1. Поняття про старословянську мову й значення її вивчення. Походження старословянської писемності. Діяльність Кирила та Мефодія
 Скачать 77.69 Kb.
|
|
Довгі- за прикметниковим. НАЙВИЩИЙ СТУПІНЬ. 1)Додавання до вищого ступеня префікса NАИ- 2)Вживання форми вищого ступеня порівняння із займенником ВЬСятьХЪ 3)Додавання до нульового ступеня порівняння прислівників SЄЛО, ВЄЛЬМИ 4)Додавання префікса ПРЄ. 35.Творення та відмінювання кількісних числівників. У період функціонування стсл.ще не відокремилась така ч.м як числівник.Вони відрізнялися від ін.ч.м.семантично.Граматично були подібні до ім або прикм.Відм за ім або займ типомДеякі науковці використовують термін ЛІЧИЛЬНІ слова. Від 1 до 4 наближ до прикм.,тому узгоджувались з ними. ѤДИNЪ(-а, -0)-мав 3 родові форми, слово утворилося у праслов’янську епоху шляхом додавання до основи неозначеного займенника *in(відмінювався за займенниковим типом «ТО»). Як числівник, це слово мало тільки форму однини, а як займенник (інший/якийсь)мав і множину і двоїну. ДЬВА/ОБА- мав тільки двоїну. Також відмінювався за займенниковим типом і мав 2 родові форми(чол. Роду та жін.. роду + сер. роду) Н.в. -З.в.-----ДЪВА ОБА Р.в .- М. в.---ДЪВОЮ ОБОЮ О. в.-Д. в----ДЪВятьМА ОБятьМА ТРИЙЄ-ч.р; ТРИ-с.р/ж.р. + ЧЄТЫРЙЄ-ч.р./ЧЄТЫРИ-с.р--------мали тільки множину. Відмінювалися за займенниковим типом ТРИ(як іменник з основою на И), ЧЕТЫРИ-як іменник з основою на приголосний. Числа від 5-10утворилися від іменників. Категорія роду була незмінна. У реченні виконували роль підмета і додатка, з іменниками поєднувались звязком керуванням. Назви від 5-9, були жіночого роду і відмінювалися, як іменники з основою на И. Вживалися у формі однини і сполучалися з іменниками у Р.в. множини : ШЄСТЬ КНИГЪ. Числівник ДЄС(юс малий)ТЬза походженням також іменник.Відмінювався, як іменники з основою на приголосний, мав всі числові форми. Назви чисел другого десятка були складеними-утворювалися шляхом додавання до числівників першого десятка прийменника NA,та числівника 10 в Р.в однини:2-9 +NA+ ДЄС(юс малий)ТЄ Назви десятків також були складеними, творилися шляхом поєднання числівників першого десятка з числівником 10.Частини різних прислівників мали різні синтаксичні зв’язки. Складові числівники від 20-40, узгоджувалися. 30- ТРИДЄС(юс малий)ТЄ. Від 50-90 поєднувалися керуванням. Синтаксично відрізнялися назви сотень.200-400, частини узгоджувалися, в усіх інших поєднувалися керуванням. При відмінюванні числівників, частини яких узгоджувалися, змінювалися обидві частини. Числівник 100-за походженням-іменник, тому відмінювався за іменниковим типом, мав всі числові форми. ТЫС(юс малий)ША- похідний від іменника, відмінювався, як іменник на аз йотоване.Числівники, що називали десятки, або сотні у поєднанні з одиницями, мали додатковий компонент И, або ТИ. ЧЄТЫРИДЄС(юс малий)ТЄ И/ТИ ШЄСТЬ. 38.Форми теперішнього часу дієслів старослов’янської мови. Форми теперішнього часу, для форм дієслів, що відбувалися в мові постійно, регулярно, або поза часом.