Антуан де СентЕкзюпері
 Скачать 114.8 Kb.
|
VЩодень я дізнавався щось про його планету, про те, як він покинув її і як мандрував по світах. Він розповідав про це поступово, і то принагідно. Отак третього дня я дізнався про трагедію з баобабами. Це також сталося завдяки баранцеві. Маленького принца обсіли тяжкі сумніви, і він раптом спитав мене: — А правда, що баранці їдять кущі? — Авжеж, правда. — О, я радий! Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав: — То вони їдять і баобаби? Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю, дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з'їдять і одного баобаба. Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся: — Їх би довелося поставити один на одного... А далі промовив розважливо: — Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі. — А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби? — А то як же! — одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне. I мені довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ. Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур'ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур'яну. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку. Якщо це редиска або рожа, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур'ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням. А баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті. — Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка. Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети. — Якщо колись вони вирушать у мандри,— сказав він,— це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики... З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону. Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. «Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!» Я хотів застерегти моїх приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. Словом, моє повчання варте тієї праці. Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна. VIО маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені: — Я дуже люблю призахідне сонце. Ходімо подивимось, як сонце заходить. — Але ж доведеться почекати... — Чекати? Чого? — Щоб сонце сіло. Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив: — Мені все здається, ніби я вдома! І справді. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. I аби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце. На жаль, до Франції неблизький світ. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав... — Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! I трохи перегодом ти додав: — Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце. — Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно? Але маленький принц не відповів. |