Авторське право в обєктивному і субєктивному розумінні
 Скачать 225.67 Kb.
|
|
Ліцензійний договір - цивільно-правовий договір, в силу якого патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка в обсязі, передбаченому договором, іншій особі (ліцензіату), а останній бере на себе обов'язок вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і (або) здійснювати інші дії, передбачені договором. Стаття 1367 ЦК України дещо змінила поняття ліцензійного договору і визначає його наступним чином - як договір, за яким одна сторона - власник патенту (ліцензіар) - надає або зобов'язується надати іншій стороні - ліцензіату - засвідчена патентом право використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у встановлених договором межах. Договір є консенсуальним, двустороннеобязивающім і, як правило, оплатним. 2.Умови договору Істотною умовою договору є його предмет - надання права на використання запатентованого об'єкта. Предмет повинен бути сформульований таким чином, щоб визначити обсяг переданих прав. Договором може бути передбачено право ліцензіара укладати субліцензійний договір. Ціна договору не є істотною умовою. Виділяють дві основні форми платежів: одноразові та періодичні грошові суми. Допускається і поєднання різних форм внесення платежів. Замість або разом з внесенням платежів на ліцензіара може бути покладено обов'язок з підтримання чинності патенту (сплаті патентних зборів) та інші обов'язки майнового або немайнового характеру. Закон нічого не говорить про термін ліцензійного договору. Ліцензійний договір може бути укладений без зазначення строку дії, тобто на період дії патенту або з зазначенням терміну дії. Таким чином, можна зробити висновок, що ліцензійний договір завжди носить строковий характер. 3. Форма договору і його реєстрація До форми ліцензійного договору пред'являються вимоги, аналогічні вимогам до форми договору про передачу патенту. Ліцензійний договір також підлягає реєстрації в Роспатенті під страхом недійсності. Такі ж вимоги пред'являються і до договорів, що випливають із ліцензійного договору, до додаткових угод до нього. 4. Види ліцензійних договорів У залежності від предмета ліцензії ліцензійні договори поділяються на: - Ліцензійні договори на винаходи; - Ліцензійні договори на корисні моделі; - Ліцензійні договори на промислові зразки; - Ліцензійні договори на селекційні досягнення; - Ліцензійні договори на топології інтегральних мікросхем; - Ліцензійні договори на товарні знаки; - Ліцензійні договори на ноу-хау. У залежності від виду ліцензії ліцензійні договори поділяються на: - Ліцензійні договори на "чисті" ліцензії; - Ліцензійні договори на супутні ліцензії; - Ліцензійні договори на поворотні ліцензії; - Ліцензійні договори на перехресні ліцензії; - Ліцензійні договори на примусові ліцензії; - Ліцензійні договори на відкриті ліцензії; - Ліцензійні договори на обов'язкові ліцензії; - Ліцензійні договори на субліцензії. Ліцензія вважається "чистої", якщо права на використання об'єктів промислової власності, селекційного досягнення, топології інтегральної мікросхеми або ноу-хау надаються в рамках самостійного ліцензійного договору, а не в складі інших торговельних угод. Супутні ліцензії передбачають передачу прав на використання об'єктів промислової власності, селекційного досягнення, топології інтегральної мікросхеми або ноу-хау в ліцензійній формі в складі інших комерційних угод. Поворотна ліцензія надає ліцензіару право на використання об'єкта техніки або технології, розроблених ліцензіатом на основі знань, спочатку отриманих ним за основним ліцензійним договором. Зобов'язання щодо зворотних ліцензій зазвичай випливають із статті "Технічні удосконалення та нові патенти", що включається в типові ліцензійні договори. Перехресна ліцензія (крос-ліцензія) означає взаємне надання патентних прав різними патентовласниками в тих випадках, коли вони не можуть здійснювати виробничу або комерційну діяльність, не порушуючи патентних прав один одного. Примусова ліцензія - це дозвіл, що видається компетентним державним органом заінтересованій особі на використання запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка або селекційного досягнення у разі тривалого невикористання чи недостатнього використання патентовласником своєї розробки, а також відмови в продажу ліцензій. Цими ж органами визначаються умови використання патенту та розмір ліцензійного винагороди, яка повинна бути не нижче ринкової