Творилися шляхом додавання особових закінчень. При цьому могли відбуватися чергування приголосних в корені, які пов’язані з палаталізацією, та ЗСС. МОГ(юс великий)-МОЖЄШИ 36.порядкові та збірні числівники. Порядкові здебільшого утворені від кількісних. За морфологічними ознаками подібні прикметникам, мають коротку і довгу форму. Відмінювалися за іменниковим чи займенниковим типом. Повні форми творилися додаванням И, аз йотований, єсть йотоване. Збірні числівники. У старослов’янській мові їх було тільки 9, утворювалися від першого десятка кількісних. Відмінювалися як родові займенники МОИ,ТВОИ, крім числівників ЧЄТВЄРО і ДЄС*ТЄРО, які відмінювалися, як короткі прикметники і мали усі числові форми. У поєднанні зі збірними іменниками множини чи двоїни,також мали форму множини і двоїни і узгоджувалися у відмінках. Якщо збірні іменники мали форму однини, то словосполучення мало такий вигляд: Числівник сер. Роду однини+ іменник Р.в. однини: ЧЄТВЄРО БРАТИ(юс малий йотований). 37.основні граматичні категорії дієслова в старословянській мові. поділ дієслів на класи за типами основ Дієслово сформувалося досить рано і більшість граматичних категорій на період формування старослов’янської мови вважаються сформованими. ЧАС, ОСОБА, РІД, СТАН, СПОСІБ;ВИД. КАТЕГОРІЯ СПОСОБУ(дійсний, умовний, наказовий) Умовний та наказовий - ірреальні, оскільки називають дію, що не відбулася. Характеризуються відсутністю часових форм. КАТЕГОРІЯ ЧАСУ. Система часових форм дуже розгалужена. Дієслово мало форми теперішнього часу: ПятьКюсмалий-ПятьЧятьШИ Вчені виділяють від 3-5 форм майбутнього часу: -майбутній простий -майбутній складений 1 -майбутній складений 2(передмайбутній). І чотири форми минулого: -Аорист -Імперфект -Перфект -Плюсквамперфект. Розгалужена система часових форм дієслова запозичена старослов’янською мовою з праслов’янської. Наявність великої кількості форм минулого та майбутнього часу пов’язана з тим, що тоді ще остаточно не сформувалася категорія виду, тому деякі форми несуть часове і видове значення.Граматичне значення часу у старослов’янській мові виражається афіксами, службовими словами та флексіями. КАТЕГОРІЯ ВИДУ.Виділяли слова, що мали граматичне значення доконаного чи недоконаного виду.ТВОРИТИ-СТВОРИТИ.Була певна кількість слів, що могли виражати значення як доконаного так і недоконаного виду ИТИ,значення виду с контексту. СТАН.Категорія визначає об’єкт - субєктні відносини, що виражаються синтаксично або морфологічно.Виділяють:активний і пасивний стан, дослідники виражають ще й зворотно середній, форми я кого творяться шляхом додавання до дієслова займенника С(юс малий). ОСОБА Мали три особи.Дієслова ділилися на відмінюванні та невідмінюванні(інфінітив, супін, дієприслівники) Дієслова розподіляються на 5 класів в залежності від основи при відмінюванні. 1—основа теп. Часу( О//Е);основа інфінітиву ---приголосний, голосний, суфікс А; ПАСЄТЬ—ПАСТИ;ИДЄТЬ-ИТИ 2—основа теп. Часу (NО//NЕ);основа інфінітиву--- нон(Н+юс) 3—основа теп. Часу (jo//je);основа інфінітиву--- могла закінчуватися на будь-який голосний, на приголосний Р,Л, могли мати суфікс АЗ,ЯТЬ,ВА, ОВА в інфінітиві. 