювання притаманні також і іншим галузям права, які в своїй сукупності становлять українське приватне право. До таких галузей права, насамперед, слід відносити сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне право, екологічне право та трудове право. Дискусійним на сьогодні є питання стосовно місця і ролі господарського права в системі приватного права України. Однак господарське право не лише є рудиментом правової системи України, яке спробувало синтетично поєднати в собі органічно несумісні та суперечливі приватноправові та публічно-правові начала, а й істотним гальмом на шляху до розвитку громадянського суспільства та ринкової економіки. Адже в Україні не було жодних передумов до запровадження дуалізму (двоєдиності) у системі приватного права, і таке штучне його розщеплення та внутрішня конкуренція під час застосування правових норм може негативно позначитися на єдності та одноманітності застосування приватноправових норм.
11. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб’єктивного цивільного права і цивільного обов’язку

Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризова­ний з 2 позицій — соціальної і юридичної.

Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Тому змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, котре існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).

Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними правами і обов'язками".

У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії; б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.

Отже, суб'єктивне цивільне право визнача­ється як міра можливої поведінки уповноваженого суб'єкта, що забезпе­чується юридичними обов'язками інших учасників цивільних відносин і слугує для задоволення його інтересів..

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів упов­новаженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивно­му розумінні. Так, ст. 665 ЦК України передбачає, що за дого­вором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати май­но у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права.

2. Європейські системи приватного права

Європейські системи приватного пра­ва на підґрунті подібності визначальних ознак можуть бути згрупо­вані у певні сукупності, які тут іменуються "родини приватного (цивільного) права". їх є чотири: романська, англосаксонська, центральноєвропей­ська, східноєвропейська.

А) Романська система приватного (цивільного) права (характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (Луїзіана) і низки інших країн)

Для неї характерний чіткий поділ права на приватне і публіч­не, де приватне право розглядається як таке, що стосується ли­ше інтересів приватних, юридичне рівних осіб, а публічне право слугує передусім інтересам суспільства і держави в цілому. При­ватне право, у свою чергу, розглядається як таке, що складаєть­ся з двох частин: цивільного права (регулює відносини між фі­зичними особами) І торговельного права (регулює відносини між підприємцями). Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифі­кованих актів. Найпомітнішими з них є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона 1804 р.) і Торговельний кодекс Франції 1809 р. Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура ци­вільних кодексів запозичена з того ж римського права і тому з ура­хуванням структури підручників права в Давньому Римі називаєть­ся "Інституційною", включає його основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов"язання).

Ця система.

Б) Англосаксонська система приватного (цивільного) права (поширена у Великій Британії (крім Шотландії, де використовується романська систе­ма), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких ін­ших країнах.) В основі цієї системи права знаходиться загальне право (резуль­тат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося внаслідок дій суду канцлера) і статутне право (охоплює акти, що видаються парламентом). Характерною є відсутність кодифікованих актів цивільного за­конодавства. Вони замінені законами зі спеціальних питань і судо­вою практикою, що становить прецедентне право. Концепція англосаксонської системи цивільного права окрес­люється провідним значенням прецедентного права: відсутність стрункої закінченої системи законодавчих актів замінена узагаль­ненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на ос­нові конкретних казусів.

В) Центральноєвропейська система приватного (цивільного) права (поширена в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії)

Як і для романської системи, для неї характерне розмежування публічно-правових і приватно-правових інтересів, дуалізм приват­ного права, а також Існування кодифікованих актів, найважливі­шими з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговельний кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р. Водночас між ними іс­нують досить істотні відмінності серед яких: значна питома вага публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приват­ними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (передусім цивільних кодексів), центральноєвро­пейське цивільне право має за основу так звану "пандектну систе­му", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосато­рів (коментаторів римського права). Наприклад, Німецький ци­вільний кодекс складається з таких п"яти частин (книг): "Загальна частина"; "Зобов"язальне право"; "Речове право"; "Сімейне право"; "Спадкове право". На центральноєвропейську систему приватного права істотно вплинула рецепція римського приватного права, що особливо по­ширилась у середні віки у формі вивчення і коментування рим­ських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами. Цій системі права притаманна міцна юридична традиція: право розглядається як один з наріжних каменів суспільства. В управлін­ні суспільством, його розвитку істотну роль відіграє традиційно шанований корпус юристів.

