Сидорчук. Бакалаврська робота (1). Актуальність теми
 Скачать 3 Mb.
|
ВступАктуальність теми. Суспільство європейських країн переживає постійні зміни, які чергуються з кризами. Громадяни не завжди готові до нововведень, свідомість не в силах адаптуватись без змін стратегії впливу в різних сферах життя людини. Звичайно, що найголовнішим є виведення нових методик, що допомогли б змінити освітній процес на користь демократичних реформ. Більшість філософських течій стояли на засадах толерантності та терпимості, роботи в напрямку доведення до ідеалу проблемних сфер діяльності людини. Поява нових методик застосування філософії в навчанні і в повсякденному житті звичайних людей, стала причиною руху назустріч змінам в Україні і в розвинутих країнах світу загалом. Зокрема, поширення «Філософії для дітей» за авторством Метью Ліпмана при Монтклер Стейт Коледж перевернуло уявлення педагогів і суспільства загалом щодо викладання філософії. Пройшовши етапи у своєму розвитку та становленні, ця методика наразі може застосовуватись у викладанні інших предметів. Зокрема її використання у модернізації викладанні предметів морально-духовного спрямування є прикладом пристосування навчального процесу до демократичних змін в суспільстві, мультикультуралізму та глобалізації. Ця тема постає актуальною і в Україні, адже викладання за новітніми методиками зараз знаходиться на процесі впровадження, ознайомлення та пристосування до національних особливостей, освітньої, культурної і релігійної політики в країні. Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є новітні методики викладання, досвід їх впровадження в різних країнах світу та отримані результати. Предмет дослідження. Впровадження новітніх методик викладання, зокрема «Філософії для дітей» М. Ліпмана в процес викладання предметів морально-духовного спрямування. Застосування досвіду європейських країн, Росії та США в педагогічному процесі навчальних закладів України. Досвід роботи експериментальної філософської та релігієзнавчої літньої школи та використання її результатів задля впровадження в навчальні заклади предметів морально-духовного спрямування, що будуть викладатись за допомогою новітніх методик. Мета роботи – Завдання дослідження. Реалізація поставленої мети передбачає постановку наступних дослідницьких завдань:
Методи дослідження. Теоретико-методологічна основа дослідження визначається завданням бакалаврської роботи. Спільними основами є методи аналізу та синтезу, індукції, дедукції, що будуть використані у дослідженні досвіду використання методик за кордоном. Для збору інформації щодо впровадження, та результатів використання новітніх методик викладання при читанні предметів морально-духовного спрямування в Україні використано методи контент-аналізу (при вивченні роботи учасників школи) та інтерв’ювання (інтерв’ю проводилися з викладачами-модераторами та учасниками школи). В якості методологічної основи дослідження феномену покоління-NEXT та впровадження новітніх методик філософії в навчальному процесі, задля формування демократичних і толерантних особистостей, використовуються роботи Гуревича П. С. [1] , Наріжного Ю. А [7]. Для детальнішого розгляду методики викладання «Філософії для дітей» М. Ліпмана використаємо матеріали з офіційного сайту при Монтклер Стейт Коледж та роботи Н. С. Юліної за цією тематикою. Розділ II. Новітні методики викладання: розвиток, європейський досвід роботи з поколінням-NEXT. 2.1. Основні характеристики покоління епохи постмодернізму. Ми живемо в епоху активних змін, основною характеристикою якої є оновлення ціннісних орієнтирів у підростаючого покоління. Класичні погляди на викладання гуманітарних наук, у тому числі і філософських доволі сильно видозмінились. Відповідно до науково-технічного прогресу та панування мультикультуралізму в умовах глобалізації відбувається активна еволюція поглядів на те, яким саме чином повинен проходити навчальний процес. Аналізуючи ті технології, які почали впроваджуватись в освітньому просторі, можемо визначити, що вони є результатом зміни ціннісних і світоглядних орієнтирів. Неодмінним складником і наслідком глобалізації є соціальна мобільність населення, що зробила зустріч різних національностей, релігій та культур невідворотною. Відповідно, зіткнення світоглядних орієнтирів учнів, що приймають участь у