1. Поняття про старословянську мову й значення її вивчення. Походження старословянської писемності. Діяльність Кирила та Мефодія

• Название: 1. Поняття про старословянську мову й значення її вивчення. Походження старословянської писемності. Діяльність Кирила та Мефодія
• Анкор: Ekzamen_po_staroslovyanskomu.docx
• Дата: 20.01.2018
• Размер: 77.69 Kb.
• Имя файла: Ekzamen_po_staroslovyanskomu.docx
• Тип: Документы; #14628
• страница: 1 из 5

1.Поняття про старослов’янську мову й значення її вивчення. Походження старослов’янської писемності. Діяльність Кирила та Мефодія.

Характерно. Особливістю мови, яку зараз називають старослов’янською, є те, що вона була створена штучно і ніколи не засвоювалась і не використовувалась у якості засобу щоденного живого спілкування, ніколи не була показником національної приналежності. Старослов’янська мова – умовна назва мови найдавніших перекладів богослужебної літератури з грецької мови, які були здійснені у ІХ ст.. Вона була створена як мова християнської церкви і вимагала письмової форми. Мову перекладів Х=ІХ ст.. сучасні науковці також називають старослов’янською. Усі інші живі слов’янські мови були закріплені письмово набагато пізніше. Наприклад, давньоруські твори датуються 2пол. ХІ ст., чеські – ХІІІ ст.., польські – ХІV ст.., словацькі – ХVIІ ст. Старослов’янська мова має близьку всім іншим слов’янським мовам звукову, лексичну систему, граматичну будову. Виконувала декілька функцій і використовувалась як мова наукових книжок. Мовою повсякденного вживання залишались місцеві говірки, діалекти, що мали вплив на старослов’янську мову, так утворилась церковнослов’янська мова. Різновиди церковнослов’янської мови (залежно від діалектів) називають ізводами. Наприклад, сербсько-хорватська церковнослов’янська мова, болгарсько-церковнословянська мова, русько-церковнословянська мова. Отже, знання старослов’янської мови необхідне для більш поглибленого вивчення будь-якої з сучасних слов’янських мов, оскільки їх особливості пояснюють деякі явища, які існують у цих мовах теперішнього етапу.

Виникнення старослов’янської мови пов’язане з утворенням у ІХ ст.. ранньофеодальних держава (Болгарське царство VII ст.., Велика Моравія ІХ ст.., Київське князівство ІХ ст..). Такі держави як Велика Моравія та Паннонія (суч. Угорщина) боролися проти загарбників, а саме Німеччини, тому князь Ростислав звернувся до Візантії з проханням створити спільну, зрозумілу народу мову для богослужіння.

Кирило й Мефодій були братами, синами вельможі Льва, що жив у Солуні в Македонії, де було грецьке й болгарське населення. В молодих літах обидва отримали дуже старанну освіту: спершу вдома, потім у Царгороді.

Брати Кирило і Мефодій народилися у м. Солунь , яке в ІХ ст. становило важливий центр торговельного і політичного життя Візантійської імперії.Брат Кирило з особливо гарними успіхами навчався у Візантії, де прийняв свячення, рішуче відмовившись від політичної кар’єри. Уже в молодому віці з огляду на виняткове знання культури й релігії йому доручалися важливі церковні завдання. Він був бібліотекарем архіву при великій церкві Св. Софії в Константинополі, займав впливову за своїм становищем посаду патріаршого секретаря. Врешті-решт він прийняв обов’язки викладача філософії у вищій Константинопольській школі.

З 863 року брати жили в Моравії і Паннонії. Приводом для їхнього переїзду стало прохання князя Ростислава з Великої Моравії, з яким він звернувся до імператора Михаїла ІІІ, щоб той до його народу послав «такого єпископа й учителя... який умів би вияснити правди християнської віри їхньою мовою». Брати, зазнаючи переслідувань з боку німецького духівництва, проповідували православ’я слов’янською мовою. Випробування були нелегкими, а для Мефодія закінчилися навіть жорстоким ув’язненням. Але брати все це зносили з міцною вірою і несхитною надією.

У 860 р. св. Кирило виїхав в апостольській місії до країни хозарів, які замешкували простори між гирлами Волги й Дону, й узяв із собою брата Мефодія, що проживав у монастирі. Проповідуючи серед хозарів, обидва брати перебували якийсь час на пограниччі України — в Криму. В 863 р. на домагання моравського князя Ростислава, що звернувся до візантійського цісаря Михаїла з проханням прислати йому слов’янських місіонерів, виїхали до Моравії.

