1. Сутність менеджменту
 Скачать 72.5 Kb.
|
|
15. логічна схема розвитку управління Логічна схема розвитку управління має такий вигляд. Початком для розвитку управління є поява нових завдань. Тому їх виникнення можна розглядати як перший крок до логічної схеми розвитку управління. Другим кроком у цій схемі є вироблення в системі управління реакції на нові завдання, яка привела б до розвитку управління. Можливі три типи реакції, які найбільше виокремлюються в реальній практиці вдосконалення управління. Перший тип — спроба нічого не змінювати в управлінні або провести невеликі, часткові зміни, основна увага сконцентрована на виявленні причин, які потребують змін і на їх усунення. Другий тип — стереотипний підхід до рішення виникаючих завдань. Це найчастіше спроба вирішувати різні управлінські завдання незалежно від їх змісту, природи і динаміки за допомогою підходів, які виправдали себе. Найбільш поширеними з них є проведення організаційних перебудов в управлінні, створення нових управлінських органів. В дійсності цей стереотип швидше відображає стійку внутрішню тенденцію еволюції системи управління в напрямі збільшення числа її адміністративних підрозділів. Тому поява нових завдань перед управлінням та необхідність їх вирішення швидше виступає як привід для розширення адміністративних служб системи управління, ніж є реальною причиною, яка потребує саме такої спроби вирішення. Третій тип — комплексна перебудова системи управління у відповідності зі змістом і сутністю нових завдань, які виникають перед управлінням і можливостями його перетворення. Такий тин реакції з наукової точки зору є єдиним правильним, з практичної точки зору — дійсно результативним. Третім кроком логічної схеми розвитку управління є перебудова основоположних даних, на яких будується система управління. Після того як у системі управління здійснюється формування нової підсистеми принципів, настає наступний крок — перебудова структури та елементів системи управління. Часто цей крок розглядається у вигляді еквівалента розвитку управління, тому що саме перебудова організаційної структури, методів управління, кадрів управління звичайно розглядається як розвиток управління. Перебудовою структури і елементів у системі управління логічна схема розвитку управління не закінчується — залишається ще один, четвертий крок - закріплення в управлінні нових якостей і властивостей, наданих йому в процесі зміни. Це передбачає: по-перше, відповідний розвиток інформаційно-поведінської підсистеми; по-друге, на даному кроці проводиться регулярне вивчення розвитку і аналіз результатів заходів, які проводяться в рамках перебудови (це необхідно для того, щоб реально оцінювати стан розвитку управління та постійно виявляти гальмуючі фактори); по-третє, на даному кроці здійснюється цілеспрямоване коригування як всього процесу розвитку управління, так і його окремих складових. Коригування здійснюється з мстою відмови від неможливих для реалізації напрямів розвитку управління, а також для проведення не передбачуваних перебудов в управлінні, необхідність яких виникла в процесі його розвитку. Приведена логічна схема розвитку управління показує, що це не простий процес. Він потребує постійного співвідношення дій щодо вдосконалення управління з завданнями, які стоять перед управлінням, а також з можливостями, які має в наявності організація в цілому та існуюча в ній система управління зокрема. 16. Закони й закономірності менеджменту У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи, їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками. ^ Закони менеджменту. В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту: Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо. Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особис-тих зв'язків, стилів керівництва. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату е організації. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо). 2 Закономірності менеджменту Об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділяють такі закономірності: процесу менеджменту; функцій та методів менеджменту; управлінських рішень; керуючої та керованої систем організації; внутрішнього та зовнішнього середовища організації; розвитку менеджменту тощо. 17. методологічні підходи у менеджменті 1. Системний підхід передбачає розгляд різноманітних процесів і явищ в управлінні як систем. Під системою управління розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, яка володіє новими властивостями, відсутніми у утворюючих її елементів. 2. Ситуаційний підхід визнає інваріантність специфічних прийомів, що їх використовує менеджер для ефективного досягнення цілей організації. Він дозволяє пов’язати конкретні прийоми і концепції з конкретними ситуаціями, намагається визначити важливі змінні ситуації і їх уплив на ефективність організації. Використання ситуаційного підходу засноване на альтернативності досягнення однієї і тієї ж мети в час прийняття чи реалізації управлінських рішень (планів, програм), а також на аналізі і прогнозуванні виникнення непередбачуваних обставин. 3.