Шпори История. 5. Держава антів. Походження слов'ян. Становлення та етногенез
 Скачать 447.5 Kb.
|
|
1. Предмет історії України та методи, джерела дослідження. 2. Періодизація історії України. 3.Трипільська культура та її місце в історії України. 4. Первісні державні утворення на території України. 5.Держава антів. 6. Походження слов'ян .Становлення та етногенез. 7.Східнослов'янська держава - Київська Русь (XІ - ХІІ ст.)(Походження) 8. Розвиток Київської Русі 9.Роздробленість давньоруських земель. Розпад України-Руси. 10.Галицько-Волинське князівство - спадкоємець державних і соціокультурних традицій КР. 11.Інкорпорація України-Руси Литвою 12.Захоплення Польщею українських земель (основні унії). 13.Виникнення та розвиток Козацтва. 14.Українська козацька держава у геополітичних інтересах Польщі, Росії, Кримського Ханства, Туреччини. 15.Велика Руїна. Гетьманщина. 16.Входження Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Росії 17. Визвольна боротьба українського народу в другій половині ХVІІ ст. 18. Українці у війні Росії з наполеонівською Францією 19. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні 20. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст 21. Україна напередодні першої світової війни. Реформа Столипіна. 22. Україна в першій світовій війні 23. Проголошення УНР. 24.Директорія Української народної республіки (грудень 1918 - листопад 1920). 25. Західноукраїнська народна республіка. 26. Входження України до складу СРСР. 27.Політика "воєнного комунізму",неп в Україні зміст та наслідки.Прискорена ідустріалізація та примусова колективізація. 28. Прискорена ідустріалізація та примусова колективізація.Голодомор 1932-1933 рр. 29.Україна під час другої світової війни. 30. Україна на завершальному етапі другої світової війни (1943-1945). 31. Повоєнна відбудова України (1945 - середина 50-х років). 32. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 рр.). 33.Диседенський рух. Правозахисний рух. 34. Україна в період "перебудови" (1985 - серпень 1991 р.). 1.Предмет історії України та методи, джерела дослідження. Історія України – одна зі складових історичної науки, яка досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьб за національно-державну незалежність та пов’язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії. Предметом вивчення історії України є закономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства. Існують 6 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки); 6) фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо. Методи дослідження: пошуковий, хронологічний, критичний (перевірка достовірності інформації), порівняльно-статистичний та ретроспективний. Історія У. співпрацює з антропологією та археологією. Антропологія – біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук. Визначає рік артефакту історії. Археологія – наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам’яток кам’яного, мідного, залізного віків і вже пізніших часів. Будується на джерелах історії. З археологією пов’язані: епіграфіка(наука про написи), нумізматика(про монети), сфрагістика(про печатку), геральдика (герби). 2.Періодизація історії України. Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії: I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час; II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України; III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава. Періодизація за Грушевським: 1 етап «Княжа доба»- тривав з 1 ст. -1349р.. Це етап, коли завершився процес розселення українсько-руських племен (на території Русі було 13 племен, поляни, древляни, дреговичі, полочані, волимняні, бужові). 2 етап «Литовсько-Польська доба» - тривав від 14 до 1 пол 16 ст. і пов'язаний із завершеннями політично-державної самостійності українських земель і захоплення їх Литвою, Польщею, Московією 3 етап «Козацька доба» - тривала з 2 пол.16-18ст. Коли населення України єднається у формі козацтва для досягнення власних національних інтересів . Україна поділена на полки. 4 етап «Етап оформлення української нації 19 ст.» - це етап коли історичне і духовне життя українців відбувалось під впливом демократичних європейських ідей. 3.Трипільська культура та її місце в історії України. Трипільська культура (4-2 тис. до н.е.)- у цей період досягли значного розвитку хліборобські племена Правобережні України та Молдови. ЇЇ відкрив В.Хвойко 1893р. (с. Трипілля на Київщині). За В.Хвойкою це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Головні тези:
Науковці знайшли понад 1000 трипільських поселень, серед них в басейні Дністра на території сучасної Терноп.обл. Існує припущення, що у формуванні цієї культури взяли участь в деякі з буго-дністровських племен. За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний з кам’яним віком, другий – з віком мідним. Перший – період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і коло Городська (Житомирська область). У трип. Основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сімї об’єднувалися у роди, а роди – в племена,у племені могло бути кілька найстарших родів, навколо яких гуртувалися молоді. У поселеннях жили вихідці з різних родів оскільки шлюби між членами одного роду були заборонені. 2500-2700 р. до н.е. – найбільший розвиток. Жили великими селами (600-700 чол.). Мешкали у вузьких та довгих оселях. Родовід вели від батька. Знайдено дуже багато глиняного посуду (з орнаментом, кольорами жовтим, чорним, білим). Також знайдено перший механічний пристрій (свердло). Дерев’яний плуг з мідним наконечником. Не тільки глиняний, а й керамічний посуд. 4. Первісні державні утворення на території України. В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Висновки:1)були першими на України скотарями,що перейшли до кочового способу життя; 2)опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з кочівників; 3)започаткували добу заліза; 4)зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою. Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них три категорії: землеробські, скотарі, царські (воїни).Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо - рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші. Відрізнялися добре озброєним й дисциплінованим кінним військом та нечуваною жорстокістю. Пили кров першого вбитого ворога, робили з черепів чаші, знімали скальпи. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могил пращурів. Їхня віра у потойбічне життя зумовила складний поховальний звичай. Кургани- Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області. Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дона. Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося. Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Розквіт І ст. н.е. Це були спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Були кінними воїнами. Не створили державу, жили союзами. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. Сармати зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану, завдяки кочовому способу життя і торгових зв'язків з цими країнами. Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики - племена готів, а трохи пізніше - зі Сходу - гунів, і пануванню сарматів настав кінець. Грецька колонізація. Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області). Потім, у першій половині VI в. до н.е. на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія, на кінець V ст. до н.е. - Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі, Фанагорія - на Тамані. Основою грецького господарства Північного Причорномор'я були зерноробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ремесло - ткацтво, гончарство, обробка металів. Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції. Грецькі міста держави, за винятком Боспору, за своїм устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками. Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам, хоч основна влада належала багатим купцям. У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література, розвивались історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони. А протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування. 5.Держава антів. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. На час небезпеки вони обирали царя («тех»), авторитет яког визнава народ. Таким вождем був Бож, Адагаст, Мусокій. В середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. 6. Походження слов'ян .Становлення та етногенез. Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якої перший етап складання слов'янства, так званий передслов'янський, сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур, які пізніше стали характерними для слов'ян. Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля). Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів. Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання. Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок. Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби. Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. Вірили східні слов'яни і в духів – домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо. Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч. Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість. Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України. |