4—основа теп. Часу (і);основа інфінітиву-суфікси і, аз, ять.ХВАЛИТИ-ХВАЛИТ 5—атематичні дієслова, мають різне закінчення БЫТИ, ЄСМЬ. Дієслова 1-3 класу, а також слова БЫТИ та ИМЄТИ, належать до 1 дієвідміни. 39.Форми майбутнього часу дієслів старослов’янської мови. Простий майбутній- синтетична форма. Твориться так само, як майбутній час доконаного виду у сучасній мові. БЫТИ--- однинаБОНДОН БОНДЄШИ БОНДЄТЬ МножинаБОНДЄМЪ БОНДЄТЄ БОНДОНТЬ двоїнаБОНДЄВ(ять)БОНДЄТА БОНДЄТЄ Складений 1—аналітична форма. Творилася за допомогою допоміжних слів: NАЧЕНТИ, ХОТ(ять)ТИ, ИМ(ять)ТИ, При цьому NАЧЕНТИ, ХОТ(ять)ТИ,зберіглисвое лексичне значення, а ИМ(ять)ТИ несло тільки граматичне значення. Складений 2- передмайбутній, оскільки називав дію, що відбувається перед іншою дією в майбутньому. Аналітична форма. Творився шляхом поєднання БЫТИ+ ДІЄПРИКМЕТНИК З СУФІКСОМ «Л»: БОНД(ять)ШИ ЗNАЛЪ При цьому дієприкметник змінювався за родами і числами. 40.Прості форми дієслів минулого часу старослов’янської мови. С-ма форм минулого часу представл 4 формами,2 з яких були синтетичними(простими):аорист і імперфект. Найбільш поширеним був аорист-форма простого мин.часу,називала тривалу завершену дію в минулому.Аорист перрекл.дієсл.мин.часу док виду.Аорист мав 2 різновиди: 1)Аорист простий безсуфіксний-завершена дія, що відбувалася в минулому, вживається для опису послідовних дій у минулому. ТВОРИТЬСЯ: від дієслів 1і 3 класу із додаванням до цієї основи особових закінчень. Суфікс НОН, у першій особі однини випадає: ДОСТИГЬНОН-ДОСТИГЪ Утворювалися ці форми від прасловянських основ на приголосний: МОШТИ---mogti----МОГЪ.В 1 особі однини аориста дієслова мали закінчення:Ъ, а 2-3 особа-Є. Множина: ОМЪ, ЄТЄ, ОН(юс великий) Двоїна: ОВ(ять), ЄТА, ЄТЄ. 2)Аорист сигматичний.Творився таким чином:ІНФІНІТИВНА ОСНОВА + СУФІКС: С--- 2 особа множини, 2,3 особа двоїни, Х--- 1 особа усіх чисел. Ш--- 3 особа множини. Якщо основа закінчувалася на приголосний, аорист міг творитися 2 способами: Архаїчним(від дієслів 1 класу), та НОВИМ (з допомогою поєднувального голосного (О) ІМПЕРФЕКТ: тривала або повторювана дія у минулому . ТВОРИТЬСЯ: основа інфінітива + АХ до дієслів з основою на А, та ять!3 клас—А , 4 клас—ять . +ятьАхвід дієслів 1 класу з основою не на А.ВЄЗТИ---vedti---ВЄДятьАх Якщо основа закінчувалася на задньоязиковий відбувалася палаталізація. Від дієслів 2 класу: ДВИГНОНТИ----ДВИГНять ах. Від дієслів 4 класу : і----j ---йотований аз АХ:ЛЮБЛ йотований аз АХ. 41.Складені форми минулого часу. Перфект: ТВОРИТЬСЯ: дієрикметник + БЫТИ у формі теперішнього часу. Позначалася результативна дія в минулому,що пов’язана з теперішнім часом.службове дієслово могло стояти як перед дієприкметником так і після. Якщо поєднувалося з часткою Nять, то ця частина поєднувалася з дієсловом:БЫТИ: NятьСМЬ. Плюсквамперфект. Називав дію в минулому, що відбулася раніше ніж інша дія в минулому. ТВОРИТЬСЯ: дієприкметник +БЫТИ у формі імперфекту(БятьАХЬ): БятьАХЪ ТВОРИЛЪ. 42.