1. Поняття про старословянську мову й значення її вивчення. Походження старословянської писемності. Діяльність Кирила та Мефодія
 Скачать 77.69 Kb.
|
|
19. Зміни сполучень твердих приголосних з наступним *j у праслов’янській мові та в групах слов’янських діалектів. Пригол. J був завжи мяким, тому міг поєднуватися не з усіма пригол.Задньоязикові *g, *k, *ch не могли у праслов’янській мові сполучатисяз ним. Якщо такі сполучення з’являлись у слові, то з них утворювались нові звуки: *gj – Ж(storgja-СТРАЖА), *kj – Ч (*sekja – CЄЧА «битва»), *chj – Ш (*douchja – ДОУША). Крім задньоязикових, зі звуком *j не могли сполучатися звуки *s та *z. На місці таких сполучень виникали такі нові звуки: *zj – Ж (*nozjь – NОЖЬ), *sj – Ш (*nosja – NОША). Не могли сполучатись з *j також *b, *p, *v,m: *bj – БЛ’(grebja-ГРЕБЛя), *pj – ПЛ’(kapja-КАПЛя), *vj — ВЛ(lovja-ЛОВлюс вел.йотов)’,mj-МЛ(zemja-ЗЕМЛя) Приголосні передньоязикові не могли сполучатися з *j: У Пд. слов’ян: *tj - ШТ (*pitja – ПИШТА), *dj – ЖД (*wodjь – ВОЖДЬ). У Сх. слов’ян: *tj – Ч (*pitja – ПИЧА), *dj – Ж (*wodjь – ВОЖЬ). Р,Л,Н+j=випадав й,пригол.помякш. volja-ВОЛя 20. Чергування голосних у різні періоди існування праслов’янської мови. Процеси, пов’язані з дією ЗВС (монофтонгізація дифтонгів, розпад дифтонгів та дифтонгоїдів) призвели до виникнення чергувань голосного та голосного + приголосний. Наприклад, *kleuwъ – *klevati. 1. Чергування на місці дифтонгів:
2. Чергування пов’язані з дифтонгічними сполученнями:
3. Чергування пов’язані з дифтонгоїдами з плавними приголосними.
Граматична система старослов’янської мовирозвинулась на основі праслов.мови, тому має багато спільного з суч.сл.мовами. Усю лексику можна розділити на частини мови. Виділяють самостійні частини мови (іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник) і службові (частки, прийменники, сполучники, вигуки). Граматична система старослов’янської мови відрізняється від граматичних систем сучасних слов’янських мов граматичними категоріями та способами їх вираження. За цими ознаками поділяють усі частини мови на дієслова та імена. Дієслова – це усі дієслівні форми. Імена – усі інші самостійні частини мови. Імена мали граматичні категорії роду, числа, відмінку. Дієслова мали категорії часу, стану, способу, особи, числа. Іменники, прикметники, дієприкметники, займенники могли відмінюватися за двома типами: 1. іменний – відмін. як іменники (іменники, короткі прикметники, деякі форми дієприкметників, окремі займенники та числівники).2. займенниковий – носові займенники, повні прикметники та окремі числівники, деякі форми дієприкметників. Незмінні слова – це прислівники, службові частини мови, вигуки. Слова старослов’янської мови мали подібну до слів сучасних слов’янських мов морфологічну будову. Оскільки ця мова була флективною, то у словах, які змінювалися, виділяли флексію. Афікси здебільшого були словотворчими: ВЛЪКЪ – ВЛЪЧ-ИЦ-А. Процесс словотвору міг супроводжуватися чергуванням: РЪВАТИ – РЫТИ. Продуктивним був суплетивізм: АЗЪ – МЄNЂ. У старослов’янській мові було дуже багато запозиченої лексики. Прикладами складних слів (калькування, по морфемного перекладу) можуть слугувати: ЛЬЖЄПРОРОКЪ, БОГОРОДИЦА. Ім.