Главная страница
Навигация по странице:

  • — Що то за штуковина — То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:— Як Ти упав з неба

  • — Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети

  • — Звідки ж ти прибув, хлопче Де твій дім Куди ти хочеш забрати мого баранця

  • — А куди ж, по-твоєму, йому тікати

  • Антуан де СентЕкзюпері


    Скачать 114.8 Kb.
    НазваниеАнтуан де СентЕкзюпері
    Дата16.10.2022
    Размер114.8 Kb.
    Формат файлаrtf
    Имя файлаde Sent-Ekzyuperi Antuan. Malenkiy princ - BooksCafe.Net.rtf
    ТипДокументы
    #737153
    страница2 из 10
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

    III


    Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:

    — Що то за штуковина?
    — То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.
    I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

    — Як? Ти упав з неба?
    — Авжеж, — відказав я скромно.
    — От дивина!
    I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:

    — Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?
    Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!
    — То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.
    Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:
    — Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку...
    I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав роздивлятися цей скарб.
    Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я спробував дізнатися більше.

    — Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?
    На хвилю він замислився, потім промовив:
    — Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.
    — Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його удень. I пакіл.
    Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.
    — Припинати? Яке безглуздя!
    — Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.
    Мій приятель знову засміявся:

    — А куди ж, по-твоєму, йому тікати?
    — Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.
    Тоді маленький принц зауважив серйозно:
    — ІІусте, у мене там усе дуже маленьке.
    I дещо журливо додав:
    — Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.

    IV


    Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату!
    А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо, астероїд 3251.


    Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд В-612. Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький.


    Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з'їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. Отакі ті дорослі!
    На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном — тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися геть усі.


    Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе через отих самих дорослих. Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?» Натомість питають: «Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?» I потім гадають, що вже знають людину.

    Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів», вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Яка розкіш!»

    Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш», коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною. Але якщо скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612», це їх переконає, і вони дадуть спокій, не в'язнутимуть із розпитами. Отакі ті дорослі! Не треба на них сердитися. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.
    А ми ж бо розуміємося на житті, і ми, звісно, не дуже зважаємо на ту циферію. Я залюбки почав би цю повість так, як починають якусь казку. Почин би я вивів такий:
    «Був собі маленький принц, і жив він на планетці, трошечки більшій від нього

    самого, і дуже тому принцові хотілося мати друга...» Ті, хто розуміється на житті, відразу б побачили, що все це щирісінька правда.
    Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Мені стає дуже боляче, коли я згадую свого маленького приятеля й розповідаю про нього. Уже минуло шість років відтоді, як він зі своїм баранцем покинув мене. I я силкуюся розповісти про нього, щоб не забути його. Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга. I я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім своєї циферії. От я ще й тому купив коробочку з фарбами та олівці. Нелегко в мої літа знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава в натурі та в розрізі — колись там у шість років! Я, звісно, намагатимусь якнайліпше передати схожість. Я зовсім не певен, що мені з цим пощастить. На одному малюнку виходить вдало, на іншому портрет зовсім не схожий. Я можу схибити і щодо зросту. Ось тут маленький принц завеликий. А он там він замаленький. Я вже вагаюсь, згадуючи барву його одягу. Тож мазюкаю і так і сяк, навмання. Можу, зрештою, помилитися і в деяких важливих подробицях. Ви вже даруйте. Мій приятель ніколи нічого мені не пояснював. Певне, гадав, що я такий самий, як і він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика.

    Певне, я трохи скидаюся на дорослих. Очевидно, дещо постарів.

    1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


    написать администратору сайта