В Моравії й Паннонії вже перед тим, коли св. Кирило й Мефодій розвинули свою діяльність, проповідували християнську віру німецькі й італійські місіонери. Але відправляли богослужіння в латинській мові, якої слов’яни не розуміли. Це й спонукало князя Ростислава, що з політичних причин схилявся скоріше до східного християнства, оглянутися за слов’янськими вчителями. І справді: вони стали проповідувати у слов’янській мові — саме в тій, яку вивчили, проживаючи в рідних сторонах серед македонських болгар. Цю мову розуміли також інші слов’яни. Святий Кирило забажав також подати слов’янам церковне богослужіння у зрозумілій для них мові. Для того склав азбуку: на думку одних учених — кирилицю, на думку інших — глаголицю, по чім брати переклали Святе Письмо і книги, що були потрібні при богослужінні, на тодішню болгарську мову.

Це визвало злобу німецьких єпископів, які звершували в моравських церквах Богослужіння на латинській мові, і вони повстали проти святих братів, стверджуючи, що богослужіння може проводитися тільки на одній з трьох мов: єврейській, грецькій і латинській. Німецькі єпископи відправили скаргу в Рим. Взявши з собою мощі святого Клемента папи Римського, святі Костянтин і Мефодій відправилися в Рим. В часі, коли брати були в дорозі, вмер папа Миколай І. Його наступник Адріан прийняв їх із почестями, дуже ласкаво. Дізнавшись про те, що святі браття несуть із собою святі мощі, папа Андріан з кліром вийшов їм на зустріч. Святі браття з були зустрінуті почестю, папа Римський затвердив богослужіння на слов'янській мові, а переведені братами книги наказав поставити в римських церквах і звершувати літургію на слов'янській мові. Знаходячись в Римі, святий Костянтин захворів, і в чудесному видінні був сповіщений Господом про наближення смерті, і прийняв схіму ім‘ям Кирил. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольський Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило, заповідав братові святому Мефодію продовжувати їх спільну справу просвіщення слов'янських народів світлом істинної віри. В Паннонії Св. Мефодій разом зі своїми учнями продовжував розповсюджувати Богослужіння, писемність і книги на слов‘янській мові. Це знову викликало гнів німецьких єпископів. Вони домоглися арешту і суду над святителем Мефодієм, який був висланий у заслання в Швабію, де протягом 2,5 років перетерпів багато страждань. Звільнений за наказом Римського папи Іоана VIII і відновлений в правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов‘ян. В останні роки свого життя святий Мефодій з допомогою двох учнів-священників переклав на слов‘янську мову весь Старий Завіт, крім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих отців) і святоотцівські книги (Патерик). Передбачаючи наближення смерті, святий Мефодій вказав на одного із своїх учнів - Горазда як на достойного собі заступника. Святий передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року в віці біля 60-ти років. Оспівування святого було здійснено на трьох мовах – слов‘янська, грецька і латинська; він був похований в соборній церкві Велеграда.

Є ряд свідоцтв і доказів того, що праця св. Кирила й Мефодія була великою, ідейною і в високій мірі жертвенною працею. Коли по трилітнім побуті виїздили слов’янські вчителі з держави князя Ростислава, давав він їм у нагороду срібло й золото. Але вони не схотіли цього брати. Взяли тільки невільників, яких зараз наділили свободою. І не пройшли їхні життєві зусилля безслідно. Мова, яку ввели вони в письменство, стала літературною мовою в деяких слов’янських народів. У Болгарії дала вона основу під розвиток болгарської літератури, що за панування царя Симеона на переломі IX — X вв. досягає «золотого віку» свого розвитку. Церковнослов’янська мова стає також літературною мовою в Україні й на тому становищі втримується довгі віки, аж до появи «Енеїди».

10. Періодизація праслов’янської мови. Поняття про порівняльно-історичний метод.

Прасловянська мова була спільною для словян, але через діалекти мов почала відокремлюватись.Оскільки словянські мови мають багато спільного з германськими, романськими та індійськими мовами, науковці дійшли висновку, що у давнину існувала спільна мова пращурів, яка лягла в основу всіх цих мов.Ця мова існувала приблизно до 3тис.до н.е. Це була індоєвропейська мова.На початку 2-го тис.до н.е. мова почала розпадатися на діалекти. В цей час відокремились словянські діалекти в праслов’янську мову, яка проіснувала до 6-7ст.н.е.Вона розвивалась та змінювалась.

