1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права
 Скачать 1.41 Mb.
|
|
62. Виникнення та види представництва. Співвідношення інституту представництва з договором поруки, суміжними інститутами. Право на вчинення дій від імені іншої особи може ґрунтуватися на різних юридичних фактах, з якими закон (ч. З ст. 237 ЦК) пов'язує виникнення повноваження. Такими юридичними фактами (підставами виникнення повноважень) можуть бути: 1) договір (наприклад, договір доручення); 2) закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом); 3) акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану із здійсненням представницьких дій); 4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства (наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна — при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається — за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових). Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносин представництва і виникнення повноваження розрізняють такі види представництва: 1) добровільне (договірне) представництво — те, що ґрунтується на волевиявленні представника; 2) обов'язкове або ("представництво за законом") — представництво на підставі безпосереднього припису закону. З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК ("Представництво") та значна кількість норм глави 68 ЦК ("Доручення"). Добровільне представництво здійснюється на підставі договору, тобто узгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника. Наприклад, адвокат — повірений є представником на підставі договору про надання юридичної допомоги. Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво. Згідно зі ст. 243 ЦК комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Такий висновок випливає з того, що комерційне представництво має своєю метою укладення договорів у сфері підприємницької діяльності, а отже і особа, яку представляють, і представник повинні мати бізнес-дієздатність. Комерційне представництво є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. До особливостей здійснення комерційного представництва належать предмет, систематичний характер дій комерційного представника, платність договору. Крім того, ч. 2 ст. 243 ЦК допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину. Договір на комерційне представництво припускається оплатним. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинення дій, крім випадків, коли в самому договорі міститься вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлені розмір винагороди і порядок її сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне представництво суму, котра звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Крім того, представник має право на відшкодування витрат, зроблених ним при виконанні доручення. У разі укладення договору від імені кількох підприємців одночасно витрати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою сторін. Найчастіше комерційне представництво здійснюється на підставі договору доручення (глава 68 ЦК). Цій договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. Наприклад, комерційному представнику може бути надане на певний строк виключне право щодо укладання угод від імені та за рахунок довірителя та (або) на певній території (ст. 1000 ЦК). Довіритель у цьому випадку не вправі призначати на цій території інших комерційних представників. Представництво за законом (обов'язкове представництво) регламентується ст. 242 ЦК, котра відносить до нього: І) представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; 2) представництво опікуном малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Цей перелік не є вичерпним: законне представництво можливе також в інших випадках, встановлених законом. Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними (ст. 39 ЦК) або лише частково дієздатними (ст. 31 ЦК). У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Законними представниками своїх малолітніх дітей є батьки. Це положення закріплене не лише у ЦК, але й у СК. Право батьків представляти своїх малолітніх дітей грунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акту цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. їхнє право на представництво грунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення. Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які правочини. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення правочину не суперечить інтересам дітей. Що стосується неповнолітніх дітей, то за загальним правилом вони вчиняють більшість правочинів самі, але за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частини 2, 3 ст. 32 ЦК). Отже, законне представництво стосовно цих осіб можливе лише у випадках, передбачених законом (наприклад, ч. 5 ст. 32 ЦК). Виникнення повноважень у опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а також на адміністративному акті (рішення про призначення опікуном). У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення у опікуна повноваження для діяльності як законного представника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опікуном. Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним, Проте вони без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом. Законними представниками своїх членів можуть бути також громадські організації. Наприклад, об'єднання громадян за Законом "Про об'єднання громадян" мають право представництва і захисту своїх прав, а також законних інтересів своїх членів і учасників, інших громадян в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, інших державних і недержавних організаціях. В силу договору поруки поручитель теж виконує зобов'язання від імені основного боржника з безпосереднім для останнього право і і и м резул ьтато м. Проте дії представника і поручителя мають свої специфічні особливості:
