Шпори История. 5. Держава антів. Походження слов'ян. Становлення та етногенез

• Название: 5. Держава антів. Походження слов'ян. Становлення та етногенез
• Анкор: Шпори История.doc
• Дата: 14.06.2018
• Размер: 447.5 Kb.
• Имя файла: Шпори История.doc
• Тип: Документы; #20288
• страница: 4 из 10

Військовий суддя був другою після кошового особою в запорізькому війську. Як і ;кошового, його обирали на військовій раді з простого товариства. Суддя охороняв ті предківські звичаї й одвічні порядки, на яких базувався весь лад козацького життя. У своїх рішеннях він керувався не писаними законами, яких на Запоріжжі взагалі не існувало, а переказами й традиціями, що передавалися із уст в уста й були освячені плином віків.

Військового писаря та військового осавулу також обирала загальна рада простих козаків низового товариства. Військовий писар відав усіма письмовими справами війська.

Військовий осавул стежив за ладом і пристойністю козаків у мирний час у січі, а у воєнний - у таборі, слідкував за виконанням судових вироків, винесених всією радою як у січі, так і у віддалених паланках війська, провадив дізнання з приводу різних суперечок та злочинів серед сімейних козаків, заготовляв хліб на випадок війни, у поході їхав попереду як розвідник, стежив за ходом битви.

Усі чотири особи — кошовий, судця, писар і осавул — становили запорізьку військову старшину, яка відала військовими, адміністративними, судовими й навіть духовними правами всього війська. Наступні після них службові особи лише допомагали головним і виконували їх волю й накази.
14.Українська козацька держава у геополітичних інтересах Польщі, Росії, Кримського Ханства, Туреччини.

На межі XVI—XVII ст. козацтво дедалі більше заявляє про себе як про впливову силу не тільки в Речі Посполитій, а й на міжнародній арені. Насамперед це виявилося в тому, що козацтво, міцно завоювавши позиції лідера національно-визвольного руху, водночас стає основною перешкодою турецько-татарській агресії в українські землі.

Безумовно, ефективно протидіяти численній, мобільній, гарно організованій татарській кінноті було надзвичайно важко, але на півдні вже виникла, сформувалася і зросла сила, яка була здатна не лише відбити напади татарсько-турецьких завойовників, а й здійснювати далекі сухопутні та морські походи проти Султанської Туреччини та Кримського ханства, руйнуючи фортеці, спустошуючи володіння місцевих феодалів, визволяючи полонених співвітчизників. Цією силою було козацтво.

Тільки влітку 1587 р. козаки здійснили штурм Варни. захопили фортецю Усіану, вели бої під Бендерами. . Вже 1606 р. запорожці взяли турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною. У 1608 р. запорожці чяуппиїт хитрістю Перекоп. 1609 р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію. Білгорол та ін. Перепливши-Чорне море, 1614 р. козаки висадилися на турецькому узбережжі Малої Азії та зруйнували Синоп і Трапезунд. Навесні 1615_р.запорожці з'явилися під мурами турецької столиці — Константинополя^Спаливши портові споруди, вони повернули в море. Нарешті, 1616_р. козаки під проводом Сагай­дачного здійснили похід на Крим, під час якого здобули і спалили головний невільничий ринок регіону — Кафу— та визволили полонених.