мали такі грам.катег:відмінок,рід,число Категорія роду іменників: чоловічий (ХОДАТАИ), жіночий (ДОБРОТА, ДАNЬ, РАБЫNИ), середній рід (МОРЄ). Не мотивована,мотивована лише в назвах істот У Н.відмінку іменники старослов’янської мови мали такі закінчення: Чоловічий рід –Ъ, -Ь (КОNЬ), -И (ХОДАТАИ), -А (СЛОУГА), -Ы (КАМЫ). Жіночий рід –А, я(ВОДА, ЗЭМЛ├А), -И (РАБЫNИ), -Ь, -Ы (СВЄКРЫ). Середній рід –О (ДРЂВО), -Є (МОРЄ), «юз великий» (ТЄЛ«юз великий»). Категорія числа іменників: однина (СЄСТРА), двоїна (СЄСТРЂ), множина (СЄСТРЫ). Вже у 9ст. спостерігається занепад двоїни. У цей час у старослов’янській мові була зафіксовано лише три форми двоїни: Н., Зн., Кл. відмінки, Р.,М. відмінки, Д.,О. відмінки. Деякі іменники не творили форми множини, замість цього використовували іменники однини, які називали сукупність предметів. Наприклад, КАМЫ «камінь», а КАМЄNИ├Є «каміння». Категорія відмінку: значення відмінків старослов’янської мови не відрізнялося від значення відмінків сучасних слов’янських мов. Винятком був М.в, який міг використовуватись без прийменника. Не всі дослідники виділяють у окремий відмінок Кличний. Він використовувався лише у звертаннях, а тому не слугував для зв’язку слів у реченні. Кличну форму могли мати лише іменники чоловічого та жіночого роду однини. Наприклад, ЖЄNО! СЫNОУ!при творенні кличної форми від ім,який закінч. На задньоязиковий,відбув.чергування: ОТРОКЪ-ОТРОЧЄ. Істота-неістота почала розвиватись.Категоряї неістоти була властива не лише неживим істотам,а ще називала залежних людей:РАБЪ. 22. Відмінювання іменників з давньою основою на *а, *ja. 6 типів відмінювання.До іменників з давньою основою на *а, *ja відносяться іменники жіночого роду та деякі іменники чоловічого роду, які закінчувалися на А або «аз йотований»: ЖЄNА, СЛОУГА, іменники жіночого роду, які закінчувалися на –ЫNИ (РАБЫNИ), іменники чоловічого та жіночого роду на –ИИ (ЛАДИИ). Якщо основа слова закінчувалася на задньоязикові ґ, к, х, то перед закінченням –Ђ відбувається чергування в результаті палаталізації: Н.в КЪNИГА - Д.в. КЪNИЗЂ. 23. Відмінювання іменників з давньою основою на *о, *jо. До іменників з давньою основою на *о, *jо відносяться іменники чоловічого та середнього роду, які у Н.в мали закінчення –Ъ, -Ь, -И (СТОЛЪ, ГРАДЪ, ВОЖДЬ, КРАИ, РУЧЄИ). Відповідно у середньому роді вони закінчувалися на –О, -Є. Цей тип мав твердий та м’який варіанти відмінювання. Також, якщо основа закінчувалася на задньоязиковий, то відбувалося чергування: Н.в. ГРЂХЪ – Д.в. ГРЂСЂ. 24. Відмінювання іменників з давньою основою на *u короткий. До іменників з давньою основою на *u короткий належать іменники чоловічого роду, які закінчувалися на –Ъ. Ці іменники необхідно запам’ятати через збіг закінчень *о та *u у деяких відмінках: СЫNЪ, ДОМЪ, МЄДЪ, ВРЬХЪ, ПОЛЪ, ВОЛЪ, ЛЄДЪ, ПИРЪ, ЧИNЪ, САNЪ, ДОЛЪ, NИЗЪ, Р«юз малий»ДЪ. 25. Відмінювання іменників з давньою основою на *і. До іменників з давньою основою на * і належать іменники жіночого роду, які закінчувалися на –Ь (NОШТЬ, ЛЄNЬ, КОСТЬ, МЫШЬ), а також іменники чоловічого роду, що закінчувалися на –Ь (ГОСТЬ, Пюс малийТЬ, ЗВЂРЬ). Іменники чоловічого роду, що закінчувалися на –Ь, мали основу, яка закінчувалася на півм’які приголосні: З, С, Б, П, В, М, Д, Т, а також слова ОГNЬ, юс великийГЛЬ, ЗВЂРЬ. 