Антуан де СентЕкзюпері
 Скачать 114.8 Kb.
|
XVIОтож сьома планета була Земля. Земля — планета неабияка! На ній сто одинадцять королів (не поминаючи, звісно, і муринських), сім тисяч географів, дев'ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п'яничок, триста одинадцять мільйонів шанолюбців, себто десь із два мільярди дорослих. Аби ви уявили, яка то велика Земля, скажу лиш, що до винайдення електрики доводилося на всіх шести материках утримувати цілу армію ліхтарників — чотириста шістдесят дві тисячі п'ятсот одинадцять душ. Як глянути збоку — то було прегарне видовисько. Дії цієї армії відзначалися злагодженістю, як у балеті. Починали ліхтарники Нової Зеландії та Австралії. Запаливши свої вогні, вони подавалися спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю та Сибіру. Виконавши свою партію, вони ховалися за лаштунками. Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі — в Африці та Європі. Тоді в Південній Америці. За ними — в Північній Америці. I всі вони появлялися на кону своєчасно й ніколи не помилялися. Так, це було блискуче. Лише тому ліхтарникові, який запалював єдиного ліхтаря на Північному полюсі, та ще його побратимові біля єдиного ліхтаря на Південному полюсі — лише цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік. XVIIЯк хочеться сказати дотепніш, іноді й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я дещо розминувся з правдою. Боюся, що той, хто не знає нашої планети, може уявити її хибно. Люди займають на Землі не так уже й багато місця. Аби два мільярди її жителів зійшлися й поставали тісно один при одному, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки й двадцять завширшки. Все людство можна було б збити в купу на найменшому острові в Тихому океані. Дорослі, звичайно, вам не йнятимуть віри. Вони гадають, що займають багато місця. Їм, мов тим баобабам, здається, ніби вони великі й величні. А ви порадьте їм підрахувати. Їм це припаде до вподоби, вони-бо кохаються в цифрах. Ви ж не гайте часу на цю нудну роботу. Це ні на що. Ви й так мені вірите. Отож, потрапивши на Землю, маленький принц не побачив ані лялечки і вельми здивувався. Він уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць. — Добривечір,— мовив про всяк випадок маленький принц. — Добривечір,— відповіла гадюка. — На яку це планету я потрапив? — На Землю,— мовила гадюка.— До Африки. — Ага. То що, на Землі нема нікого? — Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика,— сказала гадюка. Маленький принц присів на камінь і звів очі до неба. — От цікаво — чому зорі світяться,— сказав він.— Мабуть, щоб кожен рано чи пізно міг відшукати свою зірку. Диви, он моя планета — саме над нами. Але як до неї далеко! — Гарна планета,— мовила гадюка.— А чого ти сюди завітав? — Я посварився з одною квіткою,— зітхнув маленький принц. — Ага, он воно що... I обоє змовкли. — А де ж люди? — знов озвався нарешті маленький принц.— У пустелі все-таки самотньо... — Серед людей також самотньо,— відповіла гадюка. Маленький принц глянув на неї пильно. — Чудна ти істота,— мовив він.— Завтовшки з пальчик... — Зате моці у мене більше, ніж у пальці короля,- сказала гадюка. Маленький принц усміхнувся. — Не така вже ти й дужа... Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш. — Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель,— мовила змія. I обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка. — Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов,— мовила ще вона.— Але ти безневинний і прибув із зірки... Маленький принц нічого не відповів. — Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем'яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу... — О, я добре зрозумів,— сказав маленький принц,— але чому ти весь час говориш загадками? — Я розв'язую всі загадки,— відповіла гадюка. I обоє змовкли. XVIIIМаленький принц перейшов пустелю і нікого не спіткав, лише одну квітку. Малесеньку непоказну квітку з трьома пелюстками. — Добридень,— сказав маленький принц. — Добридень,— відповіла квітка. — А де люди? — гречно спитав маленький принц. Якось квітка бачила, як повз неї пройшов караван. — Люди? Ага, їх, здається, всього шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Та де їх шукати — хтозна. Їх жене вітром. Вони без коріння, це дуже незручно. — Прощавай,— сказав маленький принц. — Прощавай,- мовила квітка. |