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Спочатку протягом 1604— 1605 рр. запорожці беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву. Незабаром чимало козаків приєднуються до загонів другого російського самозванця —- Лжедмитрія II (1607—1610). У 1618 р. П. Сагайдачний з 20-тисячним козацьким військом вирушив на Москву з метою визволення з Тушинської облоги королевича Владислава. Підтримка козаків дала змогу Речі Посполитій укласти вигідне для неї Деулінське перемир'я з Московською державою (польськими ставали Смоленськ, Чернігів та Сі-верщина). Козаки ж знову були ошукані: реєстр скоротився більш як утричі, козацьку старшину мав призначати король, до того ж у черговий раз почала діяти заборона виходити козакам у Чорне море. 1620-1621 – хотинська війна Туреччини проти Польщі(поразка Туреччини). 1625р. – куруківська угода між польським гетьманом і козацькою старшиною Дорошенко: реєстр збільшув до 6 тис.реєстровим коз заборонялися походи на тур-татарські володіння, висилялися з маєтків шляхти. 1630 р.- Переяславська угода між польським гетьманом і руською козацькою старшиною щодо куруківської угоди, реєстр 8 тис. нереєстрові козаки повинні розійтися по домівках. 1648 травень- Жовті Води, Корсунь, вересень –Пилявці. 1649, серпень– Зборівське перемір’я формально підтверджував козацькі права а привілеї, реэстр зростав до 40 тис. козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства. 1651р.- під Берестечком- поразка Хмельницького зводила нанівець автономію козацтва- Білоцерковський мирний договір: територія правління обмежувалась Київським воєводством, реєстр зменшився до 20 тис., розірвати союз з Кримським занством і позбавляння диплом. відносин з країнами. Березень 1654р. – «Березневі статті»: Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністативний поділ, нова система соц..-економ. відносин,цілковита незалежність у проведенні внутр. політики, заборона дипломатичних відносин з Варшавю та Стамбулом.
15.Велика Руїна. Гетьманщина.

Намагаючись заснувати в Україні династію козацьких правителів, Хмельницький допустив, щоб після нього (1657 р.) гетьманом обрали його шістнадцятирічного сина Юрка, що було цілковитим зневажанням мудрих січових традицій. І, як результат, – руїна України, яка розчахнулася за гетьманування цієї нездібної і, загалом, глибоко нещасної людини. Справу довершило об’єднання козацької України з Московським царством. Проте старшина наполягала на тому, що це є народ єдиновірний і, бачиться, ще не завдавав кривди народу українському, а приймати протекторат польського короля чи турецького султана, було “що самогубство”.

4 вересня 1657 р. у Чигирині відбулася старшинська рада при зачинених воротях, яка до повноліття Юрія Хмельницького поклала виконання гетьманських обов’язків на Івана Виговського. Настала "Велика руїна" - тридцять років кривавої козацької міжусобиці. 1657 p., жовтень - Укладення Іваном Виговським союзу зі Швецією. 1658 p., вересень-Укладення Гадяцького договору угоду про повернення Козацької держави під скипетр короля Польщі. Гадяцький трактат спирався на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого Князівства Руського, тобто Козацької держави в межах, які на той час склалися. Усі три частини федерації мали об’єднуватися особою спільно вибраного короля, спільним виборним сеймом і зобов’язанням погоджених військових дій проти зовнішнього ворога; Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Червень 1659 p. - Конотопська битва: Перемога Виговського, який не скористався наслідками битви. Після звершення Виговського(1659р.) радниками Юрія стали П.Дрошенко та І.Сірко. Жовтень 1659 p. – Переяславський договір, який фактично перетворював Україну на автономну частину Росії: переобрання гетьмана з дозволу царя, заборона відносин з іншими країнами, Київська митрополія підпорядковувалась Московському патріархату. 1660р. – Слободищенський трактат, за яким Україна переходила до Польщі на умовах автономії. 1663 p. – зрекання престолу Хмельницьким, козацька (Чорна) рада. Проголошення гетьманом Івана Брюховецького.

Гетьманщина

Лівобережна Україна

1663-1668 pp. - «Чорна рада»(1663) та гетьманство Івана Брюховецького на Лівобережній Україні. Налагодження відносин з Московією, в решті решт розрив з Москвою.

1665 p.,жовтень -Підписання Іваном Брюховецьким Московських статей.

1667 p.,30 січня -Андрусівське перемир'я між Москвою та Річчю Посполитою. Закінчення московсько-польської війни.

