1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права

• Название: 1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права
• Анкор: tsivilne_ekzamen.doc
• Дата: 22.04.2017
• Размер: 1.41 Mb.
• Имя файла: tsivilne_ekzamen.doc
• Тип: Документы; #5271
• страница: 15 из 30

70. Види строків позовної давності

Позовна давність поділяється на 2 види: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність складає 3 роки (ст. 257 ЦК) і застосову- і і ься до всіх позовів, окрім тих, для яких законодавцем встановлені і пеціальні правила.

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною іавністю: 1) скороченою; 2) подовженою.

1. 
   Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосову­ється, зокрема, до вимог:
   

—• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• 
  про спростування недостовірної інформації, вмішеної у засобах масової інформації. (У цьому разі позовна давність обчис­люється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інфор­мації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про таке вміщення);
  
• 
  про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спіль­ної часткової власності (ст. 362 ЦК);
  
• 
  у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);
  
• 
  про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);
  
• 
  у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);
  
• 
  про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).
  
  2. 
     Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути 2 різновидів: а) 5 років; б) 10 років.
     

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнан­ня недійсним гіравочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про засто­сування наслідків нікчемного правочину.
71. Початок і кінець течії строків позовної давності

Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст. 253—255 ЦК. Правило про обчислення позовної давності сформульоване у ч. 2 ст. 260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються відповідні правила (ст. 254 ЦК). Позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відпо­відного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім гого, письмові заяви (позовні заяви та ін.) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважа­ються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК).

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. З цього моменту вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) відносно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на 2 місяці і не повернуті до закінчення цього строку, припускається, що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний день після закінчення строку договору, хоч би сам він і забув про існування боргу.

Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлю маться спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності. Зокрема, у частинах 2—6 ст. 261 ЦК визначені такі випадки:

1. 
   перебіг позовної давності за вимогами про визнання недій­сним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;
   
2. 
   перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли поча­лося його виконання;
   
3. 
   у разі порушення цивільного права або інтересу неповноліт­ньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;
   
4. 
   за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;
   
5. 
   за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності почина­ється від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільго­вий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
   
6. 
   за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
   

Законом можуть бути встановлені й інші винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Варто звернути увагу на те, що згідно зі ст. 262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

1а звичай, перебіг позовної давності є процесом безперервним, ■'так протягом цього часу можуть виникнути обставини, що і рсшкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для лиипення (призупинення), переривання або відновлення позовної ичіості.

72. Призупинення перерва і відновлення строків позовної давності

Сторона, право якої порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного, встановленого зако­ном, часу за захистом порушеного права, Але обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позовної Давності.

Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позо­вної давності не зараховується той проміжок часу, про­тягом якого особа не мала можливості звернутися з по­зовом.

Перелік обставин, які є підставою для зупинення стро­ку позовної давності, наводиться у ст. 78 ЦК України:

1) надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (не­переборна сила). Законодавець наводить основні ознаки, які дають змогу вважати ту чи іншу обставину неперебор­ною. До них належать: а) надзвичайність обставин; б) невідворотність обставин за даних умов; в) такими об­ставинами виступають саме події. Надзвичайність озна­чає відсутність закономірностей у розвитку події. На­приклад, тривалий снігопад у Криму. Невідворотність означає, що саме за цих умов настання події неможливо було відвернути (тобто за звичайних умов її можна було б відвернути). Непереборною силою виступає саме по­дія, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить від волі людей.

2) встановлена законодавством відстрочка виконання зобов'язань (мораторій). Мораторій може бути оголоше­ний у зв'язку з різними надзвичайними подіями, викли­каними складним міжнародним становищем, неординар­ними громадськими явищами.

3) однією з підстав зупинення перебігу строків позов­ної давності є перебування позивача чи відповідача в лавах Збройних Сил України, які переведені на військовий стан. Якщо ж громадянин у мирний час призваний до війсь­ка — це не є підставою зупинення строків позовної дав­ності, оскільки він має можливість звернутися до суду через представника.

Окрім загальних підстав зупинення позовної давнос­ті, передбачених ст. 78 ЦК України, є й інші, які перед­бачені певними статтями кодексу та деякими норматив­ними актами.

За позовами про відшкодування шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, перебіг строку позовної давності зупиняється. зверненням по­терпілого або непрацездатних осіб, які перебували на його утриманні чи мали на день смерті право на одер­жання від нього утримання, а також дитини, яка наро­дилася після його смерті, до відповідного органу із за­явою про призначення пенси або допомоги — строк зу­пиняється до призначення або відмови в призначенні.

Від зупинення строків позовної давності потрібно відрізняти зупинення провадження по справі в органах суду. Справа в тому, що інколи вже почате провадження в суді з об'єктивних причин не може бути закінченим. Так, ст. 79 АПК України передбачає, що провадження по справі зупиняється, якщо: вирішується спір, до розг­ляду якого неможливо прийняти рішення по справі. Ар­бітражне провадження може бути також зупинене: при призначенні експертизи, заміни однієї із сторін правона­ступником внаслідок реорганізації; направлення судом матеріалів у слідчі органи. Ст. 221 ЦПК України серед інших підстав називає втрату стороною дієздатності, пе­ребування відповідача у Збройних Силах, розшук відпо­відача тощо. Після усунення цих перешкод провадження по справі поновлюється.

Зупинення строку позовної давності може мати місце лише тоді, коли обставини, які є підставою для зупинення перебігу строків, виникли в останні 6 місяців строку давності. Якщо строк позовної давності менший за 6 місяців, то він зупиняється незалежно від того, коли ці обставини виникли чи тривають,

Після того, як обставина, що була підставою для зу­пинення перебігу строку позовної давності, зникла, пе­ребіг строку позовної давності продовжується. Якщо для пред'явлення позову залишилося менше 6-ти місяців, він продовжується до 6-ти місяців, а якщо строк позов­ної давності взагалі менший 6-ти місяців, то строк про­довжується до строку позовної давності за вимогою.