Умовний спосіб дієслів старослов’янської мови. Аналітична форма. Творився поєднанням дієприкметника на Л та допоміжного дієслова БЫТИ в особливій формі. ПИСАЛ БИ Новий: однина 1. БЫХЪ 2.БЫ 3.БЫ МножинаБЫХОМЪ БЫСТЄ БЫШЕн(юс малий) Двоїна БЫХОВЄ БЫСТА БЫСТЄ Архаїчний: Однина 1.БИМЬ 2.БИ 3.БИ Множина БИМЪ БИСТЄ БИШюс малий Двоїна БИВять БИСТА БИСТА 43.Наказовий спосіб дієслів старослов’янської мови. Особливістю наказового способу було те, що він мав не всі форми. В однині мав форми 2, 3 особи, а в двоїні та множині -1, 2 особи.ПРОСТІ ФОРМИ:від дієслів 1, 2 класів творилися за допомогою суфіксів И---в однині,суфікс ять в множині та двоїні . Якщо перед голосними переднього ряду дифтонгічних сполучень стояли задньоязикові, відбувалася 2 палаталізація. Від дієслів з основою на ШТ, відбувалася палаталізація і чергування. ПЄШТИ-----ПЬЦИ. Від дієслів 3, 4 класу усі наказові форми творилися тільки за допомогою суфікса И . ЗNАТИ--- ЗNАИ---ЗNАИТЄ. Наказовий спосіб від БЫТИ , утворювався від дієслова БюсвеликийД. При творенні наказового способу від не тематичних дієслів використовувався суфікс jь:ДАТИ—ДАЖДЬ. Форми 3 особи а іноді й 1, були аналітичними і творилися за допомогою частки ДА, що додавалася до форми теперішнього часу або простого майбутнього. 44.Іменні невідмінювані дієслівні форми в старослов’янській мові. Іменні(не особові) – форми утворені від дієслівних основ,які, зберігаючи окремі дієслівні граматичні категорії, характеризуються показниками іменних частин .Серед них виділяють невідмінювані форми(інфінітив та супін), відмінювані(дієприкметник), та скамяніла дієприкметникова форма(дієприслівник). ІНФІНІТИВ –незмінна форма дієслова , що утворилася у старосл.мові за допомогою суфікса –ТН; утв.пізніше за особові форми,творився за допомогою додаткових суфіксів.Пр.:ОУбивати,гаснонти. При творенні Інфінітиву ще у прасл.періоду деяких словах з основою на приголосний відбув. певні фонетичні зміни: вести –ведти,решти,ректи. СУПІН – форма,яку вважають формою.що утворилася від іменника з основою на ОУ- у короткий від скамянілої форми З.в. віддієсл.іменн. Супін має суфікс –ть. Інфінітив і супін були схожі за функціями,особливо синтаксичними. Дієслова з осн. на задньояз. утворюючи супін мали чергування. Пр.:решти – (супін). За походженням і функціями був подібний до Інфінітиву ,але вживався лише з дієсловами руху і вказувався на мету цього руху. (идён риб ловіт). Супін керував формою Р.в. У суч.сл.мовах супін не зберігся,а тільки зберігся у нижньолужицькій мові та словенській у ін..мовах через подібні він був замінений інфінітивом. 45.Іменні невідмінювані форми дієслова. Іменні(не особові) – форми утворені від дієслівних основ,які, зберігаючи окремі дієслівні граматичні категорії, характеризуються показниками іменних частин .Серед них виділяють невідмінювані форми(інфінітив та супін), відмінювані(дієприкметник), та скамяніла дієприкметникова форма(дієприслівник).ДІЄПРИКМЕТНИК – дієслівна форма,яка об’єднує в собі грамат.форми дієслова і прикметника,тобто ДП мали такі граматичні категорії: часу,стану,роду,числа.