26. Відмінювання іменників з давньою основою на *u довгий. Ця відміна була малопродуктивною у старослов’янській мові. До іменників з давньою основою на * u довгий відносилося кілька іменників жіночого роду, що закінчувалися на –Ы. Наприклад, ТЫКЫ «тыква», БРАДЫ, БРЫ, СВЄКРЫ. Іменники цього типу при відмінюванні нарощували суфікс –ЪВ-. Наприклад, СВЄКРЫ – СВЄКРЪВЄ (Р.в.), КРЫ – КРЪВ. 27. Відмінювання іменників з давньою основою на *en, *es, *et. До іменників з давньою основою на *en, *es, *et відносились іменники усіх трьох родів, які у праслов’янській мові мали закінчення на приголосний. Залишки цих приголосних з’являються при відмінюванні іменників цього типу, коли до основи нарощується суфікс. Наприклад, МАТИ – МАТ-ЄР-Є. У цій групі виділяли кілька типів іменників: 1. Іменники чоловічого роду із суф. –ЄN-. Наприклад, Н.в. КАМЫ – Д.в. КАМ-ЄN-Є 2. Іменники чоловічого роду із суфіксом -АРЬ-, -ТЄЛЬ-, -АNИN-. Наприклад, САМАР-├АNИN-Ъ. 3. Іменники жіночого роду із суфіксом –ЄР-. Наприклад, МАТИ – МАТ-ЄР-Є. 4. Іменники середнього роду із суфіксом –ЄС-. Наприклад, СЛОВО – СЛОВ-ЄС-Є. 5. Назви молодих тварин з суфіксом –юз малий N – 6. Іменники із суфіксом –ЄN-. Наприклад, ИМюз малий – ИМ-ЄN-А. 28.Словотвір іменників старослов’янської мови. Найпродуктивнішим способом словотвору праслов‘янської мови була суфіксація: -acz, -ostь, -ьсь, -tel. Наприклад: в українській мові - втікач, шукач, у болгарській – купувач; у сербохорватській – глумац, в українській кравець, російській - чтец, білоруській - плывец, болгарській - среднегорец, словацькій - malajec, у польській zdobywacz, у чеській – hlidac; у старослов’янській мові прьдатель, російській - водитель, українській - визволитель, болгарській - даритель. Словоскладання характеризується, в основному, книжним характером. Наявні також сполучення різних основ: voevoda, licemerъ, listopadъ, болг. кожодер, серб. душогубец, біл. першацвет, чес. sebekrivitka, укр. стародавній, біл. жартаyліво-вяселы, болг. огнеупорен, чес. sedmibarevny. Префіксація збереглася частково: *so-, *pra-: чес. рrales, слн. pradavnina, сербохорв. прадомовина. 29.Розряди займенників за значенням. Займенники старослов’янської мови класифікують за 2 ознаками: -ГРАМАТИЧНОЮ-СЕМАНТИЧНОЮ. З граматичної точки зору,займенники ділять на: -РОДОВІ-БЕЗРОДОВІ(особові і зворотній займенник СЕБЕ),які за грам.категор.набл.до субст і викон.роль підмета і дод.Родові наближ.до прикм і викон.ф-ю означ. Між цими розрядами існували суттєві відмінності(форма, синтаксичні функції, граматичні категорії). За семантикою виділяли ті ж самі групи займенників, що і в сучасній мові, але їх склад відрізняється. 1)ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ(азъ, ты, мы, вы, вѢ(вам))- займенників 3 особи не було. 2)ВКАЗІВНІ (тъ, та, то, ON, ONA, ONO, овъ, ова,ово).розрізн.за ст.віддаленості 3)ПРИСВІЙНІ( мои,моіа,моѥ, твои, свои, нашь, зворотній займенник себе ) 4)ОЗНАЧАЛЬНІ(всіакъ,какъ(кака,како), такъ(така, тако),іакь(іака, іако) сиць) 5)НЕОЗНАЧЕННІ(ИNЪ, ИNА, ИNО, ЄТЄРЪ, NѢКТО,NѢЧТО) 6)ПИТАЛЬНІ(КЪТО,ЧЬТО,КЫИ, ЧИИ). 