Комплексний підхід інтегрує суму факторів зовнішнього і внутрішнього середовища: технологічних, економічних, екологічних, організаційних, демографічних, соціальних, психологічних, політичних і ін., враховуючи їх у взаємозв’язку і взаємозалежності при прийнятті виваженого, доцільного управлінського рішення 4. Маркетинговий підхід визначається як методологічна орієнтація керованої підсистеми на споживача. „Маркетинг – вид діяльності людей, спрямований на задоволення потреб засобом обміну” [15, с.9]. Маркетинговий підхід базується на таких пізнавальних операціях, як „... виявлення потреб споживача, розробка необхідних товарів і послуг, встановлення на них адекватної ринку ціни, налагодження системи їх розподілу і ефективного стимулювання. 5. Антикризовий підхід – особливий методологічний підхід, актуальний у сучасних швидкозмінних умовах розвитку суспільних організацій не лише в Україні, а й у цілому світі. Різко змінне економічне середовище, швидке, майже блискавичне оновлення інформації приводить до загострення конкуренції на ринках і можливості виникнення кризової ситуації у будь-якому місці і в будь-який час. У таких умовах зростає роль і значення антикризового управління, під яким розуміємо систему управлінських заходів, спрямованих на вихід закладу (установи, структури) з кризової ситуації; специфічний набір методів управління, що використовуються для попередження кризової для освітнього бізнесу ситуації 18. Основні принципи управління За А. Файолем основними принципами є: 1. Поділ праці. Спеціалізація є природним порядком речей. Метою поділу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю у разі застосування однакових зусиль. Це досягається завдяки зменшенню кількості цілей, на які мають бути спрямовані зусилля та увага (згадаймо приклад про виготовлення булавок). 2. Повноваження та відповідальність. Повноваження - це право віддавати наказ, а відповідальність - це зобов'язаність якісно виконати роботу; там, де видаються повноваження, виникає відповідальність. 3. Дисципліна. Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій. Дисципліна вимагає слухняності та поваги до досягнутих узгоджень між фірмою та її працівниками. Установлення цих узгоджень, які пов'язують фірму та її працівників, з яких виникають дисциплінарні відносини, має стати однією з головних цілей керівництва. 4. Єдиноначальність. Працівник має одержувати накази від одного безпосереднього начальника. 5. Єдність напряму. Кожна група, що діє для досягнення однієї мети, має бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника. 6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника чи групи працівників не мають переважати інтереси фірми чи організації великого розміру. 7. Винагорода персоналу. Для того щоб забезпечити відданість і підтримку працівників, вони мають одержувати справедливу заробітну плату за свою працю. 8. Централізація. Як і поділ праці, централізація є умовою існування організації. Однак відповідний ступінь централізації може застосовуватися залежно від конкретних умов. Тому виникає питання про правильні пропорції між централізацією та децентралізацією. Це проблема визначення міри, яка забезпечить кращі можливі результати. Важливо знайти оптимальну рівновагу між централізацією та децентралізацією. 9. Скалярний ланцюг. Скалярний ланцюг - це перелік осіб на керівних посадах, починаючи від особи, яка займає найвищу посаду в цьому ланцюзі, до найнижчих керівників. Було б помилкою відмовитися від ієрархічної системи без певної необхідності, але було б такою самою помилкою підтримувати ієрархію, якщо вона завдає збитків інтересам бізнесу. Підлеглі повинні дотримуватися формального (ієрархічного) ланцюга комунікацій доти, доки не отримають вказівок щодо обміну інформацією з ким-небудь іншим. 10. Порядок. Місце для всього і все на своєму місці. 11. Справедливість. Справедливість — це сполучення доброти та правосуддя. Вона спонукає до відданої служби. 12. Стабільність робочого місця для персоналу. Висока плинність кадрів знижує ефективність діяльності організації. Посередній керівник, який тримається за місце, більш бажаний, ніж видатний талановитий менеджер, який швидко звільнюється та не тримається за своє місце на фірмі. 13. Ініціатива. Ініціатива означає розробку плану та забезпечення його успішного виконання. Це дає організації силу та енергію. 14. Корпоративний дух. Спілка - це велика сила, а вона є результатом гармонії персоналу. 19. Основні методи управління Економічні методи управління Це система прийомів і способів дії на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). Організаційно-розпорядливі методи управління Це методи прямої дії, що носять директивний, обов'язковий характер. Вони засновані на дисципліні, відповідальності, владі, примушенні. До організаційних методів відносять: - організаційне проектування; - регламентація; - нормування. Розпорядливі методи реалізуються у формі: - наказу; - ухвали; - розпорядження; - інструктажі; - команди; - рекомендації. Соціально-психологічні методи управління Оскільки учасниками процесу управління є люди, то соціальні відносини і що відображають їх відповідні методи управління важливі і тісно пов'язані з іншими методами управління. До них відносяться: - моральне заохочення; - соціальне планування; - переконання; - навіювання; - особистий приклад; Мотивація виконавця Перш за все слід забезпечити співробітника: - можливостями виконати роботу; - визначити його рамки дій; - чітко сформулювати цілі і завдання; - створити оточення, сприяюче виконанню завдання 20. Основні вчення про менеджмент Засновником і основним розробником ідей наукового управління є Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). На