ціни ліцензії (Патентний закон РФ розділ IV, п. 3 ст. 10). Відкрита ліцензія означає надання права на використання об'єкта промислової власності або селекційного досягнення на підставі офіційної заяви патентовласника відповідно до патентного відомства або Держкомісію з випробування і охорони селекційних досягнень про готовність продати ліцензію будь-якій зацікавленій особі. Патентовласник не може відкликати свою заяву про надання права на відкриту ліцензію. Який заявив в патентне відомство або Держкомісію про надання відкритої ліцензії патентовласник сплачує мито за підтримання чинності патенту в розмірі 50% її річної вартості (Патентний закон РФ розділ IV, п. 3 ст. 13; Закон РФ "Про селекційні досягнення" * (60) ст. 19). Обов'язкова ліцензія - це дозвіл на використання об'єкта промислової власності, що видається без згоди патентовласника за рішенням Уряду РФ в інтересах оборони і національної безпеки країни (Патентний закон РФ розділ IV, п. 4 ст. 13). Субліцензія - це право, що надається ліцензіатом на використання об'єкта промислової власності або селекційного досягнення третім особам за згодою ліцензіара і на умовах, які повинні бути обумовлені в основному ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліцензіатом. У залежності від обсягу переданих прав ліцензійні договори поділяються на: - Ліцензійні договори на передачу невиключної (простої) ліцензії; - Ліцензійні договори на передачу виняткової ліцензії; - Ліцензійні договори на передачу повної ліцензії; - Ліцензійні договори на продаж патенту. Невиключна (проста) ліцензія дає ліцензіату право на узгоджених умовах, території і протягом встановленого терміну використовувати певний предмет ліцензії при одночасному збереженні за ліцензіаром на цій же території права використовувати цей же предмет ліцензії, а також надавати на нього ліцензії іншим особам. Виключна ліцензія дає ліцензіату право на узгоджених умовах, території і протягом встановленого строку використовувати предмет ліцензії на монопольних засадах. При цьому на даній території і протягом цього терміну ліцензіар не вправі використовувати предмет ліцензії, а також надавати ліцензії іншим особам. Повна ліцензія надається лише на об'єкти промислової власності та селекційні досягнення і дає ліцензіату всі права на використання патенту без обмеження території і на весь термін його дії. Цим вона відрізняється від виключної ліцензії, яка може надаватися також на ноу-хау і містити обмеження щодо терміну, території та області застосування наданих прав. На відміну від продажу патенту, яка означає зміну патентовласника з переходом до неї всіх прав, що випливають з патенту, при продажу повної ліцензії патентовласник залишається тим самим. У залежності від способу охорони об'єктів інтелектуальної власності ліцензійні договори поділяються на: - Патентні ліцензійні договори; - Безпатентні ліцензійні договори. До патентним належать договори, що передбачають передачу прав на використання захищених патентами і свідоцтвами винаходів, корисних моделей, промислових зразків, селекційних досягнень, топологій інтегральних мікросхем, товарних знаків. У рамках безпатентних ліцензійних договорів здійснюється передача прав на ноу-хау, включаючи не охороняються технічні рішення, секрети виробництва, технічні, комерційні та виробничо-економічні знання і досвід. У залежності від статусу і відносин суб'єктів ліцензійних угод розрізняють: - Ліцензійні договори, укладені між юридично і фінансово - незалежними між собою фірмами (міжфірмовий ліцензійні договори); - Ліцензійні договори, укладені в рамках об'єднань споріднених компаній (внутріфірмові ліцензійні договори). 5. Особливості ліцензійних договорів Ліцензійний договір - консенсуальний, взаємний, відшкодувальний. Сторонами ліцензійного договору є: ліцензіар, ліцензіат. Ліцензіар - це особа, яка передає належне йому право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак, селекційне досягнення, топологію інтегральної мікросхеми, ноу-хау. В якості ліцензіара може виступати: - Власник патенту; - Власник товарного знаку; - Автор топології інтегральної мікросхеми; - Власник ноу-хау. Ліцензіат - це особа, яка купує в іншої сторони договору (ліцензіара) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення, топології інтегральної мікросхеми, товарного знаку або ноу-хау в обсязі, передбаченому договором, і приймає на себе обов'язок вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором.
1. Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. ( Частина перша статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) 2. Об'єктом винаходу (корисної моделі), правова охорона якому (якій) надається згідно з цим Законом, може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо); процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу. 3. Правова охорона згідно з цим Законом не поширюється на такі об'єкти технології: сорти рослин і породи тварин; біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів; топографії інтегральних мікросхем; результати художнього конструювання. 4. Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом). Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель за свідчуються деклараційним патентом. Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. За подання клопотання сплачується збір. Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту у цьому випадку визначається Установою. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від визначеного за цим Законом строку дії охорони винаходу (корисної моделі). Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 32 цього Закону. 5. Обсяг правової охорони, що надається, визначається формулою винаходу (корисної моделі). Тлумачення формули повинно здійснюватися в межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних креслень. 6. Дія патенту (деклараційного патенту), виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом.
Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності. Результати інтелектуальної, творчої діяльності — це нематеріальні блага. Так, літературний, художній та іншій твір можна визначити як сукупність нових ідей, образів, понять; винахід, корисну модель — як технічні рішення задач; промисловий зразок — як зовнішній вигляд промислового виробу тощо. Однак об'єктами цивільних прав вони стають лише тоді, коли отримують якусь об'єктивну форму, що забезпечує їх сприйняття іншими людьми. Так, літературний твір по винен бути зафіксований у рукописі, на магнітній плівці; винахід — у вигляді креслень, моделі, схеми тощо. Твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже створеного твору. Тобто твір має бути оригінальним, відрізнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього положення випливає одна з основних особливостей літературної діяльності — у творі захищається його форма, а не зміст. Ознаки творчості є об’єктивною категорією, тож, використовуючи відповідний науковий інструментарій, встановити їх повинна експертиза. Твір стає об’єктом авторського права з моменту його вираження в об’єктивні формі. Слід зазначити межі авторсько-правової охорони – авторське право захищає саме форму, а не зміст творів. Це положення закріплено у частині третій статті 8 Закону: „Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі”. Законодавство, пов’язує виникнення прав інтелектуальної власності на твори з творчим, інтелектуальним видом діяльності, що спричинила появу цих об’єктів. Якщо оцінювати результати діяльності особи за допомогою критеріїв, прийнятих в психології, то твори можуть бути результатом продуктивного (творчого) мислення або репродуктивного (нетворчого) мислення.
Поняття "інтелектуальна власність" (англ. Intellectual property) виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах. Відносини у суспільстві, у зв’язку із створенням і використанням об’єктів інтелектуальної власності, регулюються системою правових норм, що узагальнено називається правом інтелектуальної власності. В 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:
Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що, за визначенням, є благом не матеріальним і зберігаються за його творцями та можуть використовуватися іншими особами лише з їх дозволу, окрім випадків, визначених законодавством. Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без цього дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює "право власності", яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей. У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній і промисловій сферах. Інтелектуальна власність як право на результати розумової діяльності людини ― благо нематеріальне, зберігається за його творцями і може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законодавстві. Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право і промислову власність. Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів.
Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права. Але більш доцільним визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ: — авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори); — суміжне право; — право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки); — фірмові та комерційні найменування; — географічні зазначення; — сорта рослин та породи тварин; — топографії інтегральних мікросхем; — комерційна таємниця; Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством. Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури. Сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів. Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців. Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатного завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом стосовно певного об'єкта права інтелектуальної власності. Особисте немайнове право невід'ємне від автора і діє без обмежень у часі. До майнового права відносяться: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Право інтелектуальної власності засвідчується охоронним документом, що видається уповноваженим державою органом за спеціальною процедурою. На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Тобто воно є від'ємним як від людини, так і від підприємства (юридичної особи). Крім того, воно має часові та територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом тільки 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) – 10 років з правом подовження кожного разу ще на 10 років. На літературні та художні твори це право діє протягом життя автора і 70 років після його смерті тощо. Крім того, охоронні документи (патент, свідоцтво), що засвідчують право на об'єкт інтелектуальної власності, діють тільки на території тої країни, патентним відомством якої вони видані.
Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” порушенням авторського права є : - вчинення будь-яких дій, які порушують особисті немайнові права та майнові права авторські права; - піратство у сфері авторського права, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних); - плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; - ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних); - вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права; - будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; - підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами; - розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права, з яких без дозволу суб'єктів авторського права вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. За порушення авторських прав передбачена цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність.
Постановочний договір — це договір, за яким автор зобов'язується передати або створити і передати видовищному закладу свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомімний або хореографічний твір, а видовищний заклад зобов'язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне виконання цього твору і сплатити автору належну винагороду. Сценічні твори призначені автором для виконання на сцені, в концертному залі чи на естрадній площадці, по радіо і телебаченню, що вимагає спеціальної підготовки до публічного виконання твору. Проте слід мати на увазі, що більшість сценічних творів може бути опубліковано також шляхом їх видання. Сторонами в постановочному договорі є автор або інші особи, які мають авторське право, — з одного боку, і видовищний заклад — з другого. Права і обов'язки сторін за постановочним договором мають певні особливості. За раніше чинним законодавством об'єктом постановочного договору могли бути тільки неопубліковані твори. Чинний Закон України “Про авторське право і суміжні права” такого обмеження не містить. Автор зобов'язаний передати або створити і передати сценічний твір видовищному закладу у визначений договором строк. Видовищний заклад зобов'язаний твір розглянути також у визначений договором строк, схвалити чи відхилити його або запропонувати автору твір доопрацювати. Видовищний заклад визначає чіткий строк для опрацювання твору. У постановочному договорі може бути передбачений обов'язок видовищного закладу певним чином сприяти автору створити сценічний твір шляхом надання консультацій, знайомства з виконавцями, технічними можливостями закладу, обговоренням попередніх варіантів твору. Автор має право брати участь у підготовці твору до здійснення його на сцені. Видовищний заклад зобов'язується здійснити першу постановку твору у визначений договором строк, але не пізніше двох років від дати прийняття закладом твору. До закінчення строку на постановку автор не має права передавати цей же твір іншим видовищним закладам для використання у тому ж місті. З цього правила, що діяло раніше, випливало, що автор міг укладати постановочні договори з видовищними закладами інших міст. За створення і використання сценічного твору автор має право на винагороду. Розмір і порядок виплати винагороди визначається угодою сторін. Постановою Уряду України визначені мінімальні ставки авторської винагороди, нижче яких опускатися не можна. Сценарний договір — це договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений строками строк, а студія зобов'язується сплати авторові обумовлену договором винагороду. Сценарний договір може бути реальним або консенсуальним. Коли йдеться про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір. Сценарний договір — договір двосторонній і сплатний. Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організація-постановник і яка додається до сценарного договору. За загальним правилом, творча заявка містить виклад основної ідеї твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути даний опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-,теле- чи радіодраматичний твір. Сторонами у договорі завжди є автор (сценарист) і організація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. В роботі над сценарієм можуть брати участь кілька авторів — автори діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора. Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе обов'язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен дотримуватися. За загальним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей же літературний сценарій іншим організаціям для використання. Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду прийде до висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'язаний це зробити в обумовлений срок. На автора літературного сценарію може бути покладено за договором обов'язок брати участь у роботі по реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань трактування сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо). У свою чергу організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація повинна зазначати прізвище автора в усіх випадках використання твору— літературного сценарію. За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:
|