1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права

• Название: 1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права
• Анкор: tsivilne_ekzamen.doc
• Дата: 22.04.2017
• Размер: 1.41 Mb.
• Имя файла: tsivilne_ekzamen.doc
• Тип: Документы; #5271
• страница: 29 из 30

118. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обігу, та ознаки товарів та послуг

Третю групу складають види творчості, які спрямовані на створення засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, якими є фірмове найменування, знаки для товарів і послуг і зазначення походження товарів. Цей вид творчості не можна назвати ні літературно-художнім, ні технічним. Зазначені засоби можуть наближатися до літературно-художньої або технічної творчості. Так, наприклад, зображувальні знаки для товарів і послуг інколи можуть бути об’єктами авторського права — вони можуть бути створені у вигляді малюнка (рисунка), графічного чи скульптурного зображення. Позначення для товарів і послуг може мати вигляд форми виробу, що наближає його до промислового зразка.

Отже, ця група видів творчості посідає проміжне місце між літературно-художньою і технічною творчістю. Зазначена творчість не відзначається високим творчим рівнем. Від неї, наприклад, не вимагається створення результату на рівні світової новизни. Новизна зазначених засобів обмежується територією держави, де вони зареєстровані. Всі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг підлягають обов’язковій експертизі і державній реєстрації. Захищаються вони свідоцтвами, а не патентами. Строки правової охорони визначаються законом.

Спільною ознакою результатів цього виду творчості є їх призначення — індивідуалізувати учасників цивільного обороту (фірмові найменування), товарів і послуг (знаки для товарів і послуг і зазначення походження товарів). Особливістю цих засобів індивідуалізації є те, що не всі вони є об’єктами виключного права на використання. Право на використання зазначення походження товару може належати кільком особами одночасно і в рівній мірі, тобто це право не є виключним.

Спеціального закону для охорони фірмового найменування Україна поки що не має. Основні положення цієї охорони містяться лише в проекті Цивільного кодексу України.
119. Поняття цивільно-правової відповідальності. Види відповідальності. Форми відповідальності

Суть юридичної відповідальності взагалі і ци­вільно-правової відповідальності зокрема полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбаченого санкцією правової норми заходу державного примусу.

Разом з тим, не будь-яка реалізація санкції, не будь-який держав­ний примус підпадає під поняття цивільно-правової відповідальності.

Особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1. 
   державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (наприклад, моральної);
   
2. 
   крім державного примусу, який характеризує право загалом, типовими для відповідальності є несприятливі наслідки, що наста­ють для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо);
   
3. 
   державний і суспільний осуд порушника за порушення норм, встановлених державою, який дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.
   

З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з пору­шенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в учиненні цивільного право­порушення, негативних майнових наслідків.

Існує декілька способів класифікації видів цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може бути договірною і позадоговірною.

Договірна відповідальність настає в разі порушення умов договору.

Позадоговірна відповідальність настає у випадку заподіяння шкоди майну чи здоров’ю, якщо між заподіювачем шкоди і потерпілим не було цивільно-правового договору.

Якщо у цивільних правовідносинах є кілька зобов’язаних суб’єктів, наступає один з таких видів відповідальності:

-    часткова (дольова);

-    солідарна;

-    субсидіарна (додаткова).

Часткова (дольова) відповідальність передбачає, що кожна з зобов’язаних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці.

Солідарна відповідальність передбачає, що кредитор має право звернути стягнення як в частині, так і в цілому на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов’язання одним із декількох боржників звільняє решту від відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Якщо одна з цих осіб відшкодує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність передбачає наявність крім основного боржника ще й додаткового. У разі неможливості відшкодування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий. Наприклад, неповнолітній у віці від 15 до 18 років сам несе відповідальність за вчинену ним шкоду за наявності у нього власного майна. Якщо неповнолітній не має такого майна, або майна недостатньо, відшкодовувати заподіяну ним шкоду зобов’язані його батьки чи піклувальники, які несуть субсиді-арну відповідальність.

Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов’язання або вчинення позадоговірної шкоди, якщо мала місце непереборна сила чи випадок.

Випадок (казус) – це дія, що має зовнішні ознаки проступку, але не тягне за собою юридичної відповідальності, бо не містить вини.

Непереборна сила (форс-мажор) – надзвичайна подія, яку за даних умов не можна було відвернути (наприклад, стихійне лихо, військові дії тощо).

Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму ви­раження додаткових обтяжень, що покладаються на пра­вопорушника.

Відповідальність може наступити у формах: відшкоду­вання збитків, сплати неустойки, втрати завдатку, кон­фіскації майна і т.п. Найбільш поширеною формою є відшкодування збитків. Обов'язок боржника відшкодува­ти збитки має загальний характер і є чинним в усіх ви­падках, якщо законом або договором Не передбачено іншого. Інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тільки тоді, коли це передбачено зако­ном чи угодою. Форму цивільно-правової відповідально­сті у вигляді відшкодування збитків називають загальною формою цивільно-правової відповідальності, всі інші форми — спеціальними формами.

120. Умови цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наяв­ності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопору­шення є тим юридичним фактом, який породжує правовідноси­ни між правопорушником і потерпілим, створює певні претензії потерпілого та обов´язки порушника відшкодувати шкоду, за­подіяну протиправними діями.

Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалось, загальною формою такої відповідальності є відш­кодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності. До та­ких умов належать: а) наявність шкоди; б) протиправність по­ведінки боржника; в) причинний зв´язок між протиправною по­ведінкою і шкодою; г) вина боржника.

Шкода в цивільному праві - це зменшення або знищення суб´єктивного цивільно-правового блага, що охороняється зако­нодавством. Шкода може бути завдана особистим немайновим правам особи, а також її майну. В юридичній літературі, судовій практиці, законодавстві використовуються поняття «шкода» і «збитки». Це різні поняття. Шкода за своїм змістом ширше по­няття, складовими частинами якого є майнова і немайнова шко­да. Майнова шкода проявляється у вигляді збитків, а немайнову називають моральною шкодою.

Протиправною поведінкою боржника визнається така по­ведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про протиправність своєї поведінки. З порушенням норми цивільного права завжди порушуються суб´єктивні права потерпілої особи. Як уже зазначалося, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними - по­рушує право інших осіб.

Роль критеріїв визначення протиправності можуть виконува­ти підстави виникнення зобов´язань. Так, протиправними є за­подіяна шкода, порушення договору або умов адміністративного акта чи одностороннього правочину.

Протиправна поведінка виражається у вигляді протиправ­ної активної або пасивної дії. Активна дія боржника буде про­типравною, якщо вона або заборонена законодавчим актом, або суперечить певному правовому актові, договору або умовам од­ностороннього правочину. Наприклад, ст. 615 ЦК України не до­пускає односторонньої відмови від виконання зобов´язання без порушення зобов´язання другою стороною, ст. 12 Закону «Про захист прав споживачів» зобов´язує продавця після оплати пере­дати споживачеві товар належної якості.

Пасивна дія буде протиправною лише за умови, коли на особу покладено обов´язок діяти за певних обставин. Так, ст. 10 Зако­ну «Про міліцію» встановила основні обов´язки міліції, невико­нання хоча б одного з цих обов´язків, що призведе до порушення прав особи, треба розцінювати як протиправну дію (бездіяль­ність). Протиправною пасивною дією буде поведінка громадяни­на, який знайшов загублену річ і не повідомив про це особу, яка її загубила (ст. 337 ЦК України).