1669 p.,березень -Обрання лівобережним гетьманом Дем'яна Многогрішного. Укладення Глухівських статей.

1669 p., березень-Старшинська козацька рада в Корсуні разом з Петром Дорошенком ухвалює рішення визнати протекторат Туреччини над Правобережною Україною.

1674 p., червень- обрання гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича. Державні інтереси з Московщиною. Підписання Конотопських статей.

1672 p., серпень Взяття об'єднаним козацько-турецьким військом Кам'янця.

1676 p. -Туреччина проголошує Юрія Хмельницького гетьманом України.

Правобережна Україна

1663-1665 pp. -Гетьманство Павла Тетері на Правобережній Україні.

1663-1664рр. –похід з Яном2 Казимиром на Лівобережжя, невдача, хотів возз’єднати Україну.

1666 p., січень -Петра Дорошенка обрано гетьманом правобережних полків.1669 р. – протекторат Турції, у 1672р. перейшов до Росії та Польщі

1668 p.,червень -Похід козаків Петра Дорошенка на Лівобережжя. Проголошення Петра Дорошенка гетьманом усієї України.

1676р. – капітуляція Дорошенка, присяга російському царю. Ю.Хмельницький стає «князем Сарматії та України, володарем Війська Запорізького».

1667р.- Андрусівське перемір’я, за яким Лівобережна Україна відходила Росії, Правобережна – Польщі, Запоріжжя – нейтральна територія.
16.Входження Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Росії

Вихід Росії до Чорного моря був проблемою її зовнішньої політики протягом усього XVIII ст. Туреччина в свою чергу прагнула зміцнити свій вплив у Причорномор'ї. У 1768 р. під тиском Франції, скориставшись участю Росії у придушенні Коліївщини, вона оголошує їй війну. Військові дії велися на суходолі та на морі.

Російська армія у 1769 р. захопила фортеці Хотин і Ясси, у 1770 р. російський полководець П. Румянцев двічі розгромив турків під Ларгою і Кагулом, російський флот знищив турецький у Чесменській битві (1770 р.), війська під командуванням О. Суворова розбили турецьку армію під с. Козлуджі (1771 р.).

Україна стала центром зосередження і розгортання російських військ, тут розміщувалися тилові служби діючої армії, склади провіанту, фуражу, зброї та боєприпасів, звідси постачався транспорт.

З лівобережного козацтва був сформований корпус у 12 тис. вояків, а з числа жителів Правобережної України — добровольчий козацький корпус. До діючої армії входили також запорожці. В 1769 р. козаки завдали поразки турецькому загонові біля р. Вовча, брали участь у битвах при Кінбурні, Хаджибеї, штурмували Перекоп, захопили Кафу. Десятки тисяч українців залучалися для будівництва фортець, мостів, переправ тощо.

Російсько-турецька війна 1768— 1774 рр. завершилася підписанням Кючук-Кайнарджийської мирної угоди. До Росії відійшли Кабарда, частина Керченського півострова, Азов із прилеглими землями, територія між Дніпром і Південним Бугом. Росія дістала право вільного торговельного судноплавства Чорним морем, Кримське ханство здобуло незалежність від султанської Туреччини, яка повинна була ще сплатити Росії контрибуцію в розмірі 4,5 млн. карбованців.

Проте Туреччина не замирилася з таким станом справ і розгорнула активну діяльність у Криму та серед народів Кавказу. У відповідь Катерина II 1783 року підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії. Туреччина спочатку визнала це, але одразу ж розпочала підготовку до нової війни з Росією.

Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. російські війська взяли Очаків (1788 р.), під командуванням О. Суворова розбили турків під Фокшанами і на р. Римнік (1789 р.), взяли фортецю Ізмаїл (1790 р.). Наступного року було підписано Яську мирну угоду, згідно з якою до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії, а також кордон по р. Кубань у Передкавказзі.

