Авторське право в обєктивному і субєктивному розумінні
 Скачать 225.67 Kb.
|
|
§ 1. Правова охорона сортів рослин Відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин, регулюються Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., який набув чинності 1 листопада 1993 р. У Законі дано визначення таких понять, як сорт, використання сорту, запатентований сорт та інших, пов'язаних з правовою охороною сортів рослин. Так, Реєстр сортів рослин України — це реєстр, до якого занесені сорти, допущені для господарського використання; Державний реєстр сортів рослин України — це реєстр, до якого занесені сорти, права на які охороняються; виключна ліцензія — передача власником патенту або його правонаступником (ліцензіар) права на використання сорту будь-якій особі (ліцензіат), включаючи право продажу ліцензій на сорт третім особам; невиключна ліцензія — передача власником патенту або його правонаступником права на використання сорту будь-якій особі, за винятком права пролажу ліцензій на цей сорт третім особам. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України. Патент видається на сорт, який є новим та відповідає умовам відмінності, однорідності і стабільності. Відповідно до Закону сорт вважається новим, якщо на дату надходження заявки на видачу патенту на сорт до Держпатенту України насіння цього сорту не було відоме цивільному обороту: а) на території України більше одного року; б) на території будь-якої іншої країни для винограду, декоративних деревних рослин, плодових культур та лісових порід більше шести років та більше чотирьох років — для інших культур. Відмінність сорту забезпечується тим, що він відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого на дату надходження заявки до Держпатенту України. Ознаки, що зумовлюють відмінні особливості сорту, повинні піддаватися відтворенню і точному опису. Однорідним вважається сорт, рослини якого з урахуванням особливостей розмноження за своїми ознаками залишаються досить однорідними. Стабільним вважається сорт, який залишається незмінним після кожного розмноження. Одержання патенту на сорт. Заявка про видачу патенту на сорт повинна містити: а) заяву про видачу патенту на сорт; б) опис сорту, що розкриває його ознаки та властивості з повнотою, достатньою для визначення сорту. До заявки подається також документ про сплату мита або про наявність пільг на його сплату. Заявка подається окремо на кожний сорт. За датою надходження заявки до Держпатенту України встановлюється пріоритет сорту. Якщо кілька осіб створили сорт незалежно одна від одної, то пріоритет визначається за датою заявки, що першою надійшла до Держпатенту України. Пріоритет може бути встановлено також за правилами Міжнародної конвенції по охороні селекційних досягнень, учасницею якої є Україна. За цими правилами пріоритет встановлюється за датою подання першої заявки до патентного відомства у державі — учасниці Конвенції, якщо заявка на сорт надійшла до Держпатенту України протягом 12 місяців від зазначеної дати. Подана до Держпатенту України заявка на сорт підлягає формальній експертизі та експертизі на патентоспроможність. Зазначені експертизи мають бути проведені протягом трьох років від дати надходження заявки. Проте Держпатент України має право в разі необхідності продовжити вказаний строк. Експертиза заявки на патентоспроможність сорту здійснюється експертним органом Держпатенту України. За її результатами приймається рішення про видачу патенту на сорт або про відмову у такій видачі. § 2. Правова охорона породи тварин В Україні прийнято Закон «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р., який набув чинності з дня його опублікування, тобто 11 січня 1994 р. Цей закон визначає загальні, економічні та організаційні основи діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці, а також правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва. Під тваринництвом Закон розуміє господарську діяльність з вирощування тварин і птиці. Племінне тваринництво — це виведення тварин і птиці вищої якості. Об'єктами племінного тваринництва є племінна (чистопородна) велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні та птиця (надалі — тварини). Племінна тварина — це тварина вищої якості порівняно з іншими тваринами свого виду; ця тварина пронумерована і може бути ідентифікована; вона походить від батьків, зареєстрованих у племінних документах і сама також зареєстрована у племінних документах як така, що має відповідно до встановлених вимог дані офіційного обліку продуктивності та класифікації за типом. Отже, племінне тваринництво — це наукова, творча діяльність із виведення нових племінних тварин, що істотно відрізняються від своїх попередників цілим комплексом ознак (вищою продуктивністю, стійкістю проти хвороб тощо). Порода повинна бути дійсно новою порівняно з тими, що вже розводяться в Україні чи за кордоном, а її відмінні ознаки мають бути стабільними, тобто надійно передаватися потомству. Суб'єктами цієї діяльності е підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуногенетич-ного контролю, контрольно-випробувальні станції, центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а також селянські (фермерські) господарства, які мають свідоцтво на право займатися племінною справою. Порядок видачі свідоцтв визначається Міністерством сільського господарства і продовольства України. Заявка на нову породу тварин полається до Міністерства сільського господарства і продовольства України, де вона підлягає обов'язковій експертизі. Після завершення експертизи приймається рішення про визнання пропозиції селекційним досягненням або про відмову в такому визнанні. Якщо пропозиція відповідає умовам охороноспроможності, то в Державному реєстрі Ц селекційних досягнень України робиться відповідний запис і і видається правоохоронний документ. Цим документом засвідчується авторство селекціонера і право власності на селекційне досягнення.