відміну від багатьох фахівців, що створюють управлінські теорії, Тейлор не був ні вченим-дослідником, ні професором школи бізнесу. Він був практиком: спочатку робітником, а потім менеджером. Почавши з робочого, він пройшов по декількох рівнях ієрархії і доріс до рівня головного інженера в сталеливарній компанії. Вчення Тейлора базується на механистическом розумінні людини, його місця в організації і сутності його діяльності. Тейлор ставив перед собою завдання підвищення продуктивності праці і бачив її рішення в раціоналізації трудових операцій на базі наукової організації здійснення робочим своєї трудової діяльності. Вихідним для раціоналізації праці у Тейлора було вивчення завдання, яке повинно було давати інформацію для побудови раціонального набору операцій за рішенням даної задачі. Тейлор виходив з того, що робітники за своєю природою ліниві і не хочуть просто так працювати. Тому він вважав, що раціоналізація, яка веде до зростання прибутку, буде прийнята робочим тільки тоді, коли і його дохід буде також зростати. Основні принципи наукового управління Тейлора полягають у наступному: • розробка оптимальних методів здійснення роботи на базі наукового вивчення витрат часу, рухів, зусиль і т.п.; • абсолютна слідування розробленим стандартам; • підбір, навчання і розстановка робітників на ті робочі місця і завдання, де вони можуть дати найбільшу користь; • оплата за результатами праці (менші результати - менше оплата, більші результати - більше оплата); • використання функціональних менеджерів, що здійснюють контроль за спеціалізованими напрямами; • підтримку дружніх відносин між робітниками і менеджерами з метою забезпечення можливості здійснення наукового управління. Величезний внесок у розвиток бихевиористского напрямки в управлінні вніс Абрахам Маслоу (1908-1970), який розробив знайшла надалі широке застосування в менеджменті теорію потреб, відому як «піраміда потреб» (див. гл. 2). Відповідно до вчення Маслоу людина має складну структуру ієрархічно розташованих потреб, і управління відповідно до цього має вестися на основі виявлення потреб робітника і використання відповідних методів мотивування. Анрі Файоль (1841-1925) майже все своє свідоме життя (58 років) пропрацював у французькій компанії з переробки вугілля та залізної руди. Центром уваги Файоля була управлінська діяльність, і він вважав, що його успіх в якості менеджера пов'язаний в першу чергу з тим, що він правильно організовував і здійснював свою роботу. Більше того, він вважав, що при правильній організації роботи кожен менеджер може добитися успіху. У певному сенсі Файоль мав аналогічний з Тейлором підхід: він прагнув знайти правила раціональної діяльності. Особливість ж навчання Файоля полягала в тому, що він вивчав і описував особливий вид діяльності - управління, чого в такому вигляді, як це зробив Файоль, ніхто до нього не робив. Файоль також розробив чотирнадцять принципів управління 21. Школа наукового управління Фундамент сучасного менеджменту був закладений засновниками Школи наукового менеджменту Фредериком Тэйлором (1856-1915), подружжям Френком (1868-1924) і Ліліан (1878-1972) Гілбретами (вШиеПі), Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931). Тейлор Ф., американський інженер і дослідник, вважається основоположником науки управління. Запропонована ним система організації праці й управлінських відносин викликала "організаційну революцію" у сфері виробництва й управління. Уперше свої погляди він виклав у статті "Система кусочних розцінок (1895). Потім вони були розширені в книзі "Цехове управління" (1903) і одержали розвиток в "Основах наукового менеджменту" (1911). В основу системи Ф. Тейлора покладено такі принципи: 1. уміння аналізувати роботу, вивчати послідовність її виконання; 2.підбір робітників (працівників) для виконання даного виду; 3. навчання й тренування робітників; 4. співробітництво адміністрації й робітників. Послідовниками Тейлора були його співвітчизники Ліліан і Френк Гілберти За допомогою методу стоп-кадрів їм удалося виявити й описати 17 основних рухів кисті руки та їхню тривалість. Це дозволило виявити зайві рухи, які при виконанні стандартних дій на звичайному встаткуванні були зайвими, непродуктивними. Наприклад, для укладання цегли було встановлено 4 основних рухи замість колишніх 18, що забезпечило зростання продуктивності праці мулярів на 50 %. Сукупність елементарних мікрорухів робітника отримало назву "треблігами" Завдяки цим роботам Л. Гілберт стала першою в США жінкою - доктором психології. Г. Емерсон поділяв більшу частину переконань Тейлора й у 1908 р. написав книгу "Ефективність як основа виробничої діяльності й заробітної плати", в якій звернув увагу на важливість обґрунтованої структури організації. Неефективна структура організації, на його думку, може знизити економію на масштабі. Він надавав великого значення стандартизації. Заслуга Ф. Тейлора і його послідовників полягала в тому, що вони домоглися визнання менеджменту як самостійної галузі й виду діяльності й по суті створили його першу наукову школу, що одержала назву школи наукового управління. Його методологічну основу становив традиційний підхід до організації, що розглядалася як щось, що складається із самостійних, ізольованих один від одного елементів. Функціонування цих елементів, підкоряється певним загальним закономірностям. |