Агрокліматичні ресурси і їх вплив на спеціалізацію сільського господарства

• Название: Агрокліматичні ресурси і їх вплив на спеціалізацію сільського господарства
• Анкор: regionalka.doc
• Дата: 07.06.2018
• Размер: 0.5 Mb.
• Имя файла: regionalka.doc
• Тип: Документы; #20089
• страница: 4 из 7

РЕ – це галузь економічної науки, об’єктом вивчення якої є господарство окремих територій країни, тобто її регіонів.

Предметом вивчення РЕ є просторовий розвиток госп-ва, закономірності, принципи та фактори його формування і функціонування, конкретні регіон. відмінності екон с-м, що розвив під впливом заг-нац та глоб чинників. Таке визначення предмета є найбільш узагальнюючим та об’ємним через значну кількість компонентів, що входять до предмета дослідження.

Методи. РЕ використовує широкий спектр суч. методів дослідження: систематичного аналізу, балансовий, картагрофічний, статистичний, порівняльний, економіко-матечиного моделювання, соц.-ек. прогнозування, польових досліджень, застосув. яких дозволяє отримати нові науково обґрунтовані результати.

Завдання:

• 
  розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ,
  
• 
  вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів,
  
• 
  вдосконалення фінансово-економчних основ місцевого самоврядування;
  
• 
  вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах;
  
• 
  дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв’язків;
  
• 
  аналіз ек ефективності функціонування регіональних соц.-ек систем,прогнозування їх розвитку.
  

Місце РЕ в системі наук

Сьогодні РЕ визначена як самостійна і надзвичайно важлива галузь знань. Вона вивч. Закономірності терит. Організації суспільного виробництва та механізм їх дії.

Важливою особл цієї науки є те, що вона належить одночасно і до економічних наук і до наук про регіони. Серед комплексу знань про регіони виділяють також регіонознавство, регіонологію та регіоналістику.

Справедливо зауважити, що РЕ торкається також інших наук про регіони: економічних аспектів регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство, а також геології, біології,екології.

РЕ визначена як самостійна і надзвичайно важлива галузь знань. Вона вивчає закономірності територіальної організації суспільного виробництва та механізм їх дії. Належить одночасно і до економічних наук і до наук про регіони. Серед комплексу знань про регіони виділяють також регіонознавство, регіонологію та регіоналістику. Торкається також інших наук про регіони: економічних аспектів регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство, а також геології, біології, екології.

РЕ не єдина наука, яка вивчає досліджує територіальні відмінності соц.-ек р-ку країни.
Деякі з цих аспектів вивчались раніше в курсі соц.-екон географії у ВНЗ екон профілю. Пізніше на зміну їй був введений курс РПС, який вже включав значні теоретико-методологічні доповнення до ек географії: закономірності, принципи і фактори РПС, завдання та механізми Рег. Політики. Але ці науки слабо були пов’язані з мікро- та макроекономікою, тому на зміну їм прийшла РЕ як нормат дисципліна на всіх екон спеціальностях.

Білет 34:

Основні поняття і наукові категорії регіональної економіки
Регіон – це певна територіальна одиниця, що відрізняється серед інших одиниць такого ж рівня специфічними рисами (географічними, геологічними, економічними, етнографічними тощо) та має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, які її формують. Слово
Синонімом поняття “регіон” є “район”. Раніше термін “район” вживався більш широко, а зараз він укоренився тільки для позначення певних типів регіонів: адміністративний район, внутриміський район, крупний економічний район. 
Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика. 
Відповідно до типового визначення регіонології, її об'єктом є регіон як відносно самостійне цілісне природно-соціальне явище. 
Термін "регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін. 
Зазначені проблеми є об'єктивними проявами регіоналізму у внутрішньому та міжнародному житті. При цьому під регіоналізмом розуміється та частина суспільних відносин, яка у центр уваги ставить відносини регіонів з державою, або регіонів держави між собою і відносини між різними системами усередині них. 
Регіоналістика, як міждисциплінарна наука, має наступну структуру:

Структура регіоналістики 
Регіоналістика: наука про різноманітні регіональні проблеми 
• Теорія фізико-географічного районування (частина географії) 
• Регіонологія (дослідження закономірностей розвитку і функціонування конкретних регіонів, включаючи їхню інфраструктуру) 
• Регіональна економіка (вивчення економічних районів і регіонів), включаючи теорію виробничої інфраструктури 
• Регіональна соціологія, включаючи теорію соціальної інфраструктури 
Концепцію єдиної науки про регіони підтримує і розвиває організована в 1995 р. Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРРС), що поєднує вчених і фахівців із країн Європи, Північної Америки, Азії. 
Невід'ємною частиною загальної науки про регіони є географія, у тому числі економічна географія. Дискусія в радянській науці про пріоритетність економічної географії, або регіональної економіки закінчилася визнанням права на існування обох галузей знань, що мають багато загального в предметі та об'єкті вивчення, і констатацією компромісу: відбувається одночасно "географізація економіки" і "економізація географії". 
Соціально-економічна географія – комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності розміщення суспільного виробництва і розселення людей; іншими словами – територіальну організацію суспільства, особливості її прояву в різних країнах, районах, місцевостях. 
Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і. 
Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

Білет 35:

Основні фактори розвитку і розміщення галузей машинобудування в регіонах України.

Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови.

Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх зна­ченні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.

Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Основна сировина для підприємств галузі — метал, а також конструкційні матеріали, які виробляють легка, хімічна, деревообробна промисловість. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Орієнтація на трудові ресурси — другий принцип розміщення. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Наукомісткість — визначальна риса багатьох сучасних машинобудівних виробництв. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни. Таким чином розміщуються галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах.

Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу.
Білет 36:

Основні фактори РПС, їх суть.

Розміщення і розвиток п/с здійснюються на основі певних принципів. Принципи розміщення п/с – це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових обєктів, вдосконалення територіальної і галузевої стр-ри госп комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямів регіональної політики. Принципи розміщення і розвитку п/с регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення п/с. Отже, принципи – це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих обєктів, галузей та територіальних госп-х комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення п/с – це правила діяльності та упр-ня економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення. Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщення і розвитку п/с, які повинні використовуватися в практичній діяльності. 1)принцип раціонального розміщення в-ва передбачає всебічне врахування ек-х, демографічних, соц-х та екологічних передумов і факторів розміщення п/с з пріоритетністю соц-х та екологічних чинників. Його реалізація і господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких вир-в до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення вир-в низкотранспортабельної пр-ції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної пр-ції, сировини і палива з одного регіону в інший. 2)принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення в-ва,за якого: стр-ра госп комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідальність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах. 3)Принип забезпеченя екологічної рівноваги передбачає формуваня екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення в-ва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території. 4)принцип вирівнювання рівнів ек-го розвитку р-нів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що хар-ть кінцеву результативність їх госп діяльності (напр, нац доход на душу нас-ня). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку
Білет 37:

Особливості розвитку і розміщення легкої промисловості України

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про­мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотаж­них виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушен­ням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного спожив­чого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотаж­ну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна проми­словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне ви­робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя­ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком­бінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загально­го виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов­ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець­кої та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сиро­вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе­реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь­кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'яза­на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різнома­нітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 pp. обсяги ви­робництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на­селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства­ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро­вину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спосте­рігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере­робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин­ці, Тисмениці.

Щоб легка промисловість в Україні розвивалася більш краще, пропонуються наступні заходи:

-Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки.

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика-магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару , вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

-Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Білет 38:

Паливно-енергетичний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості трансформації.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу.

Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, впершу чергу, чорної ме, маш, хім. пром.

Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова.
Білет 39:

Основні переваги та недоліки глобалізації

Глобалізація являє собою процес економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Також глобалізація є процесом створення світової економіки з безлічі національних економік. Глобалізація виникла багато століть тому з початком розвитку Римської імперії і стрімко розвивається сьогодні.

Глобалізація тягне за собою безліч наслідків. Основні наслідки – це глобальний поділ праці, міграція людей, капіталу, виробництва, стандартизація законодавства, економічних процесів, а також злиття культур різних країн.

Глобалізація допомагає нам вирішувати спільні проблеми, але робить людей та країни залежними один від одного.

Що стосується переваг глобалізації ми можемо сказати про декілька пунктів:

• 
  Підвищення ліквідності капіталу – інвестори з розвинених країн отримали можливість інвестувати в країни, що розвиваються; це, в свою чергу, дає вигоду не тільки інвесторам, а й дає серйозний поштовх до розвитку країнам третього світу.
  
• 
  Підвищення швидкості інформації – люди в усьому світі отримали можливість миттєвого обміну інформацією, в першу чергу через світові ЗМІ. Це дає можливість швидкого реагування на основні події та проблеми і приносить людям ближче.
  

Зниження ймовірності початку війни – країни занадто тісно взаємопов’язані між собою; в такій ситуації будь збройний конфлікт стає невигідною.

Доступність інноваційних засобів спрощення бізнесу та підприємництва – в наш час стали доступними комп’ютери, техніка та Інтернет, що дає шанс відвідувати такі сайти: продаж широкоформатних принтерів і отримувати все, що потрібно в бізнесі.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародних компаній. Також необхідно сказати про деякінедоліки глобалізації:

Безробіття – транснаціональні компанії завжди шукають більш дешеву робочу силу, що змушує їх переносити виробництво в країни, що розвиваються, такі як Китай.

Надмірна залежність однієї країни від інших – остання криза чітко показав наскільки тісно пов’язані країни між собою. Кооперація допомагає країнам розвиватися, але і проблема однієї великої країни автоматично стає проблемою всього світу.

