Главная страница
Навигация по странице:

  • — А що означає — приручити — Ти нетутешній,— сказав лис.— Що ти тут шукаєш— Шукаю людей,— відповів маленький принц.— А що означає — приручати

  • — Ні,— сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати — Це поняття давно забуте,— мовив лис,— Воно означає: прихилити до себе...— Прихилити до себе

  • — На іншій планеті — Так.— А мисливці є на тій планеті — Нема.— Як цікаво! А кури є

  • Антуан де СентЕкзюпері


    Скачать 114.8 Kb.
    НазваниеАнтуан де СентЕкзюпері
    Дата16.10.2022
    Размер114.8 Kb.
    Формат файлаrtf
    Имя файлаde Sent-Ekzyuperi Antuan. Malenkiy princ - BooksCafe.Net.rtf
    ТипДокументы
    #737153
    страница9 из 10
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

    XIX



    Маленький принц зіп'явся на високу гору. Раніш він ніколи не бачив гір, окрім трьох вулканів, що були йому до колін. Згаслий вулкан правив йому за дзиглика.

    Отож маленький принц помислив: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі, шпичасті, шпилясті.
    — Добридень,— мовив він про всяк випадок.
    — Добридень... добридень... добридень...— озвалася луна.
    — Хто ви? — спитав маленький принц.
    — Хто ви... хто ви... хто ви...— відповіла луна.
    — Будьте моїми приятелями,— мовив він,— я геть один.
    — Геть один... геть один... геть один...— відгукнулася луна.


    «Яка чудна планета! — подумав тоді маленький принц.— Геть суха, вся в гострих шпичках і солона. А людям бракує уяви... Тільки й повторюють, що їм кажуть...

    Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

    XX



    Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.
    — Добридень,— промовив він.
    Перед ним був садок, повний квітучих рож.
    — Добридень,— відгукнулися рожі.
    Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.


    — Хто ви? — спитав він, вражений.
    — Ми — рожі,— відказали квіти.
    — Он як...— сказав маленький принц.
    I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п'ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!
    «Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти...»

    А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом...»

    Він упав на траву й заплакав.

    XXI



    Отоді-то й показався лис.
    — Добридень,— мовив лис.
    — Добридень,— звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.
    — Осьдечки я,— озвався голос,— під яблунею.


    — Хто ти?— спитав маленький принц.— Ти такий гарний!
    — Я лис,— відповів той.
    — Пограйся зі мною,— попрохав маленький принц.— Мені так журно...
    — Я не можу з тобою гратися,— мовив лис.— Я не приручений.
    — О, даруй,— сказав маленький принц. Але подумав і додав:

    — А що означає — приручити?
    — Ти нетутешній,— сказав лис.— Що ти тут шукаєш?

    — Шукаю людей,— відповів маленький принц.— А що означає — приручати?
    — Люди,— мовив лис,— мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

    — Ні,— сказав маленький принц.— Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?
    — Це поняття давно забуте,— мовив лис,— Воно означає: прихилити до себе...

    — Прихилити до себе?
    — Авжеж,— мовив лис.— Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі...
    — Я вже трошки розумію,— проказав маленький принц.— Є одна рожа... мабуть, вона мене приручила...
    — Цілком можливо,— відповів лис.— На Землі чого тільки не побачиш...
    — О, це не на Землі,— заперечив маленький принц.
    Лис нібито дуже здивувався.

    — На іншій планеті?
    — Так.

    — А мисливці є на тій планеті?
    — Нема.

    — Як цікаво! А кури є?
    — Нема.
    — Ех, світ недосконалий! — зітхнув лис.


    А потім знову повернувся до того самого:
    — Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших.

    Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори. А потім — дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі...
    Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:
    — Будь ласка... приручи мене!
    — Я б радо,— відмовив маленький принц,— але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.


    — Узнати можна лише те, що приручиш,— мовив лис.— Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!
    — А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.
    — Треба бути дуже терплячим,— відказав лис.— Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче...
    Назавтра маленький принц прийшов знову.
    — Краще, якби ти приходив о тій самій порі,— попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце... Повинні бути обряди.


    — А що таке обряд? — поцікавився маленький принц.
    — Це теж річ давно забута — розтлумачив лис.— Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день — четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.
    Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:
    — О, я плакатиму по тобі.
    — Сам винний,— мовив маленький принц.— Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...
    — Авжеж,— згодився лис.
    — Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.
    — Виходить, ти нічого не вигадав.
    — Вигадав,— заперечив лис.— Згадай, що я казав про золоте збіжжя.
    Він замовк. Потім додав:
    — Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.
    Маленький принц пішов глянути на рожі.
    — Ви нітрохи не схожі на мою рожу,— мовив він їм.— Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.
    Рожі дуже зніяковіли.
    — Ви дуже гарні, але порожні,— сказав іще маленький принц.- Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою рожу подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.
    I маленький принц вернувся до лиса.
    — Прощавай...— мовив він.
    — Прощавай,— відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.
    — Найголовнішого не побачиш очима,— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
    — Твоя рожа дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.
    — Моя рожа дорога мені...— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
    — Люди забули цю істину,— мовив лис,— але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою рожу.
    — Я відповідаю за свою рожу,— повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.

    1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


    написать администратору сайта