навчальному процесі, створює нові труднощі і бар’єри в пошуку підходів і методик викладання гуманітарних дисциплін. На думку деяких дослідників, зокрема Наріжного Ю. А. [8], сучасне покоління є заангажоване зайвою інформацією, яка постійно і безперервно надходить до кожного учасника комунікаційного простору. Відмова від попередніх авторитетів в усіх напрямках творчої і наукової діяльності призвела до фрагментарності в думках та роботах, що створюються. Хаос, відсутність системи та відмова від правил – ось основні орієнтири теперішнього покоління. Автор [8] вважає, що та епоха, в якій ми зараз існуємо і творимо є перехідним етапом між «кінцем епохи Просвітництва» і «початком епохи Постмодернізму». Ми повинні зазначити основні характеристики, що домінують:
Коротко цей процес можна схарактеризувати такою тезою: «Світоглядний каркас цієї епохи попирається не тільки елітарними мислителями, як це було в першій половині ХХ століття, «як мертву собаку» ( вислів Г. Гегеля) сцієнтизм і прогресизм сьогодні третують маси» [9]. Якщо звести до загального висновку сказане автором, то виявиться, що відсутність людей, що повинні стати молодому поколінню орієнтирами в освітньому просторі, ставить перед нами основне завдання: впровадження нових методик викладання шкільних, усім добре знайомих предметів, та навчання спеціалістів, що і стануть цими орієнтирами. Покоління, що не в змозі відсіювати інформацію, залишаючи головне та орієнтуватись на неї, повинне навчатись цьому з школи. ЗМІ та інтернет – простір формують нові міфологічні уявлення про явища навколишньої дійсності та події, які є визначними у державотворчих процесах. Тобто, неможливість критичної оцінки подій веде до масовості та стадності в поглядах на світ, людину та її роль в ньому. Наріжний Ю. А. пише: «Все більше людей живуть, не помічаючи того, в жорстких рамках СВІПтальної реальності (символічної, вигаданої, імітаційної, показної, театралізованої)» [7]. Тобто, людина живе в ілюзорному світі, що створений за допомогою синтезу випадкових, хаотичних, несистематизованих знань, нав’язаних ЗМІ та піар-менеджерами, які є асами своєї справи. Якщо оцінити ту особистість, яка є результатом такого впливу, то отримаємо людину, яка є піддатливою до зовнішніх впливів, управління та підкорення; вона занадто емоційна, егоцентрична та орієнтована на розваги; з прагматичним підходом до вирішення життєвих (духовних і матеріальних) проблем. Така зміна орієнтирів несе за собою життєву недалекоглядність, скептицизм і цинізм. Ю. А. Наріжний дає особливу назву молодим людям цієї епохи – «покоління – Next». Нівелювання духовними цінностями у них веде до помилкових рішень, які часто стають фатальними не тільки в житті окремого індивіда, але й нації загалом. Той факт, що зараз наявний хиткий політичний і економічний стан сучасних європейських країн, веде до наслідків, що є руйнуючими для свідомості молодого покоління. Фатальна недовіра до державних інститутів. Це знижує шанси працівників освіти отримати підтримку у вигляді довіри до педагогів, що займаються вихованням нових громадян. Відсутність довіри до педагога та небажання бачити у ньому приклад, веде до відсутності інтересу до навчання. Тотальна лінь та надія на щасливий випадок, величезна кількість джерел інформації та невміння ними користуватись несе за собою, як наслідок виховання непрофесійного майбутнього працівника та спеціаліста. Покоління-Next бажає вчити і займатись тільки тим, що подобається і приносить хороший заробіток. Дуже добре, коли ці два поняття об’єднуються. Такий першопочатковий настрій є хорошим стартом в кар’єру. Але. Для того, щоб займатись тим, до чого є тяга, потрібно навчатись, і не тільки тим предметам, які є основним напрямком твого профілю. Орієнтація тільки на роботу з тими предметами, з яких в майбутньому буде іспит є не бажаною. Корпус гуманітарних дисциплін, що направлені на формування свідомості та духовних цінностей, такі як філософія (людина і світ), етика (християнська етика), релігієзнавство (історія релігій) є необхідними, і з деяких пір обов’язковими до вивчення у середніх та вищих навчальних закладах. Вони закладають фундамент, який є наріжним каменем будь-якої дисципліни і світоглядних систем, на які буде зорієнтована молодь. Частим недоліком педагога є відсутність оригінальності у викладанні