Перерва перебігу строків позовної давності. Перебіг позовної давності може бути не тільки зупи­нено, а й перервано. Перерва перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для пе­рерви строку позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто звернення з позовом на­лежного позивача до належного відповідача і в належ­ний судовий орган.

Якщо позивач не виконав вимог щодо позовної за­яви, то відповідно до ст. 63 АПК України позовна заява повертається без розгляду і таке звернення не перериває перебігу строків позовної давності,

Усне визнання зобов'язання чи усна обіцянка спла­тити борг певного числа не є підставою для перерви строку. За спорами організацій, виконання зобов'язаною стороною дій, що свідчать про визнання боргу (наприклад, досилка комплектуючих частин при поставці не­комплектної продукції, заміна неякісної продукції на якісну), не є підставою для перерви строку позовної дав­ності.

При зупиненні строку перебіг строку продовжується, а в разі перерви — перебіг строку починається спочатку.

Поновлення строків позовної давності.

Якщо позивач пропустив строк позовної давності - це безумовна підстава для того, щоб залишити його по­зов без задоволення. Але пропуск строку може мати міс­це за обставин, які не залежали від позивача і які, проте, не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Тому було б несправедливим відмовляти пози­вачеві в захисті порушеного права з мотивів пропуску строків давності.

За виняткових обставин суд чи арбітражний суд може поновити пропущений строк позовної давності і захис­тити порушене право.

У судовій та арбітражній практиці такими обстави­нами, як правило, визнаються також неповноліття пози­вача при відсутності опікунів чи піклувальників, перебу­вання в довготривалому закордонному відрядженні, у місцях позбавлення волі з наступною реабілітацією. За спорами з участю організацій — невстановлення відпові­дача у зв'язку з відсутністю маркіровки вантажу тощо.

Закінчення строку позовної давності позбавляє пози­вача права на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зо­бов'язання порушником. Але боржник може виконати збов'язання добровільно і після закінчення строку по­зовної давності.

Боржник, який виконав зобов'язання після закін­чення строку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчення строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав.

Щодо наслідків закінчення перебігу строків позовної давності в літературі висловлювалися різні думки. Одні автори вважають, що закінчення строку позовної давно­сті припиняє й існування самого суб'єктивного права, яке не може існувати без можливості примусового його здійснення г. Інші автори висловлюють точку зору, згід­но з якою управомочена особа втрачає суб'єктивне пра­во лише з моменту винесення судом рішення про відмо­ву в задоволенні позову або в поновленні порушеного строку позовної давності.

Більшість же цивілістів вважають, що закінчення по­зовної давності не припиняє існування суб'єктивного права, оскільки боржник може виконати зобов'язання, незважаючи на закінчення строку позовної давності.
73. Наслідки спливу позовної давності

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права. Разом з тим ст. 267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямо­ваних на більш повний захист особи, чиї цивільні права порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1. 
   особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;
   
2. 
   заява про захист цивільного права або інтересу має бути прий­нята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;
   
3. 
   позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;
   
4. 
   якщо суд визнає поважними причини пропущений позовної давності, порушене право підлягає захисту.
   

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмо­ви у позові лише тоді, коли про її застосування заявлено стороною у спорі, і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Оскільки позовна давність щодо головних та додаткових вимог обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що щодо головної вимоги позовна давність не пропущена, тоді як «иаїкова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнен­ім на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної і.івності. Однак, якщо позовна давність пропущена щодо головної вимоги, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (її. 266 ЦК).
74. Вимоги на які позовна давність не поширюється

Додатковою гарантією для осіб, чиє цивільне право чи інтерес порушені, є встановлення у ст. 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Зокрема, позовна давність не по­ширюється:

1. 
   на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
   
2. 
   на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депо- шту) - ст. 1058 ЦК);
   
3. 
   на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст. 1162, 1166, 1168 ЦК);
   
4. 
   на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким по­рушено його право власності або інше речове право (ст. 393 ЦК);
   
5. 
   на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) — ст. 979 ЦК.
   
6. 
   на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".
   

Наведений перелік згідно з ч. 2 ст. 268 ЦК не має вичерпного характеру, а, отже, інші випадки можуть бути передбачені зако­ном. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як прави­ло, є право, яке не обмежене в часі.

Згідно з пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, вста­новлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
75. Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових прав.

Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом, є немайновими та особистісними.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід використовувати такі основні ознаки:

1) ці права належать кожній особі — це означає, що вони належать усім без винятку фізичним особам і всі вони рівні в можливості реалізації та охорони цих прав;

2) ці права належать особі за законом — це означає, що підставою їх виникнення є юридичний факт (подія або дія), який передбачено в законі;

3) ці права належать особі довічно — це означає, що вони належать фізичній особі до моменту смерті. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту, що передбачено в законі, наприклад, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття;

4) ці права є немайновими — це означає, що в них немає майнового (економічного) змісту, тобто фактично неможливо визначити вартість цих прав, а відповідно і блага, що є його об'єктом, в грошовому еквіваленті;

5) ці права є особистісними — це означає, що їх не може бути відчужено (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи носія цих прав та/або передано іншим особам.

Додаткове правове регулювання особистих немайнових прав здійснюється низкою міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Європейською конвенцією захисту прав і основних свобод людини (1950 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) та ін.

У статті 270 ЦК виділено цілу низку особистих немайнових прав.

Стаття 270. Види особистих немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Усю сукупність особистих немайнових прав законодавець розподілив відповідно до мети цього права на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.