Авторський договір — це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом. Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками. Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікова-ного твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо, Видавничий договір — це один з видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору — виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних. Видавничий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому. Цей останній договір називається ще договором замовлення (літературного або художнього). Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і СИМПОЗІУМІВ вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом. Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор — творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого — видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин; одноразової винагороди та збору за кожний спектакль. Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір — літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб. Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору (як і попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника — він може це зробити, а може і не робити. Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення. Особливістю цього договору є й те, шо твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором. Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає ще один вид авторських договорів — договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм. Виконавці — актори, диригенти, співаки, танцюристи, музиканти — мають право на ім'я, право на захист постановки і виконання від перекручень, право здійснювати і дозволяти використання постановки і виконання, право на винагороду. Запис виконання, трансляція виконання по радіо і телебаченню, трансляція запису виконання або будь-яке інше використання можуть здійснюватися лише з дозволу виконавця на підставі відповідного договору. Виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, що виконуються ними. Особи, що зробили звуко- і відеозапис, мають право використовувати його або дозволяти відтворювати. Використання цих записів іншими особами може мати місце лише з дозволу автора запису або його правонаступників на основі договору. Право на звуко- і відеозапис включає: право на відтворення будь-яким способом; право на публічне розповсюдження, в тому числі передачу за кордон; право на захист від імпорту і розповсюдження примірників запису без дозволу правоволодільця. При цьому право комерційного прокату зберігається за автором звуко- чи відеозапису і в тому випадку, коли право власності на примірник цього запису належить не його творцю. Творці звуко- чи відеозапису, організації ефірного мовлення здійснюють свої права в межах договору з автором твору і виконавцем. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти іншим організаціям ретрансляцію, запис і відтворення їхніх передач. Права, передбачені розділом III Закону «Про авторське право і суміжні права», діють протягом п'ятидесяти років від дати першого виконання або постановки, першої публікації звуко- чи відеозапису або першої трансляції в ефірі.
Види порушень авторського права та суміжних прав. Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права та суміжних прав: 1) відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають суміжні права; 2) виготовлення і розповсюдження з порушенням авторського права та суміжних прав (контрафактних творів) примірників творів, фонограм; 3) ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охоронятися. Отже, за вказані дії особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати від порушника відшкодування збитків, завданих ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду, вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; також порушник авторського права та суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право та суміжні права, моральну шкоду. Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть вимагати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмірі, який визначається судом. Порушення немайнових прав автора називається плагіатом. Порушення майнових прав автора називається контрафакцією або піратством. Порушення авторських та суміжних прав, а саме незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їхнє незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі передбачає кримінальну відповідальність.
Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати ду ховної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбу ваються в країні. Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є резуль татом творчого процесу, об’єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості. Основними напрямами духов ної творчості народу є наукова діяльність, література і мистец тво. Об’єктивні результати цих видів творчої діяльності люди ни і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку; народжуються нові форми, прийоми, виникають но ві способи об'єктивного вираження духовного багатства люди ни. Художня творчість щільно пов’язана з науково-технічним прогресом. У зв’язку із створенням творів літератури, мистец тва й науки виникають певні суспільні відносини, пов’язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регу лювання, яке бере на себе авторське право. В об’єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і викорис тання творів науки, літератури, мистецтва. У суб’єктивному розумінні авторське право є сукупніс тю прав, які належать автору або його правонаступником у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва. Завдання авторського права — створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Так, Закон України “Про авторське право і суміж ні права” дозволяє вільне використання випущених у світ творів без дозволу автора, але в межах Закону. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів. Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законо давчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власнос ті, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряд жатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літе ратури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.
Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом. Суміжні права охороняються Конституцією України і закріплені відповідними нормами Цивільного кодексу України, Законами Ук-раїни: “Про авторське право і суміжні права”2, “Про власність”3, “Про кінематографію”4, “Про телебачення і радіомовлення”5, “Про видавничу справу”6, “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”7 та іншими законами України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав. До об'єктів суміжних прав Цивільний кодекс України та Закон України “Про авторське право і суміжні права” відносять: • виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; •фонограми,відеограми; •передачі (програми) організацій мовлення. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення (ч. 1 ст. 450 ЦК України). Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Виконавець, виробник фонограми (відеограми) для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках, можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів: • латинська літера “P”, обведена колом (зображення знака не на-водиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права; • рік першої публікації фонограми (відеограми). За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці (ч. 2 і 3 ст. 37 Закону “Про авторське право і суміжні права”). До інших суб’єктів суміжних прав законодавець відносяться: • спадкоємці виконавців творів та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; • спадкоємці (правонаступники) виробників фонограм та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм; • спадкоємці (правонаступники) виробників відеограм та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм; • правонаступники організацій мовлення.
Принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.Cудовими інстанціями у вирішенні спору про визнанняпатенту недійсним не враховано припис абзацу шостого пункту 3Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 N 3770-XII( 3770-12 ) "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", відповідно до якого встановлено, що патент України може бути визнано недійсним у порядку, встановленому цимЗаконом, у разі невідповідності промислового зразка умова охороноспроможності, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки. Вживаний у цьому приписі термін "умови охороноспроможності" є більш ємним поняттям, ніж термін "умови патентоспроможності", визначення якого наведено у статті 6 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ) (далі - Закон). За своїм змістом умови охороноспроможност означають сукупність усіх визначених законом ознак, необхідних для реєстрації як промислових зразків результатів творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, зокрема, ескізів. До складу умов охороноспроможності включаються не лише умови патентоспроможності, але й усі інші ознаки, необхідні для одержання патенту, зокрема, умови про автора, чиєю творчою працею створено промисловий зразок, підстави для визнання патенту недійсним тощо. Ознаки умов охороноспроможності визначено не лише у статті 6 Закону, а й в усіх інших нормах Закону. А отже, судові інстанції у цій справі для правильного вирішення спору про визнання патентів недійсними мали керуватися законодавством, що діяло на дату подання заявки. Необхідність надання результатам творчої діяльності, якими є форма товару, його розфарбування чи просто малюнок тканини правової охорони була усвідомлена в країнах Європи практично одночасно. Правова охорона результатів творчої діяльності по наданню виробам певної форми, малюнка, розфарбування тощо увійшла складовою частиною у національні законодавства, набувши найменування промислових малюнків або моделей [4, с. 13]. Для визначення поняття промислового зразка як правової категорії й об’єкта правової охорони, уявляється необхідним з’ясувати його природу як результату творчої діяльності. Теорія зобов’язана поряд з юридичними ознаками виявити ті матеріальні фактори, що визначають певне явище та є об’єктивною основою його правового конструювання .
Право промислової власності в об‘єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості. У суб‘єктивному значенні право промислової власності — це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності До промислової власності належать результати науково-технічної діяльності. Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до цієї групи об‘єктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, нерозкрита інформація, в тому числі секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції. Отже, промислову власність можна визначити як результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, її складова частина.
|