Науковці виділили три періоди розвитку праслов’янської мови:

1)РАННІЙ(початковий)прслов.мова ще зберігала дуже багато рис індоєвропейської мови, але відбувалися фонетичні зміни

2)ПІЗНІЙ.Характеризується істотними змінами які пов’язані з дією фонетичних законів -.ЗАКОН ВІДКРИТОГО СКЛАДУ.-ЗАКОН СКЛАДОВОГО СИНГАРМОНІЗМУ(тенденція до пом’якшення приголосних).

3)ПЕРІОД ЗАНЕПАДУ.Поч..1-го тис.н.е.Розпад на 3 діалекти,які розв.за власними законами.-сх-слов.-зх.-слов.-пд-слов.

Реконструювати прамову словян можна лише за писемними даними старослов’янської мови, а також порівнюючи спільне та відмінне у сучасних словянськ.мовах.Такі дослідження використовуються в межах порівняльно-історичного методу, який передбачає залучення даних усіх мов індоєвропейської сімї.Щоб виділити реконструйовані, не зафіксовані письмово форми, науковці використовують спец.позначення.(слово пишеться латиницею і позначається зірочкою)

41.Складені форми минулого часу.

Перфект:

ТВОРИТЬСЯ: дієрикметник + БЫТИ у формі теперішнього часу.

Позначалася результативна дія в минулому,що пов’язана з теперішнім часом.службове дієслово могло стояти як перед дієприкметником так і після.

Якщо поєднувалося з часткою Nять, то ця частина поєднувалася з дієсловом:БЫТИ: NятьСМЬ.

Плюсквамперфект.

Називав дію в минулому, що відбулася раніше ніж інша дія в минулому.

ТВОРИТЬСЯ: дієприкметник +БЫТИ у формі імперфекту(БятьАХЬ): БятьАХЪ ТВОРИЛЪ.

2.Старословянська мова в системі слов’янських мов. Діалектна основа старослов’янської мови. Питання про походження двох слов’янських азбук.

Слов’янські мови – це група мов індоєвропейської сім'ї, що поширені на території Європи та Азії. Нині ними розмовляють 440 млн. людей. Старослов’янська мова належить до південно-слов’янської підгрупи. До неї відносять болгарську, македонську, хорватську, словацьку. Спорідненість мов передбачає наявності у них спільного джерела, прамови. Таким джерелом є праслов’янська мова, що виникла у ІІ тис. до н.е. і проіснувала до VI – VII ст.. н.е. Ця мова була реконструйована завдяки вивченню старослов’янської мови і порівняльним дослідженням сучасних слов’янських мов. Вона існувала під час родоплемінного життя слов’ян. Розкладання старослов’янської мови на діалекти пов’язане з Великим переселенням слов’ян. Отже, усі слов’янські мови походять зі спільного джерела, про що свідчить наявність у цих мовах спільних граматичних, лексичних, фонетичних ознак. З усіх слов’янських мов, старослов’янська є найближчою до прамови.

Створюючи спільну мову для слов’ян, Кирило та Мефодій мали спиратися на живий діалект. Існує декілька теорій щодо діалектного підґрунтя старослов’янської мови: сербська теорія (Добровський), паннонська теорія (Копітар), моравська теорія (Кавайдович), болгарська теорія (Востоков). На користь болгарської теорії виступають такі факти:

1).Кирило почав працювати над створенням старослов’янської мови задовго до Моравської місії, тому у своїй роботі спирався на свій рідний живий болгарсько-македонський діалект.

2).За своїм лексичним складом болгарська мова є найближчою до старослов’янської мови.

3) фонетичні ознаки: м’які приголосні, що чергуються у старослов’янській з д, т передаються м’якими складними звуками шт [шть], жд [ждь], напр.. СВЄШТА, МЄЖДА

4).у найдавніших старослов’янських пам’ятках використовувалась одна літера [ять] для означення двох звуків [а], [е].

5).Наявність у македонських діалектах носових голосних (юс малий та великий).

6).Вживання не повноголосних сполучень –РА-, -ЛА-, -Рять-, -Лять-, напр.. МЛЂКО

Ці та інші позиції свідчать на користь болгарської теорії.