7)ЗАПЕРЕЧНІ(NИКЪТО,NИЧЬТО ЖЕ) 8)ВІДНОСНІ(КЬТО,ЧТО, ИЖЕ, ЙАЖЕ,ѤЖЕ). Зворотний займ.себе не мав форми н.в.,не мав форми множ і дв,не міг бути підметом. 30.Відмінювання особових та зворотнього займенників. Особливістю особових займенників було те, що до цієї групи відносили займенники 1(АЗЬ,МЫ ,ВЄ ), та 2 (ТЫ,ВЫ,ВАМ) особи.Поняття граматичного роду у них не було виражено, тому вони стосувалися усіх 3 родів. При відмінюванні особ.займ.утворювали суплетивні(від іншої основи) форми.Зворотний займенник СЄБЄ відмінювався так само, але не мав форми Н.в, не мав множини та двоїни.У формах Д.в. цих займенників існували енклітичні форми: МИ, ТИ, СИ, NЫ, ВЫ(додавалися до самостійних слів в кінці.) У Зн.в ці займенники також мали форми МѦ, ТѦ, СѦ(але вони не були енклітичними,бо вони мали власний наголос і вживалися поряд з прийменниками). Вважаються архаїчними, тому на ранніх етапах розвитку вживалися частіше, однак з часом короткі форми втратили самостійність і почали вживатися повні. 31.Відмінювання не особових(родових) займенників. Родові займенники мали твердий та м’який варіанти. До твердого належать вказівні крім(И, ЙА, Ѥ,СЬ, СИ, СЄ), означальні та неозначувальні, а також питальний займенник КЪТО. Відмінювалися за зразком відмінювання займенників ТЪ, ТА,ТО. До м’якого типу належать присвійні займенники, питальні(ЧИИ, ЧИЙА), вказівні займенники И, ЙА(йотована аз),Ѥ, СИ,СЙА,СѤ. Зразком відмінювання є відмінювання займенників типу И,ЙА,Ѥ. Деякі родові займенники мають особливості при відмінюванні: 1)ОЗНАЧАЛЬНІ(ВЬСЬ, СИЦЬ) відмінювалися, як за м’яким варіантом,так і за твердим. 2)Питальні займенники КЪТО,ЧЬТО, не мали категорії роду і не змінювалися за типами. 3)Заперечні та неозначувальні займенники NИКЪТО,NИЧТО, NѢКТО,NѢЧТО відмінювалися так само, як і питальні. 4)Питальний займенник КЫИ мав форму то твердого,то м’якого. 5)Неозначений займенник КОТОРЫИ відмінювався, як повний прикметник. ЄТЄРЪ, як короткі. 32.Розряди прикметників за значенням і за будовою. Прикметники як окрема частина мови формувався поступово,що повяз.з поступовим розвитком абстрактного мтслення у носіїв б-я мови.на поч.етапі форм.прикм.його роль викон.ім.,що наз.озн.і вжив у реч.у ф-ї озн.морфологічно первинні прикм подібні до ім.Грам.категор роду,числа,відм залеж від грам знач ім,з якими вони узгодж:ГОРЬКА ВОДА.Прикм,утворені від ім без додав афіксів-первинні За своєю семантикою вони поділялись на 3 розряди: Якісні(первинні – перейшли від іменників, вторинні – перейшли від іменників з додавання суфіксів), мали суф. ОКЪ(ЖЄСТОКЪ),ЪКЪ(ТОНЪКЪ),ЬКЪ(Тюс малийЖЬКЪ),ЬNЪ(БОЛЬNЪ), ЛЪ(ГNНЛЪ) відносні мали суф ятьТЪ(КАМятьNЪ),АNЪ(ПятьСЪЧАNЪ),ЬNЪ(ЦРЪКЪВЬNЪ),АТЪ(РОГАТЪ),ЬСКЪ(МОРЬСКЪ),присв. ОВЪ,ЄВЪ(ЗМНейотВЪ),НNЪ(ВОейотВОДНNЪ),ЬNЪ(ДятьДЬNЪ)? НН(БОЖНН) У старослов.мові були короткі та повні прикметники, при цьому якісні і відносні прикметники могли мати і коротку і довгу форми.присвійні тыльки коротку. Повні та короткі прикметники відрізнялися за:-синтаксичною ознакою Повні викон.функцію означення, короткі – означення і іменна частина складного присудка -семантичною ознакою:Короткі вживались тоді, коли йшлося про незнайомий або нейтральний предмет – повні - про конкретну особу(ДОБРАйА ЖЕНА; ДОБРА ЖЕНА) -морфологічна:Короткі наближ.