У цій війні брало участь Бузьке козацьке військо, яке за бойові заслуги стало називатися «Військом вірних чорноморських козаків».

Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Першими переселенцями сюди були селяни-втікачі з Гетьманщини і Правобережжя, чисельність яких у 1775 р. досягла 100 тис. Крім того, царський уряд залучив до колонізації іноземців. У 1752 р., незважаючи на протести запорожців, частину козацьких земель було віддано кільком тисячам православних сербів, які організували дві колонії — Нову Сербію і Слов'яносербію. Слідом за ними з'явилися німецькі переселенці.

У 1780-ті роки почалося велике захоплення Півдня. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Аби стимулювати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні замість чотирьох—п'яти на тиждень. З 1786 р. основну частину переселених селян складали українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани. Ця територія отримала назву Новоросія.

Ще швидше, ніж колонізація земель, зростали міста. У 1776 р. було засновано Катеринослав, у 1778 — Херсон — перший порт на Чорному морі, у 1783 — Севастополь. У 1784 р. на землях Кримського ханства було створено Таврійську область. У 1788 р. постав Миколаїв, де почали будувати кораблі Чорноморського флоту, у 1794 р. на місці колишньої фортеці Хаджибей — Одеса, яка стала центром усієї південноросійської торгівлі. Населяли міста люди різних національностей, але переважали українці.

Приєднання Криму до Росії мало виключне значення як з огляду стратегічного — усунення постійної загрози татарсько-турецьких наскоків, так і з економічного — опанування покладів корисних копалин сприяло розвитку промисловості. Окрім цього, значний поштовх дістала торгівля з країнами Близького Сходу і Малої Азії.

У другій половині XVIII ст. Польська держава переживала глибоку політичну та економічну кризу, пов'язану з наростаючою феодальною анархією в державному управлінні, феодальними міжусобними війнами, які спустошували країну.

Все це створювало сприятливі умови для втручання сусідніх держав — Австрії, Пруссії, Росії. У 1772 р. відбувається перший поділ Польщі. Росія хотіла забезпечитися підтримкою Австрії у війні з Туреччиною і поступилася Галичиною. Сама ж вона отримала Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частину Мінського воєводства. В 1774 р. Австрія відібрала у Молдавського князівства Буковину. В 1793 р. Польщу ділять вдруге. До Росії відійшла Правобережна Україна — Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля, Мінське воєводство. Пруссія отримала м. Гданськ і території по річках Варта і Вісла. У 1794 р. спалахує повстання під проводом Т. Костюшка, яке було придушене царськими військами. За третім поділом (1795 р.) до Росії відійшли Західна Волинь, східна частина Холмщини, частина Білорусі, Литви. Південна Польща з Любліном і Краковом відійшла до Австрії. Пруссія здобула Центральну Польщу з Варшавою.

Таким чином, етнічні землі опинилися у складі двох держав - Російської та Австрійської імперій.
17. Визвольна боротьба українського народу в другій половині ХVІІ ст.

Посилення феодального і національно-релігійного гніту викликало в Україні хвилю повстань. На початку XVIII ст. виникла нова форма антифеодальної боротьби - гайдамацький рух. Серед гайдамаків були козацька голота, селяни, міщани, православне духовенство. Загони гайдамаків діяли на всій території Правобережжя і користувалися широкою підтримкою населення. Повсталі боролися за захист прав православної віри, відновлення козацьких вольностей, звільнення від шляхетсько-магнатської залежності.

На західноукраїнських землях селяни також відмовлялися відбувати панщину, платити податки, захоплювали поміщицькі землі. Ці народні месники називалися опришками. Найвідомішим ватажком опришків був Олекса Довбуш. Разом із братом Іваном у 1738— 1743 рр. він активно боровся зі шляхтою біля Коломиї. Пізніше Іван перейшов на територію Західного Прикарпаття, а Олекса розгорнув боротьбу в Північній Буковині та Закарпатті.