відмінка. Мають коротку і повну форму, Синтаксично ДП подібні до прикметників,виконують ф-цію означення у реченні. У грамат.категорії роду числа і відмінка узгоджуються з іменником. У старост.мові існували такі форми ДП: 1 – активні, теп.часу,2- акт.,мин.часу,3-пасивні, теп.часу,4-пас.,мин.часу. 46. Прислівники у старослов’янській мові. Прислівники досить широко представлено в усіх старослов’янських пам’ятках. Переважна більшість їх є застиглою формою іменних частин мови тоді, коли вони виконують функцію обставин у реченні. За етимологічним походженням прислівники старослов’янської мови становлять: скам’янілі форми непрямих відмінків імен (відіменні прислівники); займенникові основи, ускладнені суфіксами; одиниці нез’ясованого походження. Відіменні прислівники – група слів, які втратили здатність змінюватися за відмінками, але в них чітко простежується зв'язок з тими формами імен, від яких вони утворилися. Прислівники на Ђ. За походженням це форми М.в.одн. іменників та прикметників з основами на *а, *о: іменників – ГОРЂ «угорі», ДОЛЂ «унизу», ЗИМЂ «узимку», ОУТРЂ «ранком», ГОДЂ «вчасно», ВЪNЂ «зовні» і т.д. прикметників – БЫСТРЂ «швидко», ГОРЬЦЂ «гірко», ДОСТОИNЂ «гідно», ЗЪЛЂ «погано», КРОТЪЦЂ «лагідно» і т.д. Прислівники на –О: ВЄСЄЛО, МАЛО, SЂЛО, ПРЂМО, БЫСТРО, ГОРЬКО, ДОСТОИNО і .т.д. Прислівники на –Є, -├Є: БОЛЄ, ВЫШЄ, ГОРЄ, ПАЧЄ, ОУNЄ «краще», ПРОКО├Є «зрештою». До цієї групи належать також кілька одиниць, точне походження яких не з’ясоване: ДАЛЄЧЄ «здаля», ОБАЧЄ «однак», ТАЧЕ «потім». Прислівники на –Ъ: БЛИЗЪ «близько», ВЪNЪ «геть», ВЬNЄЗААПЪ «раптом», NИЗЪ «униз», ПРОТИВЪ «навпроти». Прислівники на –Ь: БЛИЗЬ, ВЬИСПРЬ «угору», ИNОСТАNЬ «постійно», ИСКРЬ, ОКРЬСТЬ, ОСОБЬ, СВОБОДЬ, ОУДОБЬ. Прислівники на –И: ИСКОNИ, СЪ ЗАДИ, РАДИ, ЛАNИ «торік», ТАИ, СПЪТИ. Прислівники на –А, -├А: ВЬЧЄРА, ИЗДАВЬNА, ИСПРЬВА, ДОМА, СЪ ЗАЖДА «позаду», ДЂЛ├А «для». Прислівники на –ОУ: ВЪNОУ «геть», ДОЛОУ, ВРЬХОУ, МЄЖДОУ, NЫNЂЧОУ «нині». Прислівники –Ы: ВРАЖЬСКЫ «по-ворожому», РАБЪСКЫ, ГРЄЧЬСКЫ, СЛОВЂNЬСКЫ, МАЛЫ, ПАКЫ, ПРАВЫ. Прислівники на –МИ, -МА, -МО, -МЬ: ВЄЛЬМИ, МЪNОГЪМИ, БОЛЬШЬМИ, МЬNЬШЬМИ, ПОЛЪМА «навпіл», РАДЬМА «заради», МИМО, ТЪКЪМО «тільки», БЪХЪМЬ «цілком». Прислівники на –ОВИ: ДОМОВИ «додому». Відзайменникові прислівники за значенням поділялися на такі групи: місця, часу, способу дії; міри, ступеня дії. Прислівники місця – де? – КЪДЄ, ИДЄ, ДОИДЄ, ДОИДЄЖЄ, ОNЪДЄ, куди? – ТАМО, КАМО, АМО, ИNАМО, ОВАМО, СЂМО. Прислівники часу – коли? ТЪГДА, ТОГДА, КЪГДА, КОГДА, ИNОГДА, ОВОГДА, ВЬСЄГДА. Прислівники способу дії – як? – ТАКО, КАКО, ИNАКО, ОВАКО, ОNАКО «так, настільки». Прислівники міри і ступеня дії – наскільки? якою мірою? – ТОЛЬ, ТОЛИ, ТОЛЂ, ТОЛЬМИ, ТОЛЬМА «стільки», КОЛЬ, КОЛИ, КОЛЂ, КОЛЬМИ «скільки, настільки як», СЄЛИ «настільки». Прислівники міри і ступеня у сполученнях з прийменниками можуть уживатись як обставина часу. Наприклад, ДО КОЛЂ – доки?, ОТЪ СЄЛИ – «відтепер». 