Причинний зв´язок між протиправною поведінкою і шкодою. На причинний зв´язок як на одну з умов відповідальності звер­тається увага в багатьох статтях ЦК України. Так, в п. 2 ст. 528 ЦК зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконан­ня обов´язку боржника іншою особою, цей обов´язок боржник повинен виконати сам. Наприклад, зобов´язання гаранта перед кредитором припиняється в разі закінчення строку дії гаран­тії (ст. 568 ЦК України). Якщо буде встановлений причинний зв´язок між несплатою боргу гарантом з закінченням строку дії гарантії, сплату боргу буде покладено на боржника.

Причинний зв´язок у цивільно-правовій відповідальності можна визначити як об´єктивно існуючий зв´язок між ви­никненням обов´язку боржника щодо сплати боргу чи притяг­ненням його до іншої форми цивільно-правової відповідальності з наявністю конкретно встановлених підстав такого притягнення.

У. тих випадках, коли наслідок є виявом випадкового, незако­номірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржни­ка не є істотною, причинний зв´язок, в розумінні законодавця, відсутній.

Вина - це певне психічне ставлення особи до своєї неправомір­ної поведінки та її наслідків. Вина боржника є суб´єктивною умо­вою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільно­му праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному - презумпція винності боржника. Відсутність влас­ної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов´язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. У цивільному праві фор­ма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Іс­тотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі невиконання зобов´язання обома сторонами. Згідно зі ст. 616 ЦК України суд вправі зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисне або з необережності сприяв збільшенню своїх збитків, завданих невиконанням або неналежним виконан­ням зобов´язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Кримінальна відповідальність не може настати у разі від­сутності вини особи, яка притягується до відповідальності. У цивільному праві мають місце випадки, коли відповідальність боржника настає за відсутністю з його боку вини (ст. 1176, 1187 ЦК України). Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями недоговірних відносин.

Цивільно-правова відповідальність не настає за відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звіль­няється від відповідальності за відсутності вини.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової від­повідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок - це те, чого заздалегідь не можна передбачити і від­вернути настання. Він характеризується суб´єктивною невідворотністю. Тому, якщо буде доведено, що шкода заподіяна випад­ково, то тим самим буде спростовано наявність вини заподіювача шкоди.

Непереборна сила (форс-мажорні обставини) - характери­зується об´єктивною невідворотністю. Інколи дії непереборної сили можна передбачити, але відвернути їх з допомогою відомих засобів неможливо.

До дії непереборної сили належать як природні явища (зем­летруси, повені, урагани та ін.), так і явища суспільного харак­теру (військові дії, забастовки, заколоти, революції тощо). При цьому необхідно мати на увазі, що ці явища повинні відповіда­ти ознакам надзвичайності й непереборності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак буде доказом відсутності явища непереборної сили.
121. Моральна шкода

Ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідаль­ності за завдану моральну шкоду — згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправо­мірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати:

• 
  у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
  
• 
  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
  
• 
  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
  
• 
  у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
  

Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: прини­ження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможли­вість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків.

Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товар­ний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Вер­ховного Суду України "Про судову практику в справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди").

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідаль­ності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немай­нової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, на­явність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається:

• 
  якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не­безпеки;
  
• 
  якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідаль­ності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, не­законного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
  
• 
  в інших випадках, встановлених законом.
  

Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
123. Випадки обмеженої відповідальності

Залежно від обсягу виділяється повна і обмежена відповідаль­ність. При цьому загальним правилом є відповідальність боржника в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законо­давством може бути встановлена обмежена відповідальність за їх невиконання або за неналежне виконання.

Обмеження відповідальності можливо як законом, так і угодою сторін, але з дотриманням певних вимог (так, між соціалістични­ми організаціями обмеження відповідальності не допускалося їх угодою, якщо розмір відповідальності для цього виду зобов'язань точно визначався законом). Звідси можна зробити висновок, що в усіх інших випадках сторони можуть встановлювати для себе обме­жену відповідальність.