Опришківський рух тривав довго — завдяки вмілій організації, тісним зв'язкам із селянами, вдалій партизанській тактиці. У гірських умовах загін Довбуша був невловимий, хоча проти нього воювало 2,5-тисячне королівське військо.

1744—1745 роки стали періодом найбільш активної діяльності народних месників. Рух опришків значно сприяв зростанню антифеодального спротиву селянства. Але і шляхта не дрімала: за голову Довбуша було обіцяно значну винагороду. 23 серпня 1745 р. його було підступно поранено, і 24 серпня він помер. Справу Довбуша продовжили його побратими — В. Орфенюк, В. Баюрак, І. Бойчук.

Опришківський рух був тісно пов'язаний з гайдамацьким, найвищим злетом якого стала так звана Коліївщина.

У 1768 р. польський сейм під тиском Росії схвалює рішення про формальне зрівняння у правах православної та католицької церков. Цим Катерина ІІ розраховувала послабити Польщу, спровокувавши конфлікт між королем і шляхтою та виставивши себе захисницею православ'я. У відповідь шляхтичі скликають Барську конфедерацію під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав. Починаються репресії проти українців. На прохання польського уряду Росія починає воєнні дії проти конфедератів, що послужило сигналом до повстання.

Ініціатором повстання православних на Правобережжі був ігумен Мотронинського Троїцького монастиря М. Значко-Яворський. Максим Залізняк збирає повсталих, осердям яких були запорожці, у Холодному Яру. За декілька тижнів повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину та інші форми визиску, створювали органи селянсько-козацького самоврядування. На початку червня 1768 р. повсталі оточили Умань — один із центрів польського панування на Правобережжі. На їхній бік перейшов уманський сотник І. Гонта з козаками, і місто капітулювало. Рада повсталих обрала Залізняка гетьманом і князем смілянським, а Ґонту — полковником і князем уманським. Тоді військо гайдамаків налічувало 16 сотень.

Наляканий розмахом Коліївщини, побоюючись поширення повстання на Лівобережжя й Запоріжжя, царський уряд наказав російським військам з'єднатися мовби для підтримки гайдамаків, а насправді надати допомогу польській армії у ліквідації повстання. В липні 1768 р. табір гайдамаків під Уманню було оточено, і ті здались. Залишки їхніх загонів були розбиті.

Віра у «доброго царя», відсутність політичного досвіду і культури, складнощі геополітичної ситуації зумовили поразку Коліївщини.

Після цього російське самодержавство відкрито взяло бік польської шляхти. Ліквідація Запорізької Січі позбавила селян останнього прихистку волі.

У 1789—1793 рр. проходило повстання у с. Турбаї, яке раніше входило до складу Миргородського полку. На початку XVIII ст. його мешканці були вільними козаками, а потім їх силоміць перетворили на феодальне залежних селян. Отож турбаївці домагалися відновлення своїх прав. У 1788 р. Сенат визнав козацькі права і привілеї лише за 76 селянами із 2 тис. Це викликало велике обурення. В січні 1789 р. селяни відмовилися виконувати панщину і платити податки на користь поміщиків. Було створено селянсько-козацьке самоврядування — Громадська збірня. В липні 1789 р. повстанці вбили поміщиків Базилевських і змусили службовців земського суду визнати їх усіх козаками. Повстання тривало аж чотири роки, оскільки царському урядові, заклопотаному російсько-турецькою війною і боротьбою з французькою революцією, було якось не до нього. Лише у 1793 р. до Турбаїв увійшли війська. Активних учасників повстання судили і заслали на каторгу. Турбаї перейменували на с. Скорботне, а його мешканців переселили у південні райони України.

Антифеодальний рух другої половини ХVІІІ ст. справив величезний вплив на суспільні процеси в Україні, на формування передової думки в колах української інтелігенції, підготував грунт для подальших визвольних змагань.