свого предмету. Результатом постає незацікавленість учнів навчальним процесом, та несерйозність у виконанні поставлених викладачем завдань. « Ще в XVIII столітті І. Г. Песталоцці розвивав думку про те, що знання неможливо передати, можна тільки пробудити людину до розмислів та пізнання, тому, що учень – не посудина, ззовні наповнюється вологою пізнання, а вогнище думки, яке потрібно вміло розпалити»[11]. Методика викладання філософських дисциплін та її впровадження в навчальних закладах повинна стати головним орієнтиром сучасного освітнього процесу, адже саме на філософських засадах повинен діяти кожний педагог, якщо хоче отримати позитивні результати. Для профанного світу європейський університет, як цілісна структура, поставав нагромадженням наук навколо центру – філософських дисциплін. «Це вже зараз ми маємо «класичні» університети без філософських факультетів. Хоча філософія тепер дещо інше, ніж в ту далеку епоху, що призивала до життя університети, але вона була дечим більшим, ніж одна із наук»[12]. Тобто, відмежувавшись від філософії, інші науки стали розвиватись самостійно і досить успішно. Такий розвиток призвів до стрімкого науково-технічного прогресу. Але без фундаторських філософських попереджувальних розмислів і передбачень розвитку подій, він став некерованим. Тепер, саме, філософські знання потрібно використовувати для врегулювання тих процесів, що стали неминучими в сучасному суспільстві. Але класичні філософські системи будуть безсилими. В такому випадку повинні бути запропоновані нові підходи і форми подачі застарілих, але дуже актуальних в новому переосмисленні, філософських тем. «Традиційно вважалось, що фундаментальні і прикладні науки – це різні типи дослідницької діяльності» [5]. Ця теза, що була запропонована в контексті потрібності зв’язку новітніх технологій і фундаментальних наук, є актуальною і для встановлення взаємозв’язків філософських дисциплін з новітніми технічними засобами, та використання їх в навчальному процесі. Філософія, як прикладна дисципліна не тільки може, але й повинна працювати на користь суспільству і підростаючому поколінню. Покоління – Next є продуктом своєї епохи. Баланс економічного, політичного і культурного простору в державі, яка називає себе демократичною, повинен надавати навчальний ґрунт для формування майбутнього громадянина держави. Гуревич П. С. пише: «З прогресом цивілізації, відбувається наростаючий діалектичний рух від всеохоплюючого домінування економіки до встановлення в суспільстві більш збалансованого, гармонічного співвідношення економіки і культури, економіки і моралі» [5]. Спрямування мислення на вирішення складних суспільних проблем повинно відбуватись в форматі прививання звички критично переосмислювати ту інформацію, що оточує нас в комунікативному просторі. Демократія вважається територією ризику для молодого покоління, адже, як стверджував М. Фуко, «в демократичному суспільстві кожен може жити за порогом освоєній ним моральності» [8]. Фрагментація демократичного суспільства є пагубною для незрілої свідомості. Актуалізація нових релігійних течій та психологічних практик вважаються загрозливими. Деякі науковці, що дотримуються традиційних уявлень «доби Просвітництва», такі як Наріжний Ю. А., вважають, що з такими темпами розвитку технологій впливу на свідомість, скоро потрібно буде вводити щось подібне до клятви Гіппократа для недолугих психотерапевтів. Адже за те, що роблять з нашою свідомістю потрібно нести відповідальність. При вивченні тих ознак, які набуло покоління – Next, було б справедливим визначити роль демократичних змін в державах Європи, які спровокували молодь до пристосування, задля життя в оновленому суспільстві. Світовий досвід показує, що демократія не вирішує ніяких економічних, політичних, соціальних та освітніх проблем. Вона створює тимчасові варіанти зручного пристосування до проблем, що були накопичені впродовж століть. Це може вважатись як недоліком, так і перевагою. Зокрема, швидкість змін інформаційного простору та технологій призводить до прийняття в державних складних ситуаціях саме тимчасових рішень, що задовольняють потреби суспільства лише на короткий відрізок часу. Розвиток демократії є нерівномірним, і якщо цей потік змін зображати графічно, то він виявиться, що він схожий на «хвилі». За дослідженнями вчених, перша