Найдавніші слов’янські пам’ятки (Х – ХІ ст..), написані глаголицею та кирилицею. Перші пам’ятки були написані кирилицею (VII – VIII ст..). Глаголиця та кирилиця відрізнялися: кількістю літер (40 і 43 відповідно), формою літер (кириличні більш прості, схожі на літери грецького алфавіту, глаголиця не набула поширення через битіюватість літер). Глаголиця була популярною лише у Хорватії для потреб церкви до VII ст.. Довго вирішувалось питання, яка азбука була першою. У ХІХ ст.. Й.Добровський висунув припущення про те, що більш складна, порівняно з кирилицею, глаголиця була створена у Хорватії у XVI ст.. Він вважав, що хорвати створили глаголицю, бо саме в цей час переслідувались учні Кирила та Мефодія, знищувались пам’ятки, і для того, щоб уникнути схожості свого письма з Візантійським алфавітом і була створена унікальна азбука. Але у 1836 році В.Копітар знайшов у бібліотеці графа Клоца рукопис «Збірник Клоца», написаний глаголицею. За палеографічними даними це була найдавніша пам’ятка того часу, тому вчений висунув припущення про створення Кирилом глаголиці. Але ще у XVIII ст.. вчені Добнер, Шафарик, Григорович висували твердження про створення Кирилом глаголиці, проте на той час вони не мали надійних доказів цього факту. Отже, на користь того, що глаголиця була створена першою, свідчать такі факти:

1.найдавніші пам’ятки написані глаголицею (Зографське та Маріїнське Євангелія).

2.головні глаголичні пам’ятки пов’язані з Моравією та Паннонією, крім того ці пам’ятки містять велику кількість «моравізмів».3.мова глаголичних пам’яток є більш архаїчною.

4.глаголична азбука є більш складною та менш досконалою, ніж кирилична. До кирилиці увійшли 39 літер глаголиці, а також літери грецького алфавіту. Новими були літери на означення йотованих голосних: аз йотований, йотований єсть. З’явилась літера ять. З грецької запозичені [кс], [пс].

5.у глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту. У кирилиці цифрові значення мають тільки ті літери, які були запозичені з грецької.

6.у пам’ятках, написаних кирилицею іноді зустрічаються більш давні уривки глаголичного тексту.

7.вченими було знайдено багато пам’яток написаних кирилицею зверху по стертій глаголиці (палімпсести).8.сучасник Кирила та Мефодія, Храбр, писав про те, що Кирилом було створено унікальну азбуку, тобто глаголицю.

Отже, доведено, що Кирилом у ІХ ст.. було створено глаголицю. Деякі з 40 літер нагадували літери грецької, староєврейської, попської мови. У східній Болгарії, учнями було створено більш легку азбуку (Хст.) – кирилицю.

3.Загальна характеристика кирилиці.Числове значення кириличних літер.Надрядкові знаки.

До складу кирилиці входили 43 букви,а до глаголиці-40.Спільним для азбук був порядок літер і їх назви.У кирилиці використовувались 24 літери візантійського ініціалу.-уставного письма,яким були створені богослужебні книги.Ті 19літер, які позначали слов’янські звуки були створені або запозичені з ін.алфавітів,зокрема глаголиці:ша,шта, черв, живете, малий і великий юси, букі.

Кирилиця характеризувалась надлишковістю звуків(були схожі між собою): «І»(іжеі) ТА «И»(іже). Пунктуаційних заків не мала ні кирилиця, ні глаголиця(викор.надрядкові(діакритичні) знаки у кирилиці)

Слов’яни для позначення літер за візантійською традицією використовувалися літери кириличного та глаголичного алфавітів, хоча між собою вони різнилися.Числове значення виділялось крапками з двох боків і титлом вгорі(.а¯. – 1)

Числа від 11 до 20:одиниці писалися попереду десятка(11 - .аі.); для позначення чисел більше 20 показники одиниці писалися після десятків(23 - .кг.).

Якщо одиниці, десятки і сотні позначалися спеціальними літерами,то тисяча позначалася спеціальним знаком(наскісна риска перечеркнута у двох місцях) і ставилась перед літерами, що означали їх кількість.

Апостроф-позначав мякість,помякшення(конь),паєрок s-пропуск Ь,Ъ,титло-пропуск однієї або кількох буквю

4.Основні глаголичні й кириличні пам’ятки.

Памятки періоду безпосередньої діяльності Кирила та Мефодія не збереглися.Їх було знищено після вигнання учнів Мефодія з Моравії.Нам відомі досить точні копії датовані кінцем 10 поч.11ст.

Найдавнішим вважався кириличний напис на надгробній плиті членів сімї болгарського царя Самуїла 993р. Проте вчені знайшли написи на стінах церкви болгарського царя Симеона, зроблені і кирилицею і глаголицею і датовані 893р.

ГЛАГОЛИЧНІ ПАМЯТКИ

1.КИЇВСЬКІ ЛИСТКИ АБО КИЇВСЬКИЙ МІСАЛ.

Це уривок католицької меси, що підтверджує моравське походження тексту. Зберезлось від тексту 7 пергаментних аркушів. Цю памятку було завезено до Києва єрусалимських архімандритом Антоніном у 1862р.Зберігалась вона у Київській духовній академії, де й була відкрита в 1874р.І.Срезневським.