У літературі як випадок обмеження відповідальності боржника називають зменшення обсягу відповідальності останнього, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося не тільки з його вини, але і з вини кредитора (вже згадувана змішана вина). Однак вважаємо, що ст. 616 ЦК, на яку посилаються при­хильники цієї точки зору, все-таки правильніше тлумачити не як таку, що встановлює обмежену відповідальність, а як таку, що визначає принцип змішаної відповідальності сторін як результат їх спільної вини.

122. Збитки та їх відшкодування. Принцип повного відшкодування

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Коментована стаття визначає правила застосування одного із найрозповсюдженіших способів захисту цивільних прав - відшкодування збитків, а також інших способів відшкодування майнової шкоди. 

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил коментованої статті, оскільки частиною 1 зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Для цього немає необхідності особливо вказувати в законі або в договорі про право особи вимагати таке відшкодування. Якщо, наприклад, порушене право особи, яке випливає із договору, але в тексті договору немає вказівки на те, що внаслідок цього мають бути відшкодовані збитки, право на відшкодування збитків кредитор все одно буде мати. Правила відшкодування збитків містяться у ст. 623 ЦК. 

Загальне поняття "збитки" складається із двох складових. По-перше, це так звана "реальна шкода", під якою коментована стаття розуміє дві групи витрат: 

1) витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі. В даному випадку мова йдеться про ті фактичні витрати, які вже зроблені особою. Це може вартість знищеної речі, інші реальні втрати, які зазнала особа у зв'язку із знищенням речі (наприклад, вартість втраченого ремонту внаслідок знищення шарового крану стояку водопостачання в квартирі та затоплення квартири) тощо. 

2) Витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тут мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками, кошторисами тощо. Також під дане визначення підпадають ті грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права. 

Крім терміну "реальні збитки" в законодавстві зустрічається поняття "фактична шкода" (напр., ч. 3 ст. 13 Закону України "Про транспорт") та "прямий збиток" (наприклад, ст. 9 Закону України "Про страхування"). Незважаючи на неузгодженість термінології, тут маються на увазі саме реальні збитки, тобто фактичні витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені. 

По-друге, поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права (наприклад, особа домовилася про надання грошей в позику під проценти, але не надала гроші в позику, оскільки боржник з нею не розрахувався. Саме сума запланованих, але неотриманих процентів в даному випадку буде складати упущену вигоду). 

Господарський кодекс України визначає подібні правила відшкодування збитків, використовуючи при цьому дещо інші терміни. Так, за правилами ст. 225 ГК упущена вигода називається "втраченою вигодою". 

Конкретизація складу збитків здійснюється окремими положеннями законодавства, зокрема, у ст. 924, 951, 1195 ЦК, Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України (ст. 46, 56 тощо). 

Частина третя коментованої статті визначає загальне правило про відшкодування збитків в повному обсязі, тобто як реальної шкоди, так і упущеної вигоди. Договором або законом може бути передбачене відшкодування збитків в меншому або в більшому обсязі. Наприклад, відповідно до ст. 924 ЦК, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди. Тобто в даному випадку перевізник не буде відшкодовувати потерпілому упущену вигоду. Подібні правила містяться і у ст. 951 ЦК, яка визначає правила відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві внаслідок знищення або пошкодження речі, переданої на зберігання. Згідно із ч. 2 ст. 906 ЦК, збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не передбачене договором. 

Підвищений розмір відшкодування збитків встановлюється, зокрема, статтями 230 та 231 ЦК, відповідно до яких правовими наслідками вчинення правочину під впливом обману або насильства є відшкодування потерпілому збитків у подвійному розмірі. Зменшення або збільшення (кратність) розміру відшкодування збитків може бути передбачена також умовами договору. 

Коментована стаття встановлює також імперативне правило, відповідно до якого якщо порушник цивільного права іншої особи отримав внаслідок цього доходи, розмір упущеної вигоди потерпілого не може бути меншим від доходів, одержаних порушником. Принцип обрахування збитків через розмір доходів, отриманих порушником, застосовується у правовідносинах, що виникають внаслідок порушення авторських прав (ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права").