Г) Східноєвропейська система приватного (цивільного) права (існувала (і сьогод­ні зберігає значення) в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусі, Росії тощо.)

Для цієї системи характерна відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому зазначене стосується не лише пе­ріоду існування в більшості країн, що належать до цієї родини, так званого соціалістичного права, а й практично всієї історії розвитку права у країнах цієї групи. У зв"язку з цим у цивільному праві дуже сильним є вплив пуб­лічно-правових елементів, традиційно державним установам нада­ються пільги і переваги, обмежується (аж до повної ліквідації) пра­во приватної власності. Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак ос­танні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, які нерідко фактично змінюють і доповнюють цивільний кодекс та інші кодифіковані акти. Для юриспруденції характерні слабкість юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості), що часом призводить до перева­жання в регулюванні цивільного (торговельного) обігу так званих організаційно-правових засобів. Помітно вплинуло на структуру і зміст цієї системи права візан­тійське (греко-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце у країнах цієї групи.
5. Поняття цивільного законодавства України. акти цивільного законодавства.

Цивільне законодавство - система нормативно-правових актів (актів цивільного законодавства), що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.Акти цивільного законодавства поділяються на рівні правового регулювання за юридичною силою.

Вищий рівень: Конституція (ст.13- право власності українського народу, 14- право власності на землю, 27- право на життя, 28- право на повагу до гідності, 30- право на недоторканість житла, право на особисте та сімейне життя, 41- право власності, 42- право на підприємництво та ін.).

Перший рівень: 1)Цивільний кодекс України 2)Цивільні закони та міжнародні договори України (ст.. 9 Конституції, ст.. 17 Закону України „Про міжнародні договори України”; ст.. 10 Цивільного кодексу).

Другий рівень 1)Підзаконні нормативно-правові акти 2)Укази Президента 3)Постанови Кабінету 3)Відомчі нормативно-правові акти 4)Акти органів місцевого самоврядування 5)Акти локального нормотворення

3. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права

Поняття та предмет регулювання цивільного права

Цивільне право є самостійною галуззю сучасного права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності та диспозитивності відносини власності, товарно-грошові відносини, підстави на­буття і порядок реалізації та захисту цивільних прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, з метою задоволення ма­теріальних та духовних потреб громадян. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

а) майнові відносини;

б) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу за­собів виробництва, предметів споживання та інших матеріаль­них благ.

За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:

а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності, тобто майнові, відображають існую­чий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів вироб­ництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони закріплюють належність ма­теріальних благ за відповідними власниками.

Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вжива­ється для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ав­торство.

Методи цивільного права

Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

Метод цивільно-правовового регулювання – сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються юридичною рівністю сторін, а також надання останнім можливості врегулювання цих відносин на свій розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Види: диспозитивний (юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин, можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить цивільному законодавству і моралі суспільства) та імперативний (виникає у зобов’язаннях внаслідок заподіяння шкоди).

Диспозитивність у цивільному праві надає можливість вибору між кількома варіантами по­ведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпо­ряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспози­тивні засади втілюються у диспозитивних нормах.

Функції цивільного права.

Функції сучасно­го цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-пра­вових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (влас­ності, товарно-грошових, особистих немайнових), які включе­но до предмета цивільно-правового регулювання.

Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджу­вально-виховну, попереджувально-стимулюючу, інформаційно-орієнтуючу.

Регулятивна функція забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових відносин.

Охоронна функція забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав.

Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охо­ронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через, інститут цивільно-правової відповідальності. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопорушників.

Інформаційно-орієнтуюча – ознайомлення суб’єктів цивільних відносин з концепцією прав людини, принципами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо.
6. Загальна характеристика Цивільного кодексу України

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.

У книзі першій "Загальні положення" викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Окремі розділи присвячено участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" регулює особисті немайнові права фізичної особи. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.

Нормами книги третьої "Право власності та інші речові права"врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном, право користування чужою земельною діляг-кою для сільськогосподарських потреб, право користування чужою земель­ною ділянкою для забудови тощо.

Нормами книги четвертої "Право інтелектуальної власності" закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу, зобов'язання його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов'язань - договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та не договірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення тощо).

Книга шоста "Спадкове право" охоплює законодавче врегулювання відносин пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).