Це найдавніша памятка старослов’янського письма, що найточніше відтворює початковий етап словянської писемності.

2.ЗОГРАФСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ. Одержало свою назву від Зографського монастиря на Афоні, де воно довгий час зберігалось.він містить 304 пергаментних аркуша.час написання тексту – 11ст.
3.МАРІЇНСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ. Назва походить від монастиря св..Богородиці Марії на Афоні, де ця памятка зберігалась і була відкрита Григоровичем 1845р.Воно написане в 11ст. у Македонії і складається з 173 пергаментних аркушів.

4.АССЕМАНІЙОВЕ ЄВАНГЕЛІЄ. Назву отримало за прізвищем бібліотекаря Йосифа Ассемані, який купив його в Єрусалимі і передав Ватиканській бібліотеці.Євангеліє носить ще назву ВАТИКАНСЬКЕ.Це апракос – (збірник єванг.читань за християнським календарем)Написаний у 11ст.в Македонії і склад.з 158аркушів.

5.ЗБІРНИК КЛОЦА.Це залишки великої збірки проповідей і повчань,яка складається з 14 аркушів.12аркушів знайшов відомий слов.філолог Копітар у бібліотеці графа Клоца в Італії. Збірник написаний у 11ст. і за своєю мовою він дуже подібний до Маріїнського євангелія.

6.СИНАЙСЬКИЙ ПСАЛТИР.Це рукопис на 177аркушах, який зберігається у монастирі св..Катерини в Аравії.Вчені припускають, що псалтир написано в 11ст. в Македонії.

7.СИНАЙСЬКИЙ ТРЕБНИК.Збірник молитов і служб на всі випадки життя.рукопис на 106 аркушах без початку і кінця, який належить до македонських памяток 11ст.

8.РИЛЬСЬКІ ГЛАГОЛИЧНІ ЛИСТКИ. Назва походить від Рильського монастиря в Болгарії.памятка склад.з двох пергаментних аркушів глаголичного тексту.ВІДКРИТА ПАМЯТКА У 1845Р. Григоровичем.

9.ОРХИДСЬКІ ЛИСТКИ – ВІДКРИТІ У 1845Р.Григоровичем.Це півтора пергаментних аркуша з недільного євангелія.

10.БОЯНСЬКИЙ ПАЛІМПСЕСТ. Це змитий глаголичний текст, поверх якого написана памятка 13ст. Боянове євангеліє.відкрив памятку Григорович у 1845р.

11.ПРАЗЬКІ УРИВКИ.памятки складають два пергаментних аркуші, знайдені у 1855р. у разі німец.істориком.Ймовірно аркуш написано у другій половині 11ст.Йе памятка моравсько-чеської редакції.

КИРИЛИЧНІ ПАМЯТКИ

1.НАПИС ЦАРЯ САМУЇЛА. Напис зроблений на могильній плиті членів сімї Самуїла у 993р. він містить 11 рядків тексту .

2.СУПРАСЛЬСЬКИЙ РУКОПИС. Памятка 11ст.болгарського походження. За своїм складом березнева мінея, книга церковних читань на всі дні березня.вона складається з 280аркушів, які об’єднані у три частини.нині зберігаються у різних місцях.

3.САВИНА КНИГА. Це збірник євангельських читань, який має дві приписки їз згадкою про попа Саву, іменем якого і названо памятку.написано книгу в 11ст.

4.ХІЛАНДАРСЬКІ ЛИСТКИ.уривок повчання на двох аркушах.памятка 11ст.болгарського походження.

5.МАКЕДОНСЬКИЙ КИРИЛИЧНИЙ ЛИСТОК.старословянська памятка 11ст.болгарського походження.за характером це уривок оригінального твору граматичного змісту.

6.ЛИСТКИ УНДОЛЬСЬКОГО.уривки євангельського тексту на двох аркушах. Назву отримали за прізвищем їх власника.памятка 11чи12ст.болгарського походження.

7.ЄНІНСЬКИЙ АПОСТОЛ.збірник апостольських читань знайдений у 1960р.складається з 39аркушів.і датований другою половиною 11ст.

8.СЛУЦЬКІ ЛИСТКИ.рукописний уривок на 5 аркушах, знайдений у 1867р.оригінал пам’ятки загублено.

9.ОСТРОМИРОВЕ ЄВАНГЕЛІЄ.найдавніша східнослов’янська датована памятка, напис.у 1056-57роках. Вона складається з 294аркушів.вперше опублікована О.Востоковим. Євангеліє фіксує фонетичні особливості та лексичний склад давньоруської мови і тому є цінним свідченням тогочасного стану мови східних словян.