1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права
 Скачать 1.41 Mb.
|
|
106. Право спільної часткової власності: поняття, підстави її виникнення та припинення Спільна часткова власність має місце тоді, коли частка співвласників у праві власності на спільне майно (ідеальна частка) чітко визначена наперед. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ст. 355 ПК). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 356 ЦК). Спільна часткова власність може виникати в силу будь-яких підстав, не заборонених законом. Зокрема, такими підставами можуть пули:
Цей перелік не є вичерпним. Тому можливі й інші підстави виникнення права спільної часткової власності, наприклад, у випадку приватизації квартири (будинку), коли члени сім'ї домовляються, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду"); виконання договору про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК). Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житловою будинку, іншої будівлі, споруди може зробити в установленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ст. 357 ЦК). Підставами припинення права спільної часткової власності може бути відчуження частки одним із двох співвласників іншому;
107. Право спільної сумісної власності: поняття, підстави виникнення та припинення Право спільної сумісної власності — це спільна власність двох і більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК). Підставами виникнення права спільної сумісної власності є:
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюють право управління такою власністю спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження і цільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника (ст. 369 ЦК). Співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, в тому ж порядку, що встановлений для виділу частки зі спільної часткової власності (ст.ст. 364, 370 ЦК). У цьому разі вважається, шо частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Так само, як і при спільній частковій власності, провадиться виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї на вимогу кредитора (ст.ст. 366, 371 ЦК), а також поділ майна, що є у спільній сумісній власності. При цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ст. 372 ЦК). Припинення права спільної сумісної власності на окремі об’єкти чи на все майно в цілому можливе внас- лідок як спільних підстав для припинення права влас- ності, так і за специфічними підставами припинення спільної власності – поділу і виділу. Оскільки спільна сумісна власність є безчастковою, поділ спільного май- на, виділ частки з нього здійснюється лише після попе- реднього визначення частки власників у праві на спіль- не майно. Якщо інше не встановлено законом чи уго- дою співвласників, їхні частки, обумовлені при поділі майна, визнаються рівними. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. По- рядок поділу права спільної сумісної власності і виділу з неї частки визначається за тими ж принципами, що і в спільній частковій власності. Договір про поділ неру- хомого майна укладається в письмовій формі та під- лягає нотаріальному посвідченню. До відносин спільної сумісної власності не застосовується правило про пере- важне право купівлі-продажу частки у праві спільної власності і визначення часток не викликає перетво- рення спільної сумісної власності в спільну часткову. Перетворення відбувається лише під час виділу або по- ділу майна, що є у спільній сумісній власності. 108. Порядок володіння, користування та розпорядження спільним майном Здійснення права спільної власності грунтується на простому принципі: реалізація права одним з співвласників не повинна заважати реалізації інтересів інших співвласників. Іншими словами, воля і права кожного учасника спільної власності обмежені правами інших її учасників. (Тому право спільної власності ще називають "утисненим правом власності"). На цьому загальному принципі грунтується вирішення всіх конкретних питань здійснення права спільної власності, передбачених ст.ст. 357-364 ІДК. Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для осо би, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (ст. 358 ЦК). Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦК). Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах, інші співвласники, що внесли за нього платежі за спільним майном, можуть стягнути з нього відповідну частину витрат, як безпідставно збережене майно (ст. 1212 ЦК). Важливою правомочністю співвласника є його право розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності (ст. 361 ЦК). При цьому гарантією захисту прав та інтересів інших співвласників є передбачене ст. 362 ЦК їхнє переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, суть якого полягає в тому, но у разі продажу частки в праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю і ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Для реалізації цього права передбачено, шо продавець частки в праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а шодо рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку в праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки в праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред’явитии до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Проте пред'явлення такого позову не тягне визнання недійсним договору купінлі-продажу (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"). Натомість, у даному випадку співвласник, у межах установленого законом терміну, може вимагати переводу на нього прав і обов'язків покупця за укладеною угодою. До таких вимог застосовується позовна давність у один рік. Право переважної купівлі застосовується лише у випадку продажу одним зі співвласників своєї частки стороннім особам. Тобто, воно не застосовується у випадку продажу співвласником його частки іншому співвласнику, а також у випадку відчуження частки іншим способом (зокрема, при безоплатній передачі). У цьому разі дотримання викладеної вище процедури не потрібне. Відчужувач може передати безоплатно свою частку в праві спільної власності будь- якій особі, не сповіщаючи про це інших співвласників, не питаючи на це їх згоди тощо. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається. 109. Виділ долі зі спільної власності та її відчуження. Особливості захисту права спільної власності. Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. З ст. 364 ЦК). У такій же формі має вчинятися договір про виплату компенсації замість виділу частки. Право вимагати виділу частки у спільному майні має не лише сам учасник, але й його кредитор (у разі недостатності в учасника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення). Якщо виділ в натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника, кредитор має прано вимагати продажу цієї частки 3 публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ст. 366 ЦК). Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду за позовом інших співвласників. Але для задоволення такого позову судом необхідне існування таких умов:
Якщо виділ частки зі спільного майна відбувається зі збереженням спільної власності (вона припиняється тільки для особи, частка якої виділена), то в разі поділу майна в натурі між співвласниками за домовленістю між ними право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню. 110. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності. Дискусійні питання до поняття об’єктів інтелектуальної власності Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом котрої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містив спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі був прийнятий 21 квітня 1993 р. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (діє в редакції Закону від 17 січня 2002 р.). Можна вважати, що саме він іаклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, та у ст. 54 Конституції, котра гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю. Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: Закон "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", а також закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; "Про племінну справу в тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.). До таких актів також належить Закон "Про авторське право і суміжні права", а також закони України від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію"; від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю" (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р.); від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу"; та ін. У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга 4, яка розміщена відразу за книгою 3 "Право власності та інші речові права", чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічну значимість інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права. |