хвиля ознаменувала свій прихід в США на початку XIX століття і досягнула свого піку в Європі, в результаті чого виникло 30 незалежних демократичних держав. «Друга хвиля» була результатом переформатування європейської політичної карти внаслідок Другої світової війни. Вона закінчилась в 60-х роках, і встановила розділ 12-ти демократичних країн. «Третя хвиля» розпочалась в 70-х роках, і знову 6 країн залишили табір демократичних країн [16]. Ця хвиля була тісно пов’язана з релігійною ситуацією в цих країн. Зокрема підвищення рівня демократії та її поширення активніше відбувалось саме в католицьких країнах, трохи менше в протестантських. При чому відрізок часу, за який відбувалася чергова хвиля, скорочувався на більшу кількість років. Сьогодні важливі демократичні зміни відбуваються щороку, а то й частіше, адже глобалізація прискорюється, і зв’язки між державами поглиблюються. «Freedom House» за методикою Р. Гастила визначив рівень свободи у країнах світу (рівень свободи розраховується на основі двох параметрів – списку політичних прав і списку громадянських свобод), сьогодні тільки 25% населення світу живе в «вільних» суспільствах»[17]. Автор наголошує на цьому факті недарма, адже в таких важких, в деяких випадках репресивних умовах, формується свідомість громадян, майбутньої творчої і політичної еліти. Після усунення тоталітарних режимів, відбулося встановлення індивідуалістського настрою в масах. Невизнання авторитарних лідерів та орієнтація на егоцентричні цінності є очікуваною реакцією та падіння із крайнощів в крайнощі. Для побудови відповідного плану дій, що зміг би стабілізувати психологічний та морально-етичний стан населення, потрібні час та талановиті політики-стратеги. Україна, як частина європейського простору, що намагається рівнятись на продемократичні орієнтири, також має проблеми з утыленням демократичних ыдеалыв у життя. Вирішувати такі питання потрібно відповідно до нашого рівня розвитку, як країни вільної і незалежної. Думка Наріжного Ю.А., що: «Україна наразі переживає соціально-політичну і духовну трансформацію, що схожа з тією, коли в античній Греції виникала нова правова реальність (VI – V ст. до н.е.)» [10] є безумовно доречною. Неможливо не звернути увагу на той довгий шлях, що пройшли інші європейські держави в творенні демократичних принципів, адже Україна щодо них є молодою. Народження нового типу суспільства відбувається повільно. 17 років ми можемо спостерігати реформації, що притаманні посттоталітарному перетворенню. Рішення, які вимагає від нас сучасний стан усіх сфер держави, полягає в першу чергу, в реформуванні освітнього простору. Зокрема, той факт, що сформувалась на початку XXI століття нова модель громадянської освіти, є вирішальним для тих змін, що повинні відбутись. « В кінці XX ст.. виникла нова педагогіка – педагогіка постмодернізму, яку ще називають «критичною педагогікою» [10]. Ця теза повертає нас до думки, що тільки реформація в сфері освіти може дійсно справити вагомий вплив на майбутнє нашої держави та громадян, що хочуть бачити найвищою цінністю своєї держави права і свободи людини. Представники такого нового типу педагогіки дійсно можуть щось змінити в традиційному устрої навчального процесу. Їхня ціль – зміна або відмова від попередніх методик викладання. Введення чогось нового, що допомогло б адаптуватись поколінню – Next та його наступникам до змін, що є неминучими, надзвичайно швидкими, і частіше за все фатальними для непідготовлених умів. Ці педагоги вважають загрозливим надзвичайний тотальний вплив технократичних засобів навчання і відсутність аналізу і роботи над помилками у них самих. Адже, кажучи простіше, результати праці педагогів стають все менш помітними, і далекими від очікувань суспільства, які традиційно є відносно високими. Отже, основними напрямками в нових розробках педагогічних методик потрібно виділити в першу чергу новий тип мислення, а саме – критичне, підґрунтя для якого в філософії підготував К. Попер. «Етичний розум» і комунікативна компетентність (К.О.Апель, Ю.Хабермас)» [10] повинні стати невід’ємним атрибутом громадянської свідомості. А такі напрями у викладанні як «Філософія для дітей» М. Ліпмана, А. Фрезе та НФ-філософія М. Роулендса повнні стати основою освітнього процесу, починаючи з шкільного, а ще краще з дошкільного віку. |