Таким чином, можна зробити висновок, що, як ми бачимо, глобалізація є складним і багатогранним процесом, який вимагає уваги і жорсткого контролю. Існує безліч недоліків глобалізації, з якими неможливо або вкрай складно боротися. У даній ситуації необхідно сконцентрувати увагу на позитивних ефектах і всіма силами намагатися знизити негативні.
Білет 40:

Передумови розвитку чорної металургії України, їхні регіональні особливості та економічна оцінка.
Передумови. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енер­гетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Регіональні особливості. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

• 
  історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу;
  
• 
  економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини;
  
• 
  екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.
  

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Оцінка. Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість.

Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу.

В країни СНД експортується більша частина металопродукції України.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату.
Білет 42:

Подільський економічний район, його роль в економіці України, галузі спеціалізації та особливості їхнього розміщення.

Вінницька, хмельницька, тернопільська обл

Електроенергетика – Хмельницька АЕС, Ладижинська ДРЕС, Дністровська ГЕС

Господарство. Основою господарського комплексу є потужний Агро-промисловий комплекс, який базується на інтенсивному, багатогалузевому сільському господарстві.

С/г економічного району спеціалізується на землеробстві зерново-буряківничого і тваринництві м'ясо-молочного напрямів. Економічний район характеризується високим рівнем сільськогосподарського освоєння. В економічному районі діють 64 цукрових заводи. Молочна промисловість є практично у кожному адміністративному районі. В районі діють 10 підприємств сухого зне­жиреного молока, сім з яких розташовані у Вінницькій області.

Хімічна промисловість спеціалізується на виробництві фосфатних добрив, сірчаної кислоти, товарів побутової хімії, миючих засобів, штучної шкіри, виробів лісохімії (каніфолі, скипидару).

Легка промисловість. Основними галузями легкої промисловості є бавовняна, трикотажна, швейна, взуттєва, хутрова. Текстильне вир-во – Тернопільське виробниче об‘єднання «Текстерно», Кам‘янець-Подільська фабрика. Швейні фабрики є у Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Чорткові.

Деревообробна пром-сть частково орієнт-ся на привізну сировину. Вона виробляє меблі – у Вінниці, Тернополі, Хмельницькому..

Целюлозно-паперова промисловість.розвивається у Понінці, Славуті, а меблева — Тернополі, Вінниці, Хмельницькому, Кременці, Шепетівці.

Промисловість будівельних матеріалів представлена цементною, цегельною, черепичною, скляною галузями, виробництвом стінових блоків.
Білет 43:

Поліський економічний район, його роль в економіці України, галузі спеціалізації та особливості їхнього розміщення.

Склад: Волинська, Рівнен., Житом., Черніг. обл.

Господарство економічного р-ну являє собою високорозвинуту багатогалузеву промисловість і с/г (південь),що досить тісно пов'язані між собою. Проте промисловість переважає над с/г. Основними галузями Є: машинобудування, хімічна ,легка та харчова промисловість.

С/г. В рослинництві переважають зернові(озима пшениця, жито, ячмінь, кукурудза, гречка ,зернобобові), вирощують також технічні(цукрові буряки,льон, хміль,соняшник), дуже поширена картопля (Чернігівська обл. -І місце у країні). Рівень розвитку тваринництва вищий ніж в цілому по Україні і має молочно- м'ясний напрямок.У виробництві м'яса переважає свинина. Поширене також бджільництво, шовківництво і рибальство.

Харчова промисловість: цукрова, молочна, борошномельна, круп'яна, хлібопекарська, кондитерська, спиртова, плодоовочева. Добре розвинута у всіх містах.

Промисловість:ПЕК -в основному працює на торфі -майже скрізь. Нафтодобувна –Леляківське,Гніденецьке родовища. Електро- енергетика - Київська ГЕС, Трипільська ДРЕС,Київська ГАЕС. Машинобуду вання. - багатогалузеве.

Хімічна промисловість:- виробництво штучного і синтетичного волокна,фосфорні добрива (Житомир) та інші.

Лісовиробничий комплекс: провідне місце в Україні. Заготівля (Полісся), деревообробна (усі обл. і районні центри),але найбільше Малин, Житомир); целюлозне паперова (Коржівка, Малин,Коростишів); лісохімія (вироби, скипідару,хвойно-ефірної олії, догтю);

будівельна індустрія, виготовлення конструкційних матеріалів- Коростень (цемент),Житомир(цемент), Чернігів (цемент),також будівельних конструкцій на домобудівних комбінатах(Житомир, Чернігів,) Скляна і фарфорово – фаянсова(Баранівка.Олевськ,Коростень та ін.).

Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній промисловості. Вовняна пром.: Чернігів, Богуслав. Лляна – Житомирський Льонокомбінат. Швейна і текстильна розвинена скрізь.
Білет 44:

Принципи державної регіональної політики