Отже правовідносини з представництва не є тотожними жодній іншій формі вчинення правочинів за допомогою третіх осіб. Залежно від особливостей тієї чи іншої форми посередництва розмежування цих форм і представництва можуть стосуватися сфери діяльності, суб'єктного складу, мети, характеру і результату дій посередника як учасника певних правовідносин. При цьому принципова відміна представництва від усіх інших форм встановлення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участі третьої особи полягає у характері взаємних суб'єктивних прав і обов'язків. Зовні це проявляється в тому, шо тільки представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє повноваження та виконуючи обов'язок представляти іншу особу. 63. Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень Представництво без повноважень - це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя по довіреності, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих випадках, коли за законом таке посвідчення обов´язкове; громадянина, який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тощо). Представник може перевищити надані йому повноваження в кількісному та якісному відношенні. Так, під кількісним перевищенням розуміють перевищення кількості, ваги речі, розмір плати. Якісне перевищення стосується властивостей предмета, характеру правочину, особи контрагента. За загальним правилом, правочини, що укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. У випадках перевищення повноважень укладений правочин дійсний тільки в межах наданих повноважень. Тобто, якщо довіритель довірив особі придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а й телятко, то у довірителя виникає обов´язок прийняти як виконане тільки корову. Водночас, діяльність без повноважень або з перевищенням наданих повноважень може обумовити настання певних юридичних наслідків для представника. Якщо довіритель не схвалює правочин, укладений за межами повноважень, то вона вважається такою, що укладена від імені і в інтересах представника. Тому саме він буде нести перед стороною за даним договором всі обов´язки і відповідати за невиконання (наприклад, представник втратить завдаток чи буде зобов´язаний повернути його в подвійному розмірі). Правочин, що укладений без повноважень або з перевищенням повноважень, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов´язки лише в тих випадках, коли він схвалений довірителем. Відмова особи, в інтересах якої вчинялися дії, схвалити дії фактичного представника, за своєю юридичною природою не є правочином, оскільки відмова спрямована не на встановлення, зміну чи припинення юридичних прав та обов´язків, а навпаки, воля особи спрямована на те, щоб відповідні правові наслідки не настали. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Перевищення повноваження — це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє. Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному відношенні. Кількісне перевищення повноважень полягає у довільній зміні показників, що характеризують кількісну сторону правочину: число, вага, міра речей; термін договору, який укладається; розмір плати або купівельної ціни. Якісне перевищення повноважень стосується властивостей і специфіки предмета правочину; вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин; характеру правочину; вчинення дій, не передбачених довіреністю. і врахуванням суб'єктивного ставлення представника до своїх мл та їхньої мети, можна виокремити такі види перевищення повноважень:
Правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, імінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо ж схвалення не відбудеться, то такий правочин правових наслідків лля того, кого представляють, не тягне і має бути визнаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241. ст.ст. 215, 239 ЦК, У перших двох випадках перевищення повноважень сторони повертаються у первісний стан. У випадку навмисної діяльності з перевищенням повноважень з метою отримані вигоду для себе правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов'язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і третій особі. Крім того, за певних обставин (наприклад, у разі зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення право- чину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень. Статті 241 ІДК передбачає 2 варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без повноважень або з перевищенням повноважень. Схвалення рій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину. За своїй юридичній природою схвалення є одностороннім право- чином, що вимагає сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляюл'ь, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень. Положення ст. 241 ІДК щодо можливості схвалення правочину, укладеного представником з перевищенням повноважень, поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і правового значення не має. У практиці виникають питання про значення схвалення тим', кого представляют ь. угоди, укладеної з перевищенням повноважень. Як випливає із тексту ст. 241 ЦК несхвалення такого правочину ніби тяте повну його недійсність. Але такий висновок суперечить ст 217 ЦК. згідно з якою недійсність частини правочину не тягне недійсності інших її частин. Більш коректним здається припущення, ідо той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною. Якщо самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною. Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнуті з особи, яку він представляв, як безпідставне збагачення за правилами глави 82 ЦК за наявності всіх умов, необхідних для виникнення відповідних зобов'язань. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. 64. Довіреність та її види. Форми довіреності. Передоручення Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій (представнику) для представництва перед третіми особами. Довіреність - це односторонній пра-вочин, що фіксує межі повноважень представника, який діючи на підставі довіреності, створює права та обов´язки безпосередньо для довірителя. Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель його наділяє. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі представника. За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей: разова - на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);спеціальна - на виконання яких-небудь однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року); генеральна (або загальна) - на загальне управління майном довірителя. Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі. Довіреності, що видаються громадянам, мають бути посвідчені уповноваженими на це особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Так, щодо правочинів, які вимагають нотаріальної форми, довіреність має бути посвідчена державним або приватним нотаріусом. Згідно ч. З ст. 245 ЦК до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються: 1) довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-медичному закладі, може бути посвідчена - посвідчені начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем; 2) довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з´єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріусу, чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім´ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частин, з´єднання, установи або закладу; 3) довіреність осіб, які перебувають у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі. Поруч з нотаріальною формою законодавець допускає випадки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання, місцем стаціонарного лікування або місцем проживання довірителя. Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім´я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а за необхідності - посаду, яку вони обіймають, коло повноважень. Строк довіреності встановлюється у довіреності (ст. 247 ЦК). Строк дії довіреності зазначається літерами. Встановлення строку чинності довіреності є правом, а не обов´язком довірителя. Тому якщо вказівка на строк дії довіреності відсутня, така довіреність зберігає свою чинність до моменту її скасування або припинення за іншими передбаченими законом підставами (ст. 248 ЦК). Довіреність без дати її посвідчення є нікчемною. Довіреність підписується довірителем особисто. Якщо громадянин через фізичну ваду, хворобу або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює нотаріус. Видати довіреність без будь-яких обмежень можуть тільки повністю дієздатні особи. Якщо громадянин відповідно до чинного законодавства уклав шлюб до досягнення ним 18-річного віку, то він також має право видавати будь-яку довіреність. Довіреності від імені неповнолітніх у віці від 14-ти до 18-ти років, а також від імені осіб, які в судовому порядку визнані обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчиняються за згодою батьків, усиновителів, піклувальників. Неповнолітні у віці від 14-ти до 18-ти років самостійно вправі видавати довіреності лише на розпорядження їх заробітною платою або стипендією, якщо орган опіки і піклування не обмежив їх у праві самостійно розпоряджатися ними, та на здійснення авторських або винахідницьких прав. Довіреність від імені управителя майна, що передане за договором управління, посвідчується нотаріусом, якщо видача такої довіреності передбачена умовами договору управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або виго-донабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Дія довіреності може бути припинена і до закінчення вказаного у ній строку у випадках: 1) скасування довіреності особою, яка її видала; 2) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 3) припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій видана довіреність; 4) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. 5) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може в будь-який час скасувати її. Скасовуючи довіреність, довіритель зобов´язаний повідомити про це довірену особу, а також зацікавлених третіх осіб, оскільки права та обов´язки, що передбачені довіреністю, зберігають силу для довіреної особи доти, доки вона не дізнається (або повинна була дізнатися) про припинення дії довіреності. У разі припинення дії довіреності представник або його правонаступник зобов´язаний негайно повернути довіреність. Відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, може і представник. Проте, реалізуючи своє право на відмову від вчинення правочинів, визначених довіреністю, представник зобов´язаний: а) негайно повідомити про це довірителя; б) завершити вчинення дій, передбачених довіреністю, якщо ці дії є невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник зобов´язаний виконувати покладені на нього обов´язки особисто. Проте законодавець передбачає випадки, коли довірена особа можепередоручити здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме: якщо передоручення передбачене в довіреності; якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителя й отримати його згоду на передоручення (ст. 1005 ЦК)´. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю вимушений робити це для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. У довіреності, виданій в порядку передоручення, мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім´я та по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їх службове становище. Представник, який передав свої повноваження іншій особі, зобов´язаний при першій нагоді сповістити про це довірителя і надати йому відомості щодо нової довіреної особи. Невиконання цього обов´язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії нової довіреної особи як за свої власні. Передоручення може мати місце лише в межах строку дії, який вказаний в основній довіреності. Звичайно, довірена особа не може надати новому довіреному більше прав, ніж їй було надано довірителем. Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і довіреною особою, яка його видала. Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями можуть бути передані телеграфом. У цих випадках телеграма-доручення складається безпосередньо з тексту доручення та посвідчувального напису з розшифруванням |