за формою до іменника і відмінювались за іменниковим типом. Повні відмінювались за займенниковим типом йА, йЄ, И. Кроткі прикметники чоловічого та середнього роду відмінювались як ім..енники з основою на О\йо. Короткі прикметники ж.р.відмінювались як іменники з основою на А\йа Інших типів відмінювання не було, тому закінчення іменників і прикметників не завжди співпадали. Якщо короткі прикметники мають закінчення основи на задньоязиковий приголосний, то в Моднини та Н множини задньоязикові переходять в З, Ц, С. 33.Іменні та займенникові форми прикметників. У старослов’янській мові були короткі та повні прикм. Короткі не зберіглися у більшості слов. мов. Їх ще називають іменними, а повні – займенниковими. Повні творилися за допомог. Займ Н я Є.Якісні та відносні прикм. могли мати обидві форми, а присвійні лише коротку. У звязку з відносною самостійністю повних прикм,поступово вони почали вжив без ім і таким чином виникли субстантивовані прикм.Повні та короткі прикм. відрізнялися такими ознаками: 1. Синтаксична функція (повні виконували функцію означення, короткі – і означення, і іменної частини складного присудка); 2. За семантикою (короткі вживалися тоді, коли йшлося про невідомий предмет або загальний, а повні – коли йшлося про конкретну знайому особу чи предмет. П добра жєnа.) 3. За морфологічною ознакою ( короткі відмінювались за іменниковим типом, а повні за займенниковим)Короткі прикм. чол. і сер. роду відмінювались як ім.. з основою на *о/jo. Короткі жіню роду як ім.. з основою на *а/ja.Інших типів відмінювання у прикм. не було.Прикм. ж.р. можуть мати і інші закінчення П. матн, маты.Якщо прикм. мають основу на задньоязиковий, то М.в. одн. Та М. і Н. в. мн. Відбувається перехід у з, ц, с.Клична форма коротких прикм., як правило замінюється формою Н.в. одн. Але іноді зустрічаються слова, що закінчуються на є. П. фарнсєю слєпє. 34.Ступені порівняння якісних прикметників. Тільки якісні прикметники старослов’янської мови могли утворювати ступені порівняння. КОРОТКІ форми вищого ступеня порівняння утвор. за допомогою: 1)-ЬШ, який додавався до більшості первинних прикметників: ЛЮТЪ, ХОУДЪ, СТАРЪ ЛЮТА-ЛЮТЬШИ СТАРА-СТАРШИ ХОУДА-ХОУДЬШИ, А також до прикметників із суфіксами: -ОКЪ-,-ЪКЪ-, -ЬКЪ-,-ятьКЪ. 2)-АИШ, -ятьИШ, додавалися до усіх інших. Щоб визначити,що додавати, треба звернутися до російської мови. Якщо в російській мові ми маємо простий суфікс –Е-ЬШ Якщо складений суфікс ЕЕ------------АИШ,ѢИШ. МЬNЬШИ, СИЛЬNятьИШИ. У формах вищого ступеня порівняння прикметників була категорія роду. І творення форми Н.в. мало свої особливості. У Н.в. однини ч. і сер.роду суфікса –ЬШ- не було, у чоловічому роді був И, у середньому Є. Н.в. NИЗЪКЪ-NИЖИИ NИЖЄ Ускладнений суфікс -АИШ-, -ѢИШ, у називному відмінку також мав варіант. У чоловічому роді, було –АИ-,-ѢИ У середньому роді- АЄ-, -ятьѤ. Якщо основа закінчувалася на задньоязиковий, відбувалася 1 палаталізація. МЪNOГЪ-МЪNОЖАИ Повна форма утворюється від короткої форми шляхом додавання займенників И, ЙА(Аз йотований),Ѥ Ч.р ДОБРятьИ +И=ДОБРятьИ С.р. ДОБРятьѤ+Ѥ=ДДОБРятьѤ Ж.р. ДОБРятьИШИ +(аз йот)=ДОБРятьИШИ(АЗ ЙОТ) Короткі- змінювались за займенниковим типом. |