47. Прийменники, сполучники, частка та вигук в старослов’янській мові. Прийменники старослов’янської мови дуже вживаний клас слів, що послідовно представлені у всіх пам’ятках. За походженням прийменники бувають: запозичені з індоєвропейської мови, які зазнали певної трансформації на слов’янському ґрунті (первісні) та праслов’янські новотвори найчастіше прислівникового походження (похідні або нові). Усі прийменники вживалися для граматичного оформлення смислових відношень між підпорядкованими і підпорядковуючими словами у реченні. Первісні прийменники: ВЪЗЪ, ДО, ЗА, ИЗЪ, КЪ, NА, NАДЪ, О, ОБЪ, ОТЪ, ПО, ПОДЪ, ПРИ, ПРЂДЪ, СЪ, ОУ. Класифікують їх за особливостями поєднання з певними формами слів: окремі з них могли вживатися у реченні з однією відмінковою формою, інші – з двома чи більше. Наприклад, И ПРИШЬДЪ КЪ ОУЧЄNИКОМЪ (КЪ + Д.в., «і прийшов до учнів»). Похідні прийменники: БЛИЗЪ, ВРЬХОУ, ВЪNЂ, ВЪNЪ, ВЪ, СЛЂДЪ, ДЂЛЬМА, ИСКРЬ, МЄЖДОУ, МИМО, ОКРЬСТЪ, ПОДЛЪГЪ, ПОСЛЂДЬ, ПРЂЖДЄ, ПРЂМО, РАДИ, РАЗВЂ, СКВОЗЬ та ін.. За походженням вони є відіменниковими прислівниками, які переосмислились і набули особливостей прийменників. Більшість з них слугувала для вираження просторових відношень. Основна частина таких прислівників сполучалася з формами Р.в. іменників, деякі – з формами Д., Зн. чи О. відмінків. Наприклад, БЛИЗЪ МЂСТА ИДЄЖЄ ЂШ«юз малий» ХЛЂБЫ (Р.в. «поблизу місця, де вони їли хліб»). За походженням та морфологічною будовою сполучники старослов’янської мови поділяються на прості, складні, складені і похідні. Прості сполучники за походженням є найдавнішими: А, БО, ДА, И, ЛИ, NЪ, ТА, ТИ, ТО, ЦЂ. Серед них, БО («бо, тому що»), та ЦЂ («хоч, не дивлячись на те, що») оформляють тільки підрядні зв’язки. А + частки умовності БЫ, БИ також могли оформляти підрядні зв’язки, у значенні «якби», «якщо б».Єднальні відношення виражали сполучники И, ТИ. Протиставні відношення – А, NЪ, зрідка И, ТИ. Сполучник ТА як правило супроводжувався часткою ЖЄ. Складні сполучники утворювалися за допомогою: зрощення простих сполучників – А+ЦЂ=АЦЂ, А+ЛИ=АЛИ, И+БО=ИБО, И+ЛИ=ИЛИ зрощення сполучників з частками – ДА+ЖЄ=ДАЖЄ, NЄ+БО+NЪ=NЄБОNЪ, NЄ+ЖЄ+ЛИ= NЄЖЄЛИ, ТА+ЖЄ=ТАЖЄ, ТО+ЖЄ=ТОЖЄ. До цієї групи також належать сполучники підрядності АШТЄ, ├ЄДА. зрощення деяких часток, які виконували функцію сполучників – NЄ+ЖЄ=NЄЖЄ, NИ+ЖЄ=NИЖЄ. До повторюваних сполучників належать: И-И, ИЛИ-ИЛИ, ЛЮБО-ЛЮБО, NИ-NИ До складених належать такі сполучники: АШТЄ ЛИ ОУБО «якщо ж, отже», АШТЄ – ТО «якщо – то», АШТЄ ЛИ ДА – ТО «якщо ж – то», ДА АШТЄ – ТО «якщо ж – то», ПРЂЖДЄ ДАЖЄ «поки, доки», NЄ ТЪКЪМО – NЪ И «не тільки – але й». Наприклад, АШТЄ ПРИДЄШИ ТО NЄ ИМАШИ МЄNЄ ВИДЂТИ «якщо прийдеш, то не побачиш мене». Похідні сполучники. Крім власне сполучників роль їх у реченні могли виконувати і деякі інші частини мови. Найчастіше це були частки, окремі відносні прислівники (наприклад, АКО) та відмінкові форми відносних чи вказівних займенників (наприклад, ИМЬ ЖЄ – О.в. одн. займ. И, ТЂМЬ ЖЄ – О.в. одн. займ. ТЪ). У старослов’янській мові серед похідних сполучників виділяємо досить чисельну групу сполучних слів: ИДЄ, ИДЄЖЄ, АМО,АМОЖЄ, ├АКО, ДЄЖЄ; КЪДЄ, КАМО, КОГДА, КАКО, КОЛЬ, КОЛИ, КОЛЬМИ і т. д. |