1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права
 Скачать 1.41 Mb.
|
|
15. Загальні положення про фізичну особу У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві. Однак після зменшення напруги ідеологічної боротьби ставлення до цивілістичної термінології змінилося, що і зумовило повернення до категорії "фізична особа", яка вживається в усіх європейських правових системах. У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміна, а про формування нового підходу. Якщо раніше в центрі уваги знаходилася характеристика людини як громадянина, і тим самим підкреслювалося значення її взаємин з державою, тепер увага загострюється на цінності і правовому статусі людини у приватноправових (цивільно-правових) відносинах. Згідно з ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24). Поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні. Фізична особа — це завжди і тільки людина. Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків. Отже поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді — поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина". 14. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів Юридичні факти у цивільному праві — це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Для настання юридичних наслідків досить наявності й одного юридичного факту. Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, серед яких розрізняють:
Особливе місце займають так звані юридичні стани, тобто обставини, що характеризуються відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом яких вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, перебування у шлюбі, народження фізичної особи, усиновлення, встановлення опіки тощо. Стаття 49 ЦК. визначає акти цивільного стану як події та дії, котрі нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. Слід звернути увагу на принципово важливе положення ЦК, закріплене у ст. 11, згідно з яким цивільні права та обов'язки можуть виникати як з дій, що передбачені актами цивільного законодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч. 2 ст. II ЦК, де підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'язків і наголошується, що останні виникають не тільки за прямо вказаних обставин, але з інших юридичних фактів. Класифікація юридичних фактів Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. У теорії цивільного права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. 1. Залежно від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на:
2. Залежно від наявності та характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною у цивіліс- тиці) розрізняють, насамперед, дві великі групи юридичних фактів:
У свою чергу, дії поділяються на: а) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дозволені або прямо не заборонені нормами права (різноманітні право- чини, юридичні вчинки тощо);
Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини або такими, що поновлюють права і обов'язки. Правомірні дії можуть бути поділені на:
Юридичні акти — характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на: а) акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом якого є договори) — основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Правочин — це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, поновлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов'язків; б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухвали тощо). Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок припису закону. Їх можна поділити на:
16. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право. Правоздатність фізичної особи — це здатність людини мати цивільні права і обов'язки. Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом — юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи різняться залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо. Згідно зі ст. 26 ЦК усі фізичні особи є рівними у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, які встановлені Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Відповідно до ст.ст. 21—24 Конституції цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою забезпечення державної безпеки або як міра-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців. За загальним правилом правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини. Отже, характерніша ознаками правоздатності є:
Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК). Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи Згідно зі ст. 26 ЦК фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства. Отже обсяг прав, які складають зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практично будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними має не суперечити закону та моральним засадам суспільства. Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб складає у сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією, ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, забезпечені міжнародними актами, зокрема, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенцією про права дитини 1989 р. 17. Дієздатність громадян. Обсяг дієздатності фізичних осіб. Дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК). Наведене визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим, воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи (котра, однак, згідно із концепцією ЦК, не співпадає з поняттям дієздатності фізичної особи — див. ст. 92 ЦК). Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:
Можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб:
Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто тими, хто досяг 18 років (ст. 34 ЦК). Віковий ценз може бути зниженим у двох випадках: а) реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (ч. 2 ст. 34 ІДК); б) надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст. 35 ЦК). Шлюбний вік встановлений для чоловіків — 18 і жінок — 17 років (ст. 22 СК). Стаття 23 СК допускає також за виняткових обставин можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років. На зниження шлюбного віку згода батьків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка при цьому враховується. Реєстрація шлюбу осіб, яким був знижений шлюбний вік, здійснюється в загальному порядку. Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатність у повному обсязі. Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згідно зі ст. 35 ЦК можливе:
Підстави і порядок емансипації визначаються по-різному:
Стаття 35 ЦК не згадує про значення членства у виробничому кооперативі, однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздатності. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається. Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які не досягли 14 років (ст. 31 ЦК іменує їх також "малолітніми особами"), їхня дієздатність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто, правочини, задовольняють побутові потреби особи, відповідають рівню її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, щ охороняються законом. Всі інші правочини, вчинені малолітніми до досягнення ними 14 років, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи на вимогу її батьків, усиновлювача або опікуна визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь такої особи (ст. 221 L1K). Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, шо малолітні особи ще не можуть повною мірою оцінювати свої дії і керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їхніх батьків, усиновлювачів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи неналежному вихованні дітей. Батьки, усиновлювачі, опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання було порушене чи шкода заподіяна не з їхньої вини (ст.ст. 33, 1178 ЦК). Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи у віці від 14 до 18 років (ст. 32 ЦК). Крім правочинів, передбачених ст. 31 ЦК, вони можуть: самостійно розпоряджатися своїм заробітком. стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним такими особами на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників та органу опіки та піклування. Згода може бути замінена наступним схваленням у письмовій формі правочину, вчиненого зазначеними особами. У разі заперечення правочину того з батьків (усиновлювачів), з ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. |