Авторське право в обєктивному і субєктивному розумінні
 Скачать 225.67 Kb.
|
ВидиСпівавторство може бути нероздільним або роздільним.
Юридичні наслідки співавторстваЯкщо твір, створений співавторами, є нероздільним твором, то авторське право на такий твір здійснюється співавторами сумісно, якщо інше не зазначено в угоді, що укладена між співавторами. Винагорода за використання твору в цілому, що створений у співавторстві, розподіляється поміж усіх співавторів у рівних частинах, якщо інше не вказано в угоді, що укладена між ними. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на ту частину твору, котра може використовуватись окремо від твору, що створений у співавторстві[1]. Це означає, що автор частини твору, що створений співавторами, може самостійно надавати дозвіл іншим особам на використовування своєї частини твору. Так, наприклад, автор музики пісні може давати дозвіл третім особам на використання музики без слів або музики з іншими словами без згоди автору слів цієї пісні. Ця практика знайшла широке відображення в рекламі товарів та послуг. Авторське право на твір взагалі, як складений із частин, кожна з яких має самостійне значення, і так само на нероздільний твір, здійснюється усіма співавторами сумісно. Жоден із співавторів нероздільного твору не може без достатніх підстав заборонити іншим співавторам публікування твору, іншого використання або зміни твору. Часто між фізичними особами, що працюють над твором, укладається угода про створення спільного твору. Така угода не має правового змісту при визначенні права авторства на створений твір. Річ у тому, що право авторства визначається не договором (угодою), а фактом творчої участі осіб, що підписали угоду, у створенні твору. Створення складених творів (збірок) не є співавторством, бо складений твір об'єднує ряд самостійних творів, авторські права на котрі належать їх авторам. Праця редактора у більшості випадків не виходить за межі службових зобов'язань і не може бути визнана співавторством. Річ у тому, що праця редактора напрямлена тільки на покращення твору автора. Автор самостійно вирішує, чи погодитися йому із думкою редактора, чи ні. Співробітництво Співробітництво передбачає взаємопов'язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей зі взаємною виго-дою для взаємодіючих сторін. Співробітництво - це взаємодіяльність, яка означає координа-цію зусиль її учасників, упорядкування, комбінування цих зусиль. Включеність у взаємодіяльність усіх її учасників створює певні від-носини, що виконують функцію їх з'єднання в кооперацію. О.М. Леонтьев звернув увагу на дві основні риси сумісної діяльності: роз-поділ единого процесу діяльності між її учасниками і зміну діяльно-сті кожного з них. Системоутворюючим фактором сумісної діяльно-сті, що об'єднує людей в єдину кооперацію, є загальна ціль, котра здійснює вплив на партнерів взаємодіяльності.
Неправомірне (без дозволу автора) використання творів є порушенням прав автора. Посилання користува ча твору на низький художній чи науковий рівень твору, на мету використання твору, на невеликий обсяг використан ня твору тощо не можуть братися до уваги при вирішенні питання про відповідальність користувача. Вважається порушенням особистих немайнових прав автора оприлюднення твору без зазначення імені автора, ілюстрування твору, спотворення твору, зміна твору тощо. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі. Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо). Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності. 
Строк дії авторського права Відповідно, до українського законодавства АП діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Якщо твір оприлюднено анонімно або під псевдонімом, який не прямо асоціюється з конкретною людиною і не є загально відомим, то АП діє лиш протягом 70 років після оприлюднення твору. Якщо твір був створений у співавторстві, АП діє протягом життя його авторів і 70 років після смерті останнього з них. По завершенні строку дії АП, твори переходять до суспільного надбання. Це означає, що будь-хто може їх вільно використовувати без виплати авторської винагороди нащадкам автора. Термін дії суміжних прав Охорона суміжних прав обмежена у часі і різниться залежно від суб’єкта суміжних прав: - для виконавців – охорона немайнових прав виникає з моменту створення відповідного запису і діє протягом всього життя виконавця, а майнові права виконавця охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання - для виробників фонограм і відеограм – права охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. - для організацій мовлення – права охороняються протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. Правонасту́пництво — перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Воно може бути універсальним або частковим. За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце у разі спадкування, об'єднання в одне кількох підприємств, установ, організацій. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. При правонаступництві держави вирішується питання про перегляд міжнародних договорів, їх денонсацію, членство у міжнародних міжурядових організаціях, власність, фінансові ресурси і державні борги. У міжнародному праві питання правонаступництва держави розглядаються у Віденській конвенції про правонаступництво держав (1983 p.).
Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави і особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа. Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку. Інколи малолітні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у виробництві. Поняття суб'єкта права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок стосується як автора результату творчої діяльності, так і його правонаступників — будь-яких фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результат своєї творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці, юридичні особи або держава. Так, відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» власником патенту може стати Фонд винаходів України. Законодавчі акти про промислову власність передбачають і інші випадки, коли суб'єктом прав на результати творчої праці виступають саме юридичні особи, держава або її органи. Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивні права авторів перейшли за договором або за заповітом. Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках. Так, право на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, строк охорони на які минув, переходить до суспільства або держави. Проте варто мати на увазі, що при переході суб'єктивних прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У такому разі складаються відносини, які прийнято називати співавторством. Проте співавторство має місце лише тоді, коли воно носить творчий характер. Надання технічної допомоги автору іншими особами не є співавторством. За законодавством про промислову власність відносини між співавторами визначаються угодою між ними, передбачаючи при цьому рівність прав усіх співавторів. Склад співавторів може бути змінений Держпатентом України на підставі поданої співавторами заяви. Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підняло роль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці. Йдеться про роботодавця, який надав творцеві роботу. Закони про винаходи, корисні моделі і промислові зразки передбачають норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки у більшості випадків належить саме роботодавцеві, оскільки близько 90 відсотків авторів працюють за наймом. Як уже зазначалося, суб'єктом права на винаходи, корисні моделі може бути Фонд винаходів України. Це юридична особа, яка має право користуватися і розпоряджатися переданими йому об'єктами на свій розсуд на комерційних засадах.
Суб'єктами права інтелектуальної власності е: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом. Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа. Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею. Виходячи з того, що комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. До суб'єктів авторського права відносяться: автори творів; спадкоємці й інші правонаступники; організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо. Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках. Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що е законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину. Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів. Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано. Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте.
Права, які надаються суб'єктам прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, прийнято поділяти на дві групи: особисті (немайнові) і майнові. Особисті (немайнові) права. До особистих (немайновчх) прав належать право на авторство, право на ім'я (спеціальну назву), право подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель ч и промисловий зразок. Проте при цьому слід мати на увазі, шо коло і характер особистих (немайнових) і майнових праз визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні. Як уже зазначалося, право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як самого результату, так і особи автора. Зазначення імені автора в разі використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове. Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає присвоєння імені автора чи іншої сп еціальної назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку. Разом з тим, воно не містить прямої заборони присвоювати зазначеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви. Майнові права суб'єктів права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, проголошене чинним законодавством, дає його суб'єкту ті самі правомочності, які дає право власності на будь-який інший об'єкт. Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом, який надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших власників патентів. Якщо патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком особам, то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд. Проте жоден з них не має права видавати ліцензію на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та передавати право власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти власників патенту. Власник патенту має право забороняти будь-кому використовувати винахід, корисну модель і промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, передбачених законодавством. Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок може відчужуватися будь-яким способом, не забороненим законом, будь-якій третій особі — правонаступнику. Власник патенту має право дати дозвіл будь-якій особі (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Договори про передачу права власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок на ліцензійні договори підлягають обов'язковій реєстрації у Держпатенті України. Власник патенту має право на винагороду за використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка. Розмір винагороди, порядок її обчислення і строки виплати визначаються угодою сторін. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту (сплачується починаючи від дати подання заявки). Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Держпатенту України одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту. Якщо він без достатніх підстав не дає змоги використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що може заподіяти шкоду суспільним інтересам або інтересам національної безпеки, то Кабінет Міністрів України має право дозволити заінтересованим особам користування зазначеними об'єктами без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації. Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок протягом трьох років не використовуються або використовуються недостатньо, то будь-яка особа, що бажає використати зазначені об'єкти і виявляє до цього готовність, може звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про дозвіл на їх використання. За наявності відповідних підстав суд може видати такий дозвіл.
Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використовувати свої суб'єктивні права в такий спосіб, аби не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Поряд з цим, виконавці мають здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм і організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців. Закон не передбачає якої-небудь процедури закріплення, виникнення і здійснення суміжних прав. Проте, виробники фонограм і виконавці з метою інформації про належність їм суміжних прав, що виникли у зв'язку з виробленням фонограми, можуть на усіх примірниках фонограми або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак являє собою латинську літеру Р у колі — ® та імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Права виконавців. Виконавцям належать ряд особистих (не-майнових) і майнових прав. До особистих (немайнових) прав виконавців відносяться право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання, у тих випадках, де це можливо. Виконавцю належить виключне право здійснювати, дозволяти чи забороняти використання виконання. Право використання виконання включає в себе право: — дозволяти трансляцію виконання в ефірі чи по проводах; — дозволяти запис виконання за допомогою технічних засобів; — дозволяти трансляцію і публічне відтворення запису виконання; — дозволяти розмноження і розповсюдження примірників запису. Виконавець має право свої виключні права передавати по договору іншим особам. В договорі визначається спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк використання виконання і строк чинності договору. Виконання може використовуватися в аудіовізуальному творі, але, безумовно, зі згоди виконавця. В такому разі виконавець разом з дозволом на використання передає гфодюсеру або організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, всі майнові права на виконання. Але сторони можуть передбачити в договорі інше. При першій фіксації виконання сторони можуть домовитися про те, що виконавець дозволяє виробнику фонограми її подальше відтворення. В такому разі виробник фонограми одержує також і право на її розповсюдження будь-яким способом. Безумовно, виконавець зберігає право на одержання винагороди за вказані види використання, виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі. Права виробників фонограм. Виробники фонограм мають виключне право: — дозволяти чи забороняти відтворення фонограм; — дозволяти чи забороняти розповсюдження примірників фонограм будь-яким способом (першого продажу, іншого відчуження, шляхом здачі в найом, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу); — дозволяти чи забороняти переробку фонограм та їх імпорт. Виробник фонограми має право свої виключні права на фонограму передавати іншим особам на підставі договору. В договорі визначається спосіб використання фонограми, розмір і порядок виплати винагороди, строк використання фонограми та строк дії договору. Проте, Законом передбачені випадки, коли допускається використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, без згоди їх виробників і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з виплатою винагороди. Перелік цих випадків вичерпний: — публічне виконання фонограми; — сповіщення фонограми в ефір; — сповіщення фонограми по проводах. Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією з організацій, яка управляє правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Винагорода розподіляється між виробником фонограми і виконавцем порівну, якщо інше не передбачено договором. Розмір винагороди і умови її виплати визначається угодою між користувачем фонограми чи об'єднанням таких користувачів, з одного боку, і організаціями, які управляють правами виробників фонограм і виконавців, з другого боку. Розмір винагороди встановлюється за кожний вид використання фонограми. Права організацій мовлення. Вони мають виключне право: — використовувати свої програми в будь-якій формі; — дозволяти використовувати зазначені програми іншим особам; — здійснювати запис своїх передач; — відтворювати свої передачі; — публічно сповіщати передачі у місцях з платним входом; — забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався. Обмеження суміжних прав виконавців, виробників програм і організацій мовлення має місце у тих випадках і з тих же підстав, що передбачені для авторського права. Строки чинності суміжних прав. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо публікації фонограми не було — протягом 50 років після першої фіксації звукового запису. Права організацій мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах. Початок перебігу зазначених строків починається 1 січня року, що наступає за роком першого виконання, запису фонограми чи першої передачі в ефір чи по проводах. До спадкоємців виконавців переходять майнові права, а також право дозволяти чи забороняти використання виконання. До правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання фонограми, передачі в ефір чи по проводах, а також право на одержання винагороди в межах зазначених строків.
Об'єкти компонування (топографій) інтегральних мікросхем Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Об'єктом правової охорони є компонування інтегральної мікросхеми. Вона характеризується такими ознаками: — топографія зафіксована на матеріальному носії; — такий матеріальний носій може бути в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу; — вона складається з елементів і з'єднань між ними; — ці елементи з'єднані міх собою неподільно. Компонування інтегральної мікросхеми відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості. Компонування інтегральної мікросхеми визнається оригінальною (новою), якщо вона не була відома в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на неї або до дати її першого використання. На визнання компонування інтегральної мікросхеми оригінальною не впливає розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подання до Установи заявки на реєстрацію цього компонування інтегральної мікросхеми не перевищує двох років. Не може стати об'єктом правової охорони компонування інтегральної мікросхеми, заявка на реєстрацію якої подана пізніше ніж через два роки від дати її першого використання.
Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (послуга), який товар вигідніше придбати, які послуги вирізняються вищою якістю тощо. Тут споживачеві й допомагають знаки для товарів і послуг (більш усталений термін — торговельна марка). Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація, придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Законодавство передбачає, що об'єктом знака для товарів і послуг можуть бути словесні (наприклад, КРАЗ, "Таврія"); зображувальні (композиція ліній, фігур, плям, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки — пляшки, флакони тощо); звукові (наприклад, музикальні сигнали як позивні тієї чи іншої радіостанції); буквено-цифрові; комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Цивільний кодекс України не містить вичерпних підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати торговельною маркою. Кодекс лише наводить перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Це знаки для товарів і послуг, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі та не відповідають умовам патентоспроможності. Чинний Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" наводить перелік позначень, що не можуть бути визнані як знаки, і поділяє їх на чотири групи. До першої групи належать герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав, міжнародних організацій. Другу групу становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства і можуть ввести в оману споживача. До третьої групи належать позначення, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати (наприклад, "Коньяк", "Шампанське" - продукція, яка має походження з відповідних провінцій Франції, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів). Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів (промислові зразки, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди та ін.), четверта група. Позначення нових товарів чи послуг торговельною маркою накладає на їх володільця серйозні зобов'язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане ризикувати діловою репутацією, виробляти товари чи надавати послуги нижчої якості порівняно з товарами і послугами конкурентів. В іншому разі йому треба припинити свою підприємницьку діяльність, бо він не витримає конкуренції в умовах ринку. Споживач дуже швидко розбереться в якості товарів та послуг, у тому, хто виробляє товари чи надає послуги. Правова охорона торговельної марки посвідчується свідоцтвом, в якому міститься перелік товарів і послуг, що позначаються зареєстрованим знаком. Строк чинності свідоцтва — 10 років від дати державної реєстрації. Він може бути продовжений Держпатентом України за клопотанням володільця свідоцтва щоразу на 10 років. Свідоцтво надає його власнику виключне право користування і розпорядження знаком на свій розсуд. Торговельна марка може бути використана у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству. Якщо торговельна марка належить кільком власникам, то користування нею визначається угодою між ними. Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу. Володілець свідоцтва може передати на підставі договору виключне право на торговельну марку іншій особі, яка стає правонаступником володільця свідоцтва. Проте передача права на торговельну марку не допускається, якщо така передача може ввести в оману споживача щодо товару і послуг або щодо особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Суб'єкту права власності на торговельну марку належить право видавати дозвіл (ліцензію) будь-якій іншій особі на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу власності на торговельну марку та ліцензійний договір під страхом їх недійсності мають бути зареєстровані у Держпатенті України. Використання торговельної марки для товарів і послуг має здійснюватись так, щоб це не завдавало шкоди іншим особам. Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає зі свідоцтва. Чинність свідоцтва може бути припинена або свідоцтво може бути визнане недійсним в установлених законом випадках. Так, свідоцтво на торговельну марку припиняє свою чинність у разі несплати збору за подовження строку його дії. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність свідоцтва може бути припинена і рішенням суду, якщо торговельна марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено. Проте при вирішенні цього питання суд може зважати на подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від власника причин. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки. Торговельна марка може бути зареєстрована в іноземній державі будь-якою особою. Якщо торговельна марка в іноземній державі реєструється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, то заявка на зарубіжну реєстрацію подається через Держпатент України. Пов'язані з реєстрацією в іноземній державі витрати несе заявник або за його згодою інша особа. Будь-яка особа, котра до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Джерела інтелектуальної власності – це об’єктивна форма існування правових норм. До джерел інтелектуальної власності належать такі документи: 1. Нормативні акти– це сукупність актів державних органів, в яких втілюються правові норми щодо регулювання правовідносин, вони поділяються на - Закони України: Конституція України; Цивільний кодекс України (книга 4), Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України та ін.; - Підзаконні нормативні акти: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази і рішення міністерств і відомств, інструкції; накази комітетів, агенцій, відомств, Держслужбаів; постанови Верховної Ради України. 2. Міжнародно-правові акти (договори, конвенції тощо) застосовуються до правовідносин з інтелектуальної власності на территорії України, якщо Україна підписала і ратифікувала міжнародний акт. При цьому, якщо в міжнародному договорі передбачені інші правила, ніж в українському законодавстві, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст.10 ЦКУ). 3. Судова практиканемає юридичної сили, але необхідна для роз’яснення і тлумачення правових норм, закріплена в постановах Пленуму Верховного Суду України. 4. Правовий звичай (звичаї ділового обороту) – є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, не застосовується.
Існує дві форми захисту прав інтелектуальної влас ності: юрисдикційна і неюрисдикційна. Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самоза хист. Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору то що. Обрані засоби самозахисту не повинні бути забороне ними законодавством та не повинні суперечити моральним засадам суспільства. Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністра тивний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах. Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України. |